09 грудня 2021 року
справа №380/9870/21
провадження № П/380/10016/21
Львівський окружний адміністративний суд
у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Суліковської У.І.,
представника позивача Скочко А.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представників третіх осіб Тимрук Г.І., Бірюків Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Львівського міського комунального підприємства «Сяйво» та Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (79022, м. Львів, вул. Виговського, 34; код ЄДРПОУ 04056084) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з вимогами:
- зобов'язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , демонтувати металевий гараж розм. 2,50х4,50 м (на схемі під номером 3), самочинно встановлений на землях комунальної власності міста біля житлових будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .
Підставою позову є невиконання у добровільному порядку відповідачем вимоги позивача демонтувати самовільно встановлений гараж на землях комунальної власності біля житлових будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . Оскільки відповідачем добровільно не демонтовано самочинно встановлений металевий гараж розміром 2,50х4,50 м на землях комунальної власності відповідно до Розпорядження №92 від 15.03.2021 «Про демонтаж металевого гаража самочинно встановленого ОСОБА_1 », позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
18.06.2021 суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу і інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДПС у Львівській області про надання інформації щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_2 .
08.07.2021 за вх. №48850 надійшла відповідь на запит.
Ухвалою суду від 12.07.2021 залишено без руху позовну заяву Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 про демонтаж самочинно встановленого гаражу. Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали - десять днів з дня отримання копії ухвали у такий спосіб: скерувати на поштову адресу Львівського окружного адміністративного суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2) заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої надати: виправлену позовну заяву із зазначенням належного відповідача у справі або привести вимоги у відповідність.
На виконання вимог ухвали суду від 12.07.2021 позивач усунув зазначені недоліки.
Ухвалою суду від 02.09.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Львівської міської ради (9006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896), Львівського міського комунального підприємства «Сяйво» (79052, м. Львів, вул. Сяйво, 21, код ЄДРПОУ 32262674).
Відповідач позов не визнала, 10.09.2021 за вх. №96992 надала суду відзив на позовну заяву, просила суд у задоволенні позову відмовити. Зазначила, що є власником квартири АДРЕСА_5 , проживає там з 1987 року. На момент поселення, спірний гараж вже був встановлений жителем сусідньої квартири. Вказане підтверджується письмовою розпискою-підтвердженням сина, сусіда, який помер - ОСОБА_3 . Вказує, що оскільки вона не встановлювала спірний гараж, тому не має обов'язку у його демонтажі за власний рахунок. Зазначила, що про вказаний факт повідомляла ЛКП «Сяйво» письмово, однак звернення ігноруються. Також повідомила, що на даний час вказаним гаражем користується сусідка, яка має доступ до такого.
Ухвалою суду від 08.11.2021 вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
10.11.2021 за вх. №82005 позивачем долучено до матеріалів справи додаткові докази. Долучено розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 08.04.2009 «Про укладення договорів найму жилих приміщень з оформленням особових рахунків на них мешканцям будинку АДРЕСА_3 » відповідно до якого укладено договір найму ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5 . Зазначено, що ОСОБА_4 зареєстрований на АДРЕСА_3 з 1987 року.
08.12.2021 за вх. №92554 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів. Долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії повідомлення відповідача про засідання адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради та скерування постанови адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради №20 від 22.02.2021.
В засідання суду з'явились представник позивача, представники третіх осіб та відповідача.
Представник позивача та представники третіх осіб позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задоволити в повному обсязі.
Відповідач в засіданні суду щодо задоволення позовних вимог заперечила, просила суд у задоволенні позову відмовити.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
Залізнична районна адміністрація є органом місцевого самоврядування, ідентифікаційний код 04056084, зареєстрована як юридична особа 16.09.1994.
01.02.2021 ЛКП «Сяйво» надіслано відповідачу вимогу про демонтаж в термін до 11.02.2021 самовільно встановлений гараж на прибудинковій території буд. АДРЕСА_3 .
ЛКП "Сяйво» 15.02.2021 складено протокол про адміністративне правопорушення, за яким 01.02.2021 встановлено особу, яка вчинила правопорушення і складено цей протокол про те, що громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_2 здійснила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п. 20.1.31 «Правил благоустрою м. Львова».
Адміністративною комісією при Залізничній РА ЛМР винесено постанову №20 від 22.02.2021 накладено на позивача штраф в розмір 340,00 грн.
