07.12.2021 року м.Дніпро Справа № 904/2978/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 (дата підписання рішення 16.08.2021, суддя Загинайко Т.В.) у справі
за позовом фізичної особи - підприємця Єгорова Дмитра Сергійовича, Полтавська область, м. Кременчук
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро", м.Дніпро
про стягнення 248 445 грн 18 коп.
І. Короткий зміст і підстави позовних вимог
Фізична особа - підприємець Єгоров Дмитро Сергійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" 248 445 грн 18 коп., що складає 163 946 грн 48 коп. - основний борг, 51 893 грн 96 коп. - пеня, 22 127 грн 64 коп. - інфляційні нарахувань та 10 477 грн 10 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ТП-00054 від 29.01.2019 в частині оплати наданих послуг в розмірі 248 445 грн. 18 коп.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" на користь фізичної особи - підприємця Єгорова Дмитра Сергійовича 163946 грн 48 коп. - заборгованості, 26687 грн 37 коп. - пені, 22127 грн 64коп. - інфляційних нарахувань, 10 254 грн 57 коп. - 3% річних та 2 684 грн 72 коп. - витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що факт надання послуг з перевезення вантажу підтверджується матеріалами справи; відповідно до умов договору, строк оплати послуг є таким, що настав.
ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник вказує, що до позовної заяви не надано протоколу засновника юридичної особи як замовника, щодо укладення відповідного договору перевезення. Судом першої інстанції не встановлено надання повноважень директору товариства на укладення договору перевезення; погодження укладення відповідного договору учасниками товариства; дійсність довіреності від резидента на момент укладення договору.
Скаржник стверджує, що господарським судом не прийнято до уваги приписи ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо особливостей укладення значних правочинів.
3.2 Доводи інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.
Позивач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки судом при прийнятті рішення були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Позивач зазначає, що договір від 29.01.2019 є чинним, не визнаний недійсним чи неукладеним в судовому порядку.
Посилання відповідача на те, що позивачем не надано до позовної заяви протоколу засновника юридичної особи як замовника щодо укладення відповідного договору перевезення та не підтверджено погодження укладення даного договору учасниками товариства, на думку позивача, є необґрунтованими, оскільки законодавство не містить цього обов'язку. Крім того, відсутність цих документів не вказує на неправомірність договору перевезення, оскільки ч.2 ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не передбачає імперативність цієї норми, оскільки вказує на можливість регулювання цих норм статутом товариства.
ІV. Апеляційне провадження
4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом шляхом надання доказів сплати судового збору в розмірі 4 027,08 грн, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 13.09.2021 скаржником надано докази усунення недоліків апеляційної скарги.
Розпорядженням керівника апарату суду від 27.09.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кузнецова В.О. (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27.09.2021 для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження визначена колегія суддів у складі головуючого судді Білецької Л.М., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021.
Розпорядженням керівника апарату суду від 18.10.2021, у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу, а саме, вихід на роботу судді-доповідача Кузнецова В.О., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф., Чередко А.Є.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 25.10.2021 колегією суддів у наведеному вище складі прийнято до свого провадження справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021; призначено справу до розгляду на 07.12.2021 на 11 годин 30 хвилин.
07.12.2021 учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач у поданому клопотанні просить розглянути справу без його участі.
Колегія суддів вважає, що неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи.
07.12.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
29.01.2019 між фізичною особою - підприємцем Єгоровим Дмитром Сергійовичем (надалі - перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" (надалі - замовник) укладено договір на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом від 29.01.2019 №ТП-00054 (надалі - договір), за умовами п.1.1 якого перевізник зобов'язується протягом усього строку дії цього договору за завданнями замовника у встановлені строки приймати і поставляти довірений йому замовником вантаж автомобільним транспортом до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу замовника, а замовник зобов'язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.
Замовник зобов'язаний здійснити своєчасну та повну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку та згідно умов, передбачених цим договором та заявками (п.п.3.2.6 договору).
За умовами п.4.1 договору надання послуг по цьому договору фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника та замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію: найменування замовника; найменування вантажу; дата і маршрут; вартість перевезення.
Відповідно до пункту 4.2. договору перевезення загальна сума цього договору складається із сум вартості підписаних обома сторонами актів виконаних робіт (послуг).
Послуги вважаються виконаними належним чином, якщо вантаж доставлено у відповідності до умов узгоджених сторонами у відповідній заявці (пункту 4.4. договору).
Пунктом 4.5. договору встановлено, що надані послуги з перевезення підтверджуються товарно-транспортною накладною, актом виконаних робіт (послуг) і документами, що підтверджують передавання вантажу вантажоодержувачу з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу згідно чинного законодавства України.
Згідно з п.4.6. договору замовник оплачує послуги з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту передавання вантажу вантажоодержувачу, але у будь-якому випадку не раніше надання перевізником усіх документів згідно пункту 4.5. цього договору і з урахуванням пунктів 5.3., 5.4.1 цього договору.
У відповідності до пункту 4.7. договору підставою для виставлення рахунку-фактури є дані підписаного сторонами акту виконаних робіт (послуг), відмітки замовника у супровідних документах, а також акти, складені для підтвердження фактів, які можуть бути підставою для покладення на перевізника матеріальної відповідальності.
Пунктом 4.9. договору перевезення встановлено, що в разі відсутності претензії у замовника до якості перевезення, замовник підписує наданий перевізником акт виконаних робіт (послуг). За наявності претензії замовник надає перевізнику мотивовану письмову відмову від прийняття послуг. У разі наявності у замовника претензій щодо якості наданих послуг перевізником послуг, строк оплати продовжується на кількість днів, протягом яких сторони врегулювали розбіжності.
За умовами п.9.1 договору цей договір перевезення набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Якщо за місяць до закінчення строку договору жодна із сторін не заявить про його закінчення, договір вважається продовженим ще на один календарний рік без зміни його умов.
На виконання умов договору позивач здійснив перевезення вантажу відповідачу, що підтверджується актами надання послуг № 22 від 28.11.2019, №27 від 23.12.2019, № 3 від 18.01.2020, №4 від 20.01.2020, № 5 від 28.01.2020, № 6 від 16.02.2020, підписаними представниками сторін без заперечень; товарно-транспортними накладними №000005038 від 27.11.2019, №000005024 від 27.11.2019, №000006047 від 23.12.2019, №000006046 від 23.12.2019, №000006050 від 23.12.2019; №000000187 від 14.01.2020, №000000170 від 14.01.2020, №000000365 від 17.01.2020, №000000366 від 17.01.2020, №000000674 від 23.01.2020, №000000664 від 23.01.2020, №000000720 від 24.01.2020; рахунками-фактурами №22 від 28.11.2019 на суму 33 663,60 грн, №27 від 23.12.2019 на суму 48 664,80 грн, № 3 від 18.01.2020 на суму 86 043,88 грн, №4 від 20.01.2020 на суму 32 842,80 грн, № 5 від 28.01.2020 на суму 50 392,80 грн, № 6 від 16.02.2020 на суму 49 237,80 грн.
Відповідач за надані послуги з перевезення розрахувався частково.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 10.06.2020, підписаному сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем складає 163946,48 грн.
Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію щодо сплати заборгованості у розмірі 163 946,48 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підстави встановлених обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за послуги надані за договором перевезення.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
У статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Правовідносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором перевезення.
Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За приписами ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частинами 1,2 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Частинами 1,2 ст.307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 610, ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Встановивши факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати послуг з перевезення, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 163 946,48 грн.
При цьому, колегія суддів враховує, що заборгованість у сумі 163 946,48 грн визнана відповідачем під час підписання акту звірки взаєморозрахунків станом на 10.06.2020.
Відповідно до ст.920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
За приписами ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.230 Господарського кодексу України).
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 5.5. договору встановлено, що у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків, передбачених п.п.4.9 (наявність у замовника претензій), 4.10 (факсимільне відтворення підпису) та розділом 6 (форс-мажорні обставини) цього договору, замовник зобов'язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Колегія суддів вважає, що відповідач є таким, що прострочив оплату наданих послуг з перевезення у строк, визначений умовами договору, і не довів, що невиконання зобов'язань за договором сталося внаслідок протиправних дій позивача.
За змістом п.4.6. договору перевезення, де зазначено, що замовник оплачує послуги з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту передавання вантажу вантажоодержувачу, але у будь-якому випадку не раніше надання перевізником усіх документів згідно п. 4.5. цього договору і з урахуванням п.п. 5.3., 5.4.1 цього договору.
Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У зв'язку з порушенням відповідачем строку оплати наданих послуг, позивачем нараховано пеню у розмірі 51 893,96 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно розраховано пеню, по-перше, у зв'язку з тим, що загальний період розрахунів позивача виходять за межі шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, по-друге, початок періоду розрахунків позивача відрізняється від умов, передбачених сторонами у пункті 4.6. договору перевезення.
Таким чином, здійснивши власний перерахунок, заявленої до стягнення суми пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період з 10.12.2019 по 09.06.2020 у розмірі 26 687,37 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За розрахунком позивача 3% річних становить 10 477,10 грн. за період з 06.12.2019 по 14.03.2021, інфляційні нарахування - 22 127,64 грн за період грудень 2019 - лютий 2021.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, господарський суд зазначив, що початок періоду розрахунків позивача відрізняється від умов, передбачених сторонами у пункті 4.6. договору та дійшов аргументованого висновку, що розмір 3% річних за період з 10.12.2019 по 14.03.2021 складає 10 254,57 грн.
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, є арифметично правильним та нарахованим відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що господарським судом не прийнято до уваги приписи ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо особливостей укладення значних правочинів.
Так, частинами 1-3 ст.44 Закону України "Про товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю" визначено, що статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.
У даному випадку, відповідачем не надано доказів щодо встановлення статутом товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" особливого порядку надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів, а також доказів про те, що вартість послуг, що є предметом спірного правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.
Отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на те, що господарським судом не встановлено надання повноважень директору товариства на укладення договору перевезення; погодження укладення відповідного договору учасниками товариства; дійсність довіреності від резидента на момент укладення договору, враховуючи таке.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Статтею 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частина перша статті 92 Цивільного кодексу України визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов'язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро", керівником зазначеного товариства з 10.11.2015 є Гулецький Дмитро Валентинович без зазначення будь-яких обмежень щодо представництва юридичної особи.
Таким чином, під час підписання спірного договору Гулецький Д.В. був уповноважений діяти від імені ТОВ товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" без довіреності як керівник зазначеного товариства.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.
4.5 Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд,
У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" відмовити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 у справі №904/2978/21 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Постанова складена у повному обсязі 13.12.2021
Головуючий В.О.Кузнецов
Судді В.Ф.Мороз
А.Є.Чередко