ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.11.2021Справа № 910/11534/21
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом приватного підприємства "Дублер-Люкс"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац"
про визнання договору оренди нежитлових приміщень №ТД0059 від 11.03.2019 недійсним
При секретарю судового засідання: Радченко А.А.
Представники сторін:
від позивача: Трофімов С.Ю. - представник за ордером серія АЕ №1081305 від 15.07.2021,
Науменко В.Б. - представник за ордером серія АА №1136575 від 06.09.2021;
від відповідача: не з'явився.
встановив:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного підприємства "Дублер-Люкс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" про визнання договору оренди нежитлових приміщень №ТД0059 від 11.03.2019 недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 відкладено підготовче судове засідання у справі на 28.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2021відкладено підготовче судове засідання у справі на 26.10.2021.
В судове засідання 26.10.2021 відповідач не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомляв, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Позивач не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
В судове засідання 30.11.2021 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення № 0105478506550.
Представник позивача зробив заяву про розподіл судових витрат, підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
11.03.2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" (орендодавець) та приватним підприємством "Дублер-Люкс" (орендар) укладено договір №ТД0059 оренди нежитлових приміщень.
Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (без переходу права власності) нежилі приміщення, які належать орендодавцю на праві приватної власності (далі за текстом - приміщення), визначені додатками до цього договору, які є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч.1, 2 статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Приміщення розташовані, за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55, група приміщень №1019, поверх - «цоколь», верхній рівень (п. 1.2 договору).
Приміщення використовується для цілей, визначених домовленістю між сторонами (п.1.3 договору).
11.03.2019 року між сторонами укладено акт №1 приймання-передачі нежилих приміщень до договору №ТД0059 від 11.03.2019, відповідно до якого орендодавець - ТОВ «Тівац» передав, а орендар - ПП «Дублер-Люкс» прийняв, у користування нежилі приміщення, загальною площею 150 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55, група приміщень №1019, поверх - «цоколь», верхній рівень.
В матеріалах справи наявні акти виконаних робіт (надання послуг) підписані сторонами, а саме: №1 від 31.03.2019 року на суму 40 848,38 грн., №2 від 30.04.2019 року на суму 60 300,00 грн., №3 від 31.05.2019 року на суму 60 300,00 грн., №4 від 30.06.2019 року на суму 60 300,00 грн., №7 від 31.07.2019 року на суму 60 300,00 грн.
Як зазначено позивачем, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ «Тівац» отримало 16.07.2019 на нежитлові приміщення, група приміщень №1019, загальна площа (кв.м): 739, опис цокольний поверх літера «А», верхній рівень поверх І літера «А»: адреса:. м. Київ, вул. Саперне поле, будинок 14/55, приміщення 1019.
Отже, на момент укладення оспорюваного договору відповідач не мав права власності на вищезазначені приміщення, оскільки договір №ТД0059 оренди нежитлових приміщень між сторонами укладений 11.03.2019, а право власності відповідач отримав 16.07.2019 року.
На думку позивача, відсутність права власності у відповідача на момент укладення оспорюваного договору є порушенням ч.2 ст. 203 ЦК України, а тому просить суд визнати договір №ТД0059 оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 року недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2019 року між приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (компанія) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац» (покупець) укладеного договір купівлі-продажу майнових прав №20392/РН-Н.
Відповідно до п.1.1 договору компанія продає, а покупець приймає майнові права на об'єкт нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1019, за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, буд. №14/55 (будівельна адреса: «Будівництво житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу на вул. Андрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва. ІІІ черга») на умовах та в порядку, що визначені у цьому договорі.
Під майновими права сторони розумітимуть право набути у власність закріплений за покупцем об'єкт після введення об'єкту будівництва в експлуатацію шляхом державної реєстрації права на підставі цього договору (п.1.2 договору).
Об'єкт має наступні характеристики: № групи приміщень: 1019, поверх: цоколь, верхній рівень, загальна площа 729,5 кв.м. (п.1.3 договору).
12.07.2019 року між приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (компанія) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац» (покупець) підписано акт прийому-передачі майнових прав на об'єкт до договору купівлі-продажу майнових прав №20392/РН-Н від 12.07.2019 року.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №218272052 від 29.07.2020, право власності на нежитлові приміщення, група приміщень №1019, загальною площею (кв.м): 739, опис: цокольний поверх літера «А» верхній рівень, поверх І літера «А» за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, будинок 14/55, приміщення 1019, за товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац» (код ЄДРПОУ 42130741) зареєстровано 16.07.2019 року.
Предметом спору у цій справі є недійсність укладеного сторонами договору №ТД0059 оренди нежилих приміщень від 11.03.2019 року у зв'язку з відсутністю у відповідача на момент укладання даного договору права власності на це приміщення.
Позивач вважає, що спірний договір оренди має бути визнаний судом недійсним відповідно до ч.2 статті 203 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Так, цивільна дієздатність юридичної особи визначена статтею 92 ЦК України: 1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. 2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. 3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. 4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Будь-яких обмежень щодо цивільної дієздатності товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" матеріали справи не містять та судом не встановлені.
На інші обставини як на підставу своїх вимог позивач не посилався.
За таких обставин передбачених статями 203, 215 ЦК України підстав для задоволення позову судом не встановлено.
Відповідно до ч.1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Посилаючись на відсутність у відповідача права власності на предмет договору №ТД0059 оренди нежитлових приміщень від 11.02.2019 на момент його укладення, позивач не зазначив, які його права, свободи чи законні інтереси порушено внаслідок укладення договору. Не встановлено таких порушень судом і під час судового розгляду.
Крім того, в судовому засіданні представником позивача не заперечувався факт користування орендованим майном.
Так, суд зазначає, що право передання майна у найм має власник майна або особа, якій належать майнові права. У разі передачі майна у найм не власником цього майна судовому захисту підлягатимуть порушені таким чином права власника цього майна.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року в справі № 689/1157/16-ц (провадження № 61-19770св18).
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що на момент укладення договору №ТД0059 оренди нежитлових приміщень від 11.02.2019 відповідачу належали майнові права на об'єкт оренди.
Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору №ТД0059 оренди нежитлових приміщень від 11.02.2019, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" та приватним підприємством "Дублер-Люкс" недійсним з моменту укладення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову відшкодування судових витрат у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ч.2 ст. 178, ст.ст. 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата підписання рішення: 13.12.2021 року.
Суддя С. М. Мудрий