Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3996/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КиївТехГаз", м. Ірпінь
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова", м. Харків
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КиївТехГаз", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 31200,00 грн., пеню у розмірі 3120,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1653,60 грн., три проценти річних у розмірі 256,00 грн. та штраф у розмірі 2184,00 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №2243-2-ХКБМ від 31.05.2021. Судові витрати, які складають з витрат на оплату судового збору у розмірі 2270,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3150,00 грн., позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 19.10.2021 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3996/21. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
11.11.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд закрити провадження у справі в частині позовних про стягнення боргу у розмірі 31200,00 грн. у зв'язку з його сплатою відповідачем. В іншій частині позовних вимог відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. До відзиву надане платіжне доручення №6811 від 04.11.2021 на суму 31200,00 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 19.10.2021, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до ст. 252 ГПК України.
Отже, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
31.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КиївТехГаз" (позивач, постачальник) та Державним підприємством "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (відповідач, покупець) був укладений договір поставки №2243-2-ХКБМ, відповідно до п.1.1 якого, постачальник за цим договором зобов'язується передати у власність покупця балон тара 40л (ГОСТ-949-73) під мікс, із сумішшю зварювальною Ar-77%, СО2 - 23%, 8 шт., згідно специфікації №1 (Додаток №1), що є невід'ємною частиною договору код ДК 021:2015:44610000-9 "цистерни, резервуари, контейнери та посудини високого тиску", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 3.5 договору, датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної, про що свідчить підпис уповноваженого представника покупця про приймання товару.
Відповідно до п. 4.1 договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі, в національній валюті України та за умовами, що указані в конкурсній документації та рахунку-фактурі. Загальна сума договору складає 31200,00 грн.
Згідно п. 2 специфікації № 1 до договору, умова оплати - 100% післяплата на протязі 15 робочих днів від дати поставки товару.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021.
Як вказує позивач у позовній заяві, ним на виконання умов договору 03.06.2021 за видатковою накладною №10, було поставлено відповідачу товар на загальну суму 31200,00 грн. Проте, вказаний товар відповідачем оплачений не був.
05.07.2021 позивачем на адресу позивача була направлена претензія (вих.номер 05/07/2021) з вимогою про оплату заборгованості. Втім борг відповідачем оплачений не був.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а споживач зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, після відкриття провадження у справі, відповідачем основний борг у розмірі 31200,00 грн. був повністю оплачений, на підтвердження чого відповідачем суду надане платіжне доручення №6811 від 04.11.2021.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 31200,00 грн. сплачена відповідачем, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 31200,00 грн., відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Суд роз'яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 256,00 грн. процентів річних та 1653,60 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
При цьому, судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Як вбачається з позовної заяви позивач просить суд стягнути заборгованість за період з 18.06.2021 по 27.09.2021.
Проте, згідно п. 2 специфікації №1 до договору, умова оплати - 100% післяплата на протязі 15 робочих днів від дати поставки товару. Тобто, останнім днем оплати поставленого товару є 25.06.2021.
За повідомленням Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у липні 2021 року становив 100,1% у серпні 2021 року - 99,8% (мала місце дефляція). Індекс споживчих цін за вересень 2021 року був оприлюднений 08.10.2021. Враховуючи, що позовну заяву подано до суду 01.10.2021, інфляційні втрати за вересень 2021 року судом не беруться до уваги.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, проте здійснено позивачем без урахування зазначених норм законодавства. За перерахунком суду інфляційні втрати за період липень-серпень 2021 року становлять мінус 31,26 грн. ((31200,00 грн.*100,1%*99,8/100)-31200,00 грн.) = -31,26 грн.). Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1653,60 грн. інфляційних втрат.
Перевіривши правильність нарахування процентів річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, проте здійснено позивачем арифметично не вірно, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів річних суд задовольняє частково у розмірі 241,05 грн. (за період з 26.06.2021 по 27.09.2021).
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3120,00 грн. пені та 2184,00 грн. штрафу суд зазначає наступне.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку, яка випливає із закону та з договору. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення, за який вона стягується і конкретний її розмір.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем штраф у розмірі 2184,00 грн. та пеня у розмірі 3120,00 грн. нараховані на підставі п.7.2 договору.
Проте, п. 7.2 договору не передбачено нарахування ані пені, ані штрафу. Вказаний п. 7.2 міститься в розділі 7 договору “Антикорупційні застереження” та присвячений гарантуванню та зобов'язанню позивача не здійснювати матеріальні/нематеріальні заохочення, зацікавлення, стимулювання, пропозиції покупцю.
Розділ 5 договору регламентує відповідальність сторін. Так, п. 5.1 договору встановлено, що у разі порушення постачальником терміну поставки/заміни товару, постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі 0,1 % від вартості не поставленого/не заміненого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% вказаної вартості.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що у разі не заміни неякісного товару в терміни, що перевищують обумовлені в п. 2.3. договору більш, ніж на 5 календарних днів, постачальник зобов'язаний повернути вартість не заміненого товару протягом З банківських днів з моменту пред'явлення відповідної вимоги покупцем.
Отже, ні розділ 5 договору, ні договір в цілому не передбачають нарахування та стягнення з покупця пені (0,1%) та штрафу (7%) за порушення терміну оплати товару, що свідчить про безпідставність нарахування та заявлення до стягнення пені в сумі З120,00 грн. та штрафу в сумі 2184,00 грн.
Таким чином, з огляду на те, що у спірному договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу у зв'язку з безпідставністю.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 241,05 грн. трьох процентів річних. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 31200,00 грн. суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору. В решті позовних вимог суд відмовляє.
Згідно з п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 3150,00 грн.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Згідно з положеннями статті 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів: детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі; доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; детального опису витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката; доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові КАС ВС від 11.06.2020 по справі №821/227/17, а також у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Позаяк склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України” (§80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” (§95).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості доказів надання професійної правничої допомоги адвокатом надане платіжне доручення №120 від 14.09.2021 на суму 3150,00 грн., сплачених на користь "Тібурон АО" за підготовку позовної заяви згідно рах №01/09 від 02.09.2021 Без ПДВ".
За наведених обставин, розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3150,00 грн. відповідачем документально не підтверджено та не доведено, відтак витрати відповідача на правничу допомогу у розмірі 3150,00 грн. не підлягають до відшкодування відповідачу за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610-612, 712 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 231, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Закрити провадження у справі в частині стягнення 31200,00 грн. основного боргу.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14310299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КиївТехГаз" (08200, Київська область, м. Ірпінь, 2-й Український провулок, 2, код ЄДРПОУ 43671274) - 241,05 грн. три проценти річних та 1857,97 судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КиївТехГаз" (08200, Київська область, м. Ірпінь, 2-й Український провулок, 2, код ЄДРПОУ 43671274).
Відповідач - Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14310299).
Рішення підписано 14 грудня 2021 року.
Суддя О.В. Погорелова