Справа № 426/2736/21
іменем України
заочне
13 грудня 2021 року , м.Сватове
Сватівський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Криви Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Чернишової О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської міської ради про визнання права власності, -
встановив:
До Сватівського районного суду Луганської області звернувся представник позивача адвокат Какулія О.Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 із даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно,серії та номер: НОМЕР_1 , видане 26.12.2013 ОСОБА_1 є власником житлової квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира створена в результаті об'єднання двох квартир відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 341/15 від 11.12.2013.
Відповідно до інформаційної довідки з ДРРПНМ № 267618949 від 27.07.2021 власником квартир за адресою: АДРЕСА_1 є позивача, підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серії та номер: НОМЕР_1 , видане 26.12.2013, будь - які заборони відчуження та іпотека за даними реєстру відсутні.
В липні 2021 року позивач вирішила розпорядитись вказаною квартирою. При консультації з нотаріусом їй було повідомлено, що для продажу квартири необхідно надати оригінал правовстановлюючого документу на неї, яким є свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 . Однак зробити це позивач не може, оскільки оригінал свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 був нею втрачений в 2014 році разом з іншими речами та документами при виїзді з тимчасово окупованої території України. При яких обставинах був загублений вказаний документ позивачка пояснити не може, оскільки в результаті бойових дій, які відбувались на вказаних територіях в 2014-му році вона перебувала в сильному стресовому стані, пов'язаному із загрозою її життю та здоров'ю, а тому не мала можливості ретельно та зважено збирати свої речі та документи.
Оскільки позивачка не може надати оригінал свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 нотаріус повідомила, що їй необхідно звернутись до виконавчого органу державної влади, що видав свідоцтво про право власності для отримання дублікату, а вже потім звертатися до органів нотаріату України для здійснення нотаріальної дії.
Як вказано вище, спірна квартира створена в результаті об'єднання двох квартир та відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради № 341/15 від 11.12.2013 їй присвоєно адресу АДРЕСА_1 . Таким чином, органом, що наділений повноваженнями видати дублікат правовстановлюючого документу на квартиру позивачки є Луганська міська рада. В той же час, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085 від 07,11,2014 місто Луганськ відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, у зв'язку з чим дублікат Свідоцтва про право власності, який буде виданий позивачці в м. Луганськ станом на сьогоднішній день не має юридичної сили та не буде підставою для вчинення нотаріальної дії.
В зв'язку з викладеним, просить визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на квартиру загальною площею 121,8 кв.м., житловою площею 74 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з втратою правовстановлюючого документу.
В судове засідання позивач та її представник не з'явились, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, представник позивача - адвокат Какулія О.Є. надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, наполягає на задоволенні позову, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.21,28,36).
Відповідач Луганська міська рада в судове засідання уповноваженого представника до суду не направив, день та час слухання справи був повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України та ст. 12-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», про причини неявки відомостей не надходило, відзиву до суду не подавав (а.с. 19-20, 24-25,34-35,38-39).
Зі згоди позивача суд ухвалює проводити заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази в сукупності, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Конституцією України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).
Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Відповідно до частин першої та другої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Так, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно,серії та номер: НОМЕР_1 , видане 26.12.2013 ОСОБА_1 є власником житлової квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира створена в результаті об'єднання двох квартир відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 341/15 від 11.12.2013 (а.с.7,8).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 267618949 від 27.07.2021 власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є позивач, підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серії та номер: НОМЕР_1 , видане 26.12.2013, будь - які заборони відчуження та іпотека за даними реєстру відсутні (а.с. 11-12).
Як зазначає позивач в своєму позові, в липні 2021 року позивач вирішила розпорядитись вказаною квартирою. При консультації з нотаріусом їй було повідомлено, що для продажу квартири необхідно надати оригінал правовстановлюючого документу на неї, яким є свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 . Однак зробити це позивач не може, оскільки оригінал свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 був нею втрачений в 2014 році разом з іншими речами та документами при виїзді з тимчасово окупованої території України.
Як вказано вище, спірна квартира створена в результаті об'єднання двох квартир та відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради № 341/15 від 11.12.2013 їй присвоєно адресу АДРЕСА_1 . Таким чином, органом, що наділений повноваженнями видати дублікат правовстановлюючого документу на квартиру позивачки є Луганська міська рада. В той же час, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085 від 07.11.2014 місто Луганськ відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Таким чином, в умовах тимчасової окупації частини території України для позивачки виникли негативні обставини, які унеможливлюють отримання нею дублікату правовстановлюючого документу на її квартиру. У зв'язку з цим гарантоване Конституцією України право власності позивачки на квартиру порушене та потребує захисту, оскільки діє лише в частині володіння та користування майном та не діє в частині розпорядження ним.
Згідно положень до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як роз'яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних прав про спадкування», якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК України, відповідно якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до п.37 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з урахуванням положень ч.1 ст.15 та ст.392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
У правовій позиції від 18 лютого 2015 року, висловленій Верховним Судом України у справі № 6-244 цс14 також зазначено, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Позивач, як на підставу втрати оригіналу свідоцтва про право власності посилається на події, що відбувалися у м. Луганську влітку 2014 року, а саме проведення антитерористичної операції на сході України.
Відповідно до ряду законодавчих актів України, а саме Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях»; Указу Президента України від 30.04.2018 року № 116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях», на частині території Луганської та Донецької області, зокрема на території м. Луганська, органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з 2014 року проводилася антитерористична операція, а на даний час проводиться операція об'єднаних сил.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.
Поданням своїх доказів, сторони реалізують право на доказування і одночасно виконують обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які посилалась позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, беручи до уваги, що позивач втратила правовстановлюючі документи та позбавлена можливості отримати дублікат в позасудовому порядку, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 319, 328, 392 ЦК України, ст.ст. 4,13, 81, 177, 209, 258-256, 263, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганської міської ради про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на квартиру загальною площею 121,8 кв.м. , житловою площею 74 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з втратою правовстановлюючого документу.
Копію заочного рішення надіслати сторонам.
Заочне рішення може бути переглянуте Сватівським районним судом Луганської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складено 14 грудня 2021 року.
Суддя Ю.В. Крива