Справа № 369/7006/21
Провадження № 2/369/4261/21
Іменем України
24.11.2021 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки,
Позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності по Ѕ належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 фактично проживає у вищевказаній квартирі, водночас має інше нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 . З 26 липня по 19 грудня 2020 року Позивач та ОСОБА_4 проживали у зазначеній квартирі однією сім'єю, вели спільний побут, піклувалися один про одного, мали спільний бюджет і взаємні права. Вказав, що у зв'язку з неможливістю подальшого користування майном з ОСОБА_2 з 19 грудня 20202 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 більше не проживають у зазначеній квартирі оскільки квартира є однокімнатною, виділення часток в натурі є неможливим, як і подальше спільне користування майном. 28.12.2020 позивач з метою мирного вирішення питання направив відповідачу заяву з пропозицією виплати відповідачу грошову компенсацію вартості Ѕ частки квартири у розмірі 15 000 доларів, що складає 415 200 грн. за курсом НБУ або щоб відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію вартості Ѕ частки квартири у праві спільної часткової власності у розмірі 20 000 доларів, що складає 553 600 грн. за курсом НБУ. Враховуючи викладене просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну йому Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 582 500 грн. та припинити право власності ОСОБА_3 на Ѕ частину вказаної квартири, визнавши в цілому право власності на квартиру за ОСОБА_2 . Вирішити питання розподілу судових витрат.
30.08.2021 року на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказала, що у лютому 2017 року запропонувала сину купити квартиру від забудовника при умові, що ОСОБА_3 сплачує вартість квартири, а позивач робить ремонт. 25 липня 2017 року позивач отримав ключі від квартири, але ремонт не розпочав через відсутність грошей. Також вказала, що після переїзду до купленої квартири почала робити ремонт та сплачувати комунальні платежі. Враховуючи викладені обставини просила суд відмовити у задоволенні позову.
14.09.2021 року на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла відповідь на відзив. Враховуючи викладені обставини у відповіді на відзив позивач просив суд відхилити наведені аргументи у відзиві та задовольнити позов повністю.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.05.2021 року відкрито провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позов.
У судовому засіданні відповідач проти позову заперечувала, просила суд відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
В силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по Ѕ частини належить квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 09.10.2017 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відповідно до технічного паспорту, квартира АДРЕСА_3 складається з однієї кімнати, житловою площею 14,7 кв.м., кухня 13 кв.м., коридору площею 5,6 кв.м., санвузла площею 4,1 кв.м., загальною площею 37,4 кв.м.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Звертаючись з позовом до суду позивач мав на меті позбутися належної йому частки в квартирі шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації за його частку в квартирі та визнання права власності на всю квартиру за відповідачем.
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
За змістом положень ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Статтею ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як серед іншого, висновками експертів.
Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. ( ч.1 та ч.2 ст.102 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до Висновку експерта № 9689 від 21.04.2021 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, складеного судовим експертом М. Ю. Стасюк встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 станом на дату проведення оцінки складає 1 165 000 грн. З технічної точки зору, відповідно до вимог нормативно-правових актів діючих у галузі будівництва розділити об'єкти нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_4 відповідно до частко співвласників ( по Ѕ кожному) із утворенням ізольованих квартир не вбачається можливим.
В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з'ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті З ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі №6-2925цс15, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Як убачається з наявних в матеріалах справи доказів, що посвідчують технічні характеристики спірної квартири, виділ сторонам відповідно часток із утворенням ізольованих квартир є неможливим.
Водночас, згідно з вимогами частин 4 і 5 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Висуваючи заперечення проти позову, відповідач вказала, що вона є безробітною, перебуває на обліку в центрі зайнятості та потребує постійного лікування. Даних, що відповідач маж стабільний дохід, який дозволить виплатити грошову компенсацію вартості частки квартири суду надано не було.
За встановлених обставин, суд вважає доведеним обставини неспроможності відповідача за майновим станом виплатити позивачу грошову компенсацію за 1/2 частку квартири в розмірі 582 500, 00 грн., розмір якої визначено позивачем згідно висновку експерта, який долучено до матеріалів цивільної справи, в той же час стягнення з відповідача суми компенсації може призвести до звернення стягнення на квартиру, її примусового продажу й порушення законних прав відповідача.
Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, з урахуванням характеру спірних правовідносин та на підставі положень статті 364 ЦК України, суд виходить з того, що у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем відповідачка не спроможна виплатити компенсацію вартості належної позивачеві частки у спільному майні, та з огляду на закріплені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України засади добросовісності і розумності, що спонукають суд урахувати інтереси обох співвласників, та приходить до висновку, що виплата компенсації становить для відповідачки надмірний тягар.
Відмовляючи у задоволенні позову про присудження відповідачу виплати грошової компенсації за належну позивачу частку квартири, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині, які викладено наступним чином: припинити право власності ОСОБА_3 на Ѕ частину вищевказаної квартири та визнавши в цілому право владності на квартиру за ОСОБА_2 , оскільки ці вимоги є похідними та безпосередньо залежать від вирішення питання щодо присудження одному із співвласників до сплати грошову компенсацію за частку квартиру, інших підстав для перерозподілу часток та припинення права власності позивача на частку нерухомого майна у позовній заяві не наведено, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, а також норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки.
У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд -,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення грошової компенсації вартості частки - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 13.12.2021 року.
Суддя А.В. Янченко