Єдиний унікальний номер 225/2566/21
Номер провадження 22-ц/804/2862/21
14 грудня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Мальованого Ю.М.,
суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,
розглянувши в приміщенні Донецького апеляційного суду у м. Бахмут Донецької області в письмовому провадженні цивільну справу № 225/2566/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини, з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 09 вересня 2021 року (суддя першої інстанції Мигалевич В.В.),-
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини, яка мотивована тим, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, який рішенням суду від 09 квітня 2021 року розірвано. Від шлюбу сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є студентом 2 курсу денної форми здобуття освіти Донбаського державного коледжу технологій та управління. В даний момент сторони у справі проживають за однією адресою. З 2011 року позивачка є людиною з інвалідністю ІІ групи, має онкологічне захворювання, хворіє на цукровий діабет типу 2, багато супутніх захворювань. Тому потребує особливого типу харчування та постійного лікування для підтримки свого здоров'я на належному рівні. Один раз на місяць вона робить внутрішньо венозне вливання еритроцитів, маючи при цьому рідку групу крові. У зв'язку з цим змушена за власні кошти купувати кров для медичних маніпуляцій у інших лікарнях Донецької області за 300-500 грн. за пакет. Крім того, ліки для її повноцінного лікування коштують 200-300 грн. на день.
Посилається на те, що вона є непрацездатною особою, позбавлена можливості одержати будь-які додаткові джерела доходу та її матеріальне становище є вкрай нужденним. У зв'язку з навчанням син не може надавати позивачці матеріальну допомогу. В центрі занятості на обліку позивачка не перебуває, страхових виплат та жодного виду пенсійних виплат не отримує.
Відповідач є пенсіонером та отримує щомісячні пенсійні виплати в розмірі 9 274,97 грн. Крім того він працює оператором АЗС та отримує заробітну плату у розмірі 6 000 грн. У зв'язку з чим позивачка вважає, що відповідач може надавати їй матеріальну допомогу.
Просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня подання позовної заяви до суду.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 09 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/10 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 22 квітня 2021 року та продовжувати протягом всього строку інвалідності ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць рішення допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Саєнко О.М., в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що дійшовши висновку про наявність доходу позивачки на час розгляду справи у вигляді соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому законом, суд прийняв рішення про часткове задоволення вимог позивача. При цьому судом не врахована численна практика Верховного Суду України та Верховного Суду щодо наявності права на утримання (аліменти) непрацездатної особи тільки в разі незабезпечення прожитковим мінімумом, а в основу оскаржуваного рішення судом покладено висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 759/6629/19. Наполягає на тому, що оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції, позивач отримувала щомісячні виплати, що забезпечували її прожитковий мінімум, встановлений законом, її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 4 ст. 75 СК України. Крім того, зроблений судом висновок, що місячний розмір витрат позивача на ліки значно перевищує прожитковий мінімум встановлений законом, також не знайшов підтвердження під час розгляду справи, оскільки фіскальні чеки аптек по оплаті вартості медичних препаратів у квітні 2021 року не можуть безумовно свідчити про системність придбання позивачем зазначених ліків.
Процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач не скористалася.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 07 листопада 2011 року позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 (а.с. 12), 09 квітня 2021 року рішенням Дзержинського міського суду Донецької області шлюб між сторонами розірвано, що не заперечувалося сторонами у справі.
Згідно з довідкою МСЕК № 221680 від 03 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 є людиною з інвалідністю другої групи, яка встановлена строком до 01 січня 2023 року, може виконувати роботу без фізичних навантажень (а.с.17).
Відповідно до інформації, наданої Управлінням соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області від 19 липня 2021 року № 03 вх. 76 ОСОБА_1 призначена соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю з 13 травня 2021 року по 30 червня 2021 року - 1 769,00 грн. щомісячно; з 01 липня 2021 року по 30 листопада 2021 року - 1 854,00 грн. щомісячно; з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2022 року - 1934,00 грн. щомісячно (а.с.76).
Відповідно до інформації відділу обслуговування громадян № 13 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ОСОБА_1 за призначенням пенсії по інвалідності не зверталась, рішення про відмову не приймалось (а.с.77).
В центрі занятості на обліку позивач не перебуває, страхових виплат в Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, не отримує (а.с.18).
На теперішній час, позивачка має онкологічне захворювання, хворіє на цукровий діабет 2 типу, супутні захворювання, що підтверджується копіями медичних документів (а.с. 29-47).
