06 грудня 2021 року м. Харків Справа № 922/2360/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.
за участю представників:
позивач - Шевцова Ю.В.;
відповідач - Дмитрієва І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - АТ “Завод “Електроважмаш” (вх.№3222Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року (суддя Шарко Л.В., повний текст складено 24.09.2021 р.) по справі №922/2360/21
за позовом ТОВ "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ", м. Берлін, Німеччина
до Акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Електроважмаш”, м. Харків
про стягнення 289 722,93 євро (9 592 842,11 грн), -
ТОВ "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ДП "Завод "Електроважмаш" (після реорганізації АТ «Завод «Електроважмаш») заборгованість за контрактом №238-03/178-ВК від 11.07.18 року в сумі 289722,93 євро (9592842,11 грн.), яка складається з: 264851,60 євро - основний борг; 3541,35 євро - пеня; 8400,90 євро - додатковий штраф у розмірі 10% від простроченої суми платежу; 12928,08 євро - 3% річних. Судові витрати просить покласти на відповідача, а саме: 4759,61 євро - судовий збір; 9450,00 грн. - витрати, які були сплачені позивачем за послуги позивача та нотаріуса при перекладі та посвідченні документів, що додані до позову; 5000,00 євро - витрати на правову допомогу адвоката.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року (суддя Шарко Л.В., повний текст складено 24.09.2021 р.) по справі №922/2360/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ" ("Schokros Import-Export und Speditions GmbH") 264851,60 євро - основного боргу; 1554,33 євро - пеня; 12887,88 євро - 3% річних; 8400,90 євро - додатковий штраф у розмірі 10% від простроченої суми платежу; судовий збір в сумі 4315,42 євро (еквівалент 142885,17 грн.); 10850,00 грн. - витрати, понесені позивачем за послуги перекладача та нотаріуса при перекладі та посвідченні документів. В іншій частині позову відмовлено.
Відповідач з рішенням Господарського суду не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення витрат за послуги перекладу та нотаріального посвідчення документів у розмірі 10850 грн. Одночасно з апеляційною скаргою відповідач заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалою суду від 01.11.2021 поновлено відповідачу процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №922/2360/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №922/2360/21. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Призначено справу до розгляду на 06 грудня 2021 р. о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ “Завод “Електроважмаш” на рішення Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №922/2360/21 ТОВ "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ" зазначає, що не погоджується з апеляційною скаргою, спростовує твердження апелянта про необов'язковість перекладу документів тим, що на виконання норм міжнародного права, позивачем було надано до матеріалів справи апостильовані і перекладені українською мовою документи, що підтверджують правовідносини сторін, переклад був засвідчений перекладачем і підпис перекладача засвідчено нотаріально. Позивачем до матеріалів справи надано оригінал квитанції №863651 від 29.01.2020 року, згідно з якою ФОП Цой Л.П. надано послуги з перекладу документів на загальну суму 9450 грн.
Також, надано на підтвердження обґрунтованості витрат перекладені українською мовою перекладачем Бюро перекладів іноземних мов з засвідченням нотаріального підпису перекладача приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу необхідні документи.
У судове засідання з'явились представники сторін.
Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник позивача проти задоволення скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийняте при повному встановленні обставин, що мають значення для справи.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, вислухавши представників позивача і відповідача, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.07.2018 року між юридичною особою за законодавством Німеччини - ТОВ "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ" ("Schokros Import-Export und Speditions GmbH") (позивач, за контрактом - продавець) та ДП "Завод "Електроважмаш" (відповідач, за контрактом - покупець) укладений контракт № 238-03/178-ВК (далі - контракт), згідно з умовами якого продавець зобов'язується виготовити та поставити, а покупець сплатити та прийняти підшипники кочення роликові для тягових електричних двигунів та генераторів (далі - продукція), згідно номенклатури, кількості та цін, що вказані у специфікації № 1 до контракту, яка є невід'ємною частиною контракту.
До контракту сторонами було укладено додаток №1 "специфікація №1" від 11.07.2018р. на поставку товару (підшипників) на загальну суму 4956253,00 євро, без ПДВ, яка сформована на умовах DAP Харків та включає в себе: транспортні витрати, вартість стандартної безповоротної тари для транспортування, маркування, навантаження, митне оформлення, оформлення сертифіката походження.
Згідно додатку №1 до контракту "специфікація №1" від 11.07.18 р. за контрактом поставляється наступна продукція, зокрема: підшипник NUP417E.M2.C4.FV1 стандарту (DIN 620), ціна за одну штуку - 281,30 євро: підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарту (DIN 620), ціна за одну штуку - 607,08 євро.
Контракт та додаток № 1 до нього підписані повноважними представниками сторін контракту та скріплені печатками сторін.
Розділом №13 сторони передбачили термін дії контракту - до 31.12.20 р., а у частині фінансових зобов'язань - до повного виконання зобов'язань.
У відповідності до розділу №3 контракту покупець здійснює оплату згідно зі специфікацією №1 наступним чином: остаточний розрахунок у розмірі 100% здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки продукції. Валюта контракту, платежу - євро.
Згідно з розділом №4 контракту поставка продукції по цьому контракту здійснюється на умовах DAP Харків, згідно правил IHKOTEPMC (у редакції 2010р.) поставка продукції згідно зі специфікацією №1 здійснюється протягом 120 календарних днів з моменту отримання заявки на поставку.
У відповідності до розділу №5 контракту перехід права власності на продукцію виникає з моменту передачі продукції покупцю. Вантажоодержувачем продукції по контракту є: ДП "Завод "Електроважмаш", Україна м. Харків, пр. Московський, 299.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов контракту продавець відвантажував на адресу покупця товар належної якості та комплектності, відповідно до отриманих від покупця заявок на поставку товару (п. 4.1. контракту), а покупець сплачував за поставлений товар плату, згідно з розділом №3 контракту.
Так, 22.07.2019 року засобами електронного зв'язку на електронну адресу позивача від відповідача, відповідно до умов п. 4.1. контракту, надійшла заявка №238-03/675 від 22.07.2019р. на поставку продукції, а саме, підшипник NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) та підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарт (DIN 620), відповідно до якої продавець зобов'язувався виготовити та поставити на адресу покупця продукцію - підшипники NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 80 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 22504,00 євро та підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 110 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 66778,80 євро. Загальна сума поставки 89 282,80євро.
На виконання свого обов'язку щодо своєчасної поставки продукції на адресу покупця, продавець відвантажив продавцю продукцію: підшипники NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 80 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 22504,00 євро та підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарт (D1N 620) у кількості 110 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 66778,80 євро. Загальна сума поставки 89282,80 євро.
Здійснення поставки продукції підтверджується, зокрема, наступними письмовими доказами:
1. Контракт № 238-03/178-ВК від 11.07.18р., додатком №1 до контракту "специфікація № 1" від 11.07.2018р.
2. Заявка ДП "Завод Електроважмаш" №238-03/675 від 22.07.19р. на поставку продукції.
3. Товарно-транспортна накладна (CMR) № 02081.
4. Комерційний інвойс (рахунок) №89341 від 30.07.19р. на суму 89282,80 євро.
5. Пакувальний лист до рахунку № 89341 від 30.07.2019р.
Покупцем отримано продукцію 17.08.2019р., що підтверджується відміткою в графі № 24 Міжнародної-товарно-транспортної накладної CMR - 02081, в якій міститься: дата отримання продукції, штамп ДП "Завод "Елсктроважмаш" та підпис відповідальної особи ДП "Завод "Електроважмаш", яка отримала продукцію (а.с. № 92 том 1).
