22-ц/804/2572/21
263/15866/20
Єдиний унікальний номер 263/15866/20
Номер провадження 22-ц/804/2572/21
08 грудня 2021 року м. Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Пономарьової О.М.,
секретар судового засідання Вороніна М.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Оснач Людмила Олексіївна,
відповідач - Держава Україна, в особі Державної казначейської служби України,
відповідач - Донецька обласна прокуратура,
представник відповідача - Смертенюк Денис Володимирович,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Донецької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Донецької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01.03.2016 року слідчим відділом СУ Донецької обласної прокуратури проводилося досудове розслідування кримінального провадження №42016050770000142, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, під час якого було здійснено перекваліфікацію на інші статті Кримінального кодексу України. У даному кримінальному провадженні були проведені певні слідчі дії та прийняті певні процесуальні рішення, які порушили права позивача.
Так, 07.02.2017 року було проведено обшук у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної власності позивачу, його дружині та сину ОСОБА_2 , який є адвокатом, під час обшуку було вилучено грошові кошти, які належать останньому, а також ноутбук та банківські картки, які належать позивачу, на майно в подальшому було накладено арешт. Також ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду від 02.03.2017 року було накладено арешт на земельну ділянку, автомобіль ВАЗ та частку квартири, які належать позивачу. Ухвалами слідчих суддів відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та його відсторонено від посади завідувача відділом експертизи трупів КЗОЗ «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», які в подальшому було продовжено. Під час здійснення досудового розслідування ОСОБА_1 було повідомлено про зміну раніше пред'явленої підозри з ч. 4 ст. 190 КК України на ч. 2 ст. 364 КК України.
Вироком Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 червня 2018 року ОСОБА_1 був визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та його виправдано за відсутністю події злочину. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07.06.2018 року залишено без змін. Постановою Верховного суду від 24 вересня 2019 року вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07.06.2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
ОСОБА_1 вказує, що в результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, перебував під слідством та судом 22 місяці та 2 дні, через що йому було завдано моральну шкоду незаконним кримінальним переслідуванням, розмір компенсації якої він визначив в сумі 550 000 грн. Він визначив суму моральної шкоди, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що обумовлено ступенем моральних страждань, конкретних дій слідчого та прокурора, вчинених у відношенні позивача, та обмеженні його конституційних прав.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Донецької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням, задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 550 000 гривень.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник відповідача Донецької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 липня 2021 року змінити рішення, зменшивши суму відшкодування до 131580грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суду необхідно було взяти до уваги, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до ст. 8 Закону України Про державний бюджет України на 2021 рік мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2021 складає 6000 грн. Позивач знаходився під слідством та судом 1 рік 9 місяців 28 днів (21,93 місяці), з 22.02.2017 (дата повідомлення про підозру) по 19.12.2018 по 19.12.2018 (дата набрання вироком законної сили). Отже, розмір відшкодування визначається за формулою: 6000 грн х кількість місяців перебування під слідством та судом, тому у позивача є право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 131 580грн ( 6000 грн х 21,93 місяці). Встановлений законодавством розмір відшкодування повністю враховує компенсацію психологічних переживань позивача, залагодження принижень його честі та гідності.
Відтак, судом безпідставно проігноровано положення ч. 3 ст. 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та необґрунтовано збільшено розмір бюджетного відшкодування майже у п'ять разів.
Також у рішенні відсутній розрахунок задоволеної суми моральної шкоди, не наведено обґрунтування і мотиви стягнення саме такого розміру на користь позивача.
Крім цього, відсутні об'єктивні обставини збільшення ОСОБА_1 розміру відшкодування. Таке збільшення, як правило, обумовлено перебуванням позивачів в умовах позбавлення волі (під вартою, арештом тощо) або звинуваченням у в особливо тяжкому злочині. Однак, під час досудового розслідування та судового розгляду позивач під вартою, арештом або в умовах позбавлення волі не перебував. Злочин, в яким звинувачувався ОСОБА_1 не є особливо тяжким, що свідчить про значно меншу інтенсивність кримінально-правового втручання у приватне життя. Відсутність значного впливу наслідків кримінального провадження свідчить також реабілітуюче рішення суду щодо ОСОБА_1 ще у 2018 році, яке набрало законної сили, однак з позовом він звернувся наприкінці 2020 року.
Учасники справи не скористалися своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу.
Представник Державної казначейської служби України до апеляційного суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про отримання такого повідомлення в ЕС (а.с.150).
Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала його неявку в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Донецька обласна прокуратура - Смертенюка Д.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Оснач Л.О., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.
У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що Прокуратурою Донецької області проводилося досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016050000000142 від 01.03.2016 року за ч. 4 ст. 190 КК України.
22.02.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України, а саме у тому що він, працюючи на посаді завідуючого відділу експертизи трупів КЗОЗ «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» за попередньою змовою з іншими особами, діючи умисно з метою особистого збагачення у період часу з 01.12.2016 року по 04.02.2017 року шляхом обману заволодів грошовими коштами громадян на загальну суму 671844 гривень, що є особливо великим розміром.
