пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
10 грудня 2021 року справа № 903/852/21
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича
та за присутності представників:
від ТОВ "Екопрод": Деркач Д.В. - адвокат (договір від 12.10.2021р., ордер серії АС №1027445 від 18.10.2021р.)
від Луцької міської ради: Загоруйко О.С. - головний спеціаліст, юрист Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради (довіреність №1.1-8/5066/2021 від 01.10.2021р., розпорядження Луцького міського голови №101-ра від 13.05.2021р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод", м. Луцьк
до відповідача: Луцької міської ради, м. Луцьк
про визнання правовідносин припиненими
встановив: 18.10.2021р. на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" до Луцької міської ради про визнання правовідносин за договором оренди земельної ділянки від 23.03.2011р. кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2 079 кв.м., розташованої за адресою: Майдан Привокзальний, 1, м. Луцьк (зареєстрованого в Управлінні Держгеокадастру в м. Луцьку Волинської області 07.11.2011р. за №071010004000187), в редакції додаткової угоди №3 від 06.12.2018р., припиненими для ТОВ "Екопрод" з 05 лютого 2021 року.
У тексті позовної заяви позивачем в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, було засвідчено нових власників нерухомого майна, розміщеного на орендованій ТОВ "Екопрод" земельній ділянці, зокрема, фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на перехід права оренди спірної земельної ділянки, згідно положень норм чинного законодавства (в силу ст.ст. 16, 93, 120, 122, 124, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 13, 14, 15 Закону України "Про оренду землі") до нових власників нерухомого майна та порушення Луцькою міською радою права позивача щодо визнання припиненими за останнім прав та обов'язків, як орендаря, за договором оренди земельної ділянки від 23.03.2011р. в редакції додаткової угоди №3 від 06.12.2018р.
При цьому позивачем засвідчувалось на понесенні витрат, пов'язаних із сплатою судового збору в розмірі 2 270 грн., а також на витратах по оплаті наданої професійної правничої допомоги 15 000 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2021р. позовні матеріали було розподілено для розгляду судді Вороняку А.С.
З підстав, визначених в ухвалі від 20.10.2021р., суддю Вороняка А.С. було постановлено відвести від розгляду позовної заяви ТОВ "Екопрод", матеріали позову передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2021р., розгляд позову ТОВ "Екопрод" було призначено судді Войціховському В.А.
Ухвалою від 25.10.2021р. відповідну позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 22.11.2021р., запропоновано сторонам вчинити ряд дій та надати суду відповідні матеріали. При цьому, звертаючи увагу ТОВ "Екопрод" на ту обставину, що саме лише зазначення в позовній заяві певних осіб в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, без вирішення судом питання щодо їх допущення або залучення до участі у справі не надає їм відповідного процесуального статусу, акцентуючи увагу на відсутності будь-яких клопотань позивача чи обґрунтувань наявності підстав чи необхідності (на думку сторони) вчинення судом відповідної процесуальної дії, судом на стадії відкриття провадження у справі питання щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, визначених позивачем в позові фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "АТБ-Маркет" не вирішувалось.
Відповідного клопотання, як це передбачено положеннями ГПК України, позивачем на адресу суду в подальшому скеровано також не було.
Відзив Луцької міської ради від 11.11.2021р. №1.1-8/5800/2021 на позовну заяву, в котрому орган місцевого самоврядування пред'явлені позовні вимоги заперечив та засвідчив на безпідставності останніх, надійшов до суду 15.11.2021р.
При цьому відповідач зауважує, що регулювання правовідносин щодо припинення договірних зобов'язань у договорі оренди землі визначено Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншим чинним законодавством. Зокрема, ч. 1 ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Подібна правова норма закріплена в ч. 1 ст. 120 ЗК України, якою встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Вищенаведені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Разом з тим, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
З моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача, права і обов'язки якого переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.
У постанові від 25.02.2020р. у справі №922/510/19 Велика Палата Верховного Суду вказує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже сам договір оренди не підлягає розірванню чи припиненню.
В той же час, позивач у своїй позовній заяві зазначає: "визнати правовідносин за договором оренди земельної ділянки від 23.03.2011 комунальної власності кадастровим номером 0710100000:11:062:0036, площею 2079 кв.м., розташованої за адресою: м. Луцьк, майдан Привокзальний, 1, припиненим для ТОВ "Екопрод" з 05.02.2021", чим фактично вимагає припинення всього договору оренди, а не заміни сторони орендаря у цьому договорі (на фізичних чи юридичних осіб, які є власниками нерухомого майна на орендованій земельній ділянці).
Постановленою в підготовчому судовому засіданні 22.11.2021р. за участю представників сторін ухвалою (відображена в протоколі засідання суду), з метою надання можливості сторонам надати відповідь на відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, оголошувалась перерва до 29.11.2021р.
Відповідь позивача від 26.11.2021р. на відзив відповідача на позовну заяву у котрій ТОВ "Екопрод" підтримує пред'явлений позов з викладених у останньому підстав, надійшла до суду та була зареєстрована 26.11.2021р. До зазначеної відповіді позивачем також було долучено примірник укладеного із адвокатом Деркачем Д.В. договору про надання правової допомоги від 12.10.2021р., детальний опис витрат на правову допомогу у даній справі, платіжне доручення №235 від 22.11.2021р. про оплату наданих адвокатом послуг на суму 15 000 грн., відтак, заявлено клопотання про покладення за результатами вирішення спору на відповідача обов'язку відшкодування ТОВ "Екопрод" понесених судових витрат в розмірі 15 000 грн. на професійну правничу допомогу у справі.
Постановленою в підготовчому судовому засіданні 29.11.2021р. за участю представників сторін ухвалою (відображена в протоколі засідання суду) підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2021р.
Присутній в засіданні суду 10.12.2021р. адвокат Деркач Д.В. пред'явлені ТОВ "Екопрод" до Луцької міської ради позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив, документи, долучені до матеріалів справи, просив суд задоволити позовні вимоги повністю, визнати правовідносини товариства із Луцькою міською радою за договором оренди земельної ділянки від 23.03.2011р. кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2 079 кв.м., розташованої за адресою: Майдан Привокзальний, 1, м. Луцьк, в редакції додаткової угоди №3 від 06.12.2018р., припиненими для ТОВ "Екопрод" з 05 лютого 2021 року, покласти на відповідача обов'язок відшкодування товариству понесених судових витрат на суми сплаченого судового збору 2 270 грн. та оплачених на суму 15 000 грн. послуг з професійної правничої допомоги адвоката.
Присутній в засіданні суду 10.12.2021р. представник Луцької міської ради пред'явлені товариством "Екопрод" позовні вимоги заперечив, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позову. При цьому представник відповідача своїми усними поясненнями заперечив стосовно засвідченого розміру понесених ТОВ "Екопрод" витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги, зауважив, що відповідний розмір витрат є неспівмірним, тобто завищеним порівняно із складністю справи, не відповідає критерію пропорційності та розумності, а виконані адвокатом роботи, необхідні для надання правничої допомоги по даній справі, не відповідають заявленій сумі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред'явлених позовних вимог.
При цьому, оцінюючи позицію сторін, викладену останніми у наданих суду заявах та поясненнях, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, спростовуючи та відхиляючи, а також підтримуючи ту чи іншу позицію сторін, викладену в обґрунтування пред'явленого позову та у заперечення позовних вимог, суд засвідчує наступне:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому судом також засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Судом засвідчується, що в даному випадку спір виник між сторонами у зв'язку із наявністю/відсутністю підстав для визнання припиненим у позивача права користування земельною ділянкою. Предметом позову у справі виступає матеріально-правова вимога про визнання припиненим у позивача права користування земельною ділянкою. Підставою позову визначається набуття третіми особами - ТОВ "АТБ МАРКЕТ", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у власність об'єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці комунальної власності, орендарем якої є ТОВ "Екопрод", а також заперечення/відмови орендодавця - Луцької міської ради, щодо припинення відповідного права позивача згідно чинного договору оренди земельної ділянки, невизнання відповідачем припиненого права позивача.
Як встановлено судом, 23 березня 2011 року між Луцькою міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екопрод" (Орендар) строком на 5 років було укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться на майдані Привокзальному, 1 у м. Луцьку, кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2 079 кв.м., строком на 5 років з цільовим призначенням для обслуговування ринку "Привіз", на котрій знаходяться приміщення та споруди, які належать орендарю.
Частинами 3, 6 пункту 29 договору від 23.03.2011р. визначено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити у встановленому законом порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; при належному виконанні обов'язків відповідно до умов договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, має право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
Даний договір було зареєстровано в Управлінні Держгеокадастру в м. Луцьку Волинської області 07.11.2011р. за №071010004000187.
Визначена земельна ділянка була передана орендодавцем орендарю, а останнім прийнята в користування відповідно до підписаного між сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки від 07.11.2011р.
10 квітня 2017 року на підставі рішення Луцької міської ради від 01.12.2016р. №15/102 "Про поновлення договору оренди землі ТОВ "Екопрод" для обслуговування ринку "Привіз" на майдані Привокзальному, 1" між сторонами було укладено Додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, зареєстрованого в Державному реєстрі земель від 07.11.2011р. за №071010004000187.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 10.04.2017р. основний договір оренди землі поновлюється сторонами строком на 1 рік (до 07.11.2017р.) з викладенням його в новій редакції.
Так, згідно п. 1 нової редакції Договору, кадастровий номер земельної ділянки на майдані Привокзальний, 1, у м. Луцьку зазначався наступний: 0710100000:11:062:0036.
Частиною 6 пункту 24 Додаткової угоди від 10.04.2017р. сторонами встановлено право орендаря на подальше укладення Договору на новий строк (поновлення Договору). Відповідне право оренди ТОВ "Екопрод" було зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 28.04.2017р., номер запису про інше речове право: 20311401.
12 лютого 2018 року на підставі та відповідно до рішення Луцької міської ради від 04.12.2017р. №34/83 "Про поновлення договору оренди землі ТОВ "Екопрод" для обслуговування ринку "Привіз" на майдані Привокзальному, 1, строком на тринадцять місяців" між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 про поновлення договору оренди землі, зареєстрованого в Державному реєстрі земель від 07.11.2011р. за №071010004000187, поновленого додатковою угодою про поновлення договору оренди землі від 10.04.2017р.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №2 від 12.02.2018р. Договір оренди землі поновлюється строком на тринадцять місяців з дати закінчення договору оренди землі (до 07.12.2018р.) Зміни до іншого речового права були зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 14.03.2018р.
06 грудня 2018 року на підставі та відповідно до рішення Луцької міської ради від 27.06.2018р. №43/93 "Про поновлення договору оренди землі ТОВ "Екопрод" для обслуговування ринку "Привіз" на майдані Привокзальному, 1" між сторонами було укладено Додаткову угоду №3 про поновлення договору оренди землі, зареєстрованого в Державному реєстрі земель від 07.11.2011р. за №071010004000187, поновленого додатковою угодою про поновлення договору оренди землі від 10.04.2017р. та додатковою угодою №2 про поновлення договору оренди землі від 12.02.2018р.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №3 від 06.12.2018р. Договір оренди землі поновлюється строком на десять років з дати закінчення договору оренди землі (до 07.12.2028р.)
Відповідно до п. 1 Договору оренди землі в редакції від 06.12.2018р., цільове призначення земельної ділянки, що передається в оренду: В.03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Частиною 5 пункту 29 Договору встановлено, що договір припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці іншою особою.
07 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екопрод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БВР-БУД" було укладено договір генерального підряду про забудову земельної ділянки №1. Згідно даного Договору об'єкт будівництва - нове будівництво спеціальних магазинів по продажу будівельних матеріалів і виробів з офісним приміщенням на майдані Привокзальному, 1, в м. Луцьку, визначених проектною документацією. Згідно цієї угоди, земельна ділянка це територія, на якій здійснюється будівництво об'єкта будівництва, а саме: земельна ділянка кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2 079 кв.м., цільове призначення 03.07 - будівництво та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: майдан Привокзальний, 1, в м. Луцьку. Приміщення - розташовані в об'єкті окремі нежитлові приміщення (приміщення комерційного призначення, офіси, паркомісця та інше), які будуть зареєстровані, як окремі об'єкти нерухомого майна.
Згідно п. 1.1 Договору генерального підряду, генпідрядник за завданням замовника зобов'язується на свій ризик, власними силами та засобами, за власний кошт з використанням власних ресурсів та ресурсів інших фізичних та юридичних осіб, у відповідності до Проектної та Робочої документації, затверджених Замовником, діючих будівельних норм і правил та у визначеному Договором строк виконати роботи, а Замовник зобов'язаний надати Генпідряднику під забудову земельну ділянку та будівельний майданчик, Проектну та Робочу документацію та прийняти закінчені роботи.
Відповідно до п. 1.2 договору генерального підряду, обсяг фінансування генпідрядником будівництва об'єкту складає 100% від загальної суми фінансування, якщо інше не передбачено додатками до договору, що регламентують попередній розподіл площ між замовником та генпідрядником з подальшим набуттям майнових прав та у власність частки нежитлових приміщень, побудованих за рахунок генпідрядника.
При цьому у відповідності до пунктів 7.1-7.4 договору генерального підряду про забудову земельної ділянки №1 від 07.08.2019р. договірними сторонами було визначено наступне:
Порядок введення об'єкта будівництва в експлуатацію визначається чинним законодавством з урахуванням умов цього договору (п. 7.1).
Замовник і генпідрядник домовилися, що переліки площі, поверх та конкретне місце розташування, номери приміщень (нежитлові приміщення, вбудовано-прибудовані приміщення, інші приміщення згідно з проектною документацією в об'єкті), на які замовник і генпідрядник набувають майнові права будуть визначені в укладеному між сторонами акті розподілу площ (попереднього), що підписується сторонами на протязі п'яти днів з моменту затвердження сторонами проектно-кошторисної документації. Сторони погодили та встановили, що кожна із сторін вправі самостійно, на власний розсуд і в повній мірі розпоряджатись належним їй майновим правом на приміщення, закріпленими актом розподілу площ. Фактичний розмір площ визначається остаточним актом розподілу площ, передбаченим п. 7.3 цього договору (п. 7.2).
Після проведення технічної інвентаризації об'єкта будівництва, між сторонами підписується остаточний акт розподілу площ (додаткова угода) майнові права на які належать сторонам, в якому зазначаються фактичні площі приміщень в об'єкті та їх розподілення між сторонами. З моменту підписання акту, визначеного цим пунктом, до сторін переходять майнові права на визначені в ньому фактичний розмір площ та сторони мають право розпоряджатися ними на власний розсуд (п. 7.3).
Право власності на приміщення в об'єкті будівництва оформляється відповідно до чинного законодавства (п. 7.4).
16 серпня 2019 року товариством "Екопрод" на адресу Луцької міської ради було направлено лист №45 та 12 вересня 2019 року лист №53 з проханням надання згоди на проведення на орендованій земельній ділянці нового будівництва спеціальних магазинів по продажу будівельних матеріалів і виробів з офісним приміщенням на майдані Привокзальному, 1, в м. Луцьку.
Листом від 19.09.2019р. №1.1-16/4484/2019 Виконавчим комітетом Луцької міської ради було надано дозвіл на вищеозначене будівництво з подальшим виділенням площі (рядів) для здачі їх в оренду особам, що здійснюють торгівлю власною сільськогосподарською продукцією.
18 грудня 2019 року Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради було видано дозвіл на виконання відповідних будівельних робіт №ВЛ 112193520133.
25 серпня 2020 року Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради було видано сертифікат серії ВЛ №122200825816 про засвідчення відповідності закінченого будівництвом об'єкта "Нове будівництво спеціальних магазинів по продажу будівельних матеріалів і виробів з офісним приміщенням на майдані Привокзальному, 1, у м. Луцьку" проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації. Місце розташування об'єкта: м. Луцьк, майдан Привокзальний, будинок 1, загальна площа будівлі - 2 995,6 кв.м. Замовник об'єкта: ТОВ "Екопрод", генеральний проектувальник: TOB "СВ ПРОЕКТ", генеральний підрядник: ТОВ "БВР-БУД". Сертифікат виданий на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 13.08.2020р.
В подальшому, як це вбачається із долучених позивачем до матеріалів справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності:
30 вересня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Коваленко Л.О було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: майдан Привокзальний, 1Б, приміщення 1, площею 1 264, кв.м. за Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ".
Також в подальшому між ТОВ "БВР-БУД" та третіми особами було укладено договори купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення, що зводилися на земельній ділянці на майдані Привокзальному, 1, у м. Луцьку.
12 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: майдан Привокзальний, 1Б, приміщення 2, загальною площею 501,8 кв.м. за ОСОБА_1 .
13 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
13 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1 092,1 кв.м. за ОСОБА_3 .
Також 04 лютого 2021 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. було зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень 5, котрі знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 115,9 кв.м. за ОСОБА_1 .
Загальна площа переданих у власність ТОВ "АТБ-МАРКЕТ", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 приміщень (новоствореного об'єкта нерухомого майна в цілому), котрі були зведені ТОВ "Екопрод" та ТОВ "БВР-БУД" на виконання спільного договору генерального підряду по забудові земельної ділянки №1 від 07.08.2019р. на орендованій ТОВ "Екопрод" у відповідності до укладеного із Луцькою міською радою договору оренди земельної ділянки від 23.03.2011р. в редакції додаткової угоди №3 від 06.12.2018р. земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:062:0036, площею 2 079 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , на котрі у ТОВ "Екопрод" та ТОВ "БВР-БУД" в силу п.п. 7.1-7.4 угоди генерального підряду №1 від 07.08.2019р. перейшли майнові права, складає 2 995,6 кв.м. та повністю відповідає площі забудови, визначеній у Сертифікаті серії ВЛ №122200825816 про засвідчення відповідності закінченого будівництвом об'єкта "Нове будівництво спеціальних магазинів по продажу будівельних матеріалів і виробів з офісним приміщенням на майдані Привокзальному, 1, у м. Луцьку", виданого 25 серпня 2020 року Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю "Екопрод".
З огляду на вищевикладені обставини, судом здійснено висновок про те, що право користування нежитловими приміщеннями, котрі знаходяться на орендованій ТОВ "Екопрод" земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , у Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БВР-БУД" припинилось, а у третіх осіб (ТОВ "АТБ-МАРКЕТ", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) виникло саме:
- з 30 вересня 2020 року - з моменту реєстрації приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Коваленко Л.О права власності на нежитлове приміщення за адресою: м-н Привокзальний, 1Б, приміщення 1, площею 1 264, кв.м. за ТОВ "АТБ-МАРКЕТ";
- з 12 жовтня 2020 року - з моменту реєстрації приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. права власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 501,8 кв.м. за ОСОБА_1 ;
- з 13 жовтня 2020 року - з моменту реєстрації приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. права власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 21 кв.м, за ОСОБА_2 ;
- з 13 жовтня 2020 року - з моменту реєстрації приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. права власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1 092,1 кв.м. за ОСОБА_3 ;
- з 04 лютого 2021 року - з моменту реєстрації приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б. права власності на групу нежитлових приміщень 5, котрі знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 115,9 кв.м. за ОСОБА_1 .
Відповідно, враховуючи ту обставину, що останнє відчуження майна (група нежитлових приміщень 5, котрі знаходяться за адресою: майдан Привокзальний, 1Б, загальною площею 115,9 кв.м. ОСОБА_1 ) відбулась 04 лютого 2021 року, суд також вважає, що саме із наступного дня (з 05.02.2021р.) від зазначеної дати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" припинилось право користування усією земельною ділянкою в м. Луцьку, майдан Привокзальний, 1, кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, загальною площею 2 079 кв.м.
Здійснюючи відповідний висновок судом приймається принцип неподільності земельної ділянки з відповідним єдиним кадастровим номером у зв'язку з відчуженням об'єктів нерухомості загальною площею будівлі 2 995,6 кв.м., які знаходяться на цій земельній ділянці, по п'яти угодах купівлі-продажу.
12 січня 2020 року ТОВ "Екопрод" спільно з ТОВ "АТБ МАРКЕТ", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через Департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" було подано заяву про заміну сторони орендаря в договорі оренди від 23.03.2011р., на земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2 079 кв.м. 24.02.2021р. на засіданні сьомої сесії Луцької міської ради восьмого скликання рішення про заміну орендаря у зобов'язаннях за договором оренди землі на майдані Привокзальному, 1, у м. Луцьку прийнято не було.
07 квітня 2021 року позивачем на адресу Луцької міської ради було направлено лист про припинення укладеного між сторонами договору оренди землі та документальне оформлення передбаченого законом припинення права оренди земельної ділянки у ТОВ "Екопрод".
Листом від 22.04.2021р. №1.1-16/2018/2021 Луцька міська рада засвідчила, що рішення про заміну орендаря земельної ділянки не було прийнято, вказала на необхідності направлення позивачем повторного звернення про заміну орендаря із долученням додатків, зауваживши на тому, що договір оренди земельної ділянки буде припинений в частині позивача лише після прийняття Луцькою міською радою відповідного рішення, підписання тристоронньої додаткової угоди та Державної реєстрації іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
05 травня 2021 року ТОВ "Екопрод" було подано повторну заяву про заміну орендаря в договорі оренди земельної ділянки, проте 26.05.2021р. на засіданні сесії Луцької міської ради рішення про заміну орендаря у зобов'язаннях за договором оренди землі на майдані Привокзальному, 1, у м. Луцьку прийнято не було.
В сукупності викладені обставини виступили підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами до Луцької міської ради. При цьому засвідчено, що позиція Луцької міської ради щодо зволікання прийняття рішення про заміну сторони орендаря, визнання у ТОВ "Екопрод" припиненого права користування земельною ділянкою не відповідають положенням чинного законодавства та загалом порушують права позивача на припинення права оренди земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2 079 кв.м., яка знаходиться на майдані Привокзальному, 1, у м. Луцьку.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
За змістом частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Отже, право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018р. у справі №910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.
Згідно з висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України), особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об'єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Тобто особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №915/672/17, від 17.04.2018р. у справі №922/2883/17, від 30.05.2018р. у справі №908/1990/17, від 05.06.2018р. у справі №920/717/17, від 20.06.2018р. у справі №913/661/17, від 27.06.2018р. у справі №921/613/17-г/17, від 05.09.2018р. у справі №904/9027/17, від 04.10.2018р. у справі №904/326/18, від 04.06.2019р. у справі №914/1925/18, від 26.11.2019р. у справі №917/92/19.
Подібна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №922/3655/17, від 05.09.2018р. у справі №904/9027/17, від 07.11.2018р. у справі №910/20774/17, від 29.11.2018р. у справі №915/1416/17, від 06.12.2018р. у справі №902/1592/15, від 27.02.2019р. у справі №913/661/17, від 06.03.2019р. у справі №914/2687/17, від 04.06.2019р. у справі №914/1925/18, від 26.11.2019р. у справі №917/92/19.
Враховуючи викладене, після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018р. у справі №920/675/17, від 26.11.2019р. у справі №917/92/19, від 18.02.2020р. у справі №907/132/19.
Таким чином, після проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України прав і обов'язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, відтак не є обов'язковим.
Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміна орендаря у договорі оренди, у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020р. у справі №927/79/19.
В даному аспекті судом засвідчується, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (стаття 36 та частина шоста статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підсумовуючи викладені положення, суд зазначає, що після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, або ж переходу прав на об'єкт нерухомості від однієї особи до іншої договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо попереднього власника (законного користувача), однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки орендаря.
При цьому суд наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.
Відтак, вирішуючи по суті даний спір судом необхідно встановити наявність у орендаря земельної ділянки належним чином зареєстрованого права власності на об'єкти нерухомості, котрі знаходяться на цій землі із визначенням індивідуальних ознак такого майна, підстав переходу від попереднього власника до нового власника права власності на майно із встановленням дати переходу та державної реєстрації відповідного права новим власником, розташування майна саме на орендованій земельній ділянці, а також інші обставини, необхідні для повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00, суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки, зокрема, на думку та переконання суду, існують підстави, визначені безпосередньо законом, для визнання припиненими у позивача правовідносин (прав та обов'язків) орендаря земельної ділянки за договором оренди землі.
Аналогічна правова позиція, що у розумінні наведених в мотивувальній частині рішення положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, і що після відчуження об'єктів нерухомості позивачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов'язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №922/3655/17, від 05.09.2018р. по справі №904/9027/17, від 07.11.2018р. у справі №910/20774/17, від 29.11.2018р. по справі №915/1416/17, від 06.12.2018р. по справі №902/1592/15, від 27.02.2019р. у справі №913/661/17, від 06.03.2019р. по справі №914/2687/17, від 04.04.2019р. у справі №910/7197/18.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору на суму 2 270 грн.), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об'ємі за рахунок Луцької міської ради.
Разом з цим позивач просив суд стягнути з Луцької міської ради понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
При розподілі судових витрат в цій частині суд враховує наступне:
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як в даному випадку вбачається із клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" про здійснення розподілу судових витрат, останнє просить стягнути на його користь з Луцької міської ради 15 000 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені ТОВ "Екопрод" у зв'язку з розглядом судом даної справи в господарському суді.
Судом встановлено, що в підтвердження надання адвокатом Деркачем Д.В. ТОВ "Екопрод" послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду справи стороною надано копії договору про надання правової допомоги від 12.10.2021р., детального опису робіт від 22.11.2021р., платіжного доручення №235 від 22.11.2021р., ордеру на надання правової допомоги серії АС №1027445 від 18.10.2021р.
Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що 12 жовтня 2021 року між адвокатом Деркачем Д.В. (виконавець) та ТОВ "Екопрод" (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги.
Згідно розділу 1 "Предмет договору" договору від 12.10.2021р., за останнім клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати наступні правничі (адвокатські) послуги для Клієнта: консультації з юридичних питань - 1 год; підготовка, збір та аналіз доказів, ознайомлення з матеріалами справи - 1 год; підготовка позовної заяви до Луцької міської ради про визнання правовідносин за Договором оренди земельної ділянки від 23.03.2011 р. кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2079 кв.м.. розташована за адресою: м. Луцьку, Майдан Привокзальний, 1 припиненими - 10 год; представництво інтересів Клієнта у Господарському суді Волинської області - 3 год. Перелік послуг, що надаються згідно умов даного договору є вичерпним. Збільшення об'єму робіт за рахунок надання юридичних (адвокатських) послуг, не передбачених переліком встановленим п.1. даного договору, здійснюється на підставі окремої додаткової угоди до даного договору.
Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. договору від 12.10.2021р., загальна вартість послуг, передбачених п. 1 цього договору, становить 15 000 грн. Вартість однієї години роботи виконавця на виконання цього договору становить 1 000 грн. Сторони мають право змінювати суму договору з метою відображення змін ринкових чи інших умов за взаємною згодою.
З детального опису робіт від 22.11.2021р. вбачається, що загальна вартість послуг на суму 15 000 грн. (1 000 грн*15 год.), включає в себе:
1. Консультації з юридичних питань - 1 год;
2. Підготовка, збір та аналіз доказів, ознайомлення з матеріалами справи - 1 год;
3. Підготовка позовної заяви до Луцької міської ради про визнання правовідносин за Договором оренди земельної від 23.03.2011 року кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2079 кв.м., розташована за адресою: м. Луцьк, майдан Привокзальний, 1 припиненими - 10 год;
4. Представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Волинської області - 3 год.
Суд вважає, що позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України у засвідченій частині доведено понесення товариством витрат по оплаті наданих адвокатом Деркачем Денисом Володимировичем з професійної правничої допомоги на суму 15 000 грн. На думку суду, вартість послуг на визначену суму підтверджена належними та допустимими доказами, відповідає обсягу виконаних робіт (наданих послуг).
Поруч з цим, суд засвідчує, що частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб'єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок Луцької міської ради має бути встановлено, що такі витрати ТОВ "Екопрод" були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, зокрема, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте, їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи заявлене під час судового розгляду справи по суті 02.12.2021р. клопотання відповідача про неспівмірність розміру витрат на правовому допомогу, заявлених до стягнення позивачем, порівняно зі складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим адвокатом часом на надання таких послуг, невідповідності таких витрат критерію реальності та розумності їх розміру, відповідні заперечення відповідача приймаються судом.
Судом встановлено, що згідно детального опису робіт від 22.11.2021р. вартість послуг, зокрема, пов'язаних з представництвом інтересів клієнта в Господарському суді Волинської області у справі №903/852/21 становить 3 000 грн. з розрахунку (1 год. - 1000 грн.) 3 год.*1000 грн. = 3 000 грн.
Судом критично оцінюється зазначене нарахування, з огляду на ту обставину, що загальна часова тривалість судових засідань по справі становила орієнтовно 1 год., в тому числі, підготовче судове засідання 22.11.2021р. - 8 хв., підготовче судове засідання 29.11.2021р. - 8 хв., судове засідання по розгляду справи по суті 10.12.2021р. - 30 хв. Враховуючи викладене суд вважає, що підставними витратами, пов'язаними з участю представника позивача у визначених судових засіданнях є витрати на суму 1000 грн. з розрахунку (1 год.*1000 грн.=1000 грн.)
Поруч з цим, в частині клопотання ТОВ "Екопрод" про стягнення з відповідача витрат в розмірі 2 000 грн., суд не вбачає підстав для його задоволення та відмовляє в його задоволені, зокрема, з огляду на ту обставину, що товариством в повній мірі не доведено витрати на зазначену суму та які пов'язані, зокрема, з участю представника товариства у судових засіданнях у Господарському суді Волинської області.
При цьому враховуючи вищенаведене, беручи до уваги особливу відсутність, на думку суду, складності даної справи, строк (тривалість) її розгляду судом, кількість і тривалість засідань у справі (справу із прийняттям рішення по суті позовних вимог розглянуто в порядку загального позовного провадження з кількістю проведених трьох судових засідань), приймаючи до уваги позицію сторони відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат на 50% із суми 13 000 грн. до суми 6 500 грн.
При цьому судом також враховано, що в провадженні Господарського суду Волинської області перебувала на розгляді справа №903/483/21 (суддя Войціховський В.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" до відповідача: Луцької міської ради про визнання зобов'язання припиненим. Ухвалою суду від 04.10.2021р. у справі №903/483/21 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" до Луцької міської ради про визнання зобов'язання припиненим було залишено без розгляду. Інтереси позивача - ТОВ "Екопрод" у зазначеній справі також здійснювались представництвом адвокатом Деркачем Д.В.
Судом встановлено, що позовна заява ТОВ "Екопрод" до Луцької міської ради про визнання правовідносин припиненими у справі №903/852/21 є ідентичною за змістом, обґрунтуванням вимог, законодавчого обґрунтування, викладом обставин позову тощо у справі №903/483/21.
Відтак, суд вважає, що здійснюючи підготовку позовної заяви за різними в частині доказової бази та однаковими за обґрунтуванням мотивувальної частини та законодавчої бази обставинами, адвокатом Деркачем Д.В. використано менше часу та зусиль, ніж це було б використано при підготовці останнім різного (неоднотипного) позову.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, тривалості розгляду справи, мотиви прийняття даного судового рішення, суд дійшов висновку щодо доцільності відшкодування Луцькою міською радою ТОВ "Екопрод" витрат на надання правової допомоги в суді в розмірі 6 500 грн., що, на думку суду, є достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі представника в трьох засіданнях суду та підготовки його до судового процесу, яка включає консультацію з юридичних питань, збір та аналіз доказів, ознайомлення з матеріалами справи, підготовку позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Визнати правовідносини за договором оренди земельної ділянки від 23.03.2011р. кадастровий номер 0710100000:11:062:0036, площею 2079 кв.м., розташованої за адресою: Майдан Привокзальний, 1, м. Луцьк (зареєстрованого в Управлінні Держгеокадастру в м. Луцьку Волинської області 07.11.2011р. за № 071010004000187), в редакції додаткової угоди №3 від 06.12.2018р., припиненими для Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" (м. Луцьк, Майдан Привокзальний, 1, код ЄДРПОУ 31183665) починаючи з 05 лютого 2021 року.
3. Стягнути з Луцької міської ради (м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопрод" (м. Луцьк, Майдан Привокзальний, 1, код ЄДРПОУ 31183665) 2 270 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору та 6 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 14.12.2021р.
Суддя В. А. Войціховський