Згідно з витягом з протоколу №02 засідання міжвідомчої комісії від 23.02.2021 заслухано інформацію ЛКП "Сяйво» про самочинне будівництво біля будинку АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_1 , мешканкою квартири АДРЕСА_5 , самочинно встановила металевий гараж розмір. 2,50х4,50м. (на схемі під №3) на землях комунальної власності міста та вирішено рекомендувати відповідачу демонтувати такий гараж.
Розпорядженням Залізничної районної адміністрації №92 від 15.03.2021 «Про демонтаж металевого гаража, самочинно встановленого гр. ОСОБА_1 на землях комунальної власності міста біля житлових будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 » затверджено висновок міжвідомчої комісії - протокол №02 від 23.02.2021; рекомендовано гр. ОСОБА_1 демонтувати металевий гараж розм. 2,50х4,50м (на схемі під №3), самочинно встановлений на землях комунальної власності міста біля житлових будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ; при невиконанні даного розпорядження зобов'язати ЛКП "Сяйво" в термін до 10.05.2021 підготувати та передати в юридичний відділ Залізничної РА відповідні документи для заявлення позову в суд про примусове виконання п. 2 даного розпорядження.
Згідно з вищевказаним розпорядженням ЛКП «Сяйво» скерувало відповідачу попередження від 02.04.2021 №2-300 щодо демонтажу.
Оскільки ОСОБА_1 проігноровано попередження та розпорядження, чим порушено законодавство в сфері містобудування, будівельних стандартів, норм і правил, оскільки добровільно розпорядження №92 від 15.03.2021 не виконано, самовільно встановлений гараж не демонтовано, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.40 Земельного кодексу України (надалі по тексту - ЗК України), громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим кодексом.
Статтею 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальні власності, без встановлення строку.
Статтею 95 ЗК України визначено права землекористувачів, до яких, зокрема, належить право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди.
Відповідно до визначення термінів, викладених в ст.2 Закону України «Про архітектурну діяльність», архітектурна діяльність - діяльність по створенню об'єктів архітектури, яка включає творчий процес пошуку архітектурного рішення та його втілення, координацію дій учасників розроблення всіх складових частин проектів з планування, забудови і благоустрою територій, будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту) будівель і споруд, здійснення архітектурно-будівельного контролю і авторського нагляду за їх будівництвом, а також здійснення науково-дослідної та викладацької роботи у цій сфері.
Згідно ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно із ст.4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», об'єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об'ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об'єктів будівництва, що визначаються відповідно до: у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон (сельбищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні.
Об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.
Відповідно до ст.28 Закону України «Про основи містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (ч.3 ст.28 цього Закону). Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (ч.4 ст.28 цього Закону).
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1)території загального користування: а)парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б)пам'ятки культурної та історичної спадщини; в)майдани, площі, бульвари, проспекти; г)вулиці , дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ)пляжі; д)кладовища; е)інші території загального користування; 2)прибудинкові території; 3)території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4)території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року №76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №927/11207, визначено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Відповідно до визначень, наданих в чинному законодавстві (у тому числі, в Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку») багатоквартирним будинком є житловий будинок, в якому розташовано три і більше квартир.
Тиким чином, суд зауважує, що з аналізу норм законодавства випливає, що органи місцевого самоврядування уповноважені здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності стосовно об'єктів капітального будівництва, дотримання вимог благоустрою населених пунктів стосовно тимчасових споруд, які розміщені на ділянках загального користування, прибудинкових територіях.
Як уже зазначалось вище, відповідач, ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_5 , що сторонами не оспорюється.
Згідно із записами у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 74) судом встановлено, що відповідач зареєстрована за адресою АДРЕСА_6 - 12.06.1987.
Розпорядження від 08.04.2009 за №259 «Про укладення договорів найму жилих приміщень з оформленням особових рахунків на них мешканцям будинку АДРЕСА_3 » підтверджується, що чоловік відповідача - ОСОБА_4 зареєстрований також на АДРЕСА_3 з 1987 року.
Крім цього, відповідачем долучено до матеріалів справи розписку-підтвердження гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій зазначено, що останній проживає у будинку АДРЕСА_7 , спірний гараж було встановлено його батьком у 1982 році, тобто до моменту поселення у вказаному будинку ОСОБА_1 .
Представником позивача не було надано жодних доказів, обґрунтованих пояснень чи будь-яких спростувань з приводу суперечностей, чому саме позивачем зобов'язано ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати гараж, яким саме методом (щодо обрання конкретної особи) було визначено останню.
Крім цього, суд зауважує, що відповідачем 19.02.2021 подавались заперечення, щодо протоколу про адміністративне правопорушення від 15.02.2021, однак доказів того, що позивачем у справі такі заперечення були взяті до уваги суду не надано.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем фактично не могло бути здійснено спорудження гаражу і позивачем у справі не долучено доказів спорудження гаража і доказів користування таким.
Тому, суд вважає, що позивач належним чином не дослідив та не вжив заходів щодо з'ясування коли та ким був споруджений спірний гараж біля будинку АДРЕСА_3 .
Суд наголошує, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
В даній справі судом подібних обставин, які передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України для знесення самочинно збудованого об'єкта не встановлено, в зв'язку з чим підстави для зобов'язання відповідача здійснити знесення такого самочинно збудованого об'єкта відсутні.
Також, зазначене вказує на те, що відповідна вимога позивача свідчить про недостатнє обґрунтування його рішення щодо демонтажу гаражу, а отже, про ознаки протиправності при реалізації його дискреції.
Суд звертає увагу на те, що в п.49 рішення в справі «Волохи проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів», а «надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення». У п.81 рішення в справі «Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесян проти Вірменії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «національне законодавство має забезпечувати належний рівень правового захисту від свавільних втручань органів влади у права, гарантовані Конвенцією. У справах, що впливають на основоположні права виникне суперечність принципу верховенства права - одному з фундаментальних принципів демократичного суспільства, що втілений у Конвенції, якщо правовий розсуд, наданий органам виконавчої влади, буде необмеженим. Тому, закон повинен достатньо чітко визначати межі такого розсуду та спосіб його застосування». Таку ж позицію Суд висловив і у п.30 рішення в справі «Маестрі проти Італії».
Однак, орган місцевого самоврядування не навів достатнього обґрунтування своєму рішенню про демонтаж гаражу/споруди, на противагу можливості продовження його/її розміщення, що не може вважатися свідченням належної реалізації його дискреції, без допущення при цьому свавілля.
Крім того, суд звертає увагу на те, що вимога про демонтаж, має своїм наслідком втручання в майнові інтереси особи щодо мирного володіння майном (що за сукупності певних обставин є допустимим). А саме, існує вимога про узгодження відповідних дій і рішень (щодо втручання), зокрема, із принципом пропорційності.
Суд відзначає, що відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
В усталеній практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Стретч проти Сполученого Королівства», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») напрацьовано ряд критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно суспільний (публічний) інтерес, чи є такий захід пропорційним визначеним цілям, й порушення ст.1 Першого протоколу має місце, якщо не буде дотримано хоча б одного критерію.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип же пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
У даному випадку, суд констатує, що позивачем (як суб'єктом владних повноважень) не доведено підставності й обґрунтованості втручання в майнові інтереси відповідача, з урахуванням принципу пропорційності та не наведено достатнього й переконливого виправдання необхідності вжиття саме таких заходів, про які просить у позові (демонтажу споруди).
З огляду на викладене, демонтаж гаража крайня міра покарання. Відповідачем не з'ясовано хто саме змонтував гараж що і призвело до заявлення позову про зобов'язання ОСОБА_1 здійснити за власний кошт демонтаж гаража. Надані до матеріалів справи докази зі сторони позивача не підтверджують факт монтажу, користування останньої таким гаражем. Долучена розписка особи, яка і підтверджує факт монтажу такого його покійним батьком спростовує зобов'язання ОСОБА_1 його демонтувати. В засіданні суду представник третьої особи пояснила, що при прийнятті рішення чий саме гараж поклалися на розсуд сусідів і не заперечується, такими, що гараж змонтовано 30 років назад. Доказів фактичного користування відповідачем у справі гаражем не надано суду.
Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують обґрунтованість вимог, з якими звернувся до суду позивач.
Отже, враховуючи вищезазначені норми, суд дійшов висновків, що правова позиція позивача є, такою, що не відповідає змісту вищенаведених законодавчих норм, які регулюють спірні правовідносини, обмежує відповідачів у законодавчо встановленому праві, покладаючи на них надмірний тягар негативних наслідків спірних правовідносин за відсутності/недоведеності їх вини.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, аргументи й доводи сторін, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідачів не належить стягувати.
Керуючись ст. ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Львівського міського комунального підприємства «Сяйво» та Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.12.2021.
Суддя Сподарик Н.І.