Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3404/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Правда" (92110, Луганська обл., Троїцький район, село Демино-Олександрівка; ідент. код 30759611)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, 38, офіс 16; ідент. код 36036864)
про стягнення 20 829 796,17 грн.
за участю представників:
позивача - Єфімова Т.В., ордер серії ВІ № 1054826 від 26.08.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3003 від 28.08.2019;
відповідача - Чуб С.В., ордер серії АХ № 1072757 від 21.10.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5093 від 25.07.2018
Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Правда", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар", в якому просить стягнути з відповідача 20 829 796,17 грн., з яких: основний борг - 17 435 918,64 грн., пеня - 1 603 833,23 грн., інфляційні втрати - 1428495,94 грн., 3% річних - 361 548,36 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань обумовлених сторонами у Договорі купівлі-продажу соняшника № 08/09-2 від 08.09.2018 р. в частині своєчасної оплати поставленого товару у строки визначені Додатковою угодою № 3 від 05.02.2020 р. Судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 312446,95 грн, позивач також просить покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 серпня 2021 року позов СТОВ "Правда" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/3404/21, розгляд якої призначити за правилами загального позовного провадження; відкрито підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання.
13.09.2021 р. до суду подано відзив на позов (вх. 21357), згідно з яким відповідач визнав факт поставки товару відповідача за спірним договором, проте наголосив, що позивачем були порушені строки поставки товару за договором, узгоджені у п. 4.1 договору, у зв'язку з чим відповідачем в порядку умов п. 7.3 договору позивачу була нарахована неустойка у розмірі 0,5% від вартості не поставленого у строк товару за кожен день прострочення поставки у загальному розмірі 18 424 786,50 грн., яка позивачем не була сплачена. При цьому відповідач наголошує, що сторонами добровільно були узгоджені всі умови договору, в тому числі і строки поставки, і штрафні санкції у разі їх порушення, але позивач не бажає виконувати свої прямо передбачені договором зобов'язання щодо сплати пені. Відповідач погоджується, що протягом дії договору та відповідно до його умов останнім здійснено оплату товару за договором лише у сумі 6000025,00 грн. Таким чином, оскільки на момент настання моменту оплати відповідачем позивач вже мав заборгованість неустойки за порушення своїх зобов'язань щодо строків поставки товару у розмірі 18424786,50 грн, а вартість товару, яка підлягала сплаті за договором відповідачем складала 17435918,64 грн, тобто суму меншу ніж заборгованість позивача, то відповідачем було запропоновано припинити зобов'язання зарахуванням однорідних вимог та сплатити заборгованість, що підтверджується листом № 13/04-1 від 13.04.2021. За таких підстав відповідач, заперечуючи у повному обсязі проти позовних вимог, зазначає, що відповідачем не були здійснені порушення строків оплати за товар, а лише було зупинено виконання оплати доки позивачем не буде сплачено його заборгованість за порушення умов договору.
У наданій відповіді на відзив (вх. 21920 від 20.09.2021) позивач зазначає, що з моменту підписання договору купівлі-продажу соняшника № 08/09-2, тобто з 08 вересня 2018, й до першої поставки товару за цим договором, тобто до 06 вересня 2019 року, між позивачем та відповідачем велись усні переговори відносно того, що останній не має можливості здійснити передплату за товар відповідно до п. 5.1 договору у первинній редакції цього пункту, що діяла до підписання 05 серпня 2019 року Додаткової угоди № 2 до договору. З огляду на те, що відповідач не мав можливості провести оплату, то позивач не давав йому рахунків-фактур для здійснення передплати. Так позивач наполягає, що за посередництвом усних перемовин з відповідачем, позивач усвідомлював той факт, що відповідач не має можливості сплачувати кошти за поставку товару, тим самим розтягує строк поставки товару, а тому позивач і не поставляв товар, у зв'язку з чим позивач і погодився на продовження строків оплати, на підставі чого сторонами 05.08.2019 року була підписана додаткова угода № 2 до договору. При цьому позивач зазначає, що на момент підписання цієї додаткової угоди № 1 позивач усвідомлював, що вже має борг перед відповідачем за несвоєчасну поставку, однак не клопотав перед ним для продовження строків поставки, оскільки апелював до добросовісності відповідача й врахування ним у подальшому того факту, що позивач продовжив строк для оплати. Більш того, навіть у день останньої поставки товару, тобто 5 лютого 2020 року, позивач врахував господарський стан відповідача і знов продовжив строки для оплати товару, про що підписано додаткову угоду № 3. При цьому, позивач повідомляє, що усвідомивши, що відповідач прострочує сплату коштів вже й на основі додаткової угоди № 3, позивач почав досудовий порядок врегулювання спору. Однак відповідач, порушуючи принцип добросовісності виконання зобов'язання, запропонував умови вирішення спору, явно несправедливі, що й стало причиною для звернення позивача до суду. Одночасно позивач наголошує, що хоча він і допустив прострочення, фактично СТОВ "Правда" у повному обсязі поставив відповідачу товар, тобто втратив власність на нього шляхом передачі права власності відповідачу, таким чином відповідач, набувши права власн6ості на товар на загальну суму 17435918,64 грн, отримав можливість за рахунок такого товару провадити подальшу господарську діяльність, й сплатити суму за товар пізніше, ніж у день останньої поставки. тож прострочення позивачем поставки товару не завдало таких значних збитків відповідачу у розмірі пені, нарахованої на підставі п. 7.3 договору, що перевищує вартість самого поставленого товару. Позивач зазначає, що санкція визначена у п. 7.3 договору, є надмірно великою й порушує принцип справедливості, розумності та добросовісності зобов'язання, являється непомірним тягарем для позивача, й призвела до потенційної можливості неправомірного отримання доходів відповідачем.
Протягом підготовчого провадження, судом з метою дотримання прав сторін, виконання всіх необхідних процесуальних дій, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. При цьому, у підготовчому засіданні 28.09.2021 р. було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26 жовтня 2021 року о 10:00 год.
Надані учасниками справи протягом підготовчого провадження заяви по суті справи та докази на підтвердження своїх правових позицій по суті спору були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Станом на 04 червня 2019 р. від учасників справи додаткових документів (заяв або доказів) по суті спору не надходило, як і не надходило заяв на підтвердження наміру у майбутньому подати до матеріалів справи додаткові доказі щодо предмету спору.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2021, після вчинення всіх необхідних дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, передбачених ст. 182 ГПК України, вирішено закрити підготовче провадження у справі № 922/3404/21 з одночасним продовженням строку проведення підготовчого провадження до 29.11.2021 р., в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.11.2021 о 12:00.
У судовому засіданні 09.11.2019 р. було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 24.11.2021 р. о 10:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 24.11.2021 р. було задоволено усне клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 30.11.2021 р. о 12:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд задовольнити їх, наполягаючи, що ТОВ "Торговий дім Агродар", як покупцем, були порушені взяті на себе зобов'язання за договором № 08/09-2 купівлі-продажу соняшника, укладеним між сторонами 08.09.2018 р. з урахуванням укладених в межах цього договору додаткових угод до договору, в частині своєчасної та у повному обсязі оплати за отриманий товару з урахуванням наданої позивачем відстрочки на оплату товару. А саме, з урахуванням укладеної між сторонами Додаткової угоди № 3 від 05.02.2020 р., відповідач повинен сплати за поставлений 05.02.2020 р. товар у розмірі 17 435 918,64 грн. в наступному порядку: 7 500 000,00 грн. до 01.12.2020; 7 500 000,00 грн. до 01.11.2020; 2 435 918,64 грн. до 01.10.2020. У зв'язку з порушенням строків оплати поставленого товару, позивачем, в порядку п. 7.2 договору, нараховано до сплати відповідачем пеню у сумі 1603833,23 грн; в порядку приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховано до сплати 1428495,94 грн інфляційних втрат та 361548,36 грн - 3% річних.
Представник відповідача заперечує проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов, зокрема, вказуючи на відсутність факту прострочення взятого на себе відповідачем, як покупцем, оскільки саме позивачем були порушені умови п.4.1. та 7.3 договору, що призвело до заборгованості перед відповідачем у розмірі 18424786,50 грн (неустойка за порушення строків поставки товару), хоча вартість товару, яка підлягала сплаті за договором відповідачем складала 17435918,64 грн., що є сумою меншою за заборгованість позивача.
В свою чергу, представник позивача заперечуючи доводам відповідача наголошує, що наявність у кредитора можливості стягнути із боржника надмірної грошової суми як неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливе непомірний тагяр для боржника та джерело отримання невиправдних додаткових прибутків кредитором, а відтак, за твердженнями позивача, санкція, визначена у п. 7.3 договору, має бути зменшена задля збереження балансу інтересів сторін, забезпечення співмірності з тими наслідками, які настали в результаті порушення умов договору обома сторонами .
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
08 вересня 2018 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Правда" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агродар" (покупець, відповідач) було укладено договір № 08/09-2 купівлі-продажу соняшника, відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов'язався передати відповідачу товар у кількості 2300,000 тонн +/- 10 %.
Відповідно до п. 6.1 договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання всіх його умов.
Згідно п. 4.1. - 4.2 договору, строк поставки товару - до 31 липня 2019 року. Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW, обов'язок продавця вважається виконаним з моменту передачі товару в ТОВ "Агро Кепітал Групп ЛТД" смт Троїцьке Луганської області.
Передача товару та перехід права власності від продавця до покупця здійснюється шляхом оформлення відповідних документів (рахунків-фактур, видаткових і податкових накладних) (п. 4.5 договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору, ціна за одну одиницю товару складає 10 500,00 грн. за тонну. У ціну товару входить 20 % ПДВ 1 750,00 грн. Загальна сума договору складає 24 150 000,00 грн.
Згідно розділу 5 договору, оплата товару здійснюється у розмірі 80 % передоплати за рахунком фактурою, повний розрахунок здійснюється не пізніше 01.08.2019 з моменту передачі товару й переходу права власності від продавця до покупця шляхом оформлення приймально-здавальних документів (рахунок-фактура, розхідна та податкова накладні) на товар, передбачених п. 4.5 цього договору.
Відповідальність сторін узгоджена сторонами у розділі 7 договору, зокрема
- у пункті 7.2. договору, сторонами узгоджено, що за несвоєчасну оплату по договору покупець сплачує продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми, за кожен день прострочення платежу;
- пунктом 7.3 договору, сторони визначили, що за несвоєчасну поставку товару по договору, продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,5% від вартості не поставленого в строк товару, за кожен день прострочки поставки.
У подальшому, сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 від 26.06.19 до договору № 08/09-2, відповідно до якої п. 3.1, 3.3, 3.4 Договору були викладені в іншій редакції, а саме: ціна товару складає 10331,49 грн. за тону, з урахуванням ПДВ на партію товару 2268,401 тон. Загальна вартість товару, яка постачається за цією додатковою угодою на дату укладення додаткової угоди, складає 23 435 962,25 грн. У ціну товару, визначену п. 3.1 договору, включені технічні витрати покупця по прийняттю, сушінню, очищенню та зберіганню товару. Всі інші положення та умови Договору були залишені без змін.
05.08.2019 року сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до договору № 08/09-2, відповідно до якої п. 5.1 договору було викладено у такій редакції: оплата товару здійснюється на підставі рахунків в наступному порядку: 3 500 000,00 грн. з 26.08.2019 р. по 30.08.2019 р.; 19 935 962,25 грн. з 06.09.2019 р. по 30.09.2019 р. В момент передачі товару й переходу права власності від продавця до покупця оформлюються приймально-здавальні документи (рахунок-фактура, розхідна і податкова накладні) на товар, передбачені п. 4.5 цього Договору. Всі інші умови договору № 08/09-2 купівлі-продажу соняшника від 08.09.2018 р. залишаються без змін та сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.
05.02.2020 року сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до договору № 08/09-2, відповідно до якої п. 5.1 договору було викладено у такій редакції: оплата товару здійснюється в момент передачі товару й переходу права власності від продавця до покупця, що оформлюється приймально-здавальними документами (рахунок-фактура, розхідна і податкова накладні) на товар, передбачені п. 4.5 цього Договору, в наступному порядку: 7 500 000,00 грн. до 01.12.2020; 7 500 000,00 грн. до 01.11.2020; 2 435 918,64 грн. до 01.10.2020. Всі інші умови договору № 08/09-2 купівлі-продажу соняшника від 08.09.2018 р. залишаються без змін та сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору що передачі товару у власність відповідача, позивачем було поставлено відповідачу товар в загальній кількості 2268,401 т. у наступному порядку:
- 06.09.2019 р. на підставі видаткової накладеної № 35 відповідачу передано 96,792 тон соняшника на загальну суму 1000005,00 грн;
- 16.09.2019 р. на підставі видаткової накладеної № 42 відповідачу передано 193,584 тон соняшника на загальну суму 2000010,00 грн;
- 20.09.2019 р. на підставі видаткової накладеної № 43 відповідачу передано 193,584 тон соняшника на загальну суму 2000010,00 грн;
- 27.01.2020 р. на підставі видаткової накладеної № 9 відповідачу передано 96,792 тон соняшника на загальну суму 1000005,00 грн;
- 05.02.2020 р. на підставі видаткової накладеної № 10 відповідачу передано 1687,649 тон соняшника на загальну суму 17435918,64 грн. (а.с. 16-29), що не заперечується відповідачем.
Проте, як зазначає позивач, в порушення взятих на себе зобов'язань щодо дотримання взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару у строки додатково узгоджені сторонами у додатковій угоді № 3 до договору, відповідачем було оплачено отриманий товар лише частково у загальній сумі 6 000 025,00 грн, а саме: 06.09.2019 р. було сплачено 1 000 000,00 грн; 16.09.2019 р. було сплачено 2 000 000,00 грн; 18.09.2019 р. було сплачено 15,00 грн; 20.09.2019 р. було сплачено 2 000 000,00 грн; 26.09.2019 р. було сплачено 10,00 грн; 27.01.2020 р. було сплачено 1 000 000,00 грн.
Таким чином, позивач наполягає, що відповідач не оплатив поставлений та отриманий товар за видатковою накладною № 10 від 05.02.2020 на суму 17435918,64 грн. у строки узгоджені сторонами додатковою угодою № 3 від 05.02.2020 року, а саме: 2 435 918,64 грн. до 01.10.2020; 7 500 000,00 грн. до 01.11.2020; 7 500 000,00 грн. до 01.12.2020.
Позивач, метою досудового вирішення спору та врегулювання розбіжностей мирним шляхом, направив відповідачу:
- 05 листопада 2020 року претензією, в якій вимагав сплатити на його користь суму заборгованості за поставку товару та пені, нарахованої відповідно до п. 7.2 договору, у загальному розмірі 9 976 965,55 грн. (а.с. 36-42). У направленій 07.12.2020 року відповідачем відповіді на першу претензію, останнім було запропоновано укласти додаткову угоду № 4 до договору, у разі підписання якої продовжувались би строки оплати суми у розмірі 9 976 965,55 грн. до 01.12.2021 р.;
- 11 грудня 2020 року - другу претензію, у якій вимагав сплатити на його користь суму заборгованості за Договором та пені, нарахованої відповідно до п. 7.2 Договору, у загальному розмірі 17 621 291,16 грн (а.с45- 55).
Вказані вимоги залишені з боку покупця без виконання.