Оскільки продукція була поставлена на адресу покупця та отримана останнім 17.08.19р., то 30 денний строк оплати за поставлену продукцію спливає 16.09.19р., а отже, з 17.09.19р. оплата за поставлену продукцію згідно з рахунком №893341 від 30.07.19 р. на суму 89282,80 євро є простроченою, у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 89282,80 євро, яка була погашена 09.09.20 р.
Станом на час звернення позивача з цим позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену за контрактом № 238-03/178-ВК від 11.07.2018 р. продукцію згідно з рахунком № 893341 від 30.07.2019р. - відсутня.
28.08.19р. засобами електронного зв'язку на електронну адресу позивача від відповідача, відповідно до умов п. 4.1. контракту, надійшла заявка № 238-03/805 від 28.08.19 р. на поставку продукції, а саме підшипник NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) та підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарт (DIN 620), відповідно до якої продавець зобов'язувався виготовити та поставити на адресу покупця продукцію - підшипники NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 80 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 22504,00 євро та підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 90 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 54637,20 євро. Загальна сума поставки 77141,20 євро.
На виконання свого обов'язку щодо своєчасної поставки продукції на адресу покупця, продавець відвантажив продукцію: підшипники NUP417E.M2.C4.FVІ стандарт (DIN 620) у кількості 80 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 22504,00 євро та підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 90 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 54637,20 євро. Загальна сума поставки 77141,20 євро.
Здійснення поставки продукції підтверджується, зокрема, наступними письмовими доказами:
1. Контракт № 238-03/178-ВК від 11.07.18р., додатком № 1 до контракту "специфікація № 1" від 11.07.2018р.
2. Заявка ДП "Завод "Електроважмаш" № 238-03/805 від 28.08.19р. на поставку продукції.
3. Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR - 02108.
4. Комерційний інвойс (рахунок) № 89376 від 03.09.19р на суму 77141,20 євро.
5. Пакувальний лист до рахунку № 89376 від 03 09.2019р.
Покупцем отримано продукцію 19.09.2019р., що підтверджується відміткою в графі № 24 Міжнародної товарно-транспортної накладної CMR - 02108, в якій міститься: дата отримання продукції, штамп ДП "Завод "Електроважмаш", підпис відповідальної особи Дії "Завод "Електроважмаш", яка отримала продукцію (а.с. №98 том 1).
З урахуванням умов п. 5.2. контракту та доказів, наданих до позову на підтвердження отримання відповідачем продукції, строк оплати за спірною поставкою на суму 77141,20 євро відповідно до інвойсу № 89376 від 03.09.19 р. є таким, що настав 19.09.19 р.
Оскільки продукція була поставлена на адресу покупця та отримана останнім 19.09.19 р., то 30 денний строк оплати за поставлену продукцію спливає 19.10.19 р., а отже, з 20.10.19 оплата за поставлену продукцію згідно з рахунком №89376 від 03.09.19 р. на суму 77141,20 євро є простроченою, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 77141,20 євро. Оплата за поставлену продукцію надійшла частково в сумі 5717,20 євро 09.09.20 р.
Станом на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену по контракту № 238-03/178-ВК від 11.07.18 р. продукцію згідно з рахунком № 89376 від 03.09.19р. складає 71424,00 євро.
Засобами електронного зв'язку 28.10.19р. на електронну адресу позивача від відповідача, відповідно до умов п. 4.1. контракту, надійшла заявка №238-03/721 від 28.10.19 р. на поставку продукції, а саме, підшипник NUP417Е.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) та підшипник NU332E.M2.RC4.FV1 стандарт (DІN 620), відповідно до якої продавець зобов'язувався виготовити та поставити на адресу покупця продукцію - підшипники NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 130 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 36569,00 євро та підшипник NU332Е.М2.1.C4.FV1 стандарт (D1N 620) у кількості 120 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 72849,60 євро. Загальна сума поставки 109418,60 євро.
На виконання свого обов'язку щодо своєчасної поставки продукції на адресу покупця продавець відвантажив продукцію: підшипники NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 130 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 36569,00 євро та підшипник NU332E.M2.1.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 120 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 72849,60 євро. Загальна сума поставки 109418,60 євро.
Здійснення поставки продукції підтверджується, зокрема, наступними письмовими доказами:
1. Контракт № 238-03/178-BK від 11.07.18р., додатком № 1 до контракту "специфікація № 1" від 11.07.18р.
2. Заявка ДП "Завод "Електроважмаш" № 238-03/721 від 28.10.19р. на поставку продукції.
3. Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR - 30105.
4. Комерційний інвойс (рахунок) № 89468 від 29.10.19р на суму 10941,60 євро
5. Пакувальний лист до рахунку № 89468 від 29.10.2019р.
Покупцем отримано продукцію 12.11.19р., що підтверджується відміткою в графі № 24 Міжнародної товарно-транспортної накладної CMR - 30105, в якій міститься: дата отримання продукції, штамп ДП "Завод "Електроважмаш", підпис відповідальної особи ДП "Завод "Електроважмаш", яка отримала продукцію (а.с. № 104 том 1).
Оскільки продукція була поставлена на адресу покупця та отримана останнім 12.11.19р., то 30 денний строк оплати за поставлену продукцію спливає 12.12.19р., а отже, з 13.12.19р. оплата за поставлену продукцію згідно рахунку № 89468 від 29.10.19р. на суму 109418,60 євро є простроченою, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 109418,60 євро.
На час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену по контракту продукцію згідно рахунку № 89468 від 29.10.19р. складає 109418,60 євро.
09.09.20р. засобами електронного зв'язку на електронну адресу позивача від відповідача, відповідно до умов п. 4.1. контракту, надійшла заявка № 261/1010 від 09.09.20р. на поставку продукції, а саме, підшипник NUP417Е.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620), підшипник NU332E.M2.RC4.FV1 стандарт (DІN 620), підшипник 22326ЕА.S.MC3 стандарт (DІN 620), відповідно до якої продавець зобов'язувався виготовити та поставити на адресу покупця продукцію - підшипники NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 80 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 22504,00 євро; та підшипник NU332Е.М2.1.C4.FV1 стандарт (D1N 620) у кількості 80 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 48566,40 євро; підшипник 22326ЕА.S.MC3 стандарт (DІN 620), у кількості 20 штук, вартістю 646,93 євро за штуку, загальною вартістю 12938,60 євро. Загальна сума поставки 84009,00 євро.
На виконання свого обов'язку щодо своєчасної поставки продукції на адресу покупця продавець відвантажив продукцію: підшипник NUP417Е.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620), підшипник NU332E.M2.RC4.FV1 стандарт (DІN 620), підшипник 22326ЕА.S.MC3 стандарт (DІN 620), відповідно до якої продавець зобов'язувався виготовити та поставити на адресу покупця продукцію - підшипники NUP417E.M2.C4.FV1 стандарт (DIN 620) у кількості 80 штук, вартістю 281,30 євро за одну штуку, загальною вартістю 22504,00 євро; та підшипник NU332Е.М2.1.C4.FV1 стандарт (D1N 620) у кількості 80 штук, вартістю 607,08 євро за одну штуку, загальною вартістю 48566,40 євро; підшипник 22326ЕА.S.MC3 стандарт (DІN 620), у кількості 20 штук, вартістю 646,93 євро за штуку, загальною вартістю 12938,60 євро. Загальна сума поставки 84009,00 євро.
Здійснення поставки продукції підтверджується, зокрема, наступними письмовими доказами:
1. Контракт № 238-03/178-BK від 11.07.2018р., додатком № 1 до контракту "специфікація № 1" від 11.07.2018р.
2. Заявка ДП "Завод "Електроважмаш" № 261/1010 від 09.09.20р. на поставку продукції.
3. Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR - 11091.