17.05.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, а саме про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а саме у тому що він, працюючи на посаді завідуючого відділу експертизи трупів Комунального закладу охорони здоров'я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» зловживаючи службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди іншими особами, використав службове становище всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам окремих громадян на загальну суму 345124 гривень.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 березня 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк до 21.04.2017 року, включно, та покладено обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме: 1) прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою; 2) не залишати місце постійного проживання - АДРЕСА_2 , без поважних причин без дозволу слідчого, прокурора або суду в період часу з 21:00 години до 06:00 години.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року продовжено застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в межах строку досудового розслідування до 18 червня 2017 року.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 березня 2017 року ОСОБА_1 відсторонено від посади завідувача відділом експертизи трупів комунального закладу охорони здоров'я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» строком на два місяці.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 травня 2017 року продовжено строк відсторонення від посади ОСОБА_1 в межах строку досудового розслідування до 22 червня 2017 року.
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 4201605000000014, 07 лютого 2017 року було проведено обшук у квартирі АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_1 під час якого було вилучено грошові кошти та інше майно, на яке в подальшому було накладено арешт ухвалами слідчих суддів.
Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 02 березня 2017 року на земельну ділянку, транспортний засіб та частку квартири, власником яких є ОСОБА_1 .
Вироком Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 червня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано за відсутністю події злочину.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07.06.2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 червня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишено без змін.
Відповідно до медичних документів ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні медичного закладу з 23 лютого 2017 року по 06 березня 2017 року.
В період часу з 13.02.2017 року у засобах масової інформації була поширена інформація щодо особи та посади позивача, а також про порушення відносно нього кримінального провадження та певні обставини, пов'язані з корупцією.
Згідно з довідкою КЗОЗ «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 25.05.2021 року, ОСОБА_1 недонарахована заробітна плата на час відсторонення від посади з квітня 2017 року по червень 2017 року склала 37921,42 гривні.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що вироком суду його визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано, тобто суд фактично закрив кримінальне провадження за вказаною статтею у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення. Отже, вважав, що є підстави для відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок незаконного кримінального переслідування.
Також позивач зазначає, що притягнення до кримінальної відповідальності позбавило його шансу нормально будувати життя. Відсторонення від посади привело не тільки до втрати заробітку і можливості утримувати сім'ю, а також до проблем в колективі, бо його авторитет був підірваний. У зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, вилученням майна, застосуванням інших обмежень, позивач, не будучу фахівцем у галузі права, змушений був звертатися до адвокатів і організовувати професійний захист. Таким чином, позивач перебував у стані психологічного тиску, у зв'язку з чим просить суд стягнути з державного бюджету України моральну шкоду, завдану йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст.364 КК України у розмірі 550000 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт знаходження позивача під кримінальним переслідуванням, а також факт обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади мали для нього стресові наслідки, він був змушений захищатись від пред'явленого обвинувачення, що призводило до цілком природних хвилювань та негативно вплинуло на його звичний уклад життя, отримання лікування, тобто зумовило моральні страждання і переживання. Отже, підстави, визначені законом для відшкодування шкоди позивачу ОСОБА_1 , наступили.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди на користь позивача у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати на місяць, оскільки у останнього є право на відшкодування шкоди у зв'язку з незаконним діями органів досудового розслідування та прокуратури за час перебування під слідством та судом.
Не погодитися із таким висновком суду неможливо.
Статтею 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20), 20 жовтня 2021 року у справі №235/3144/20 (провадження 61-6342св21).
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Така позиція також закладена у постанові КЦС Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 235/3144/20 провадження № 61-6342св21.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально передбачений законом, та встановив такий розмір саме на рівні 550 000 грн., погодившись із визначеним позивачем розміром п'ятикратного збільшення суми мінімальної заробітної плати за період перебування під слідством та судом. Суд дійшов такого висновку з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до власного невірного тлумачення норм матеріального права і необхідності переоцінки доказів у справі, в той час як суд першої інстанції повно встановив обставин справи і дав мотивовану оцінку доказам, застосував відповідні норми закону.
Твердження апеляційної скарги про те, що позивач не мав зазнати такого обсягу моральних страждань, який необхідно компенсувати у визначеній ним сумі, оскільки не був під вартою, не був звинувачений в особливо тяжкому злочині, є безпідставними, суб'єктивними, такими, що не впливають на правильність рішення суду, оскільки розмір моральної шкоди судом визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону.
З цих же підстав неможливо прийняти до уваги довід апеляційної скарги про те, що рішення суду, яким позивач був реабілітований, прийнято в 2018 році, а до суду він звернувся тільки в 2020 році, і це нібито свідчить про відсутність істотних та непереносимих моральних страждань. Як вбачається зі справи кінцева постанова Верховного суду в його справі прийнята тільки 24.09.2019 року, крім того, звернення до суду є правом позивача, яке він реалізував на власний розсуд, і в сенсі його позовних вимог це не має значення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення достатньо відповідає критеріям обґрунтованості судового рішення, а доводи апеляційної скарги носять характер незгоди із рішенням суду, були предметом обговорення в суді першої інстанції, і правильність висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційної скарзі відповідача доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складений 13 грудня 2021 року.
Головуючий суддя Є.Є. Мальцева
Судді: В.М. Барков
О.М. Пономарьова