Натомість, позивачем отримано від покупця відповідь на лист від 11.03.2021 разом із заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог (вих. № 13/04-1 від 13.04.2021), відповідно до якої відповідачем (ТОВ "Торговий Дім Агродар"), у зв'язку з простроченням поставки товару, було нараховано в порядку приписів п. 7.3 договору неустойку у розмірі 18 424 829,63 грн. Та вказано, що оскільки СТОВ "Правда" за неналежне виконання умов договору № 08/09-2 від 08.09.2018 було нараховано ТОВ "Торговий Дім Агродар" заборгованість в розмірі 17 621 291,16 грн та ТОВ "Торговий Дім Агродар" нараховано СТОВ "Правда" за неналежне виконання умов договору № 08/09-2 від 08.09.2018 заборгованість в розмірі 18 424 829,63 грн, відповідно до заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог у СТОВ "Правда" перед ТОВ "Торговий Дім Агродар" є заборгованість в розмірі 803538,47 грн. (18 424 829,63 грн - 17 621 291,16 грн). А відтак ТОВ "Торговий Дім Агродар" вимагав СТОВ "Правда" сплатити на свою користь заборгованість в розмірі 803538,47 грн. за вказаними у листі реквізитами (а.с. 54-57).
Позивач вказує, що усвідомивши факт неможливості досудового врегулювання спору, не погоджуючись із позицією відповідача про те, що позивач, який поставив власний товар, залишився винен кошти понад загальну вартість поставленого товару, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх майнових прав щодо стягнення суми заборгованості з відповідача в розмірі 20 829796,17 грн.
У свою чергу, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ним не прострочено взяте на себе, зобов'язання, оскільки саме позивачем були порушені умови п.4.1. та 7.3 договору, що призвело до заборгованості перед відповідачем у розмірі 18424786,50 грн (неустойка за порушення строків поставки товару), хоча вартість товару, яка підлягала сплаті за договором відповідачем складала 17435918,64 грн., що є сумою меншою за заборгованість позивача. Таким чином, відповідач стверджує, що має місце прострочення поставки товару, у зв'язку із чим покупцем була розрахована пеня в розмірі 18424786,50 грн. Саме факт нарахування вказаної пені та наявність боргу за поставлений товар, вартість якого менша ніж, пеня яка підлягає сплаті на порушення позивачем взятих на себе зобов'язань, й стали підставою для направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, а відтак у ТОВ "Торговий Дім Агродар" відсутні невиконані зобов'язання перед позивачем.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, щодо позову господарський суд дійшов висновку про наступне.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
За приписами частини 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
У силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено та визнано сторонами, що:
- строк поставки товару був узгоджений сторонами у п. 4.1 договору, а саме до 31.07.2019 року. Вказаний пункт умов договору визначений сторонами при укладенні договору та не змінювався протягом дії договору;
- натомість умови щодо оплати товару, які були узгоджені сторонами у розділі 5 договору, змінювались сторонами, зокрема, додатковою угодою № 3 від 05.02.2020 року сторони визначили наступний спосіб оплати: оплата товару здійснюється в момент передачі товару й переходу права власності від продавця до покупця, що оформлюється приймально-здавальними документами (рахунок-фактура, розхідна і податкова накладні) на товар, передбачені п. 4.5 цього Договору, в наступному порядку: 7 500 000,00 грн. до 01.12.2020; 7 500 000,00 грн. до 01.11.2020; 2 435 918,64 грн. до 01.10.2020 (п. 5.1 договору).
Матеріалами справи підтверджено, що обумовлений у договорі товар в загальній кількості 2268,401 т. був поставлений відповідачу в п'ять етапів, а саме: 06.09.2019 р. на суму 1000005,00 грн; 16.09.2019 р. на суму 2000010,00 грн; 20.09.2019 р. на суму 2000010,00 грн; 27.01.2020 р. на суму 1000005,00 грн; 05.02.2020 р. на суму 17435918,64 грн., що визнається сторонами.
Враховуючи умови п. 4.1 договору щодо строку поставки товару до 31.07.20219 року, суд визнає факт прострочення поставки вказаного товару з 01.08.2019 року.
Разом с тим, суд визнає, що відповідачем, в порушення взятих на себе зобов'язань щодо дотримання взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару у строки додатково узгоджені сторонами у додатковій угоді № 3, не було оплачено отриманий від позивача товар за видатковою накладеною № 10 від 05.02.2020 р. у сумі 17435918,64 грн.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За таких підстав, враховуючи умови п. 5.1 договору 08/09-2 купівлі-продажу соняшника від 08.09.2018 в редакції додаткової угоди № 3 від 05.02.2020 р., щодо строку оплати отриманого товару, суд визнає факт прострочення відповідачем оплати за отриманий товар наступним чином:
- з 02.10.2020 відповідач прострочив оплату боргу на суму 2435918,64 грн;
- з 02.11.2020 відповідач прострочив оплату боргу на суму 7500000,00 грн;
- з 02.12.2020 відповідач прострочив оплату боргу на суму 7500000,00 грн.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно із ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату за цим договором покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставку НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочки платежу.
На підставі п. 7.2 договору позивач нарахував відповідачу пеню у загальному розмірі 1603833,23 грн, а саме:
- за період з 02.10.2020 по 20.07.2021 на суму заборгованості 2435918,64 грн;
- за період з 02.11.2020 по 20.07.2021 на суму заборгованості 7500000,00 грн;
- за період з 02.12.2020 по 20.07.2021 на суму заборгованості 7500000,00 грн.
Таким чином, суд здійснивши перерахунок пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання такого зобов'язання, враховуючи умови п. 7.6 договору, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 1603833,23 грн нараховані правомірно.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Позивачем за період з жовтня 2020 по липень 2021 року окремо по кожному факту прострочення зроблений розрахунок інфляційних втрат, сума яких складає 1428495,94 грн., та 3% річних за період з 02.10.2020 по 20.07.2021 р., сума яких складає 361548,36 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунки, судом встановлено, що вони відповідають вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, здійснені арифметично вірно, а тому нараховані суми інфляційних втрат та 3% річних заявлені правомірно.
Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на те, що між сторонами відбулось припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних одноріних вимог.
Посилання відповідача щодо зарахування зустрічних позовних вимог суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
З аналізу статті 601 ЦК України вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Із наданої до суду копії спірної заяви вх. 13/04 від 13.04.2021 (а.с. 56-57) вбачається, що фактично відповідач здійснює дії по зарахування свого боргу перед СТОВ "Правда" за договором № 08/09-2 від 08.09.2018 та пені у розмірі 18424786,50 грн, нарахованої за даним договором у зв'язку із простроченням строків поставки товару з 01.08.2019 року.
Суд вважає, що такі вимоги не є однорідними за своєю правовою природою з огляду на наступне.
Пеня, за визначенням частини 3 статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. З вказаного слідує, що фактично пеня є відповідальністю особи, яка порушила зобов'язання.
Водночас, заборгованість відповідача перед позивачем фактично є несплаченою вартістю поставленого товару.
Вказане не відповідає інституційній меті зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки відповідальність за порушення зобов'язання не є однорідною вимогою заборгованості, що виникла внаслідок невиконання грошового зобов'язання з оплати переданого товару.
Крім тог, суд наголошує, що за змістом статей 203 ГК України, 601 ЦК України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.
Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.
Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду.
Вказане дає підстави дійти висновку, що посилання відповідача на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог є необґрунтованою, оскільки відповідачем не доведено існування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, зокрема позивачем не визнано вимоги щодо розміру заявленої до стягнення пені.
При цьому у даному розгляді справи предметом спору є саме заборгованість за отриманий, проте не оплачений товар, натоміть відповідачем право на звернення до суду з зустрічний позовом щодо стягнення пені за порушення позивачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару у строк визначений договором, не було реалізовано.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на наведене позовні вимоги про стягнення 17435918,64 грн. боргу, 1603833,23 грн пені, 361548,36 грн. - 3% річних, та 1428495,94 грн. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача за позовом покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, 38, офіс 16; ідент. код 36036864) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Правда" (92110, Луганська обл., Троїцький район, село Демино-Олександрівка; ідент. код 30759611) 17435918,64 грн основного боргу, 1603833,23 грн - пені, 1428495,94 грн - інфляційних втрат, 361548,36 грн - 3 % річних від простроченої суми, а також: 312446,94 грн судового збору сплаченого позивачем при подачі позову.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення .
Повне рішення складено "10" грудня 2021 р.
Суддя М.І. Шатерніков