Справа №560/85/16-ц
Провадження №4-с/949/2/21
09 грудня 2021 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
скаржника: ОСОБА_1 ,
представника скаржника: Рудика О.А.,
представника ДУ “Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України”: Власюк Т.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії та постанову державного виконавця,
03 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та постанову державного виконавця в якій просить:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича щодо закінчення виконавчого провадження (ВП №55168936) про поновлення ОСОБА_1 на підставі рішення господарського суду міста Києва від 14 серпня 2020 року по справі №910/6920/20;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича у виконавчому провадженні №55168936 від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження.
- зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича поновити виконавче провадження №55168936 з примусового виконання виконавчого листа Дубровицького районного суду №560/85/16-ц від 17 березня 2017 року та вчинити передбачені законом виконавчі дії для його негайного і повного виконання у передбачений законом спосіб.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2021 року, головуючим суддею по розгляду даної скарги визначено суддю Сидоренко З.С.
01 листопада 2021 року керівником апарату суду видано розпорядження №94 “Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ” відповідно до п. 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду та призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №560/85/16-ц провадження №4-с/949/2/21 з підстави прийняття рішення ВРП про звільнення судді ОСОБА_2 у зв'язку з поданням заяви про відставку.
02 листопада 2021 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про що сформовано відповідний протокол, відповідно до якого головуючим суддею у даній справі визначено суддю Отупор К.М.
Ухвалою судді Отупор К.М. від 02 листопада 2021 року, справу №560/85/16-ц провадження №4-с/949/2/21 за скаргою ОСОБА_1 на дії та постанову державного виконавця прийнято до свого провадження та призначено розгляд на 29 листопада 2021 року.
Однак, 24 листопада 2021 року на електронну адресу суду надійшла заява представника скаржника - адвоката Рудика О.А. про відвід судді Отупор К.М.
29 листопада 2021 року ухвалою суду вказану заяву про відвід судді Отупор К.М. задоволено, а справу передано до канцелярії суду для вирішення питання про її перерозподіл в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2021 року, головуючим суддею по розгляду даної скарги визначено суддю Оборонову І.В.
Втім, 08 грудня 2021 року на електрону адресу суду надійшла заява Державної установи “Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України” про відвід судді Обороновій І.В.
У ході судового розгляду даної скарги, ухвалою суду від 09 грудня 2021 року у задоволенні заяви про відвід судді Обороновій І.В. було відмовлено та продовжено розгляд скарги по суті.
Так, в обґрунтування заявленої скарги ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по цивільній справі №560/85/16-ц визнано незаконним та скасовано наказ Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 11 січня 2016 року №1-о “Про звільнення з посади та дострокове припинення дії контракту з ОСОБА_1 ”, поновлено його на посаді директора Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України” та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. На виконання даного рішення 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області було видано виконавчі листи про поновлення його на вказаній посаді, які були пред'явлені до примусового виконання до органів державної виконавчої служби. З 20 листопада 2017 року виконавчий лист, де боржником зазначена Державна санітарно-епідеміологічна служба України знаходився на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ВП №55168936). З листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 12 травня 2021 року, отриманого ним 26 травня 2021 року, він дізнався, що у ВП №55168936 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Назаровцем А.Т. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Висновок про повне і належне виконання боржником виконавчого документа виконавець робить не на підставі поданих боржником первісних документів кадрового обліку (наказів, розпоряджень), а на підставі преюдиційних висновків, викладених в іншому судовому рішенні.
Вказує, що фактично його так і не було поновлено на роботі, оскільки відповідний наказ про поновлення його на посаді боржником не видавався. Станом на сьогоднішній день він не перебуває в трудових відносинах ні з боржником (ДСЕСУ), ні з ДУ “Рівненський ОЛЦ МОЗ України”. Відтак, після нібито поновлення на роботі, він мав би бути в подальшому звільнений з роботи з підстав, передбачених КЗпП України та умовами трудового контракту, проте такі відомості відсутні в матеріалах ВП №55168936. При цьому, один і той самий наказ боржника ДСЕСУ від 22 грудня 2018 року №1 “Про припинення контракту з ОСОБА_1 ” не може бути одночасно і наказом про поновлення на роботі і наказом про звільнення працівника.
Також зазначає те, що висновки господарського суду міста Києва, викладені у рішенні від 14 серпня 2020 року по справі №910/6920/20, на які посилається виконавець, не мають жодного преюдиційного значення для стягувача, оскільки він не брав участі при розгляді вказаної справи.
Вважає, що усі вказані ним у скарзі обставини в сукупності вказують на відверто протиправний та необґрунтований фактичними обставинами характер постанови головного державного виконавця Назаровця А.Т. у виконавчому провадженні №55168936 від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження, з підстав нібито фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”), оскільки фактичного поновлення його на роботі так і не відбулося.
З метою забезпечення процедури розгляду скарги на дії державного виконавця відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України повідомлялись сторони виконавчого провадження та державний виконавець про час та місце його проведення.
У судовому засіданні скаржник (стягувач) ОСОБА_1 та його представник - адвокат Рудик О.А. вимоги скарги підтримали в повному обсязі та просили задоволити з підстав, викладених у даній скарзі.
Представник боржника - Державної санітарно-епідеміологічної служби України в судове засідання не з'явився, оскільки конверт із судовим викликом повернувся на адресу суду із відміткою працівника відділу поштового зв'язку про те, що даний адресат відсутній за вказаною адресою.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орган державної влади - Державна санітарно-епідеміологічна служба України перебуває в стані припинення.
У судове засідання з'явилася ОСОБА_3 , яка є представником сторони у справі №560/85/16-ц, рішення якої перебувало на виконанні головного державного виконавця Назаровця А.Т., а саме Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України”, яка, відповідно до наказу МОЗ України від 02 червня 2021 року №1103 “Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров'я України” та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перейменована на Державну установу “Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України”.
З приводу вимог скарги ОСОБА_1 заперечила та вказала, що дійсно на виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року було видано два виконавчі листи.
Відтак, на виконання рішення суду від 10 березня 2017 року, голова комісії з ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби України Лапа В.І. виніс наказ від 22 грудня 2018 року №1 “Про припинення контракту з ОСОБА_1 ”, яким скасовано наказ Держсанепідемслужби України від 1 січня 2016 року №1-о “Про звільнення з посади та дострокове припинення контракту з ОСОБА_1 ” та визнано таким, що припинений із 26 березня 2017 року у зв'язку із закінченням його дії, контракт від 26 березня 2014 року №32, укладений з ОСОБА_1 , тобто трудові відносини між Держсанепідемслужбою України та ОСОБА_1 припинені з 26 березня 2017 року.
Згідно з листом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 22 жовтня 2019 року, враховуючи зазначений наказ, права ОСОБА_1 відновлені та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц ДСЕСУ виконано.
Крім того, у своїх поясненнях, представник боржника ОСОБА_3 посилається на рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/6920/20, де суд прийшов до висновку, що відповідачем (ДСЕСУ) права ОСОБА_1 відновлено та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України” виконано Державною санітарно-епідеміологічною службою України.
Тому представник боржника ОСОБА_3 зазначила, що зважаючи на преюдиційні обставини, встановлені судом по справі №910/69/20 щодо виконання Державною санітарно-епідеміологічною службою України рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України” у державного виконавця були підстави для закриття виконавчого провадження №55168936.
З огляду на вказане вважає, що у задоволені скарги на дії та постанову державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження слід відмовити повністю.
Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. у судове засідання не з'явився.
Проте, від представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Юлдашева Ю.М. 08 грудня 2021 року на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання по даній скарзі.
Вказане клопотання аргументоване тим, що на адресу Міністерства юстиції України 06 грудня 2021 року надійшов виклик по даній справі. З Єдиного державного реєстру судових рішень було з'ясовано, що ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Рудика О.А. про відвід судді Отупор К.М. по даній справі та в результаті автоматизованого перерозподілу справу передано судді Обороновій І.В.
Зауважує, що жодних процесуальних документів ні від суду, ні від учасників процесу до відділу не надходили, в тому числі скарга на дії державного виконавця.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України має намір брати участь у розгляді даної скарги.
Враховуючи вказані обставини та стислі строки між тим, коли Відділ дізнався про призначення розгляду справи, а саме 06 грудня 2021 року, та самим розглядом справи - 09 грудня 2021 року, та у зв'язку з позбавленням можливості забезпечити участь у вказаному засіданні, так як необхідно оформити відрядження до іншої області, задіянням співробітників в інших судових засіданнях, де відповідачем є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та є підстави для відкладення судового засідання 09 грудня 2021 року.
До того ж Відділ планує в найкоротші терміни подати відзив на вказану скаргу з метою забезпечення процесуального права відділу.
Тому з огляду на викладене, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить суд відкласти розгляд справи на розумний строк.
Вирішуючи клопотання про відкладення судового засідання по даній скарзі слід вказати наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, зокрема у рішенні від 03.04.2008 року у справі “Пономарьов проти України” сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Тривалість розгляду даної справи (дата надходження до суду - 03 червня 2021 року) з урахуванням встановлених ст. 450 ЦПК України строків її розгляду (десятиденний строк) та поданої заяви про відкладення судового засідання не відповідатиме гарантії розумного строку розгляду справи. Таку розумність треба оцінювати у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (рішення ЄСПЛ від 12 березня 2009 року у справі “Вергельський проти України”.
Відстрочення конкретної стадії провадження є можливим за умови, що загальна тривалість провадження не є надмірною (рішення ЄСПЛ від 8 грудня 1983 року у справі “Претто й інші проти Італії”), а тривалі періоди затримання проваджень без будь-яких пояснень є неприйнятними (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1984 року у справі “Бомартен проти Франції”).
Таким чином, можна з упевненістю ствердити, що збільшення строків судового розгляду справи не є виправданим у світлі рішень Європейського суду, як джерела права та які мають застосовуватися при розгляді справ (ст. 10 ЦПК України).
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Виходячи з доводів клопотання про відкладення, причиною неявки до суду представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є надання переваги участі у розгляді іншим справам, необхідність оформлення відрядження в іншу область та надання можливості подати відзив на скаргу.
Однак, наведені представником Відділу обставини в обґрунтування відкладення судового засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними.
При цьому слід зважати на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Водночас, суд критично відноситься до однієї із причин для відкладення судового засідання, як подання відзиву на скаргу, оскільки ОСОБА_4 , як представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України свою позицію з приводу вимог даної скарги вже висловив у наявному у матеріалах справи відзиві на скаргу з доданими до нього матеріалами, який надійшов на електронну адресу суду 09 липня 2021 року (а.с.23-26).
ОСОБА_4 у відзиві вказав, що відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вважає вимоги викладені в скарзі безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
На виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №55168936 з примусового виконання виконавчого листа №560/85/16-ц, виданого 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України”.
У ході здійснення виконавчого провадження, державним виконавцем встановлено, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/6920/20 за позовом Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» до Державної санітарно-епідеміологічної служби України про стягнення 287208,18 грн. У рішенні даного суду від 14 серпня 2020 року, суд прийшов до висновку, що відповідачем права ОСОБА_1 відновлено та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» виконано Державною санітарно-епідеміологічною службою України.
У зв'язку з цим, ОСОБА_4 посилається у відзиві на ч. 4 ст. 82 ЦПК України, у відповідності до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тому, зважаючи на те, що обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Зважаючи на вказане, державним виконавцем правомірно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №55168936 від 12 травня 2021 року у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу.
На підставі викладеного, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в особі представника Юлдашева Ю.М. просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Назаровця А.Т. у повному обсязі.
Отже, оскільки поважність причин неявки представника Відділу судом не встановлена, а останній реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в уже наявному у матеріалах скарги відзиві та зважаючи на строки розгляду справи в суді (стаття 450 ЦПК України), суд визнав за можливе розглядати скаргу за відсутності представник Відділу на підставі доказів, наявних в матеріалах скарги.
Вислухавши сторони, які з'явилися у судове засідання, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Отже, державний виконавець є представником влади, перелік обов'язків і повноважень для нього визначений Законом №1404-VIII.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, в тому числі, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до Закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як вказує скаржник ОСОБА_1 у своїй скарзі, 10 березня 2017 року рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області у справі №560/85/16-ц його позов до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
На виконання вказаного рішення в частині, допущеній до негайного виконання, 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області було видано виконавчий лист по справі №560/85/16-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України".
Згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, доданих скаржником до матеріалів скарги, з 20 листопада 2017 року на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходився виконавчий документ, де боржником зазначено Державну санітарно-епідеміологічну службу України (ВП №55168936) та яке на день отримання даних відомостей, а саме 31 травня 2021 року, є завершеним.
Так, з наявної у матеріалах справи постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2021 року вбачається, що виконавче провадження №55168936 з примусового виконання виконавчого листа №560/85/16-ц, виданого 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України” закінчено.
У вказаній постанові про закінчення виконавчого провадження головний державний виконавець Назаровець А.Т. встановив, що підставою для закінчення виконавчого провадження є рішення Господарського суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, згідно якого суд дійшов висновку, що відповідачем (боржником) права ОСОБА_1 відновлено та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення на роботі на посаді директора Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України” виконано Державною санітарно-епідеміологічною службою України.
При цьому головний державний виконавець Назаровець А.Т. зіслався на те, що обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують, а тому керуючись вимогами п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” прийшов до висновку, що вказане є достатнім для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження.
Щодо застосування головним державним виконавцем Назаровцем А.Т. преюдиційних обставин у своїй діяльності, то суд вважає, що таке твердження підлягає спростуванню виходячи з наступного.
Процесуальне судочинство визначає правило преюдиції: обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Правова доктрина виокремлює наступні ознаки преюдиції:
- зазначені обставини беруться до уваги, коли вони встановлені не лише рішенням суду окремої юрисдикції (наприклад, кримінальним судом), але й рішенням суду іншої ланки судової системи;
- під рішенням можуть матися на увазі також проміжні та допоміжні акти, у випадку, якщо в них належним чином розглянуто спірне питання;
- судове рішення повинно бути таким, що набрало законної сили;
- сторонами у справі мають бути ті ж особи/особа, стосовно яких встановлено обставини, однак суб'єктний склад сторін у справі не обов'язково має бути повністю тотожним;
- у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, виникають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами усіх тих рішень, які цю преюдицію використали.
Отже , преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі (постанова Верховного Суду у справі № 234/16272/15-ц).
У даному випадку, головним державним виконавцем Назаровцем А.Т. під час прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження здійснене невірне трактування норми законодавства щодо випадків застосування преюдиційних фактів, оскільки таке застосування можливе виключно на стадії судового розгляду справи.
Оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження з виконання вже ухвалених судових рішень, то головний державний виконавець Назаровець А.Т. мав би діяти в межах закону, який регулює його діяльність та суворого дотримання норм даного закону, не застосовуючи при цьому власні судження та трактування законодавства.
Підсумовуючи, слід зазначити, що преюдиційні обставини є обов'язковими саме для суду, який розглядає справу, оскільки таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Так, статтею 63 Закону №1404-VIII визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону №1404-VIII, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
При цьому, ч. 2 ст. 65 Закону №1404-VIII, передбачено, що рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження
Виконавче провадження з підстав, визначених у п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
З даного приводу Верховний Суд у своїй постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18 зазначив, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
КЗпП не містить визначення поняття "поновлення на роботі", як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону "Про виконавче провадження".
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 та від 16.09.2020 у справі №709/1465/19.
Отже, з аналізу вищевикладеного слідує, що про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав має прийматися мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.
Водночас, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов'язаний перевірити, що відповідне рішення виконане в повному обсязі згідно з виконавчим документом у чіткій відповідності із Законом та на підставі відомостей, що достовірно підтверджують про відповідну інформацію.
У ході судового розгляду встановлено, що вказана інформація не перевірялася головним державним виконавцем Назаровцем А.Т., хоча з урахуванням вимог ст.ст. 63, 65 Закону №1404-VIII, державний виконавець був зобов'язаний перевірити не лише формальну наявність наказу про поновлення на посаді ОСОБА_1 , а також був зобов'язанні перевірити чи поновлено боржником стягувача на зазначену посаду та чи фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Відтак, зазначений обов'язок головний державний виконавець Назаровець А.Т. не виконав, внаслідок чого передчасно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження.
З урахуванням цього, суд приходить до висновку, що постанова головного державного виконавця Назаровця А.Т. від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження №55168936 по примусовому виконанні виконавчого листа №560/85/16-ц, виданого 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи “Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України” є протиправною та такою, що прийнята не в межах повноважень та у спосіб визначений ст.ст. 63, 65 Закону №1404-VIII, а тому підлягає скасуванню.
Щодо вимоги скаржника про зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. поновити виконавче провадження №55168936 по примусовому виконанні виконавчого листа Дубровицького районного суду Рівненської області №560/85/16-ц від 17 березня 2017 року та вчинення передбачених законом виконавчих дій для його негайного і повного виконання у передбачений законом спосіб суд зазначає наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону №1404-VIII, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Оскільки оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження визнано протиправною та такою, що підлягає скасуванню, то державний виконавець зобов'язаний поновити виконавче провадження у порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 Закону №1404-VIII, а тому вказана вимога підлягає задоволенню.
Однак, вимога про визнання протиправними дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. щодо закінчення виконавчого провадження №55168936 задоволенню не підлягає , оскільки виконавцем фактично вчинено бездіяльність під час проведення виконавчих дій у даному виконавчому провадженні, що призвело до безпідставного закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 1, 3, 5, 18, 26, 39, 41, 63, 65, 74 Закону України “Про виконавче провадження”, ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 260, 352, 354, 355, 450, 451, 453 ЦПК України суд, -,
Скаргу ОСОБА_1 на дії та постанову державного виконавця задоволити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича у виконавчому провадженні №55168936 від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження.
Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича поновити виконавче провадження №55168936 не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
В іншій частині - скаргу залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, закінчений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду -якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 13 грудня 2021 року о 16 год. 00 хв.
Суддя:підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.