13 грудня 2021 року Справа № 280/10133/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача адвокат Кошліченко Ніна Валеріївна (69002. м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна. 40 офіс 102, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 Збройних Сил України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.08.2014 по 11.10.2019 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 Збройних Сил України, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.08.2014 по 11.10.2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що неправомірно, всупереч вимогам закону відповідачем не проведено індексацію грошового забезпечення та не здійснено відповідні виплати. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із гарантій щодо оплати праці, зокрема, військовослужбовців, передбаченою законодавством. Вказує, що звертався в порядку досудового врегулювання спору до відповідача, однак листом від 10.09.2021 позивача повідомлено, що індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки Міністерство оборони України відсутні фінансові ресурси на виплату індексації грошового забезпечення. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 29.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, до суду надав відзив на позовну заяву (вх. №66038 від 12.11.2021), відповідно до якого зазначає, що відповідно до пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Порядок № 1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум Індексації грошових доходів громадян провадиться лише їх компенсація відповідно до законодавства, а не виплата компенсації втрати частини доходів. У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 14.08.2014 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 11.10.2019 №250 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «й» частини5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Так, позивач 30.08.2021 звернувся до Військової частини НОМЕР_3 із заявою про здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.08.2014 по 11.10.2019 (по день виключення зі списків особового складу) обраховану на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Листом від 10.09.2021 за вих. №5727 Військова частина НОМЕР_3 повідомила позивача про те, що з 01.01.2016 нарахування індексації припинено у зв'язку із зростанням грошового забезпечення військовослужбовців. З огляду на викладене, підстави для видачі відповідних довідок відсутні.
Вважаючи бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду із позовом на захист свого порушеного права.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу статей 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу другого ч.4 ст.9 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону України №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону України №1282-XII, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України №1282-XII).
Положеннями ст.18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок №1078, з наступними змінами та доповненнями.
Пунктом 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі, коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу восьмого п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду 12.12.2018 по справі № 825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.
Відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 14.08.2014 по 11.10.2019, що не заперечується відповідачем.
Доводи відповідача, що викладені в листі про відсутність фінансових ресурсів для нарахування та виплати індексації, що передбачено ст. 5 Закону та п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, є безпідставними, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення індексації грошового забезпечення.
У пунктах 23, 24 рішення Європейського суду з прав людини від 10.03.2011, «Справа «Сук проти України», Суд констатує, що: «... держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України», згадане вище, пункт 23). Більше того, Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі.
Також, Європейський Суд з прав людини, зокрема, у п.26 рішення по справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, тому органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації, доки відповідні положення є чинними.
Отже, недостатність бюджетного фінансування відповідача жодним чином не впливає на наявність обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу, що передбачено Законами, які чинні.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення протягом 2014-2019 років, що є порушенням вимог Закону № 1282-XII та Порядку № 1078. Відтак, порушення прав та інтересів позивача виникло внаслідок невиплати індексації, тобто внаслідок не вчинення відповідачем дій, які він повинен і міг вчинити, тобто, має місце протиправна бездіяльність, а тому, позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені.
З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.08.2014 по 11.10.2019.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно пунктами 1,2,3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;
Відповідно до підпункту 1-5 до статті 134 КАС України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано договір про надання правової допомоги №210719-01 від 19.07.2021, укладений між позивачем та адвокатом Кошліченко Н.В., предметом якого є надання правової допомоги з юридичних питань; Акт № прийому - передачі виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 07.10.2021 на суму 3500 грн., детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару за договором про надання правничої допомоги від 07.10.2021.
Також, позивачем долучена копія квитанції до прибуткового касового ордеру №190 від 07.10.2021 про оплату 3500 грн. за надання правової допомоги згідно договору № 210719-01.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, ціну позову, суд дійшов висновку, що вартість заявлених представником позивача послуг на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., відповідає критерію співмірності розміру витрат з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт, тому суд вважає їх такими, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як доведеними. В іншій частині витрати на правову допомогу є завищеними.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача адвокат Кошліченко Ніна Валеріївна (69002. м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна. 40 офіс 102, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.08.2014 по 11.10.2019.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.08.2014 по 11.10.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13 грудня 2021 року.
Суддя О.О. Артоуз