Дата документу 13.12.2021
ЄУ № 942/1667/21
Провадження №2-о/942/295/21
13 грудня 2021 року Новопсковський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Чалого А.В.,
за участю секретаря судового засідання Войтенко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Новопсковський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Старобільському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
Заявник звернувся до Новопсковського районного суду Луганської області з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хрустальний Луганської області померла громадянка України ОСОБА_2 . Заявник є спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом та має намір реалізувати свої спадкові права.
Оскільки лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на тимчасово окупованій території України, заявник не має можливості зареєструвати факт її смерті згідно чинного законодавства України та отримати свідоцтво про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану Міністерства юстиції України.
Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 15.11.2021 відкрито провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку окремого провадження.
Заявник та його представник в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, представник заявника надав заяву, в якій просив суд розглянути справу без його участі та участі заявника.
Представник заінтересованої особи - Новопсковського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Старобільському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без участі представника відділу, заперечень проти заявлених вимог не має.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Новоспасівка Куйбишевського району Ростовської області, Росія, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хрустальний Луганської області, Україна, причина смерті - дифузний атеросклеротичний кардіосклероз, постінфарктний стан, про що надані лікарське свідоцтво про смерть №168 від 09.09.2021 та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 14.09.2021, видані установами, розташованими на тимчасово окупованій території України.
Згідно заповіту від 02.07.2008, посвідченого державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за №2-1380, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, відповідно до якого усі свої права та обов'язки, та усе своє майно і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті вона заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Красний Луч Луганської області.
Оцінюючи лікарське свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров'я України № 545 від 08 серпня 2006 року.
Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.
Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), видані органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійним і не створює правових наслідків
У той же час у відповідності до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» передбачено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Оскільки встановлення факту смерті ОСОБА_2 має значення для реалізації майнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України та з урахуванням того, що без встановлення факту смерті ОСОБА_2 , заявник позбавлений можливості реалізувати своє право на спадкування за заповітом.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», зазначено що суди можуть встановити факти реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, якщо в органах реєстрації актів громадського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадського стану.
Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлюється факт смерті за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Враховуючи викладене, суд вважає, що доводи заявника є законними, обґрунтованими і підтверджені наявними у справі доказами, а тому вимоги заявника про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню.
Згідно ч. 4. ст. 317, ст. 430 ЦПК України ухвалене судом рішення у справі про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст. ст. 4, 12-13, 81, 141, 258, 263-265, 268, 293-294, 315-319, 430 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задовольнити.
Встановити, що громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Новоспасівка Куйбишевського району Ростовської області, Росія, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хрустальний Луганської області, Україна, причина смерті - дифузний атеросклеротичний кардіосклероз, постінфарктний стан.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник заявника: Кладко Олександр Вікторович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛГ №000226 від 01.03.2019, адреса: АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа: Новопсковський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Старобільському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), код ЄДРПОУ 21758103, знаходиться за адресою: вул. Українська, 51, смт Новопсков, Луганська область.
Допустити рішення до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Новопсковського районного суду
Луганської області А.В. Чалий