Справа № 126/1113/20
Провадження № 22-ц/801/2472/2021
Категорія: 61
Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.
Доповідач:Оніщук В. В.
09 грудня 2021 рокуСправа № 126/1113/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Оніщука В.В.,
суддів: Денишенко Т.О., Копаничук С.Г.,
з участю секретаря судового засідання: Очеретної М.Ю.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Бершадського районного нотаріального округу Матвієнко Людмила Володимирівна, ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Пригузою Сергієм Дмитровичем на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2021 року та на додаткове рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року, ухвалені у складі судді Хмеля Р.В., в залі суду,
встановив:
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи приватного нотаріуса Бершадського нотаріального округу Матвієнко Людмили Володимирівни та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі на земельну ділянку площею 1,5382 га, з кадастровим номером 0520485600:04:002:0619 для ведення сільськогосподарського виробництва та земельну ділянку площею 0,9160 га з кадастровим номером 0530485600:04:002:0618 для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, які знаходяться на території Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області.
Позивач, є спадкоємцем майна померлої за законом. Крім нього, спадкоємцями за законом на майно померлої є її чоловік - ОСОБА_3 та ще один син померлої - ОСОБА_5 .
У позові вказано, що під час ознайомлення зі спадковою справою у приватного нотаріуса Бершадського нотаріального округу Вінницької області, позивачем було з'ясовано, що за життя його померла мати вчинила заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла відповідачу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вищевказані земельні ділянки.
Проте, на думку позивача, вказаний правочин був вчинений під впливом обману, оскільки ним було з'ясовано, що у його покійної матері ОСОБА_4 , відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 14.09.2017 був встановлений діагноз: хронічний мієлолейкоз ІІ стадії ІІ клінічна група ІХС, атеросклеротичний міокардіосклероз СНІІа-В, у зв'язку з чим остання потребувала лікування, на яке необхідні були значні кошти, і саме тому з пропозицією про надання грошової допомоги його покійна мати звернулася до ОСОБА_2 , який запропонував їй оформити на нього земельні ділянки.
Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо недійсності заповіту, позивач стверджує, що його покійна мати знаходилася у важкому психологічному стані та 29.03.2018 звернулася до нотаріуса, де склала заповіт на ім'я відповідача, проте ОСОБА_2 ввів її в оману та не надав їй кошти на лікування, про які вони домовлялися.
З урахуванням наведеного, позивач звернувся в суд з даним позовом у якому просив визнати недійсним та скасувати заповіт ОСОБА_4 від 29.03.2018, складений на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бершадського нотаріального округу Матвієнко Л.В. та вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи приватного нотаріуса Бершадського нотаріального округу Матвієнко Людмили Володимирівни та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 , а навпаки, в момент підписання нею заповіту вона могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, розладів психічної діяльності не виявляла.
Дослідженими по справі доказами в їх сукупності спростовується той факт, що в момент підписання ОСОБА_4 оспорюваного заповіту її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а оскаржуваний заповіт відповідає вимогам статті 1247 ЦК України.
30 вересня 2021 року Бершадським районним судом Вінницької області ухвалено додаткове рішення, яким заяву представника відповідача, адвоката Куцяк Федора Гавриловича про компенсацію витрат на правничу допомогу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 14 304 грн.
Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача надано всі необхідні документи на підтвердження надання правничої допомоги, які передбачені ч. 3 ст. 137, ст. 141 ЦПК України та в термін відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Також судом прийнято до уваги обставини справи, умови укладеного договору про надання правової допомоги від 03.06.2020, кваліфікацію адвоката, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони.
Не погодившись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, представником ОСОБА_1 - адвокатом Пригузою С.Д. подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконними, ухваленими за неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, у апеляційній скарзі зазначено, що відповідач після укладення договору довічного утримання повинен був надавати допомогу ОСОБА_4 , однак останній її не надавав.
Також у апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції залишено поза увагою пояснення свідків, які повідомили, що після встановлення померлій діагнозу вона була подавлена, заговорювалась, раптово змінювала тему розмови, що свідчить про факт перебування останньої у важкому психологічному стані в момент складання заповіту.
Проведення експертизи призначеної у справі позивач просив доручити експертам Київського міського центру судово - психіатричної експертизи, натомість, ухвалою суду першої інстанції проведення експертизи було доручено експертам КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. Ющенка».
При цьому, заявник стверджує, що ні експертом, ні висновком експертизи не надано відповідь про те чи міг вплинути на психічний стан здоров'я ОСОБА_4 тривалий період вживання медичного препарату «Гідреа».
В обгрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення скаржник зазначає, що у відзиві на позовну заяву від 17.06.2020 відповідач повідомляв, що орієнтовно сума судових витрат, які ним понесено та які очікується понести складає 3 500 грн, а в клопотанні від 30.08.2021 представник відповідача зазначає, що понесені витрати на правничу допомогу складають 14 000 грн. Заявлена сума витрат не відповідає принципу розумності та справедливості. При цьому, договір про надання правової допомоги представником відповідача подано після спливу п'ятиденного терміну закінчення судових дебатів.
Відповідачем впродовж встановленого апеляційним судом строку надіслано на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законними та обгрунтованими, і тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Також у вказаному відзиві ОСОБА_2 просить стягнути з позивача на його користь понесені ним витрати на правничу допомогу адвоката за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 816 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав викладених у ній.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.
Треті особи - Приватний нотаріус Матвієнко Людмила Володимирівна та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явились, однак 29.11.2021 надіслали на адресу суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, у яких також зазначили про те, що рішення суду першої інстанції є законними та обгрунтованими, а тому вказані рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідають вказаним вимогам.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 29.03.2018 ОСОБА_4 вчинила заповітне розпорядження, яким на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 належну їй земельну ділянку площею 1.5382 га, з кадастровим номером 0520485600:04:002:0619, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області та земельну ділянку, площею 0,9160 га, з кадастровим номером 0520485600:04:002:0618, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області, які належали їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН 017353/1, виданого 12.07.2002 Бершадською районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватно власності на землю за №592, що підтверджено долученою до матеріалів справи копією заповіту, зареєстровано в реєстрі за №253 та посвідченого приватним нотаріусом Бершадського районного нотаріального округу Вінницької області Матвієнко Л.В.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Згідно з постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.11.2019 №02-31/324, 12.11.2019 відповідач по справі - ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, проте йому було відмовлено у його видачі, оскільки нотаріусу з наявних відомостей у спадковій справі №96/2018 до майна померлої ОСОБА_4 , не представляється можливість встановити спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 ЦК України.
Вважаючи вказаний вище правочин (заповіт) таким, що був вчинений під впливом обману, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Положеннями статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.
Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі N496/4851/14-ц (провадження N61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі ухвали Бершадського районного суду Вінницької області від 22.09.2020, у даній справі проведено посмертну судово-психіатричну експертизу.
Згідно з висновком експерта №1 від 15.02.2021, ОСОБА_4 на час складання заповіту від 29.03.2018 на психічні розлади не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності та на час складання заповіту від 29.03.2018 ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та могла ними керувати.
Сам по собі факт наявності у заповідача подавленості, заговорювання, раптової зміни теми розмови, про які зазначено допитаними у судовому засіданні суду першої інстанції свідками та встановлення відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 14.09.2017 діагнозу: хронічний мієлолейкоз ІІ стадії ІІ клінічна група ІХС, атеросклеротичний міокардіосклероз СНІІа-В, про який зазначає позивач, не є достатніми доказами її неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту, та не спростовують презумпцію психічного здоров'я.
Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції правомірності правочину і презумпції психічного здоров'я фізичної особи, недоведеності неспроможності ОСОБА_4 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Відтак, будь - яких доказів того, що ОСОБА_4 на час підписання заповіту від 29 березня 2018 року була неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав.
Водночас доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
При цьому, надані позивачем докази на підтвердження факту його звернення до правоохоронних органів з приводу введення відповідачем померлої ОСОБА_4 в оману та порушення умов договору довічного утримання судом до уваги не приймаються, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не ставиться питання про визнання вказаного договору довічного утримання недійсним, а предметом розгляду даного позову є доказування того факту, що померла ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій під час складання заповіту 29.03.2018.
Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5 (далі - Порядок), а також статтею 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. У разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати правочин і заяву або інший документ підписує інша фізична особа, нотаріус установлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.
