майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"13" грудня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1040/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Шульги Олега Геннадійовича (с.Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області)
до Фізичної особи ОСОБА_1 (м.Житомир)
про стягнення 130 542,62грн
Фізична особа-підприємець Шульга Олег Геннадійович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості, яка виникла на підставі договору постачання №01-11 від 01.11.2019, у розмірі 130542,62грн, з яких: 87545,00грн боргу за поставлений товар, 35297,29грн 36% річних та 7700,33грн інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем умов договору поставки №01-11 від 01.11.2019 в частині оплати отриманого товару.
Ухвалою господарського суду від 18.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.11.2021.
Ухвалою суду від 15.11.2021 відкладено розгляд справи по суті на 13.12.2021.
17.11.2021 на виконання вимог ухвали суду від ФОП Шульги О.Г. супровідним листом від 08.11.2021 надійшли оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, також у вказаному листі позивач повідомив, що станом на момент розгляду справи борг не сплачений, відзив від відповідача не надходив (а.с.66).
Представники сторін у засідання суду 13.12.2021 не з'явилися.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частинами 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно довідки від 08.10.2021 №10-09/1740, отриманої від Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, на запит господарського суду, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 05.12.1998 року.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та забезпечення права подати заяви по суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 18.10.2021 та від 15.11.2021 направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу ОСОБА_1 , однак повернуті відділком поштового зв'язку з відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.60-63; 70-72).
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"), це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2019 між Фізичною особою-підприємцем Шульгою Олегом Геннадійовичем (продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Бугирою Валентином Ростиславовичем (покупець, відповідач) укладено договір постачання №01-11 (а.с.8), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити посуд в асортименті (або товари народного споживання), який в подальшому іменується "Товар", у відповідності до узгоджених заявок покупця та товарних накладних (п.1.1 договору).
Згідно із п.3.2 договору загальна вартість цього договору визначається сумою товарних накладних до цього договору.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата здійснюється у термін, що вказано у заявці покупця, яка прийнята та узгоджена з постачальником згідно з п.2.2 цього договору. У разі, якщо у рахунку постачальника на оплату товару зазначається термін інший ніж у заявці покупця, товар підлягає оплаті у відповідності до умов рахунку постачальника. Якщо термін оплати в заявці або рахунку не зазначено, товар підлягає оплаті протягом 2-х календарних днів з моменту приймання-передачі товару, який визначено у п.2.5 цього договору.
На виконання умов договору постачання №01-11 від 01.11.2019 позивач здійснив поставку товару на суму 183505,00грн, що підтверджується видатковою накладною №05-11 від 05.11.2019 та товарно-транспортною накладною №05-11 від 05.11.2019 (а.с.9-11).
Однак відповідач виконав зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар частково на суму 95960,00грн.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар на підставі договору постачання №01-11 від 01.11.2019 у розмірі 87545,00грн.
За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості , яка виникла на підставі договору постачання у розмірі 130542,62грн, з яких: 87545,00грн боргу за поставлений товар, 35297,29грн 36% річних та 7700,33грн інфляційних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару на загальну суму 183505,00грн, виник кореспондуючий обов'язок оплатити його.
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач не здійснив відповідних розрахунків за отриману продукцію на підставі договору постачання №01-11 від 01.11.2019 в обумовлені сторонами строки.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару на підставі договору постачання №01-11 від 01.11.2019 у розмірі 87545,00грн.
Відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості, доводів позивача не спростував.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 87545,00грн за договором постачання №01-11 від 01.11.2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ГПК України 7700,33грн інфляційних та 35297,29грн 36% річних.
Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 7.4 договору сторони передбачили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання на строк більше ніж 5-ти днів, зобов'язаний сплатити продавцю за час прострочення 36% річних з простроченої суми.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" перерахунок інфляційних суд вважає, що до стягнення підлягає 7696,05грн. Вимога про стягнення 4,28рн інфляційних заявлена безпідставно та задоволенню не підлягає.
Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" розмір 36% річних за період з 04.08.2020 по 14.09.2021 складає 35297,28грн. Вимога в частині стягнення 0,01грн 36% річних задоволенню не підлягає.
Крім іншого, судом враховано, що згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Бугири Валентина Ростиславовича за його рішенням від 11.05.2021, про що до реєстру внесено відповідний запис №2003050060004014587.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що на час подання позову до суду відповідач не мав статусу фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до ст.3 ГПК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України, зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст. 202-208 ГК України, ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця (з внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена в п.28 постанови від 12.03.2019 у справі №909/367/18).
Судом встановлено, що станом на момент подачі позову до суду відповідач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Разом з тим, оскільки договір постачання №01-11 від 01.11.2019 укладений з відповідачем як підприємцем для здійснення господарської діяльності, правовідносини, пов'язані з його використання є господарськими, спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.
За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 130538,33грн, з яких: 87545,00грн основного боргу, 35297,28грн 36% річних та 7696,05грн інфляційних.
Суд відмовляє в позові в частині стягнення 4,28грн інфляційних та 0,01грн 36% річних.
Судовий збір, відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Фізичної особи-підприємця Шульги Олега Геннадійовича до Фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )
на користь Фізичної особи-підприємця Шульги Олега Геннадійовича ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 )
- 87545,00грн основного боргу;
- 35297,28грн 36% річних;
- 7696,05грн інфляційних;
- 2270,00грн судового збору.
3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 4,28грн інфляційних та 0,01грн 36% річних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 3 прим.:1- у справу2,3- сторонам (рек)