Рішення від 13.12.2021 по справі 927/843/21

РІШЕННЯ

Іменем України

13 грудня 2021 року м. Чернігівсправа №927/843/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЧНЯ ЕКОПРОДУКТ",

код ЄДРПОУ 42505545

вул. Хмельницького, 55, с. Крупичполе, Ічнянський район, Чернігівська область, 16713

e-mail: onashko.maks@gmail.com

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД",

код ЄДРПОУ 32670436

вул. Центральна, 34, с. Засупоївка, Яготинський район, Київська область, 07714

e-mail: suray80@gmail.com

предмет спору: про визнання недійсними окремих умов договору поставки

За участю:

від позивача: Муляр Е.Г., адвокат;

від відповідача: Сурай М.А., директор; Макарчук Р.С., заступник генерального директора з адміністративних та правових питань.

У судовому засіданні на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЧНЯ ЕКОПРОДУКТ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД" про визнання недійсними окремих умов договору поставки №246 від 12.10.2020.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що спірні пункти договору суперечать вимогам статей 173, 218 та 230 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09 вересня 2021 року; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов, для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подачі до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

06 вересня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшла заява про зловживання процесуальними правами, зловживання правом та використання правових інструментів на "зло", застосування судом заходів протидії зловживання правами у зв'язку з поданням безпідставного/штучного позову.

08 вересня 2021 року на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про інформування щодо обставин, які мають значення. У поданому клопотанні відповідач повідомив суд, що Господарським судом Київської області здійснюється розгляд справи №911/682/21, предмет якої охоплює предмет даної справи та просить суд повернути позовну заяву або залишити без розгляду, у зв'язку з поданням завідомо безпідставного та штучного позову.

У судове засідання 09 вересня 2021 року повноважні представники сторін не з'явились.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09 вересня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять календарних днів; відкладено підготовче засідання на 12 жовтня 2021 року.

28 вересня 2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зміну (доповнення) підстав позову у частині визнання недійсним п.7.8. договору, зміст якого суперечить ЦК України та ГК України та є підставою для визнання його недійсним.

Суд розглядає справу з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову.

11 жовтня 2021 року на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про інформування щодо обставин, які мають значення та про приєднання до матеріалів справи доказів. У клопотанні відповідач просить суд врахувати, що предмет справи №911/682/21, яка розглядається Господарським судом Київської області охоплює предмет даної справи та просить суд повернути позовну заяву або залишити без розгляду.

У судовому засіданні 12 жовтня 2021 року суд оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 28 жовтня 2021 року.

23 жовтня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач виклав свою позицію щодо недотримання позивачем правил альтернативної підсудності та просив суд направити дану справу до Господарського суду Київської області за територіальною підсудністю, а у разі відмови у задоволенні клопотання про направлення справи за територіальною підсудністю, відмовити у задоволенні позову.

Від позивача на адресу суду надійшло заперечення на заяву про зловживання процесуальними правами. У запереченні позивач, зокрема, зазначає, що з боку позивача при зверненні з позовною заявою було дотримано всіх вимог норм процесуального права.

28 жовтня 2021 року у судовому засіданні суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача про зловживання процесуальними правами, зловживання правом та використання правових інструментів на "зло", застосування судом заходів протидії зловживання правами у зв'язку з поданням безпідставного/штучного позову з підстав не доведеності.

У судовому засіданні 28 жовтня 2021 року суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 08 листопада 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08 листопада 2021 року, у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання 08 листопада 2021 року, суд призначив справу до розгляду по суті на 23 листопада 2021 року.

08 листопада 2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій позивач не погодився з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву.

18 листопада 2021 року на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь позивача, в якому відповідач зазначив, що на його думку позивачем не спростовано заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

23 листопада 2021 року на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про направлення справи за підсудністю.

У судовому засіданні 23 листопада 2021 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про направлення справи за підсудністю.

Суд перейшов до розгляду справи по суті у судовому засіданні 23 листопада 2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні 23 листопада 2021 року підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 23 листопада 2021 року заперечив стосовно позовних вимог.

У судовому засіданні 23 листопада 2021 року суд оголосив перерву у судовому засіданні до 13 грудня 2021 року.

Вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані докази, суд встановив:

12 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНАД" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЧНЯ ЕКОПРОДУКТ" (постачальник) було укладено договір поставки №246.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а саме кукурудза 3-го класу, врожаю 2020 року, насипом (товар), а покупець зобов'язується здійснити приймання та оплату товару.

Підпунктами 1.5.4.-1.5.7. пункту 1.5. договору визначено, що для виконання взятих на себе зобов'язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про наступне:

-пункт 1.5.4.: постачальник визнає, шо податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 ПК України) для покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об'єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 ЦК України, та визначається як сума коштів, на яку покупець має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V ПК України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ.

-пункт 1.5.5.: постачальник зобов'язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов'язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 ПКУ, у день виникнення таких податкових зобов'язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов'язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов'язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту, постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. нього договору.

-пункт 1.5.6.: у разі неможливості формування покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених сум у податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов'язання постачальника перед покупцем зокрема але не виключно внаслідок:

а)несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації постачальником ПН та/або РК у ЄРПН, складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;

визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), шо розглядається сторонами як імперативне положення та постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п.7.1., 7.3., 7.8., 8.3. цього договору. У випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН постачальник зобов'язаний зокрема вчинити дії передбачені п.5.8., 8.2. цього договору.

-пункт 1.5.7.: у випадку зупинення реєстрації ПН або РК в ЄРПН за рішенням податкових органів постачальник зобов'язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН повідомити покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РК у ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК У ЄРПН, постачальник зобов'язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, постачальник несе відповідальність передбачену п.8.1. цього договору.

За приписами пункту 5.3. договору, постачальник зобов'язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. цього договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

Пунктом 5.6. договору передбачено, що у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п.1.1-1.2; п.1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п.2.1.-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 цього договору покупець має право затримати оплату товару до моменту належного виконання в повному обсязі постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п.1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п.2.1-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 цього договору.

Згідно пункту 5.8. договору у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп.1.5.6. п.15.1 цього договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п.8.2. цього договору.

За приписами пункту 7.3. договору у разі порушення постачальником умов п.п.1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п.1.5. цього договору, якщо це призвело до неможливості формування покупцем податкового кредиту, визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п.8.3. цього договору."

Пунктом 7.8. договору передбачено, що у разі невиконання постачальником умов пунктів 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. цього договору постачальник відшкодовує покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору зазначеної у п. 4.2. цього договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п.1.5. цього договору в сумі втраченого податкового кредиту.

Згідно пункту 8.1. договору у разі порушення вимог пп.1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п. 1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин, передбачених п.7.2 цього договору, постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п.4.2. цього договору.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у випадку настання обставин передбачених підпунктом б) пп.1.5.6. п.1.5. цього договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку постачальник зобов'язується повернути покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН, сплачена/повернута сума постачальником, підлягає поверненню покупцем на банківський рахунок постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п'ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена постачальником.

Згідно пункту 8.3. договору, у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п.1.5.4. 1,5.7., п.7.3., 7.8 цього договору, постачальник додатково сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п'ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.

За приписами пункту 11.1. договору сторони досягли згоди за всіма істотними умовами цього договору та домовились, що метою цього договору є отримання ними доходу (прибутку) внаслідок поставки постачальником товару покупцю, який має намір його реалізувати з метою отримання доходу (прибутку), та сторони докладатимуть всіх зусиль для належного виконання умов цього договору, нестимуть відповідальність у розмірах та в межах умов цього договору, а у разі не врегульованих цим договором питань відповідальності в межах, визначених чинним законодавством. Сторони домовились, що положення п.6.11.3., п.7.8., п.8.7. цього договору мають імперативний характер. Сторони домовились, що покупець для застосування положень розділів 5,7,8 цього договору вправі пред'явити вимогу про стягнення платежів у грошовому еквіваленті до іноземної валюти, яка визначається за офіційним курсом долара США на день пред'явлення такої вимоги.

Згідно пункту 11.2. договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Пунктом 11.5. договору сторони погодили, що зміни та доповнення вносяться до цього договору за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до договору, яка укладається у письмовій формі та підписується уповноваженими представниками сторін, крім випадків передбачених у п.2.3., 2.4., 6.6., 6.7., 6.8. цього договору. Зміни та доповнення до цього договору можуть вноситись за правилами визначеними у п.11.13., 11.14. цього договору.

У пункті 11.9. договору сторони погодили, що постачальник і покупець стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; сторони не обмежені у праві вчиняти правочини, не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення договору на захворювання, не перебувають під впливом лікарських та інших препаратів, що перешкоджають усвідомленню його суті; діють добровільно, без будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, вільне володіння українською морою дозволяє кожному із них правильно зрозуміти зміст цього договору; вони можуть самостійно прочитати та підписати цей договір; цей договір не суперечить правам та інтересам сторін. У випадку наявності статутом постачальника або законом обмежень, у тому числі щодо вчинення значного правочину, постачальник зобов'язаний вчинити заходи, спрямовані на усунення таких обмежень при цьому покупець не несе і не може нести ризики невчинення дій постачальником, які він зобов'язаний був вчинити для зняття таких обмежень. Сторони також домовились, що у випадку наявності у постачальника обмежень щодо підписання договорів (вчинення правочинів) сторони вважають, що схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину за цим договором можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено. Схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину, зокрема, але не виключно, прийняття оплати за товар, відвантаження товару тощо. Особа, що укладає договір від імені постачальника, своїм підписом стверджує про ознайомлення про відповідальність за злочини, передбачені ст. ст. 190, 191, 192, 205, 212, 219, 222, 358, 364 та ст. 366 Кримінального кодексу України.

У позовній заяві позивач зазначає, що на момент його звернення з позовною заявою до Господарського суду Чернігівської області, вказаний договір виконаний сторонами не в повному обсязі. Зокрема, позивачем поставлено товар у кількості 2617,50 метричних тон, загальна вартість якого становить 16490250,00 грн, у тому числі ПДВ. Відповідач у свою чергу здійснив часткову оплату поставленого товару, сплативши позивачу лише 13597500,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що укладаючи спірний договір, сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, і сільськогосподарської продукції. Вказаний договір був укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту, який був складений в повному обсязі відповідачем, на власний розсуд та вподобання. Будь-яких змін та корегувань при підписанні зі сторони відповідача не допускалось, мотивуючи це тим, що ідентичні договори з такими ж саме умовами останній укладає з усіма іншими постачальниками (виробниками) сільськогосподарської продукції вже досить тривалий час. Оскільки позивач був зацікавлений у реалізації своєї сільськогосподарської продукції - був вимушений укласти договір на запропонованих умовах та приступити до його належного виконання. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставив під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов'язання з поставки товару. Але разом з тим даний спірний договір містить умови (частини), що за своїм змістом та у розумінні цивільного законодавства є недійсними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи та її фактичними обставинами підтверджено факт укладення сторонами у даній справі договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року, який за своєю правовою природою є договором поставки сільськогосподарської продукції.

Заперечень сторін договору щодо факту укладення договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року матеріали справи не містять.

Як вже було зазначено вище, у позовній заяві позивач зазначає, що укладаючи спірний договір поставки №246 від 12 жовтня 2020 року сторони визначили усі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, сільськогосподарської продукції. Позивач стверджує, що вказаний договір укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставив під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов'язання з поставки товару.

Доказів внесення змін та доповнень відповідно до п.11.3.-11.5. договору, розірвання або припинення спірного договору сторони суду не надали та матеріали справи не містять.

Пунктом 11.9. договору сторони підтвердили, що постачальник і покупець однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; те, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі.

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначає, що спірний договір поставки №246 від 12 жовтня 2020 року містить умови (частини), що за своїм змістом та у розумінні цивільного законодавства є недійсними.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладення господарських договорів регулюється статтями 179-181 Господарського кодексу України та статтями 638-647 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1,2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні норми щодо порядку укладення договорів визначені статтями 638-639 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Стаття 646 Цивільного кодексу України визначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.

Подібну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №910/6002/17.

Звертаючись з позовом про визнання недійсними пунктів договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання зазначених пунктів договору недійсними та настанням відповідних наслідків.

Позивач просить суд визнати недійсними п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року з огляду на те, що їх зміст суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

За доводами позивача підпункт 15.4. пункту 1.5. договору суперечить п.п. 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України та ст. 192 Цивільному кодексу України.

Підпунктом 1.5.4. пункту 1.5. договору визначено, що для взятих на себе зобов'язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про наступне: постачальник визнає, шо податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України для покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об'єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 Цивільного кодексу України, та визначається як сума коштів, на яку покупець має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V Податкового кодексу України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ.

Підпунктом 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За приписами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз.1 п.198.6. ст.198 та абз.2 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено п.188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Таким чином, сплачуючи ціну за товар з врахуванням ПДВ (ПДВ у складі вартості товару), постачальник, отримавши ціну (вартість товару) з ПДВ, повертає отриманий ПДВ від покупця при сплаті вартості товару покупцю через реєстрацію податкової накладної і покупець отримує сплачений ним же ПДВ, тільки не на свій банківський рахунок, а отримує суму ПДВ (кошти) у систему електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ), за рахунок яких покупець: зменшує свої податкові зобов'язання, тобто сплачує ПДВ до держави у меншому розмірі; збільшує реєстраційний ліміт у покупця в СЕА ПДВ, що надає покупцеві можливість без виведення коштів із банківського рахунку та свого господарського обороту, здійснювати реєстрацію вже свої податкових накладних за своїми податковими зобов'язаннями.

Майновий інтерес будь-якого підприємства відносно набуття/отримання податкового кредиту - це можливість використання коштів податкового кредиту як законний інструмент зменшити розмір податку на додану вартість що також становить майновий інтерес для будь-якого підприємства так як сплата коштів податку на додану вартість до бюджету здійснюється за рахунок коштів підприємства.

У силу встановлених Податковим кодексом України механізму залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих ЄРПН податковий кредит підпадає під ст.1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, а саме категорію "мирного володіння майном" як "законні очікування" (п.п.30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виконання/невиконання позивачем обов'язків перед державою щодо реєстрації/не реєстрації податкових накладних одночасно впливає на майнові інтереси відповідача як у господарській діяльності, так і у взаємовідносинах із державою.

Разом з тим суми ПДВ, які надходять від покупця, зазначені у податкових накладних та які формують податковий кредит і одночасно збільшують реєстраційний ліміт покупця, мають спеціальний режим використання та використовуються виключно: для зменшення суми ПДВ яка підлягає сплаті до бюджету України; збільшують реєстраційний ліміт в СЕА ПДВ та дають можливість покупцю реєструвати свої податкові накладні. Такий порядок обігу сум ПДВ чітко регламентовано податковим законодавством, визначено спеціальним режимом використання цих коштів (ПДВ-обліковані у гривні). Цей порядок має тісний взаємозв'язок із господарською діяльність будь-якого платника ПДВ, оскільки: у разі відсутності реєстрації податкової накладної від постачальника/продавця це призводить до неможливості віднесення сплачених сум ПДВ покупцем у складі вартості товару до податкового кредиту, тобто до сплати ПДВ у більшому розмірі, а відтак зменшення коштів в господарському обороті та збитків покупця, а також до відсутності збільшення реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ покупця, якому для реєстрації вже своїх податкових накладних слід виводити кошти із свого господарського обороту та здійснювати поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ, відкритого в органах Державного казначейства.

Бездіяльність контрагента щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні зумовлює неможливість покупця послуг включення сум ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, тобто зазначена сума фактично є збитками цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі №917/877/17.

За приписами статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Приймаючи до уваги, що податковий кредит утворює саме майновий інтерес у господарській діяльності, визначення податкового кредиту як об'єкту цивільних прав у п.п. 1.5.4. пункту 1.5. спірного договору відповідає вимогам чинного законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надане офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Податковим кодексом України встановлено механізм залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих в ЄРПН. Податковий кредит підпадає під захищені ст.1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року категорії "мирне володіння майном" та "законні очікування" (п.п.30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Інтерсплав проти України"), оскільки сума податкового кредиту облікова у гривні складає майновий інтерес і утворює певне майнове благо, а втрата права на податковий кредит призводить до збитків.

Суд зазначає також, що позивачем не доведено, яким чином підпункт 1.5.4. п. 1.5. договору порушує його охоронювані законом права та інтереси, не визначено, які саме норми чинного законодавства порушені оспорюваним підпунктом, не доведено ані наявності дефекту форми, ані дефекту волі у цій частині правочину. Позивач не заперечує наявність своєї згоди та обізнаність з усіма умовами спірного договору і з умовами зазначеного підпункту зокрема.