Відповідач ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ в м. Дзержинську Донецької області та отримує пенсію за віком (а.с. 23). Крім того, відповідач офіційно працевлаштований та отримує заробітну плату (а.с. 24).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на своє утримання, позивач посилалася на своє вкрай нужденне матеріальне положення, при цьому зазначала, що відповідач є пенсіонером та працює, його сукупний щомісячний дохід складає 15 274 грн. 97 коп., у зв'язку з чим має можливість надавати їй матеріальну допомогу у розмірі 1/4 частини з усіх видів своїх доходів.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання непрацездатної дружини. При цьому судом враховано, що в судовому засіданні не встановлено обставин здійснення позивачем дій майнового характеру, які можуть свідчити про зловживання правом з її боку, зокрема понесення необґрунтованих витрат на придбання товарів та послуг, які не є необхідними для позивача, не встановлено обставин вчинення позивачем дій, які спрямовані на штучне погіршення існуючого матеріального стану позивача. Натомість встановлено, що вартість лікування позивачки перебільшує розмір прожиткового мінімуму, гарантованого державою, та фактичного розміру соціальної допомоги, який вона отримує, в результаті чого порушується її право на достатній життєвий рівень, гарантований ст. 48 Конституції України. При визначенні розміру аліментів суд взяв до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів, їх стан здоров'я, наявність у відповідача інших зобов'язань.
Врахувавши, що відповідач є працездатною особою, отримує пенсію, офіційно працює, за рішенням суду сплачує аліменти у розмірі 1/8 частини від доходу на утримання сина, який продовжує навчання, та має можливість сплачувати аліменти на утримання позивачки, суд визначив до стягнення на користь позивачки аліментів у розмірі 1/10 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, починаючи з 22 квітня 2021 року та протягом всього строку інвалідності ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 СК України.
Відповідно до частин 2-4 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Обов'язковою умовою виникнення права на отримання аліментів від другого із подружжя також є можливість останнього надавати таку матеріальну допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка не досягла пенсійного віку, є особою з інвалідністю II групи, отримує соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю з 13 травня 2021 року по теперішній час, інших доходів не має.
Відповідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1 769 грн., з 1 липня - 1 854 грн., з 1 грудня - 1934 грн.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що позивач отримує соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю у розмірі одного прожиткового мінімуму, встановленого законом, однак ця допомога має забезпечувати прожитковий мінімум. З огляду на тяжку онкологічну хворобу позивачки ОСОБА_1 та інші супутні захворювання вона потребує коштовного лікування, проте соціальна допомога ці витрати не покриває.
Чинне законодавство у ч. 2 ст. 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі; а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. У цьому випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов'язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Цей мінімум можна визнати допустимим у випадках лише нормального життєзабезпечення людини, але він не є достатнім у разі, якщо мова йде про непрацездатну особу, зокрема, яка позбавлена можливості працювати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що необхідні потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому вимагають додаткових витрат на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини.
Аналіз норм СК України свідчить про те, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Форми такого зловживання визначені у ч. 1 ст. 83 СК України.
Таким чином, за умови відсутності зловживань, визначених у ч. 1 ст. 83 СК України, або передумов обмеження права одного із подружжя на утримання з боку іншого подружжя, які передбачені ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, непрацездатне подружжя має право на матеріальну допомогу в сенсі ст. 75 СК України.
У розумінні положень ч. 4 ст. 75 СК України один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його доходи забезпечують йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак, внаслідок наявності у нього інвалідності (онкологічного захворювання) така особа обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо необхідності системного тлумачення змісту ч. 4 ст. 75 СК України, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов'язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким у цій справі є подружжя, яке потребує матеріальної допомоги.
Призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв'язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.
З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі належним чином оцінених доказів, висновки суду відповідають обставинам та матеріалам справи.
Наведені в апеляційні скарзі відповідача доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. При цьому судом першої інстанції під час розгляду даної справи вірно в порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 759/6629/19 у подібних правовідносинах.
Твердження відповідача про необхідність врахування судом правових висновків Верховного Суду України висловлений у постановах від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17 та аналогічних висновків у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 758/4690/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 165/1728/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 161/1693/16-ц, від 17 травня 2018 року у справі № 766/4061/17, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17, суди мають враховувати саме останні висновки іВеликої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах. Постанови, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, ухвалені судами касаційної інстанції до ухвалення Верховним Судом постанови від 24 червня 2021 року у справі № 759/6629/19, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у якій, застосовані судом першої інстанції під час розгляду даної справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
З огляду на наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, перевірив їх доводи і заперечення, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін, витрати по сплаті судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 09 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 14 грудня 2021 року.
Головуючий суддя: Ю.М. Мальований
Судді: О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська