Справа № 444/3106/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р.Б.
Провадження № 22-ц/811/3242/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 3
25 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н. П. Крайник
суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук
при секретарі: К.О. Ждан
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 21 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, Жовківського РУЮ у Львівській області про відшкодування витрат на покращення будинку, визнання незаконним і скасування рішення, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним свідоцтва про право власності і скасування реєстрації права власності, -
19.12.2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , правонаступниками якого у зв'язку із його смертю є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також до Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, Жовківського РУЮ у Львівській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.03.2019 року просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Дублянської міської ради від
30.10.2003 року № 109 «Про узаконення самовільного будівництва в
АДРЕСА_1 », визнати недійсним рішення виконавчого комітету Дублянської міської ради від 27.11.2003 року № 120 «Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 », визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинок по АДРЕСА_2 , видане виконавчим комітетом Дублянської міської ради 23.12.2003 року на ім'я ОСОБА_5 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09.03.2004 року, видане на ім'я ОСОБА_4 , скасувати запис від 05.04.2004 року про проведену державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на будинок по АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вартість проведеної реконструкції з добудовою до будинку по АДРЕСА_2 в розмірі 449155,20 грн., а також вирішити питання про стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з початку 2003 року він разом з сім'єю проживав у будинку по АДРЕСА_2 . У 1989 році його дід ОСОБА_6 домовився про купівлю даного будинку в майбутньому зі ОСОБА_4 та в рахунок оплати частини вартості будинку передав йому певну суму коштів. ОСОБА_4 в даному будинку не проживав. На той час власником зазначеного будинку була ОСОБА_5 , мати ОСОБА_4 . 02.08.1982 року ОСОБА_4 склала на користь ОСОБА_4 заповіт. Враховуючи, що ОСОБА_4 не був власником будинку, будь-якого договору між ним та його дідом в 1989 році укладено не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Його дід (позивача) помер у 1998 році. Після його смерті в будинку проживав дядько позивача, ОСОБА_7 з дружиною ОСОБА_8 та сином ОСОБА_9 . ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були зареєстровані в даному будинку та проживали в ньому до 2001 року. На ім'я ОСОБА_12 до цього часу відкритий рахунок по оплаті послуг газопостачання, однак вона помилково зазначена в квитанціях як ОСОБА_13 . З 2001 року у спірному будинку проживав ОСОБА_14 . Після вселення у 2003 році він з метою врегулювати питання оформлення документів про право власності на даний будинок зустрічався зі ОСОБА_4 , який обіцяв після отримання відповідних документів оформити право власності на спірний будинок за ним. Також ОСОБА_4 не заперечував проти того, щоб позивач провів реконструкцію будинку. На той час будинок складався з двох кімнат і кухні, житловою площею 22,2 кв.м. і загальною площею 39,0 кв.м. Даний факт підтверджено довідкою Львівського БТІ від 05.07.1995 року № 379. Після вселення в будинок, вважаючи, що згоди між ним та ОСОБА_4 щодо купівлі будинку досягнуто, він демонтував старі стіни, вимурував нові, замінив опорні конструкцій даху, шиферу, підняв рівень стелі, звів печі, провів інші ремонтні роботи, встановив нову ванну, унітаз, сантехніку, труби водопостачання, замінив підлоги, поклав плитку, замінив вікна, двері, провів каналізацію, провів водопровід, газопостачання, збудував сарай. Щодо факту його проживання в будинку із сім'єю та проведення його капітального ремонту вважає, що такий підтверджено письмовими заявами його сусідів, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Разом з тим, рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23.04.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27.06.2013 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про виселення з житлового приміщення задоволено. Згідно відповіді Дублянської міської ради від 11.11.2014 року, виконавчий комітет Дублянської міської ради прийняв рішення № 109 від 30.10.2003 року, яким узаконив самовільну добудову до спірного будинку, розмірами 6,40 м. X 4,75 м. З рішення вбачалось, що таку добудову здійснено померлою ОСОБА_5 . Зазначене рішення вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки як вбачається з наданих міською радою документів, таке прийнято на підставі заяви ОСОБА_4 , в якій він зазначив, що зазначену добудову здійснила нібито його мати ОСОБА_5 ще в 2002 році. При цьому, до заяви ОСОБА_4 додав свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , з якого вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відтак , ОСОБА_5 не могла завершити добудову до будинку в 2002 році, оскільки померла в 1994 році, тому Дублянська міська рада не могла прийняти рішення про набуття права власності за померлою особою. Більше того, як вбачається з довідки Червоноградського БТІ від 05.07.1995 року № 379, на день її видачі, тобто після смерті ОСОБА_5 , будинок складався з двох кімнат і кухні, житловою площею 22,2 кв.