13 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 260/2379/20
адміністративне провадження № К/9901/43060/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №260/2379/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про скасування наказів, визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо незаконного часткового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі № 260/1096/19 в частині поновлення на службі в поліції ОСОБА_1 не на підставі, в порядку та спосіб, визначеному Конституцією та законами України відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі № 260/1096/19.
- визнати протиправним та скасувати наказ № 116о/с Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 01.06.2020 в частині поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - начальника відділу комплектування.
- визнати протиправним та скасувати наказ № 1394о/с Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 25.06.2020 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника УКЗ ГУНП у Закарпатській області ОСОБА_1 ».
- визнати протиправним та скасувати наказ № 134о/с «По особовому складу» Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 25.06.2020 року відносно звільнення із 25 червня 2020 року підполковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - начальника відділу комплектування на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року у справі № 260/1096/19.
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день фактичного виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року у справі № 260/1096/19 в частині вимушеного прогулу.
02 червня 2021 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 40108913) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 02.12.2019 року по 08.09.2020 року в розмірі 193347,67 грн. (сто дев'яносто три тисячі триста сорок сім гривень 67 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 20986,14 грн. (двадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість гривень 14 копійок) звернуто до негайного виконання.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
19 жовтня 2021 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 260/2379/20 та прийнято постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про скасування наказів, визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відмовити.
На зазначену постанову суду апеляційної інстанції позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 26 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16, від 11 квітня 2018 року у справі №820/2166/17, від 05 грудня 2018 року у справі №814/805/17, від 18 лютого 2019 року у справі №820/2194/17, від 17 квітня 2019 року у справі №820/480/17, від 17 квітня 2019 року у справі №814/2380/16, від 26 квітня 2019 року у справі № 815/1829/17, від 26 червня 2019 року у справі N2826/14973/16, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 10 липня 2019 року у справі №815/6931/16, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16,від 21.11.2019 року у справі №260/1145/18, від 12 червня 2020 року в справі №814/1440/17, від 13 грудня 2019 року у справі №817/1308/16, від 29 квітня 2020 року у справі №817/253/17, у цій справі №260/2379/20.
Проте, в касаційній скарзі не наведено, які саме конкретні норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, а також акцентуючи увагу на витягах з цих постанов, зокрема релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин, та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених справах розглянутих Верховним Судом є подібними.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Отже, подаючи касаційну скаргу скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної, зокрема пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням позивачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме а саме позивачем не наведено, які саме норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду, а також покликаючись на постанови Верховного Суду не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №260/2379/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про скасування наказів, визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова