Дата документу 24.11.2021 Справа № 314/1691/21
ЄУ № 314/1691/21 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. № 11-кп/807/1422/21 Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 за допомогою онлайн сервісу відеозв'язку EASYCON,
розглянула 24 листопада 2021 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 травня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про приведення вироку у відповідність з вимогами чинного законодавства та звільнення з місць позбавлення волі у зв'язку з фактичним відбуттям строку покарання засудженого, який відбуває покарання у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлені ухвалою суду першої інстанції обставини:
до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_8 про приведення вироку у відповідність з вимогами чинного законодавства та звільнення з місць позбавлення волі у зв'язку з фактичним відбуттям строку покарання обґрунтовуючи тим, що КК 1960 року передбачав кваліфікацію злочинів та види покарання відповідно до ступеня тяжкості злочинів, ст.93 КК України в редакції 1960 року по ступеню тяжкості була тяжким злочином, максимальне покарання у виді позбавлення волі до 15 років, рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 року визнано неконституційність існування і застосування в Україні виключної міри покарання - смертної кари. Тому з 29.12.1999 року санкція ст.93 КК України в редакції 1960 року передбачала найвищу міру покарання у виді 15 років позбавлення волі. 29.03.2000 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 року, яким було встановлено більш суворе покарання - довічне позбавлення волі, незаконне на його думку призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі порушує принцип верховенства права та правової визначеності, на даний час він відбув більше ніж 15 років, тому потребує звільнення з місця ув'язнення.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 травня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про приведення вироку у відповідність з вимогами чинного законодавства та звільнення з місць позбавлення волі у зв'язку з фактичним відбуттям строку покарання засудженого, який відбуває покарання у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога засудженого не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та не відноситься до компетенції суду першої інстанції.
Вимоги і узагальненні доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі засуджений вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 року визнано неконституційним існування і застосування в Україні виключної міри покарання - смертної кари. Санкція статті 93 КК України в редакції 1960 року передбачала найвищу міру покарання у виді 15 років позбавлення волі. Незаконно призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі порушує принцип верховенства права та правової визначеності. На даний час він відбув більше ніж 15 років, а тому потребує звільнення з місця ув'язнення.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу, якою привести вирок у відповідність з вимогами чинного законодавства шляхом заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк та звільнити його з місця ув'язнення.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні висловив заперечення вимогам апеляційної скарги засудженого, вказавши про відсутність законних підстав для її задоволення.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви,
з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовне-дострокове звільнення від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
За матеріалами провадження вироком Дніпропетровського обласного судувід 12.04.2001 року ОСОБА_8 засуджений за ч.3 ст.142, п.п, а, г, і ст.93, ч.2 ст.145, ст.42 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
За змістом поданої засудженим ОСОБА_8 заяви, останній висуває вимоги про заміну йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк та звільнення його з місця ув'язнення.
Згідно положень ст.81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», роз'яснено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.
Разом з цим, відповідно до вимог ст.82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», роз'яснено, що заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч.1 ст.82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Положеннями статті 51 КК України передбачено як окремі види покарань за вчинення злочинів, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Таким чином, зі змісту положень ст.81, ст.82 КК України вбачається, що законодавством не передбачено застосування наведених норм до осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
З огляду на посилання засудженого ОСОБА_8 на порушення його конституційних прав та неврахування практики Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання.
Разом з тим, за нормами діючого законодавства механізму умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке стосовно засуджених до довічного позбавлення волі не передбачено.
Однак, законодавством передбачений інститут помилування. Так, частиною першою статті 87 КК України встановлена можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Згідно з частиною другою статті 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, а згідно ч.7 ст.151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.
Таким чином, КК України передбачена можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, на теперішній час діючим законодавством не передбачена процесуальна процедура заміни покарання особі, яка засуджена до довічного позбавлення волі.
Така позиція суду першої інстанції узгоджується з висновками, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду ЄУ №1-42/2004 (провадження №13-87зво19) від 08.07.2020 року.
У Постанові зазначено, зокрема, що в національному законодавстві України, як зазначив ЄСПЛ, існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
Оскільки необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення ЄСПЛ «Петухов проти України №2» законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у вигляді довічного позбавлення волі нормативно не визначені. Отже, законні підстави для умовно-дострокового звільнення засудженого ОСОБА_8 від відбування призначеного йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі або зміни останньому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на більш м'яке відсутні.
Доводи засудженого про те, що згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції його заява про заміну невідбутої частини покарання на більш м'яке підлягає задоволенню, перевірені судом першої інстанції, проаналізовані в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, та не беруться до уваги колегією суддів, оскільки діючим законодавством передбачений окремий порядок здійснення помилування засудженого.
Кримінальним кодексом України передбачена можливість заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Умовне-дострокове звільнення від відбування покарання, передбачене ст.81 КК України, або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, передбачена ст.82 КК України, до такого виду покарання, як довічне позбавлення волі, не застосовуються, на що вірно послався суд, відмовляючи засудженому у задоволенні заяви.
При перевірці оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, приймаючи ухвалу, проаналізував норми національного законодавства, практику Європейського суду з прав людини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви засудженого ОСОБА_8 .
Зміст оскаржуваної ухвали засвідчує, що суд розглянув клопотання засудженого, зокрема і через призму передбачених кримінальним законом підстав для звільнення засудженої особи від відбування покарання та заміни покарання на більш м'яке, а також розглянув вимоги засудженого в контексті наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини.
Таким чином жодних протиріч у висновках суду в контексті заявленого клопотання судова колегія не вбачає.
Враховуючи наведене, а також те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і ухвалити законне та обґрунтоване рішення, при перевірці оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку не виявлено, то відповідно підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, за доводів, наведених засудженим, не вбачається.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.372, 532, 537, 539 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 травня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про приведення вироку у відповідність з вимогами чинного законодавства та звільнення з місць позбавлення волі у зв'язку з фактичним відбуттям строку покарання засудженого, який відбуває покарання у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4