м. і загальною площею 39,0 кв.м. Разом з тим, сам факт звернення ОСОБА_4 до виконавчого комітету Дублянської міської ради з такою заявою свідчить, що він фактично погодив здійснену ним (позивачем) добудову. ОСОБА_4 успадкував після смерті ОСОБА_5 спірний будинок, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09.03.2004 року, згідно якого даний будинок складаєтьвся з однієї кімнати площею 22,5 кв.м, і кухні. Загальна площа будинку становить 65,8 кв.м. Крім того, у зазначеному свідоцтві вказано, що право власності на будинок належало ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право паво власності, виданого 23.12.2003 року виконавчим комітетом Дублянської міської ради. Тому вважає, зазначені вище свідоцтво про право на спадщину за заповітом і свідоцтво про право власності на будинок недійсними. ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 міг успадкувати лише будинок в стані до реконструкції - загальною площею 39,0 кв.м. Дана частина будинку належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу недобудованого будинку від 09.10.1980 року. Решту добудови, площею 26,5 кв.м. здійснив саме він. Дана добудова відповідає будівельним нормам. Разом з тим, він не заперечує, що ОСОБА_4 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 та успадкував право власності на спірний будинок в стані до його реконструкції загальною площею 39,0 кв.м. Крім того, в матеріалах інвентаризаційної справи міститься рішення виконавчого комітету Дублянської міської ради від 27.11.2003 року № 120 «Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 ». Даним рішенням доручено Львівському ОДКБТІ та ЕО оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на спірний будинок, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 22,5 кв.м. на ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також провести державну реєстрацію права власності. Зазначене рішення також вважає незаконним. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, право власності на спірний будинок зареєстровано на ім'я ОСОБА_4 . Підставою реєстрації права власності є оскаржуване свідоцтво про право на спадщину від 09.03.2004 року. 05.04.2004 року було внесено запис про державну реєстрацію права власності. Тому, враховуючи наведене, вважає що підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірний будинок.
Оскаржуваним рішенням у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні невірно застосував норми права, що регулюють спірні правовідносини. Так, суд першої інстанції зазначив, що відносини користування чужим майном (житловим будинком) могли виникнути виключно на підставі договору найму, якого між сторонами укладено не було. Разом з тим, в заперечення даного твердження, суд в рішенні вказав, що як випливає з позовної заяви та доказів, отриманих судом, між ним ( ОСОБА_1 ) та померлим ОСОБА_4 виникли правовідносини, яким останній надав право користування належним йому нерухомим майном (ст. 401 ЦК України). Суперечність полягає в тому, що відповідно до ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Тобто, без наявного договору, суд першої інстанції не мав підстав стверджувати про існування відносин з приводу користування спірним будинком, передбачених ст. 401 ЦК України. Крім того, посилаючись на ст. 390 ЦК України, суд зазначив, що право на отримання поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна має лише добросовісний набувач, в той час як він ( ОСОБА_1 ), на думку суду, є недобросовісним, адже заволодів майном ОСОБА_4 без жодної правової підстави. Однак, суд не врахував, що до спірних правовідносин необхідно застосувати вимоги глави 83 ЦК України, згідно якої у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 року у справі № 664/3560/15 ( провадження 61-26175 св 18), права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Зазначає, що поза увагою суду залишилося те, що з 2003 року він разом зі сім'єю проживав у спірному будинку. На час його вселення будинок складався з двох кімнат і кухні житловою площею 22,2 кв.м та загальною площею 39 кв.м. Ремонтні роботи у будинку він проводив, вважаючи, що між ним та ОСОБА_4 досягнуто згоди про продаж будинку. Враховуючи, що ОСОБА_4 звернувся в Дублянську міську раду з заявою про узаконення самочинного будівництва, а не з позовом про приведення будинку до попереднього стану, вважає, що йому було відомо про проведення реконструкції будинку. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що ремонт у належному ОСОБА_4 будинку було спрямовано на поліпшення умов його ( ОСОБА_1 ) проживання, а тому не може розцінюватися як безпідставне набуття відповідачем без відповідних на те підстав, суперечить вимогам глави 83 ЦК України та судовій практиці Верховного Суду. Вважає, що має право на відшкодування вартості проведеної реконструкції будинку в повному обсязі.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити.
