Справа № 428/8549/20
Провадження № 2/428/446/2021
13 грудня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Посохова І.С.,
за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління ДКСУ у Луганській області, Державної казначейської служби України про стягнення збитків від інфляції, 3 % річних та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління ДКСУ у Луганській області, Державної казначейської служби України про стягнення збитків від інфляції, 3% річних та моральної шкоди посилаючись на наступне.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 07.05.2007 на його користь було стягнуто в рахунок відшкодування заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за рахунок Державного бюджету України 5000 грн. На підставі зазначеного рішення був виданий виконавчий лист № 2-289/04 від 08.02.2008, а згодом ВПВР УДВС ГУЮ у Луганській області відкрило виконавче провадження, яке тривало з 31.03.2008 по 25.02.2014, після чого виконавчий лист був повернутий позивачу з причини неможливості виконання рішення органами ДВС. Така бездіяльність була викликана неузгодженістю законодавства, а також винними діями посадових осіб органів ДВС. Таким чином, рішення суду не виконувалось з вини держави протягом 6 років поспіль. Після повернення позивачу виконавчого листа № 2-289/04 від 08.02.2008, він 05.05.2014 звернувся із заявою до ГУ ДКСУ в Луганській області щодо виконання судового рішення. Проте, своїм листом від 07.05.2014 ГУ ДКСУ в Луганській області виконавчий лист був повернутий позивачу з причини пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 ГУ ДКСУ в Луганській області було зобов'язано прийняти до виконання виконавчий лист Ленінського районного суду м. Луганська № 2-289/04 від 08.02.2008. Позивачем на адресу ГУ ДКСУ в Луганській області була надіслана заява разом з виконавчим листом від 15.07.2014 щодо виконання рішення суду, однак через проведення на території Луганської області АТО виконавчий лист був втрачений. Сватівським районним судом Луганської області було відновлене втрачене судове провадження, виданий дублікат виконавчого листа № 2-289/04 від 08.02.2008 та поновлений строк для його пред'явлення до виконання. Після прийняття рішення до виконання воно було фактично виконане ГУ ДКСУ 18.12.2017. Таким чином, державою в особі відповідних органів влади була допущена невиправдана затримка щодо виконання судового рішення з 31.03.2008 до 18.12.2017, тобто на 9 років 10 місяців. Тому, на думку позивача, він має право на відшкодування збитків від інфляції та 3 % річних, спричинених несвоєчасним виконанням судового рішення державою. Крім того, зазначеними діями позивачу завдано ще й моральну шкоду, яка полягала у необхідності вести постійне листування з державними органами влади, зверненні до судів різних інстанцій для захисту своїх прав, витрачати час та зусилля для відновлення справедливості.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду та просив у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України стягнути на його користь з Державного бюджету України компенсацію збитків від інфляції у сумі 11 500 грн., 3 % річних у сумі 1 475 грн. та відшкодувати моральну шкоду у сумі 10 000 грн., спричинених неправомірними діями та бездіяльністю Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління ДКСУ у Луганській області, Державної казначейської служби України щодо виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Луганська № 2-289/04 від 08.02.2008 за період часу з 31.03.2008 по 18.12.2017.
На виконання ухвали суду від 05.11.2020 представником відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Віхлініним Д.В. було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що державним виконавцем були вчинені всі виконавчі дії відповідно до вимог чинного законодавства та керуючись ЗУ «Про виконавче провадження», тому жодних законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю.
29.12.2020 на виконання ухвали суду від 05.11.2020 представником відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області Забродньою А.М. було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління не погоджується з доводами позивача та заперечує проти заявлених вимог з огляду на наступне. У зв'язку з невідповідністю дублікату виконавчого листа № 2-289/2004 вимогам до виконавчого документу, відсутністю копії рішення суду та відомостей про набрання законної сили ухвали суду від 03.06.2016 по справі № 2-289/2004, невірним зазначенням найменування боржника, Головним управлінням у відповідності до пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою КМУ від 03.11.2011 № 845 неодноразово повертався виконавчий лист ОСОБА_1 без виконання. Лише наприкінці 2016 року стягувач звернувся до суду про виправлення помилки у виконавчому листі, а згодом звернувся і до Головного управління з усуненими недоліками у виконавчому листі. У відповідності до п. 37 Порядку 18.07.2017 Головним управлінням до Державної казначейської служби України для виконання було надіслано дублікат виконавчого листа разом з іншими документами по справі. Отже, Головним управлінням жодним чином не було порушено прав позивача, як стягувача у справі № 2-289/04, а лише здійснювалися заходи щодо виконання рішення суду на підставі належним чином оформлених виконавчих документів.
Щодо відшкодування збитків від інфляції та 3 % річних, спричинених неправомірними діями відповідних органів, представник відповідача зазначив, що стягнення зазначених збитків не відповідає Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою КМУ від 03.08.2011 № 845. Крім того, позивачем не враховано, що існують спеціальні норми, які регулюють правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та державою в особі відповідних органів, та які виключають застосування статті 625 ЦК України. Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, пов'язані з виконанням судового рішення, у яких Державна казначейська служба України виступає інструментом стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальним за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законам України. У зв'язку з чим, на спірні правовідносини не поширюються положення ст. 625 ЦК України та відповідно підстави для стягнення з Державного бюджету України суми інфляційних втрат та 3 % річних за зазначений позивачем період відсутні.
Щодо відшкодування моральної шкоди, представник відповідача вважає, що в своїй позовній заяві ОСОБА_1 не наведено жодних доказів, що підтверджують моральні страждання позивача та доказів, які призвели до наслідків. Сам факт бездіяльності відповідача жодним чином не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Також на сьогодні відсутнє будь-яке рішення суду щодо визнання дій зазначених відповідачів у справі протиправними, що говорить про неможливість відшкодування шкоди.
У зв'язку з цим Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
29.12.2020 на виконання ухвали суду від 05.11.2020 представником відповідача Державної казначейської служби України Забродньою А.М. було подано відзив на позовну заяву, в якому Державна казначейська служба України просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача з тих самих підстав, які були зазначені у відзиві Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області.
31.12.2020 позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив відповідачів, в якому зазначив, що твердження ДКСУ щодо стягнення з них за рахунок бюджету збитків від інфляції та 3% річних не передбачено законодавством з посиланням на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників є безпідставним, оскільки у будь-якому випадку стягнення з бюджету здійснюється за судовим рішенням, незалежно від правових підстав ухвалення (п. 35 зазначеного Порядку). Щодо твердження відповідачів, що положення ст. 625 ЦК України не розповсюджуються на відшкодування позадоговірної шкоди, а також на правовідносини з виконання судового рішення з посиланням на постанову ВС від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17, позивач зазначає, що таке твердження суперечить правовій позиції ВП ВС, що висловлена у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, тому оскільки йому спричинені збитки від інфляції з вини держави, яка не забезпечила своєчасне виконання судового рішення, то ці збитки підлягають відшкодуванню позивачу у повному обсязі на підставі ст. 56 Конституції України, оскільки інший механізм компенсації збитків не передбачений законом.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, у позовній заяві просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив розглянути справу без участі представника управління, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив розглянути справу без участі представника Головного управління та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив розглянути справу без участі представника казначейської служби та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Луганської області від 19.04.2012 рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 04.11.2011 скасоване, та ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області, Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди задоволені частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
13 листопада 2012 року ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська була визнана неправомірною бездіяльність державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області за період часу з 11.12.2009 по 10.09.2012 та зобов'язано державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області здійснити необхідні дії по виконанню виконавчого листа Ленінського районного суду м. Луганська № 2-289/04 від 08.02.2008 про стягнення н користь ОСОБА_1 з державного бюджету України 5000 грн. шляхом зобов'язання ГУ ДКУ у Луганській області провести перерахування коштів з відповідного рахунку. Визнано неправомірною бездіяльність начальника ППВР ВДВС ГУЮ в Луганській області щодо не розгляду скарги ОСОБА_1 від 11.09.2012.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 17.07.2013 було стягнуто з державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 2000 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 було визнано протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області з повернення виконавчого листа № 2-289/04 від 08.02.2008 стягувачеві. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області прийняти до виконання виконавчий лист Ленінського районного суду м. Луганська № 2-289/04 від 08.02.2008 та стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 74 грн.
25 січня 2016 року на підставі рішення Сватівського районного суду Луганської області було відновлене втрачене провадження по цивільній справі № 2-289/04 за рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 07.05.2007 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації у Луганській області, Прокуратури Луганської області, відділу державного казначейства у Ленінському районі м. Луганська про стягнення моральної шкоди в частині виконавчого листа № 2-289/04 від 08.02.2008.
З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області неодноразово своїми листами повертало позивачу виконавчий лист № 2-289/04 без виконання, посилаючись на надання ним документів, оформлених з порушенням вимог до їх оформлення, що підтверджується копіями листів № 15-04/3445 від 05.08.2016, № 15-04/5240 від 23.11.2016, № 15-04/141 від 16.01.2017.
Згідно з копією листа Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області щодо стану виконання судового рішення № 12-11/2687 від 22.08.2017 ОСОБА_1 був повідомлений про те, що 18.07.2017 до Державної казначейської служби України (Казначейство) було направлено його заяву від 20.06.2017 та інші документи по справі № 2-289/04, та буде виконано в порядку черговості.
Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу захисту позивачем свого права на отримання від відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, спричинених несвоєчасним виконанням судового рішення державними органами влади. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Як вбачається з позовної заяви рішення суду від 07.05.2007 було виконано Державною казначейською службою України лише 18.12.2017, що свідчить про несвоєчасність виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказані висновки про правильне застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.
Суд не приймає до уваги посилання представника Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, наведені ним у відзиві в обґрунтування своєї правової позиції про помилкове застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, на правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17, оскільки: по-перше, ці доводи суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, а згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
а по-друге, постанови Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17 з правовими висновками про можливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України прийняті хронологічно пізніше, ніж постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17 та від 12.07.2018 у справі № 910/13314/17.
Враховуючи правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, з огляду на виникнення між сторонами у даній справі грошового зобов'язання, яке полягає у відшкодуванні шкоди, завданої неправомірними діями органами державної влади, а також наявність прострочення виконання цього зобов'язання та відсутність спеціальних норм, які регулюють вказані правовідносини, суд доходить висновку, що вимоги позивача про застосування положень ст. 625 ЦК України є обґрунтованими.
Посилання Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на те, що приписи статті 625 ЦК України, які передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, не розповсюджуються на правовідносини, що регулюються спеціальним законодавством, у тому числі, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», суд відхиляє, з огляду на те, що дані правовідносини випливають із встановленого факту неправомірної бездіяльності державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області та неправомірності дій Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області, які призвели до завдання шкоди (збитків) позивачу ОСОБА_1 .
Отже, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
За змістом вказаних статей нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних або інший розмір процентів входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.
Частиною 2 статті 27 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави в порядку, визначеному законом.
Статтями 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до п. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У рішенні Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 зазначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди у цій справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Позивач зазначає, що несвоєчасне (тривале) виконання відповідачами рішення суду порушує його майнові права та інтереси, а тому на його користь підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних за період з 31.03.2008 (з моменту відкриття виконавчого провадження) по 18.12.2017 (фактичне виконання рішення суду).
Суд погоджується з доводами позивача, що його право на отримання інфляційних втрат та трьох процентів річних виникло саме за цей період.
Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
Як зазначається у пунктах 3.1-3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому здійснено платіж. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.
Так, за період з 31.03.2008 по 18.12.2017 включно, інфляційні втрати на прострочену суму боргу в розмірі 5000 грн. з урахуванням індексу інфляції складають:
За 2008 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 103,1 (загальний індекс інфляції) : 100 = 5155 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 155 грн.
5000 грн. (сума боргу) х 101,3 (загальний індекс інфляції) : 100 = 5065 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 65 грн.
5000 грн. (сума боргу) х 100,8 (загальний індекс інфляції) : 100 = 5040 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 40 грн.
5000 грн. (сума боргу) х 101,1 (загальний індекс інфляції) : 100 = 5055 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 55 грн.
5000 грн. (сума боргу) х 101,7 (загальний індекс інфляції) : 100 = 5085 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 85 грн.
5000 грн. (сума боргу) х 101,5 (загальний індекс інфляції) : 100 = 5075 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 75 грн.
5000 грн. (сума боргу) х 102,1 (загальний індекс інфляції) : 100 = 5105 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 105 грн.
За 2009 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 112,3 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 5615 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 615 грн.
За 2010 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 109,1 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 5455 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 455 грн.
За 2011 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 104,6 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 5230 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 230 грн.
За 2013 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 100,5 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 5025 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 25 грн.
За 2014 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 124,9 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 6245 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 1 245 грн.
За 2015 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 143,3 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 7165 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 2 165 грн.
За 2016 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 112,4 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 5620 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 620 грн.
За 2017 рік:
5000 грн. (сума боргу) х 113,7 (загальний індекс інфляції за рік) : 100 = 5685 грн. - 5000 грн. (сума боргу) = 685 грн.
Отже, загальна сума інфляційних нарахувань на суму основного боргу за вказаний період складає 6 620, 00 грн.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за такою формулою: сума боргу х 3 % річних/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання судового рішення у розмірі 1 458 грн. 90 коп. (5000 грн. х 3 % / 365 х 3550 = 1458, 90 грн.).
За таких обставин, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління ДКСУ у Луганській області, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягає частковому задоволенню.
Щодо заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
У позовній заяві позивач обґрунтовує завдану йому моральну шкоду тим, що він зазнав сильних душевних страждань та хвилювань, які полягали у необхідності вести постійне листування з державними органами влади, зверненні до судів різних інстанцій для захисту своїх прав, витрачати час та зусилля для відновлення своїх прав та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, визначення розміру моральної шкоди в грошовому еквіваленті належить до компетенції суду на підставі прямої вказівки ЦК України, а проведення експертизи для визначення розміру такої шкоди не є абсолютно необхідним. Суд в будь-якому випадку повинен самостійно визначити обґрунтований розмір моральної шкоди залежно від критеріїв, наведених в ЦК України, а також з урахуванням будь-яких інших обставин, які мають істотне значення, керуючись при цьому вимогами розумності і справедливості.
Пунктами 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зі змінами та доповненнями, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку із порушенням наданих прав, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з п. 5 вказаної вище постанови Пленуму, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На думку суду, позивач поза всяким розумним сумнівом зазнав моральних та душевних страждань у зв'язку з протиправною бездіяльністю органів державної влади, результатом якої стало несвоєчасне виконання судового рішення майже через 11 років з моменту відкриття виконавчого провадження, що призвело до порушення майнових прав та інтересів позивача. Вищевказані прояви душевних страждань є типовими для будь-якої звичайної людини, яка має змінити свій нормальний уклад життя для здійснення заходів з приводу відновлення свого права. Наявність у позивача цих душевних страждань є очевидною.
На думку суду, справедливим та розумним розміром відшкодування моральної шкоди на користь позивача в даному випадку буде сума в розмірі 10 000 грн., що враховує глибину та тривалість душевних страждань позивача і відповідає принципу співмірності.
Отже, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління ДКСУ у Луганській області, Державної казначейської служби України про стягнення збитків від інфляції, 3 % річних та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, спричиненим неправомірними діями та бездіяльністю Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, Державної казначейської служби України за період з 31.03.2008 по 18.12.2017 включно у сумі 6 620 (шість тисяч шістсот двадцять) грн. 00 коп., три проценти річних у сумі 1 458 (одна тисяча чотириста п'ятдесят вісім) грн. 90 коп. та суму моральної шкоди в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
- позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ;
- відповідач: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), місцезнаходження: Луганська область, м. Харків, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 16, код ЄДРПОУ 43315445;
- відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Центральний, будинок 59, код ЄДРПОУ 37991110;
- відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Суддя І. С. Посохов