Провадження № 11-кп/4820/835/21
Справа № 671/1319/20 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія : запобіжний захід Доповідач ОСОБА_2
09 грудня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:
судді - доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, в режимі відеоконференцзв'язку, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого за ч. 4 ст. 189 КК України ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2021 року, -
Цією ухвалою строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено у вигляді тримання під вартою по 10 січня 2022 року, включно.
Суд мотивував своє рішення тим, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на підставі яких такий запобіжний захід йому було обрано, і такі не відпали.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу та ухвалити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту у період часу з 22 год. по 06 год. ранку, наступного дня, з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України. Зазначає, що ухвала суду першої інстанції та клопотання слідчого не містить жодного обґрунтування неможливості застосування інших, більш альтернативних видів запобіжних заходів. Окрім цього, судом не взято до уваги те, що обвинувачений не намагався уникнути будь-якої відповідальності, жодного тиску не вчиняв, характеризується позитивно, має роботу, сім'ю, на утриманні двох малолітніх дітей. Стверджує, що обвинувачений рік та шість місяців безпідставно перебуває під вартою за злочин, якого не вчиняв, а суд знаючи про відсутність доказів його вини та відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, безальтернативно, задовольнив клопотання прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора про законність і обґрунтованість ухвали суду та безпідставність доводів сторони захисту, перевіривши судове рішення, в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Виходячи з вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У відповідності до ст. 199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
У відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд першої інстанції, при розгляді клопотання прокурора, в повній мірі, дотримався цих вимог закону.
Згідно положень ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
На думку колегії суддів, ухвала місцевого суду відповідає зазначеним критеріям.
Суд врахував особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а також обставини визначені ст. 178 КПК України, зокрема, що він обвинувачується у скоєні особливо тяжкого злочину, який за своїм характером становлять особливу суспільну небезпеку, зокрема, санкція ч. 4 ст. 189 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років із конфіскацією майна, та те, що наявність ризиків, на підставі яких запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, йому було обрано, не зменшились, а відтак відсутні підстави для зміни на інший більш м'який запобіжний захід.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, покарання, яке очікує особу, в разі доведення винуватості, давали підстави для продовження строку дії саме такого запобіжного заходу.
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність, виписаних в ухвалі суду ризиків, а відтак і про можливість зміни щодо нього запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт у період часу з 22 год. по 06 год. ранку наступного дня із покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК УКраїни, не знайшли свого підтвердження, під час її
розгляду апеляційним судом, з врахуванням характеру висунутого обвинувачення.
Колегія суддів враховує те, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений (обвинувачена), при застосуванні до нього (неї) більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього (неї) процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Отже потреба в обмеженні права на особисту свободу обвинуваченого, шляхом продовження, останньому, найсуворішого виду запобіжного заходу, є виправданою.
Даний вид запобіжного заходу є співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину, та унеможливить настання ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Наведені в апеляційній скарзі доводи для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , не пов'язаного з триманням під вартою, зокрема його позитивної характеристики, наявність роботи, сім'ї, перебування на його утриманні двох малолітніх дітей, не спростовують таке рішення місцевого суду, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин інкримінованого злочину, які були враховані при вирішенні питання щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Твердження про не наведення обґрунтованих підстав застосування альтернативних запобіжних заходів, не є визначальними аргументами, які давали б можливість обрати ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, і не спростовують, встановлених судом обставин і висновків, та не дають підстав вважати, що обрання відносно нього іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, належним чином, забезпечить його процесуальну поведінку, усуне продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. А відтак, порушення процесуального закону відсутні.
Таким чином, наявність ризиків у межах кримінального провадження, ґрунтується на реальних фактичних даних, наведених прокурором у поданому клопотанні та доведених в судовому засіданні першої та апеляційної інстанцій.
Посилання захисника на недоведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 , не заслуговують на увагу, оскільки на даному етапі провадження, вирішення питань, які повинен вирішувати суд, під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину є недопустимим, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Інші доводи апеляційної скарги сторони захисту не дають колегії суддів підстав для скасування ухвали суду та відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинувачено ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
Згідно ч. 3 п. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити місцевому суду ухвалити законне та вмотивоване рішення, колегією суддів не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи не є достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
За таких обставин, судова колегія вважає ухвалу місцевого суду, обґрунтованою та вмотивованою, порушень норм чинного КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни судового рішення не встановлено.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4