Справа № 755/11733/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14424/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
10 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Семенюк Т.А.
Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України, справу за апеляційною скаргою АмераСохіла на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року в справі за позовом Амера Сохіладо Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» про стягнення страхового відшкодування,-
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами до ПрАТ «СК «Нова» та просив стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в розмірі 46 433,96 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано такою, що не подана та повернуто позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції вважаючи, що судом порушено норми процесуального права та не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції помилково застосовано норму ч. 3 ст. 185 ЦПК України, оскільки позивач усунув недоліки в строк визначений ухвалою суду від 22 липня 2021 року, а саме 17 серпня 2021 року було надіслано заяву про усунення недоліків, що підтверджується фіскальним чеком поштового відправлення та описом вкладення у цінний лист №0305612491009.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позову без руху та не усунуто недоліки, які виявленні у позовній заяві.
Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії»).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас,встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Вище вказане також узгоджується з висновками Великої Палати Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18.
Посилання суду першої інстанції щодо невиконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, не є достатньою підставою для повернення позовної заяви заявнику, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.07.2021 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою про стягнення страхового відшкодування.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22.07.2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10-ти днів з дня отримання даної ухвали.
Так, позивачу необхідно було подати докази, чим підтверджується розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 22 753,00 грн. та оплата вартості відновлювального ремонту.
Вимоги до форми та змісту позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України.
Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Перевірку обґрунтованості заявлених вимог, наявності доказів, їх оцінку, належність і допустимість має здійснювати суд в ході розгляду справи після вирішення питання про відкриття провадження у справі, за результатами розгляду справи.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що подання доказів можливе також і на наступних стадіях цивільного процесу.
09.08.2021 року позивач отримав копію ухвали суду від 22.07.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 13).
Останнім днем в межах визначеного ухвалою суду від 22.07.2021 року десяти денного строку, є 19 серпня 2021 року.
17.08.2021 року позивач направив до суду першої інстанції заяву на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, в якій надав пояснення щодо підтвердження розміру матеріальної шкоди та оплати вартості ремонту, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується фіскальним чеком поштового відправлення та описом вкладення у цінний лист №0305612491009 (а.с. 32- 35), як вбачається із відомостей трек-номеру, заяву отримано 26.08.2021 року, але судом першої інстанції зареєстрована лише 07.09.2021 року за вх. №59473.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25.08.2021 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Колегія суддів вважає, що застосовані судом першої інстанції наслідки є передчасними, оскільки постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції не перевірив наявність заяви про усунення недоліків, що надійшла до суду 17.08.2021 року.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інтонації повертаючи позовну заяву з вищезазначених підстав, припустився надмірного формалізму, чим фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, а матеріали справи поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий
Судді