Справа №522/20349/21
Провадження №1-кс/522/11017/21
08 грудня 2021 року місто Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, -
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою в порядку ст.303 КПК України на бездіяльність старшого слідчого СВ ВП №2 ОРУ №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 щодо неповернення майна, яке було вилучене 11.02.2021 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування скарги адвокат посилається на наступне.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 від 17.02.2021 було накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку в рамках кримінального провадження №12020160000001345 від 04.12.2020 за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 .
03.08.2021 територіальна підсудність зазначеного кримінального провадження була визначена за СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.08.2021 було скасовано ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 17.02.2021, постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 , про накладення арешту на майно виявлене та вилучене під час проведення обушку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 .
Проте, с боку слідчого не було вчинено жодних дій на повернення майна, арешт на яке було скасовано, у зв'язку адвокат звернувся з даною скаргою.
Власник майна та адвокат в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином.
Слідчий, прокурор в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином.
Розглянувши скаргу, дослідивши надані матеріали, приходжу до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено наступне.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 від 17.02.2021 було накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку в рамках кримінального провадження №12020160000001345 від 04.12.2020 за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 .
03.08.2021 територіальна підсудність зазначеного кримінального провадження була визначена за СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.08.2021 року було скасовано ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 17.02.2021, постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 , про накладення арешту на майно виявлене та вилучене під час проведення обушку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 .
На даний час майно, в накладені арешту на яке було відмовлено, власнику не повернуто, що позбавляє його права розпоряджатися ним на власний розсуд та порушує його законні права.
Відповідно до вимог ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Згідно із ст.169 КПК України - тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.
Відповідно до ч.5 ст.171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Зазначена норма носить імперативний характер, та обов'язок слідчого на повернення тимчасово вилученого майна кореспондує з правом власника такого майна негайно його отримати.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні фактів суд вважає, що такий підхід органу досудового розслідування не відповідає діючому кримінальному процесуальному законодавству України та практиці Європейського суду з прав людини.
Забезпечення прав людини є напрямком державної політики, що реалізується через національні механізми захисту прав людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту, відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна. Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Втручання має бути законним, тобто здійснене на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (foreseeable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та в окремих осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Враховуючи вищевикладене, твердження адвоката щодо бездіяльності слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, є обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про зобов'язання вчинити певну дію.
Керуючись ст.ст.169-173, 214-216, 303-307, 318-380 КПК України, -
Скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого - задовольнити.
Зобов'язати уповноважених осіб СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області у кримінальному провадженні №12020160000001345 від 04.12.2020 негайно повернути власнику майна - ОСОБА_4 , майно, вилучене 11.02.2021 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалу направити для виконання до ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: