Справа № 453/433/20 Головуючий у 1 інстанції: Курницька В.Я.
Провадження № 22-ц/811/1522/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 54
25 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н. П. Крайник
суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук
при секретарі: К.О. Ждан
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртранснафта» на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртранснафта», виконуючого обов'язків генерального директора Акціонерного товариства «Укртранснафта» Кость Ігора Юрійовича про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та покладення обов'язку щодо покриття шкоди, -
01.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укртранснафта», в.о. генерального директора АТ «Укртранснафта» Костя І.Ю. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ в.о.генерального директора Акціонерного товариства «Укртранснафта» Кость І.Ю. від 27 лютого 2020 року №173-К «З кадрових питань» про звільнення ОСОБА_1 , зобов'язати Акціонерне товариство «Укртранснафта» поновити його на посаді водія автотранспортних засобів транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» Акціонерного товариства «Укртранснафта» з 28 лютого 2020 року; стягнути з Акціонерного товариства «Укртранснафта» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2020 року по дату винесення рішення у даній справі, покласти на в.о.генерального директора Акціонерного товариства «Укртранснафта» Кость І.Ю. (службову особу, винну в незаконному звільненні ОСОБА_1 ), обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну Акціонерному товариству «Укртранснафта» у зв'язку з оплатою працівникові ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В подальшому, позивач відмовився від позовної вимоги щодо покладення на в.о.генерального директора Акціонерного товариства «Укртранснафта» Костя І.Ю.(службову особу, винну в незаконному звільненні ОСОБА_1 ) обов'язку покрити шкоду, заподіяну Акціонерному товариству «Укртранснафта» у зв'язку з оплатою працівникові ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 01.07.2002 року по 27.02.2020 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укртранснафта», працюючи на посадах муляра, підсобного робітника та водія автотранспотрних засобів. 27.02.2020 року звільнений з посади водія автотранспортних засобів транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників. З даним наказом № 173-К від 27.02.2020 року він ( ОСОБА_1 ) був ознайомлений 28.02.2020 року. Підставою його звільнення зазначено наказ АТ «Укртранснафта» від 17.12.2019 року № 592-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням», попередження про скорочення посади та наступне звільнення від 23.12.2019 року №26-03-93/9/5683-19, акт ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» від 26.12.2019 «Про ознайомлення з попередженням про скорочення посади та наступне звільнення», подання на звільнення від 10.02.2020 року № 26-03/9/574-20, лист первинної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» м. Львів від 25.02.2020 № ПК-25/02-05. Зазначає, що на день його звільнення посада, яку він займав, не була скорочена, оскільки була у штатному розписі відповідача, так як лише в день звільнення 27.02.2020 року у цьому ж наказі зазначено про виведення посади водія автотранспортних засобів - 1 одиницю. Однією із підстав для звільнення позивача серед іншого зазначено: «Скоротити окремі посади функціонального напрямку «Управління транспортним забезпеченням» АТ «Укртранснафта». 26.12.2019 року позивач отримав від відповідача АТ «Укртранснафта» попередження про скорочення посади та наступне вивільнення, про цьому відповідач не попередив позивача про можливе наступне звільнення. Вважає, що підстави для його ( ОСОБА_1 ) законного звільнення відсутні, так як йому не була запропонована жодна вакантна посада в АТ «Укртранснафта», а також не враховано його переважне право на залишення на роботі (стаж роботи у відповідача з 2002 року). Враховуючи наведене, просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. генерального директора Акціонерного товариства «Укртранснафта» Костя Ігоря Юрійовича від 27 лютого 2020 року № 173-К «З кадрових питань» про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» Акціонерного товариства «Укртранснафта» з 28 лютого 2020 року.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Уктранснафта» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.02.2020 року по 26.02.2021 року у сумі 166 772 (сто шістдесят шість тисяч сімсот сімдесят дві) гривні 50 копійок.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Уктранснафта» на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у сумі 1 681 грн. (тисячу шістсот вісімдесят одну) грн. 60 коп.
Вирішено допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді водія та виплати заробіної плати за один місяць.
В решті позовних вимог провадження у справі закрито.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржило Акціонерне товариство «Укртранснафта».
Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що Акціонерне товариство «Укртранснафта» є стратегічним підприємством Украйни, яке експлуатує магістральний трубопровідний транспорт, що має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Система магістральних нафтопроводів територією України скадається з 19 нафтопроводів загальною протяжністю 4767, 4 км, які проходять практично по всіх областях України. Станом на грудень 2019 року у АТ «Укртранснафта» налічувалось 27 виробничих підрозділів, кожен з яких має певну специфіку своєї діяльності (Морський нафтовий термінал «Південний», лінійна частина нафтопроводу, стаціонарні об'єкти нафтопроводу (лінійні виробничо-диспетчерські станції, нафтоперекачувальні станції, ремонтно-експлуатаційні дільниці, бази виробничого обслуговування). Відповідно до частини 3 статті 64 Господарського кодексу України підприємство наділене правом самостійно визначати організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Також вказане право закріплене у пп. 11.6.20, пп. 11.6.22 п. 11.6 Статуту Товариства. Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 522/15942/15-ц, чинне трудове законодавство не встановлює обмежень щодо строків, заходів, способів, доцільності проведення тих чи інших змін в організації виробництва та праці. Вирішення зазначених питань належить до виключної компетенції власника або уповноваженого ним органу та проводиться ним на його власний розсуд. Суб'єкт господарювання самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Відтак, керівництвом Товариства було прийняте рішення про зміну організаційної структури та скорочення чисельності штату, скорочення абсолютно всіх посад в підрозділах функціонального напрямку «Управління капітальним будівництвом та ремонтами» (наказ № 591-К від 17.12.2019) та посад, що обслуговували цю функцію, в функціональному напрямку «Управління транспортним забезпеченням» (наказ № 592-К). Позивач ОСОБА_1 з початку своєї трудової діяльності в Товаристві і весь період, а це з 01 липня 2002 року по 27 лютого 2020 року, працював виключно у підрозділах, які обслуговували функцію капітального будівництва та ремонтів, про що свідчить, зокрема, записи в його трудовій книжці. 17 грудня 2019 року АТ «Укртранснафта» було прийнято наказ № 592-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням». Відповідно до наведеного наказу скорочені окремі посади функціонального напрямку «Управління транспортним забезпеченням», які були зазначені в протоколі робочої групи. Відповідно, до даного наказу скорочені посади функціонального напрямку «Управління транспортним забезпеченням», зокрема, скорочено посади водіїв автотранспортних засобів, машиністів екскаваторів, машиністів автокранів функціонального напрямку «Управління транспортним забезпеченням», які безпосередньо займалися обслуговуванням функції капітального будівництва та ремонтів у виробничих підрозділах Товариства (функції Ремонтно-експлуатаційних дільниць), останні були скорочені згідно з наказом АТ «Укртранснафта» від 17.12.2019 № 591-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління капітальним будівництвом та ремонтами». Таким чином, були скорочені всі посади (71-одиниця) в Ремонтно - експлуатаційних дільницях (наказ від 17 грудня 2019 року № 591-К), а також усі посади (57-одиниць) функціонального напрямку, які займалися автотранспортним обслуговуванням Ремонтно-експлуатаційних дільниць (наказ від 17 грудня 2019 року № 592-К), зокрема і у Лінійній виробничо-диспетчерській станції «Сколе», підстав для переважного права залишення на роботі не було. Отже, оскільки робочою інструкцією ОСОБА_1 встановлено основне місце роботи позивача Ремонтно-експлуатаційну дільницю Лінійної виробничо-диспетчерської станції «Сколе» АТ «Укртранснафта», а зона здійснення трудової функції (зона відповідальності) Ремонтно-експлуатаційна дільниця ЛВДС «Сколе»,то відповідно до нормативних документів Товариства разом із скороченням ремонтно - експлуатаційних дільниць Товариства, скорочені і посади водіїв автотранспортних засобів, які обслуговували ремонтно-експлуатаційні дільниці. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що при процедурі звільнення ОСОБА_2 не було запропоновано вакантні посади, і що суміщувана професія (посада) вважається вакансією є необгрунтованим, оскільки чинним законодавством України не передбачено, що суміщувана посада вважається вакантною і повинна пропонуватись працівникові, як вакантна, у випадку його звільнення за ч.1 ст.40 КЗпП України. Таким чином, в штатно-посадовому розміщенні транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» станом на 16.12.2019 (на момент прийняття адміністрацією рішення про скорочення чисельності і штату працівників) було 18 посад водіїв автотранспортних засобів, з них жодної вакантної, лише умовно вакантні; а в штатно-посадовому розміщення транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» станом на 28.02.2020 (на момент, коли позивач вже був звільнений) було 8 посад водіїв автотранспортних засобів, з них жодної вакантної, лише умовно вакантні, які були зайняті за суміщенням. Враховуючи наведене, вважає, що при звільненні позивача відповідачем дотримано усіх вимог трудового законодавства.
Просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.
У засіданні колегії суддів представник АТ «Укртранснафта» - Шолок В.М. скаргу підтримала, просила скаргу задоволити.
Представник позивача ОСОБА_3 проти скарги заперечила, просила у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником, або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, передбачених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник, або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж самому підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015р. в справі №6-40цс15, від 01 липня 2015 р. в справі №6-491цс15, від 09 грудня 2015р. в справі №6-2123цс15.
В пункті 9 Інструкції щодо застосування постанови Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 р. № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)», затверджена Держкомпраці СРСР від 14 травня 1982 р. № 53-ВЛ ратифікованої постановою ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12 вересня 1991р. № 1545-ХІІ, яким передбачено, що зменшення чисельності працівників у результаті суміщення професій (посад) не може бути підставою для зміни встановленого підприємствам, установам, організаціям ліміту чисельності та затвердженого для них штатного розпису, ліквідації підрозділів. Для встановлення суміщення посад у штатному розписі підприємства має бути передбачена вакантна посада. У разі відсутності вільної посади або посади в штатному розписі, суміщення посад є неможливим і доплата за суміщення посад не може здійснюватись.
Згідно пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці та ін.
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Відповідно до Колективного договору рішення про скорочення працівників (більш як одного) повинно бути прийнято керівником не одноособово, а сумісно з профкомом.
Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених чинним законодавством про працю, може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Згідно ч. 1 ст. 42 КЗпП, при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною 2 ст. 42 КЗпП визначено перелік категорій працівників, які мають перевагу в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності і кваліфікації.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Системний аналіз наведених норм права вказує на те, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, які залишились на роботі і тих, які підлягають вивільненню. У процесі такого порівняльного аналізу враховуються такі обставин: наявність відповідної освіти, післядипломна освіта, документи про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів та інше.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 визначено, що власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
За змістом частини 1 ст. 243 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.07.2002 року працював в Акціонерному товаристві «Укртранснафта» на посадах муляра, підсобного робітника та водія автотранспотрних засобів, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 .
14.01.2019 року АТ «Укртранснафта» звернулось до Об'єднаної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» з листом №26-00/6/157 від 14.01.2019 року, яким інформувало про можливе скорочення чисельності і штату працівників за окремими функціональними напрямками та зміни істотних умов праці працівників АТ «Укртранснафта» в головному офісі (м. Київ) та територіальних офісах (м. Львів, м. Кременчук та м. Одеса) Товариства та виробничих підрозділах (ЛВДС, НПС, БВО, в тому числі Лінійної виробничо-диспетчерської станції «Сколе»), за результатами розгляду якого на засіданні Об'єднаної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» прийнято рішення взяти до відома інформацію про можливе скорочення чисельності і штату працівників за окремими функціональними напрямками та зміни істотних умов праці працівників АТ «Укртранснафта», адміністрації «Укртранснафта» вирішити питання максимального забезпечення робочими місцями в Товаристві працівників, які підлягають скороченню, шляхом їх переведення на вакантні посади, а також неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства України, Галузевої угоди та Колективного договору Товариства при проведенні звільнень працівників, протокол №004 від 30.01.2019 року.
Протоколом засідання робочої групи з питань скорочення чисельності та штату працівників Транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» від 09.12.2019 року, який затверджено генеральним директором АТ «Укртранснафта», вирішено скоротити посади в Транспортній дільниці ЛВДС «Сколе», зокрема водій автотранспортних засобів - 9 одиниць; попередити про скорочення посади та наступне звільнення працівників транспортної дільниці ЛВДС «Сколе», які безпосередньо займаються обслуговуванням функції капітального будівництва та ремонтів, в тому числі ОСОБА_1 ; після звільнення даних працівників усі посади, які підлягають скороченню, вивести із штатного розпису працівників Транспортної дільниці ЛВДС «Сколе»; оскільки в штаті Товариства не залишається інших працівників, які, маючи таку ж кваліфікацію і освіту, будуть виконувати однакову роботу, підстави для визначення переважного права на залишення на роботі при даних обставинах відсутні.
Наказом генерального директора АТ «Укртранснафта» №592-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням» від 17.12.2019 року скорочено окремі посади функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням» з додатками №№ 1,2,3.
26.12.2019 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням від 23 грудня 2019 року №26-03-93/9/5677-19 про скорочення посади та наступне звільнення.
Одночасно з попередженням АТ «Укртранснафта» проінформувало позивача про відсутність підходящої роботи та відповідних вакантних посад.
Також позивача повідомлено про те, що з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, йому будуть запропоновані всі вакантні посади (інша підходяща робота), які з'являться в Товаристві протягом цього періоду.
10 лютого 2020 року АТ «Укртранснафта» звернулося із поданням №26-03/9/579-20 до голови первинної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» м. Львів щодо надання згоди на звільнення позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності і штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.
Встановлено, що первинна профспілкова організація АТ «Укртранснафта» м. Львів, надала згоду на звільнення позивача, що підтверджується листом №ПК-25/02-14 від 25.02.2020 року.
Наказом в.о.генерального директора АТ «Укртранснафта» Кость І.Ю. №173-К від 27.02.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» (наказ з кадрових питань АТ «Укртранснафта» №173-К від 27.02.2020 р.) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач - АТ «Укртранснафта» своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення та отримав згоду профспілкового органу на його звільнення, однак не виконав обов'язку роботодавця, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців перед звільненням та які існували на день звільнення працівника.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, виходячи з наступного.
Так, згідно витягу із штатно-посадового розміщення працівників АТ «Укртранснафта» Транспортна дільниця, станом на 28.02.2020 року, було 23 (двадцять три) посади водій автотранспортних засобів, з них 15 (п'ятнадцять) посад водій автотранспортних засобів суміщались іншими працівниками. Крім того, згідно з штатним розписом ЛВДС «Сколе», станом на 28.02.2020 року, було 12 посад водій автотранспортних засобів.
З витягу з наказу № 3-ОП від 14.01.2019 року АТ «Укртранснафта'вбачається, що 25 (двадцять п'ять) працівників АТ «Укртранснафта» отримували доплату (надбавку) за суміщення посади водій автотранспортних засобів.
Для встановлення суміщення посад у штатному розписі підприємства має бути передбачена вакантна посада. У разі відсутності вільної посади або посади в штатному розписі, суміщення посад є неможливим і доплата за суміщення посад не може здійснюватись, (пункт 9 Інструкції щодо застосування постанови Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 р. № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)», затверджена Держкомпраці СРСР від 14 травня 1982 р. № 53-ВЛ ратифікованої постановою ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12 вересня 1991р. № 1545-ХІІ).
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що АТ «Укртранснафта» наділене правом самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, оскільки суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 64 ЦПК України зазначив, що саме АТ «Укртранснафта» належить право визначати чисельність і штат працівників і ніхто не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, власник має право на свій розсуд вносити зміни у штатний розпис.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не досліджував питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, визначення чисельності і штату працівників, внесення змін до штатного розпису, доцільності скорочення певних посад в окремих структурних підрозділах, не давав оцінки наказу генерального директора АТ «Укртранснафта» від 17 грудня 2019 року №592-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням», яким скорочено окремі посади функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням» згідно з додатками до цього наказу.
Таким чином, матеріалами справи встановлено наявність вакантних посад, які не пропонувалися позивачу при його звільненні з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, що є обов'язком роботодавця та свідчить про незаконність такого звільнення.
Відтак, встановивши, що ОСОБА_1 звільнений з порушенням порядку, встановленого законом при звільненні з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування наказу в.о. генерального директора Акціонерного товариства «Укртранснафта» Кость Ігоря Юрійовича від 27 лютого 2020 року № 173-К «З кадрових питань» про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на посаді водія автотранспортних засобів транспортної дільниці ЛВДС «Сколе» Акціонерного товариства «Укртранснафта» з 28 лютого 2020 року.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У п.32 ч.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» прописано, що у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з абзацом третім пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзаців пункту 8 вищевказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Встановлено, що звільнення позивача відбулось 27.02.2020 року, відтак для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу за основу береться заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем повних два календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме: грудень 2019 року та січень 2020 року.
Згідно довідки про доходи №26-00/100 від 21.07.2020 року, виданої АТ «Укртранснафта», заробітна плата у грудні 2019 року становила 12057,58 грн., у січні 2020 року - 7288,11грн.
Кількість робочих днів позивача у грудні 2019 року становила 21 день, у січні 2020 року - 29 дні. Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає: (12057,58 грн. + 7288,11 грн.) : (29) = 667,09 грн. Кількість днів вимушеного прогулу з дня звільнення 27 лютого 2020 року по день поновлення на роботі 26 лютого 2021 становить 250 днів.
Таким чином з відповідача АТ «Укртранснафта» на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 166772,50 грн. (667,09 грн. х 250 днів).
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розрахунком розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням встановлених обставин справи щодо періоду його нарахування та його правильність не спростована стороною відповідача.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення, та вимог закону, без додаткового дублювання.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртранснафта» залишити без задоволення.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року.
Головуючий: Н. П. Крайник
Судді: О. М. Ванівський
О. Я. Мельничук