Зі змісту заповіту ОСОБА_4 від 29.03.2018 слідує, що вказаний заповіт складений у письмовій формі, із зазначенням часу, місця його укладення, встановленням особи заповідача, прочитаний заповідачем уголос, належним чином посвідчений приватним нотаріусом Матвієнко Л.В., про що зазначено в самому заповіті.
Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази і вимоги закону, що регулюють дані правовідносини, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним і справедливим.
В обгрунтування апеляційної скарги заявник посилається, зокрема, на те, що відповідач після укладення договору довічного утримання повинен був надавати допомогу ОСОБА_4 , однак такої допомоги не надавав.
Однак, колегія суддів вказані доводи апеляційної скарги до уваги не приймає, з огляду на те, що дані обставини є недоведеними та не можуть слугувати підставою для задоволення позову про визнання заповіту недійсним.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою пояснення свідків, які повідомили, що ОСОБА_4 була подавлена, заговорювалась, раптово змінювала тему розмови, що свідчить про факт перебування останньої у важкому психологічному стані в момент складання заповіту, судом до уваги не приймаються, оскільки вказані покази свідків не є достатніми доказами неспроможності особи розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту.
Також не приймаються до уваги і твердження скаржника про те, що ні експертом, ні висновком експертизи не надано відповідь про те чи міг вплинути на психічний стан здоров'я ОСОБА_4 тривалий період вживання медичного препарату «Гідреа», оскільки, як зазначено вище, висновком експерта надано чітку відповідь про те, що ОСОБА_4 , на час складання заповіту від 29.03.2018 на психічні розлади не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності та на час складання заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла ними керувати.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Крім того, безпідставними є доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість додаткового рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених ним витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу було подано у визначений законом строк.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Задовольняючи заяву відповідача та стягуючи на його користь із позивача 14 304 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних ним робіт, їх вартість, з чим також погоджується колегія суддів.
При розгляді справи в суді першої інстанції представником позивача було надано заперечення із клопотанням про відмову у стягненні витрат відповідача на оплату правничої допомоги адвоката, при цьому будь - яких конкретних доводів неспівмірності таких витрат вказані заперечення не містять, в той час як саме на останнього покладається обов'язок їх доведення. Розмір понесених відповідачем витрат на правничу допомогу не спростовано позивачем і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Витрати на професійну правничу допомогу в присудженому судом розмірі (14 304 грн) є співмірними зі складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду немає.
Доводи апеляційної скарги про те, що попередній розрахунок очікуваних судових витрат, викладений у відзиві на позовну заяву є меншим, ніж зазначений у клопотанні від 30.08.2021, у зв'язку з чим судові витрати підлягають зменшенню, є безпідставними, оскільки відповідач не міг передбачити в повній мірі реальність усіх судових витрат на правничу допомогу, і як встановлено судом, судові витрати у заявленому розмірі є співмірними зі складністю даної справи.
Посилання скаржника на те, що договір про надання правової допомоги представником відповідача подано після спливу п'ятиденного терміну закінчення судових дебатів, судом до уваги не приймаються, оскільки основні докази понесення судових витрат подано відповідачем у встановлений строк, а порушення строку надання вказаного договору не спростовує понесення відповідачем судових витрат у заявленому розмірі.
Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятих судом рішень та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на наведені обставини, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2021 року залишено без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесених судових витрат, відповідач надав апеляційному суду: договір про надання правової допомоги від 15.11.2021, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 15.11.2021, акт приймання - передачі наданих послуг від 15.11.2021 за договором про надання правової допомоги від 15.11.2021 та відзив на апеляційну скаргу. Вказані документи у своїй сукупності підтверджують надання відповідної правничої допомоги та отримання адвокатом коштів у сумі 1 816 грн, при цьому клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу іншими учасниками справи не заявлено.
Отже, відповідачем на підтвердження понесених витрат за надання правничої допомоги при перегляді справи в суді апеляційної інстанції надано відповідні докази на загальну суму 1 816 грн, які підлягають стягненню на його користь з позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Пригузою Сергієм Дмитровичем залишити без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2021 року та додаткове рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 816 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: В. В. Оніщук
Судді: Т. О. Денишенко
С. Г. Копаничук