Справа № 136/1213/21
Провадження № 22-ц/801/2607/2021
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Сопрун В. В.
14 грудня 2021 рокуСправа № 136/1213/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді Сопруна В.В.,
суддів Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №136/1213/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2021 року, яке ухвалене суддею Кривенко Д.Т. в Липовецькому районному суді Вінницької області, повний текст складено 29 жовтня 2021 року,
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей, мотивуючи позовні вимоги тим, що 23 січня 2009 року Виконавчим комітетом Бабинської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, актовий запис №1 було зареєстровано шлюб між сторонами. Заочним рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 23 вересня 2020 року (справа №131/61/20) шлюб між сторонами було розірвано.
У шлюбі народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачем та перебувають на її утриманні. Враховуючи необхідність підтримання нормальної життєдіяльності дітей, позивач неодноразово зверталася до відповідача за матеріальною допомогою, однак останній, будучи особою працездатного віку, не маючи інших утриманців, такої допомоги не надає й угоди про добровільну сплату аліментів сторонами не досягнуто. Позивач не в змозі забезпечувати утримання спільних дітей.
Таким чином, просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі по 2500 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі по 2500 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно починаючи від дня пред'явлення позову, тобто 13 липня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто зі ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2021 року змінити та стягувати аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частки всіх його доходів щомісячно на двох дітей, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції протиправно визначив спосіб стягнення аліментів з відповідача в твердій грошовій сумі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 грудня 2021 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 січня 2009 року Виконавчим комітетом Бабинської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, актовий запис №1 було зареєстровано шлюб між сторонами.
Заочним рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 23 вересня 2020 року (справа №131/61/20) шлюб між сторонами було розірвано (а.с.5 - 6).
У шлюбі народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.3, 4).
Згідно з актом складеним депутатом Липовецької міської ради Соловйовою Н.С. та затвердженого в.о. міського голови Назаренко О.О., син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_3 проживають разом з позивачем (а.с.11).
Відповідно до довідок Липовецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3, дочка ОСОБА_3 навчається в 4 класі, а син ОСОБА_4 в 7 класі вказаної школи (а.с.7, 8).
Позивач не в змозі забезпечувати утримання їх спільних з відповідачем дітей, а відповідач, будучи особою працездатного віку, не маючи інших утриманців, матеріальної допомоги не надає, тому вищезазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно із частиною першою та другою статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Тобто, держава визнає захист прав і свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку.
У частині 8 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Відповідно до частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині 3 статті 181 СК України зазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
У частині 1 та 2 статті 182 СК України визначено, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як передбачено частиною 4 статті 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що сторони проживають окремо, діти проживають разом із матір'ю. Відповідач не надає добровільної матеріальної допомоги на утримання та виховання дітей. Доказів на спростування вказаної обставини відповідачем надано не було ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, тому вимоги позивача про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей є доведеними і обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду, враховуючи вимоги ст. 182 СК України. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам, визначивши розмір аліментів на утримання спільних дітей сторін, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
Відповідач не виконав вказані вимоги процесуального закону щодо доведення належними і допустимими доказами своїх доводів, наведених у скарзі.
У пункті 18 постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року Верховний Суд України роз'яснив, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно із ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
За змістом частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі регламентовано ст. 184 СК України.
Доводи апеляційної скарги щодо зміни рішення в частині стягнення аліментів у частці є необґрунтованими, оскільки позивач визначила способом стягнення аліментів - їх присудження у твердій грошовій сумі, а відповідач в свою чергу лише міг заперечувати щодо розміру їх стягнення, а не способу стягнення.
З урахуванням усіх встановлених обставин та з покликанням на норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для зміни рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дітей, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 14 грудня 2021 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Войтко Ю.Б.
Стадник І.М.