Таким чином, підпункт 1.5.4. п. 1.5. Договору не суперечить вимогам п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України та ст. 192 ЦК України, відповідає Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, а тому вимога позивача про визнання вказаного підпункту договору недійсним не підлягає задоволенню.

Позивач стверджує, що підпункт 15.5. пункту 1.5. договору та пункт 5.3. договору суперечать вимогам ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 201 Податкового кодексу України у частині строків реєстрації податкових накладних.

Підпунктом 1.5.5. пункту 1.5. договору визначено, що для взятих на себе зобов'язань в частині податкових застережень сторони дійшли згоди про наступне: постачальник зобов'язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов'язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у день виникнення таких податкових зобов'язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов'язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов'язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. нього договору.

Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

За приписами ч. 1, 3 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Відповідно до приписів пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Абзацами 14-16 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Зазначена норма, що встановлює саме граничний строк реєстрації податкових накладних передбачає, що не пізніше граничних строків має бути здійснена реєстрація податкової накладної. При цьому дана норма не містить заборони реєстрації податкової накладної раніше граничних строків.

Таким чином, реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не в останній день граничного строку, а протягом (впродовж) у будь-який час/день (протягом операційного часу) граничних строків.

Підпункт 15.5. пункту 1.5. договору та пункт 5.3. договору передбачають реєстрацію податкової накладної у межах граничних строків, а не поза граничним строком.

Приймаючи до уваги, що приписи п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України дозволяють платнику податків реєструвати податкові накладні у будь-який день в межах граничного строку для реєстрації податкових накладних, а також враховуючи ту обставину, що позивач, підписавши без заперечень спірний договір поставки №246 від 12 жовтня 2021 року у частині умов, викладених у підпункті 15.5. пункту 1.5. договору та пункті 5.3. договору, тим самим погодився здійснювати реєстрацію податкових накладних протягом 5-ти робочих днів, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними підпункту 15.5. пункту 1.5. договору та пункту 5.3. договору у зв'язку з їх відповідністю вимогам чинного законодавства та волевиявленню позивача у справі.

За доводами позивача підпункт 15.6. пункту 1.5. договору, пункти 5.8., 7.3. договору суперечать положенням ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України.

З тих самих підстав позивач просить визнати недійсним пункт 7.8. договору (суперечить положенням ст. 22 Цивільного кодексу України, а також ст. 224 та 225 Господарського кодексу України).

Підпунктом 1.5.6. пункту 1.5. договору визначено, що для виконання взятих на себе зобов'язань в частині податкових застережень сторони визначили наступне: у разі неможливості формування покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених суму податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов'язання постачальника перед покупцем зокрема але не виключно внаслідок:

а) несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації постачальником ПН та/або РК у ЄРПН, складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;

б) зупинення реєстрації ПН та/або РК у ЄРПН та/або прийняття органами податковими органами рішення про відмову і реєстрації ПН/РК у ЄРПН та/або відмови компетентними органами у задоволенні скарги про скасування рішення про відмову у реєстрації ПН/РК,-визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), що розглядається сторонами як імперативне положення, та постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п.7.1., 7.3., 7.8., 8.3. договору.

Пунктом 5.8. договору визначено, що у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп.1.5.6. п.15.1 цього договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п.8.2. цього договору.

Пунктом 7.3. договору визначено, що у разі порушення постачальником умов п.п.1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п.1.5. договору, якщо це призвело до неможливості формування покупцем податкового кредиту, ця обставина визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п.8.3. цього договору.

Пунктом 7.8. договору сторони погодили, що у разі невиконання постачальником умов пунктів 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. договору постачальник відшкодовує покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору, зазначеної у п. 4.2. цього договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п.1.5. цього договору - в сумі втраченого податкового кредиту.

Частинами 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є видом господарсько-правової відповідальності за вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання, тому для його застосування необхідна наявність всіх складових елементів господарського правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, безпосередніх збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, а також вини у заподіянні збитків. Відсутність хоча б одного із цих складових елементів не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно ч.4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Виходячи зі змісту п.4 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

У відповідності до ч.3 ст. 216 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Вищезазначені норми мають диспозитивний характер та дозволяють сторонам у договорі визначити розмір збитків як і більшому так і в меншому розмірі або у повному розмірі, що випливає з приписів ч.3 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що відшкодування збитків є видом господарських санкцій, тобто заходом впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.

