13 грудня 2021 року Справа №480/5220/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5220/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- у зв'язку з визнанням за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 480/1537/20 протиправними дій військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.05.2019 року по 29.07.2020 року в розмірі 144573 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати належних йому сум, а саме компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки. Вказані виплати фактично були проведені 29.07.2021, що є остаточною датою розрахунку при звільненні. Позивач вважає, що не виплативши йому при звільненні з військової служби всі суми, передбачені законодавством, відповідачем порушено його конституційні права на соціальній захист, а тому просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що на спірні правовідносини не поширюються норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому у відповідача відсутні обов'язки відшкодовувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Дослідивши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.05.2019 року № 107, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , електрика-дизеліста електротехнічного відділення силових станцій електротехнічного взводу інженерно-технічної роти інженерного батальйону, звільненого наказом командира 91 ОПОЗ від 28.05.2019 № 13-РС за пунктом 2 підпунктом «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.06 №3597-ІУ, з 28 травня 2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 15).
На дату закінчення проходження позивачем військової служби відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 роки по 28.05.2019, у зв'язку з чим позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав.
Так, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі №480/1537/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації відпусток, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 28.05.2019 року включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 28.05.2019 року включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.05.2019 року.
Остаточна виплата за вказаним рішенням в сумі 14034,77 грн. була здійснена відповідачем 29.07.2020, що не заперечується сторонами.
Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, відповідачем здійснена не була.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст. ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунки під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №480/3105/19.
При цьому, суд враховує, що як частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України, так і частиною першою статті 1 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Конституційним Судом України у рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №8-рп/2013 зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Тобто право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (п.2.1).
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.
Так, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до п.2 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки №220 від 09.09.2021 про розмір грошового забезпечення позивача, наданої до матеріалів справи відповідачем, вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 333,68 грн., а середньомісячне грошове забезпечення складає 10177,50 грн.
Як вбачається з матеріалів справи позивача виключено зі списків особового складу з 28.05.2019. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 29.05.2019.
Виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій виплачена 29.07.2020, а отже день виплати позивачу даної компенсації не входять в розрахунок кількості днів за несвоєчасний розрахунок при звільнені.
Тобто, кількість робочих днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2019 по 28.07.2020 складає 292 робочих дня.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 97434,56 грн. (333,68 грн. х 292 робочих днів).
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 зазначає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Суд, враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також постанови Верховного Суду від 16.07.2020 по справі №812/1259/17 адміністративне провадження №К/9901/35854/18, від 04.09.2020 по справі № 260/348/19 адміністративне провадження №К/9901/26609/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, зазначає, що необхідно врахувати в даному випадку істотність суми заборгованості (14034,77 грн.) у порівняння з середнім заробітком за час затримки розрахунку (97434,56 грн.).
Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (97434,56 грн.), як і сума яку просить стягнути позивача (144573,00 грн.) значно перевищує суму, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні (14034,77 грн.), суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі, що не перевищує 100% середньомісячного грошового забезпечення позивача, а саме 10177,50 грн.
Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.
За приписами статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 06.05.2021 №24/1, укладеного між позивачем та адвокатом Саєнком Богданом Олександровичем (а.с. 23-25); копію додатку №1 від 06.05.2021, замовлення про надання правової допомоги (а.с. 26), копію квитанції про оплату за правову допомогу у розмірі 4020,10 грн. (а.с. 27), копію акта приймання - передачі виконаної роботи від 14.06.2021 до Договору про надання професійної правової допомоги №24/1 від 06.05.2021 (а.с. 28).
Відповідно до акту приймання-передачі виконаної роботи від 14.06.2021 до Договору про надання правової допомоги № 24/1 від 06.05.2021 вартість послуг на професійну правничу допомогу за зазначеним договором становить 4000 грн (1000 грн. за годину) і складається з: усного консультування - 20 хв.; підготовки та направлення запиту до військової частини НОМЕР_1 щодо виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №480/1537/20 та одержання детальної довідки про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням - 40 хв.; формування правової позиції (опрацювання судової практики та інших матеріалів), обрахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача - 30 хв.; написання позовної заяви до в/ч НОМЕР_1 , виготовлення та завірення копій документів, виготовлення та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги, направлення позову до суду - 2 год. 30 хв.
Судом враховано, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову, сформована єдина правозастосовна практика Верховного суду з аналогічних питань.
Також судом враховано заперечення відповідача щодо витрат на правову допомогу, викладені у відзиві на позовну заяву.
Виходячи з викладеного, суд не приймає до уваги час, витрачений адвокатом щодо підготовки та направлення запиту до військової частини НОМЕР_1 щодо виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №480/1537/20, оскільки не зрозуміло, яка саме допомога була надана з таких справ.
Крім того, такий вид правової допомоги, як виготовлення та завірення копій документів, виготовлення та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги, направлення позову до суду не може вважатися часом витраченим для надання правової допомоги по справі, оскільки такі дії спрямовані не на надання правової допомоги щодо розгляду та вирішення адміністративної справи.
Також, суд не бере до уваги такий вид правової допомоги, як участь у судових засіданнях Сумського окружного адміністративного суду, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Щодо такого виду правової допомоги, формування правової позиції, суд зазначає, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
Враховуючи те, що для розгляду справи адвокат у судові засідання не з'являвся, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 грн.
Стосовно вимог щодо стягнення комісії банку за поповнення карти в сумі 20 грн. та переказ коштів за квитанцією від 14.06.2021 у сумі 20,10 грн. суд відмовляє у стягненні таких витрат виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, такі витрати, як стягнення комісії банку за поповнення карти та перевід коштів КАС України не передбачено, а тому суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10177 (десять тисяч сто сімдесят сім) грн. 50 коп.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець