Справа № 448/420/21 Головуючий у 1 інстанції: Гіряк С.І.
Провадження № 22-ц/811/2669/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 66
25 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н. П. Крайник
суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук
при секретарі: К.О. Ждан
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Мостиського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Мостиський районний відділ ДМС України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, -
02.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування ним.
Позов обґрунтувала тим, що вона є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У даному житловому будинку фактично проживають її дочка ОСОБА_4 та малолітні онуки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . У 2007 році її дочка ОСОБА_9 уклала шлюб із відповідачем по справі, після укладення шлюбу відповідач вселився в її будинок. Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 30.10.2020 року у справі №448/938/20 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3 шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу з її дочкою, відповідач продовжує проживати у її будинку, однак, часто випиває, у нетверезому стані вчиняє скандали та застосовує фізичне насильство до дочки та онуків. Вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою добровільно знятися з реєстраційного обліку місця проживання, однак її вимоги відповідачем не прийняті до уваги. Зазначає, що відповідач не сплачує комунальні послуги, не несе жодних витрат по утриманню житлового будинку та не приймає участі в спільному побуті. Враховуючи наведене, вважає, що він є таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Мостиський районний відділ ДМС України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні житловим будинком відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №447/455/17 від 13.10.2020 року, яка підлягає застосування до спірних правовідносин, які склалися між позивачкою ОСОБА_1 , як власником житлового будинку та відповідачем ОСОБА_3 , як колишнім членом її сім'ї, який вселився до цього будинку та продовжує користуватися ним після розірвання шлюбу з дочкою позивачки, що порушує права останньої, як власника такого. Зазначає, що згідно технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 14.03.1988 року, який долучався позивачкою при поданні позовної заяви, вбачається, що спірний житловий будинок має лише дві житлові кімнати, в одній з яких проживає позивачка у справі, яка є особою похилого віку, пенсіонеркою, а також її дочка ОСОБА_9 та онуки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яким на час розгляду справи виповнилося 14,11,8 та 6 років. Дана обставина підлягає оцінці з урахуванням вимог статті 50 ЖК УРСР, яка передбачає, що при наданні жилих приміщень, не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. В іншій кімнаті проживає відповідач ОСОБА_3 , з яким у дочки позивачки припинені шлюбні відносини та який часто зловживає спирними напоями, в результаті чого поводить себе агресивно відносно позивачки та інших членів сім'ї. Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 до 2010 року був зареєстрований та фактично проживав за місцем проживання своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання у паспорті відповідача. Доказів про неможливість проживання відповідача за місцем колишньої реєстрації матеріали справи не містять.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 скаргу підтримав, з підстав наведених у ній, просив скаргу задоволити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
Члени сім'ї власника житлового приміщення не мають права власності на житло, в якому вони проживають, що свідчить про суттєву відмінність їхнього правового статусу від правового статусу власника такого приміщення, унеможливлюючи, зокрема право розпорядження цим майном. Разом з тим, цим особам належить право використовувати приміщення для проживання, яке є сервітутним правом, тобто правом користування чужим майном (стаття 405 ЦК України). Проте член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Обмеження (втрату) права користування житлом можуть обумовити тільки такі дії членів сім'ї власника житла, які пов'язані зі зловживанням ними своїми правами або з невиконанням покладених на них обов'язків і безпосередньо порушують при цьому права та законні інтереси інших осіб.
Частиною 4 ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користуванняцим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Виходячи з аналізу ст.ст. 383, 391, 405 ЦК України, такі передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, а положення ст. 405 ЦК України регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім'ї.
Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Згідно правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житловий будинок від 29.11.2000 року, виданого на підставі рішення Пнікутської сільської Ради народних депутатів від 22.09.2000 року №74, а також технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 14.03.1988 року.
Згідно довідки про склад сім'ї №457 від 25.03.2021 року, виданої виконавчим комітетом Мостиської міської ради, та відомостей будинкової книги у житловому будинку по АДРЕСА_1 фактично проживають та зареєстровані ОСОБА_9 (дочка позивача), ОСОБА_3 (відповідач) та малолітні онуки позивача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 30.10.2020 року у справі №448/938/20 шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 розірвано.
Зазначене рішення набрало законної сили 01.12.2020 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано суду належних доказів на підтвердження факту непроживання відповідача понад один рік вспірному будинку.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та положенням закону.
Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильних висновків суду не спростовують. Підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року.
Головуючий: Н. П. Крайник
Судді: О. М. Ванівський
О. Я. Мельничук