Збитки, як правило, не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, їх відшкодування передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачено законом.

Обов'язок відшкодувати збитки настає не тільки у разі невиконання договірних зобов'язань, а й при порушенні (обмеженні) державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом, інших порушень прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

За загальним правилом особа, яка зазнала збитків, зобов'язана довести: сам факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причино-наслідковий зв'язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони. Особа, до якої пред'являються вимоги про стягнення збитків повинна довести відсутність вини у заподіяні збитків. У випадку добровільного відшкодування збитків, винна особа відшкодовує збитки у розмірі передбаченому договором.

Під відшкодуванням збитків у повному обсязі слід розуміти відшкодування потерпілому всієї вартості усіх видів збитків, передбачених законом тa договором.

У випадку оспорення самого факту збитків та/або його розміру потерпіла сторона вправі звернутись до суду про стягнення збитків, при цьому потерпілій стороні доведеться доводити суду факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причинно-наслідковий зв'язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони.

Цивільний кодекс України закріплює як загальне правило відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, у повному розмірі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо нормами Цивільного кодексу України чи іншого закону, що регулюють той чи інший вид договірного зобов'язання, взагалі не передбачено за його порушення відшкодування збитків, необхідно керуватися загальними положеннями зобов'язального права, які закріплюють принцип відшкодування збитків у повному обсязі.

Збитки, виходячи з приписів ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, також є різновидом господарських санкцій і, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України сторони у договорі можуть визначити розмір збитків, однак це не звільняє потерпілу сторону від доведення складу цивільного правопорушення для стягнення збитків.

Позивачем не доведено факту порушення норм закону або охоронюваних законом його прав та інтересів вказаними пунктами договору, щодо яких обома сторонами добровільно та із повним розумінням сутності умов досягнуто згоди.

Таким чином, умови підпункту 1.5.6. пункту 1.5. та умови п. 7.3., 7.8. спірного договору не суперечать ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України, які дозволяють зазначати у договорах про повний розмір збитків або розмір збитків у більшому чи меншому розмірі, відтак, вимога позивача про визнання недійсними умов підпункту 1.5.6. пункту 1.5. та умов п. 7.3., 7.8. спірного договору задоволенню не підлягає.

Позивач стверджує, що підпункт 1.5.7. пункту 1.5. договору суперечить вимогам ст. 19 Конституції України та ст. 173 Господарського кодексу України.

Підпунктом 1.5.7. пункту 1.5. договору визначено, що для виконання взятих на себе зобов'язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про те, що у випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН за рішенням податкових органів постачальник зобов'язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН повідомити покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РКу ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК у ЄРПН, постачальник зобов'язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН, вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, постачальник несе відповідальність передбачену п.8.1. цього договору.

Згідно статті 19 Конституції України "Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством", органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 173 Господарського кодексу України визначає загальний зміст господарського зобов'язання та основні його види.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що зазначений пункт договору спрямований на те, щоб спонукати позивача до вчинення активних правомірних дій та вчинення дій, які передбачені законодавством для розблокування податкової накладної у випадку, коли реєстрація податкової накладної буде зупинена податковими органами. Разом з цим, відповідач зазначив, що у даному пункті ніхто не примушує позивача робити те, що не передбачено законом, а навпаки робити тільки те, що передбачено законом. За доводами відповідача даний підпункт має стимулюючу функцію, та спрямований на те, щоб позивач у даній справі не затягував з поданням до податкових органів документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, так як від швидкості подання документів залежить прийняття податковими органами рішення про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак і набуття відповідачем у справі податкового кредиту та відповідно збільшення суми реєстраційного ліміту.

Частиною 1 статті 226 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Тобто, приписи підпункту 1.5.7. пункту 1.5. договору не суперечать ст. 19 Конституції України та відповідають положенням ч.1 ст. 226, ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, що свідчить про безпідставність вимог позивача про визнання недійсним підпункту 1.5.7. пункту 1.5. договору.

Позивач просить суд визнати недійсним пункт 5.6. договору, враховуючи, що у ньому наявне посилання на пункти п.1.5. та п. 5.3. договору, які суперечать положенням законодавства, і він сам також суперечить вимогам ст. 538 та ст. 692 Цивільного кодексу України.

Згідно пункту 5.6. договору у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п.1.1-1.2; п.1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п.2.1.-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 цього договору покупець має право затримати оплату товару до моменту належного виконання в повному обсязі постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п.1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п.2.1-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 нього договору.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно ч.1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 235 Господарського кодексу України визначено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Стаття 236 Господарського кодексу України визначає види оперативно-господарських санкцій, перелік яких згідно частини 2 зазначеної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Зазначена норма має диспозитивний характер, дає змогу сторонам на засадах свободи договору встановити певний вид оперативно-господарської санкції за порушення зобов'язання.

У відповідності до ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарської санкції є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною.

За приписами ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1,2 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов'язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов'язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку. Виконання зустрічних зобов'язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов'язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки.

З умов договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року вбачається, що п. 5.2. договору визначає умови та порядок оплати за товар покупцем, зокрема: - 83,33% вартості товару на підставі рахунку-фактури, а 16,67% вартості - після прийняття товару згідно п. 2.1., 2.2, 3.1., 4.1. договору, дотримання вимог п.6.1., 6.9., 6.10., 11.3. договору надання товарно-транспортних, видаткових накладних та реєстрації ПН/РК у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5-ти робочих днів згідно п. 1.5.5., 11.4. договору. Отже, обов'язок з оплати за товар у розмірі 16,67% вартості у відповідача виникає коли всі умови (згідно п. 5.2. договору) для остаточної оплати настали та такий обов'язок з оплати відповідач здійснює на протязі 5-ти банківських днів з дня отримання від постачальника квитанції про реєстрацію ПН/PK в ЄРПН.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що постачальник зобов'язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. цього договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

За доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву такі умови договору щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних, як одна з умов остаточної оплати за товар у розмірі 16,67% сторони, виклали у договорі, як взаємний баланс інтересів та умови взаємного дисциплінування. Оплата покупцем 83,33% вартості товару при постачанні постачальником кількості товару зумовлює інтерес для постачальника чим швидшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних для отримання іншої частини оплати за товар у розмірі 16,67% вартості товару. Такий спосіб і порядок оплати не суперечить чинному законодавству та спори щодо застосування такого порядку оплати відсутні між учасниками зернового ринку, при цьому у судовій практиці не сформовано правових висновків щодо протиправності такого способу і порядку оплати, а навпаки - такий спосіб і порядок оплати допускається та розглядається судами як такий, що узгоджений сторонами виходячи із принципу свободи договору (ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 67, ч. 3 ст. 173, абзацу 1 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.2. договору встановлено умови здійснення остаточної оплати за вже отриманий товар/кукурудзу, пунктом 5.6. договору встановлено умови, за яких покупець вправі затримати оплату як за вже отриманий товар так і за товар, що має постачатись та право на затримання оплати виникає у покупця у разі порушення постачальником (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) зокрема: недопоставки товару у належній кількості, простроченні поставки, несвоєчасної або нездійснення реєстрації податкових накладних, інші порушення, при наявності яких покупець вправі притримати оплату до моменту усунення цих порушень позивачем. Тобто, пунктом 5.6. договору встановлено, що право на притримання оплати виникає у покупця з моменту настання з боку постачальника порушень договору.

З наведеного вбачається, що пункт 5.6. договору за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією та ґрунтується на нормах ст. 530, 538, 692 Цивільного кодексу України та ст. 235, 236, 237 Господарського кодексу України, а не виключно на ч. 3 ст. 538 та ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Положеннями статей 525, 615 Цивільного кодексу України забороняється одностороння відмова від виконання зобов'язання.

Разом з тим у спірному договорі, зокрема, у п. 5.6. договору взагалі відсутні будь-які умови, які б визначали про односторонню відмову від оплати.

Аналіз норм ч. 1 ст. 230, ч. 4, 6 ст. 232 Господарського кодексу України свідчить про те, що встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Таким чином, положення п. 5.6. договору не суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства та відповідають вимогам закону.

У позові позивач просить суд визнати недійсними пункти 8.1., 8.2., 8.3. з огляду на їх суперечність вимогам ст.173, 218 та 230 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 8.1. договору у разі порушення вимог пп.1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п.1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин передбачених п.7.2 цього договору, постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п.4.2. цього договору.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у випадку настання обставин передбачених підпунктом б) пп.1.5.6. п.1.5. цього договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку постачальник зобов'язується повернути покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН, сплачена/повернута сума постачальником, підлягає поверненню покупцем на банківський рахунок постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п'ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена постачальником.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п.1.5.4. 1,5.7., п.7.3., 7.8 цього договору, постачальник додатково сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п'ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.

У позовній заяві позивач зазначає, що пункти 8.1., 8.2., 8.3. договору суперечать вимогам ст. 173, ст.218 та ст. 230 Господарського кодексу України.

Стаття 173 та стаття 218 Господарського кодексу України визначають загальний зміст господарського зобов'язання, основні його види та підстави господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що зазначені норми Господарського кодексу України не можуть бути підставою для визнання недійсним пунктів 8.1., 8.2., 8.3. спірного договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року.

Норми Господарського кодексу України не є імперативними, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання, на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що і було здійснено сторонами при визначенні розміру штрафних санкцій, що закріплено у пунктах 8.1., 8.2., 8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року.

Слід зазначити, що сторони є вільними в укладенні договору та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Враховуючи наведене вище, у суду відсутні підстави для визнання пунктів 8.1., 8.2., 8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року недійсними.

Слід зазначити також те, що спір про правомірність застосування штрафних санкцій у розмірі, встановленому сторонами у пунктах 8.1., 8.2., 8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року, не є предметом розгляду справи про визнання вказаних пунктів договору недійсними та може бути розглянутий у спорі про неналежне виконання позивачем умов оспорюваного правочину.

Згідно статей 215, 216 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Позивачем у позовній заяві зазначено про недійсність умов п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п.1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п.8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року, при цьому не зазначено, які саме права позивача порушуються.

Аналіз статті 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених у ньому.

Зміст правочину, у першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 Цивільного кодексу України.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

За результатами судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про те, що жодний із оспорюваних позивачем пунктів договору не суперечить нормам Цивільного кодексу, Господарського кодексу та Податкового кодексу.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі №761/26815/17 та у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 зазначав, що недійсність договору має існувати у момент його укладення, а не у результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору.

Крім того, кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи його частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 березня 2021 року у справі №904/2073/19.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17).

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Принцип змагальності господарського судочинства закріплений у ст.2, 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Висновки Верховного Суду викладені у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18 та від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Аналогічні правові позиції викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме позивач у справі мав довести належними та допустимими доказами факт недійсності п.п.1.5.4. п.1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року з огляду на їх суперечливість актам цивільного законодавства.

У заявленому позові про визнання недійсними п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНАД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЧНЯ ЕКОПРОДУКТ", позивачем не наведено, яке саме право його, як позивача, порушено умовами укладеного договору і чи порушено право позивача взагалі. Також, не зазначено обставини, при яких вказані умови порушують його права та інтереси.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що п.п.1.5.4. п.1.5., п.п.1.5.5. п.1.5., п.п.1.5.6. п.1.5., п.п.1.5.7. п.1.5., п.5.3., п.5.6., п.5.8., п.7.3., п.7.8., п.8.1., п.8.2., п.8.3. договору поставки №246 від 12 жовтня 2020 року відповідають приписам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, підстави для визнання судом їх недійсними відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають.

Інші докази та пояснення судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано 13 грудня 2021 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/

Попередній документ

101829528

Наступний документ

101829530

Інформація про рішення:

№ рішення:	101829529
№ справи:	927/843/21
Дата рішення:	13.12.2021
Дата публікації:	14.12.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Чернігівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (06.01.2022)
Дата надходження:	06.01.2022
Предмет позову:	визнання недійсними окремих умов договору поставки

Розклад засідань:

Минулі засідання (16)

23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
23.12.2025 17:14	Північний апеляційний господарський суд
09.09.2021 09:30	Господарський суд Чернігівської області
12.10.2021 11:30	Господарський суд Чернігівської області
28.10.2021 11:30	Господарський суд Чернігівської області
08.11.2021 09:30	Господарський суд Чернігівської області
23.11.2021 11:30	Господарський суд Чернігівської області
13.12.2021 11:00	Господарський суд Чернігівської області
01.03.2022 15:00	Північний апеляційний господарський суд