У засіданні колегії суддів представник ОСОБА_2 - ОСОБА_19 проти скарги заперечив, просив відмовити у задоволенні скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності по наявних матеріалах справи, зважаючи на тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. ст. 319, 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Судом з пояснень сторін та показів свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 встановлено, що з 2003 року у спірному будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 проживає позивач ОСОБА_1 разом з сім'єю.
З технічного паспорта на будинок АДРЕСА_2 вбачається, що такий виготовлено 29.09.2003 року на замовлення ОСОБА_4 , загальна площа будинку становить 65.8 кв.м.
16.10.2003 року ОСОБА_4 звернувся до Дублянської міської ради з заявою, в якій просив узаконити незаконне будівництво здійснене його матір'ю ОСОБА_5 .
Встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Рішенням Дублянської міської ради № 109 від 30.10.2003 року узаконено самовільно добудовану ОСОБА_5 житлову прибудову розмірами 6.40м. х 4.75 м. до тжитлової будівлі по АДРЕСА_2 .
Встановлено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.03.2004 року.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.04.2004 року ОСОБА_4 є власником будинок АДРЕСА_2 .
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23.04.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27.06.2013 року, у справі №1308/2-1550/11 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про виселення з житлового приміщення задоволено, виселено відповідачів, в тому числі позивача у даній справі ОСОБА_1 із сім'єю з житлового будинку за адресою в АДРЕСА_2 .
Даним рішенням встановлено, що зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 березня 2004 року вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 , та такий такий успадкував житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Зі свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 5 квітня 2004 року вбачається, що власником даного будинку є ОСОБА_4 . У справі №1308/2-1550/11 судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 без будь-яких правових підстав проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим підлягає виселенню.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
Ухвалою Жовківського районного суду від 28.02.2017 року до участі у справі залучено правонаступників відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно висновку експерта від 27.02.2019 року № 78/18 ринкова вартість будинку в АДРЕСА_2 з врахуванням проведеної реконструкції на час проведення експертизи становить 688624 грн. Вартість робіт і матеріалів, використаних для проведення реконструкції будинку становить 449155,20 грн. Будівельні роботи проводились після 2003 року.
Із технічної документації по оформленю Державного акту на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 вбачається, що така виготовлялася на замовлення землевласника ОСОБА_4 в 2010-2011 рр.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів про правомірність користування ним спірним будинком. Жодних письмових доказів щодо вчинення між ним та власником будинку ОСОБА_4 правочинів, які б свідчили про виникнення між ними будь-яких правовідносин у сфері права власності суду не надано. Таким чином, суд прийшов до переконання про безпідставне вселення ОСОБА_1 з сім'єю в будинок АДРЕСА_2 та проживання в ньому.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю.
Також, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачів компенсації понесених ним витрат на покращення будинку АДРЕСА_2 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що проведення позивачем ремонту у належному ОСОБА_4 будинку було спрямовано на поліпшення умов проживання його сім'ї, а тому не може розцінюватися, як безпідставне набуття відповідачем майна. Позивач фактично без жодного права та оплати проживав разом із сім'єю в будинку, який належав померлому ОСОБА_4 , правонаступником якого є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , користувався таким майном.
Більше того, ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій позивачем не надано належних доказів на підтвердження проведення ним ремонтно-будівельних робіт в спірному будинку АДРЕСА_2 .
Матеріали справи не містять достатніх доказів понесення позивачем витрат на ремонт будинку відповідача, якими можуть бути як договори з підрядними організаціями, квитанції, чеки на придбання будівельних матеріалів, так і докази оплати виконаних робіт.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази надання ОСОБА_4 дозволу ОСОБА_1 на проведення покращень позивачем у спірному будинку.
Відповідно до ч. 3 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право
залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від
майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна,
добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі,
на яку збільшилася його вартість.
Таким чином право на отримання поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна має лише добросовісний набувач, в той час як позивач є недобросовісним, адже заволодів майном ОСОБА_4 без жодної правової підстави.
Враховуючи наведені норми закону, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Дублянської міської ради від 30.10.2003 року №109, оскільки права ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Дублянської міської ради не порушуються.
Позивачем не надано, а судом не здобуто доказів наявності у позивача права власності чи похідних від нього прав на будинок АДРЕСА_2 , а тому безпідставним є позов позивача в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування запису про реєстрацію права власності за відповідачем.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 21 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року.
Головуючий: Н. П. Крайник
Судді: О. М. Ванівський
О. Я. Мельничук