4. Комерційний інвойс (рахунок) № 82366 від 10.09.20р на суму 84009,00 євро.
5. Пакувальний лист до рахунку № 82366 від 10.09.20р.
Покупцем отримано продукцію 17.09.20р., що підтверджується відміткою в графі № 24 Міжнародної товарно-транспортної накладної CMR - 11091, в якій міститься: дата отримання продукції, штамп ДП "Завод "Електроважмаш", підпис відповідальної особи ДП "Завод "Електроважмаш", яка отримала продукцію (а.с.№ 255 том 2).
Оскільки продукція була поставлена на адресу покупця та отримана останнім 17.09.20р., то 30 денний строк оплати за поставлену продукцію спливає 17.10.20 р., а отже, з 18.10.20р. оплата за поставлену продукцію згідно рахунку №82366 від 10.09.20р. на суму 84009,00 євро є простроченою, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 84009,00 євро.
З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача лист від 29.11.2019р. з вимогою погасити заборгованість за поставками по контракту № 238-03-178-ВК від 11.07.18 р. на загальну суму 166424,00 євро.
Листом від 20.12.19р. №261/698 відповідач підтвердив наявність заборгованості відповідача перед позивачем, однак зазначив, про неможливість погашення заборгованості у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства.
Позивач 17.12.19 р. на адресу відповідача, засобами поштового зв'язку, направив претензію від 16.12.19 р. з вимогою про негайне погашення заборгованості за поставлені по контракту № 238-03/178-ВК від 11.07.18р. товари, а саме, основний борг у розмірі - 275842,60 євро, пені у розмірі - 2101,91 євро, штрафу 10% у розмірі - 16642,48 євро, 3% річних у розмірі - 1071,50 євро, загалом на суму у розмірі - 295658,49 євро.
Відповідно до інформації, яка міститься на офіційному сайті "Укрпошта” "Трекінг" за номером накладної № 6104000740901 від 17.12.19р. поштове відправлення - претензія на суму 295658,49 євро отримана адресатом - відповідачем 23.12.2019 р. о 13:02:00.
Від відповідача 26.12.19 р. на електронну адресу позивача надійшов лист за №261/751 від 26.12.19 р., яким відповідач підтвердив, що станом на 26.12.19 р. прострочена заборгованість за поставлену позивачем продукцію становить 275842,60 євро, однак, погасити вказану заборгованість перед позивачем відповідач відмовився, пославшись на важке матеріальне становище.
Оскільки, внаслідок досудового врегулювання спору заборгованість відповідача перед позивачем за контрактом № 238-03/178-ВK від 11.07.18р. не була погашена, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості за контрактом №238-03/178-ВК від 11.07.18р. в сумі 289722,93 євро (9592842,11 грн.), яка складається з: 264851,60 євро - основний борг; 3541,35 євро - пеня; 8400,90 євро - додатковий штраф у розмірі 10% від простроченої суми платежу; 12928,08 євро - 3% річних.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що рішення Господарського суду відповідає в повній мірі нормам матеріального та процесуального права, враховуючи таке.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
В силу приписів ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом статті 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Стаття 525 Цивільного Кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного Кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 Цивільного Кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 264851,60 євро основної заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Враховуючи, що відповідно до статті 526 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за контрактом у сумі 264851,60 євро, та не заперечує проти наявної основної заборгованості, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 264851,60 євро заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно ст. ст. 610, 611ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Пунктом 8.1. контракту №238-03/178-ВК від 11.07.18 р. сторони узгодили, що у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми платежу за кожен день прострочення, але не більше 1% від неоплаченої суми.
Що стосується нарахування пені за міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №02081, CMR №02108 (за період з 22.10.2019 по 08.09.2020) та CMR №30105, судом попередньої інстанції встановлено, що при розрахунках пені за вказаними накладними позивачем не було враховано положень ч. 2 статті 261 ЦК України, відповідно до якої до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Так, згідно з ч.1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною 5 статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Слід звернути увагу, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії: зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору: письмове прохання відстрочити сплату боргу: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.19 за підписом в.о директора ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ” на адресу позивача було направлено лист вих. №261/698 з проханням не передавати вимогу про сплату боргу до судових органів.
26.12.19 р. за підписом в.о. директора ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ” на адресу позивача було направлено лист вих. №261/751 із визнанням простроченої заборгованості за поставлену позивачем продукцію, який свідчить про визнання відповідачем тільки суми наявної заборгованості в розмірі 275842,60 євро, але погодження або визнання суми нарахованої пені або інших платежів - зазначений лист не містить. Так само як і не містить інформації щодо номеру та дати контракту, за яким обліковується прострочення заборгованість перед позивачем.
Також, 03.06.2021 року сторонами, в особі Головних бухгалтерів підприємств, було підписано Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2021 року.
Отже, господарський суд під час винесення рішення дійшов висновку, що відповідачем не було вчинено дій, що могли би свідчити про визнання ним суми нарахованої пені.
Так, існує позиція Верховного суду України при розгляді справи №6-1457цс16 від 09.11.16р., де суд дійшов висновку, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Крім того, у пункті 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10 зазначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Також пунктом 4.3. вищезазначеної постанови встановлено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.
Так, датою надходження позовної заяви ТОВ "ШОКРОС ІМПОРТ-ЕКСПОРТ ТА СПЕДИШІНС ГМБХ" з вимогою про стягнення заборгованості за поставлену продукцію, пені, відсотків та штрафу за контрактом №238-03/362 від 11.07.18 р. до господарського суду Харківської області - є 14.06.2021 року.
Враховуючи наведене, а також строки звернення з позовом, колегія суддів підтримує висновок місцевого суду про сплив позовної давності до вимог про стягнення пені, а саме:
- за міжнародною ТТН CMR №02081- 17.03.2021 року (виходячи з того, що початком прострочення виконання зобов'язання за цією видатковою накладною є - 17.09.19р., а кінцевий строк для нарахування пені в межах 6-ти місяців -17.03.20р.);
- за міжнародною ТТН CMR №02108 - 22.04.2021 року (виходячи з того, що початком прострочення виконання зобов'язання за цією видатковою накладною є - 22.10.19, а кінцевий строк для нарахування пені в межах 6-ти місяців - 22.04.20р.);
- за міжнародною ТТН CMR №30105 - 13.06.2021 року (виходячи з того, що початком прострочення виконання зобов'язання за цією видатковою накладною є - 13.12.19, а кінцевий строк для нарахування пені в межах 6-ти місяців - 13.06.20р.).
Отже, враховуючи положення статті 267 ЦК України, у відповідності до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а також враховуючи те, що сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позовній вимозі щодо стягнення пені, суд врахував наслідки спливу позовної давності за міжнародними ТТН CMR №02081, CMR №02108 та CMR №30105, з чим також погоджується колегія суддів.
Також, колегія суддів погоджується з сумою нарахованої пені в розмірі 1554,33 євро за міжнародними ТТН CMR №02108 (на залишок заборгованості у розмірі 71424,00 євро за період з 09.09.20 по 15.06.21) та CMR №11091.
Також, обґрунтованою є вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10% від простроченої суми платежу, за поставлену по контракту продукцію згідно рахунку (інвойсу) № 82366 від 10.09.2020 р. на загальну суму 84009,00 євро.
У відповідності до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 8.4. контракту, в разі порушення строків оплати продукції більше ніж на 30 банківських днів продавець має право вимагати від покупця сплати додаткового штрафу в розмірі 10% від простроченої суми платежу.
Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2627,12 євро за прострочення оплати продукції, поставленої за МТТН CMR №02081, 3% річних в розмірі 3698,48 євро за МТТН CMR №02108, 3% річних в розмірі 4946,32 євро за МТТН CMR №30105, 3% річних в розмірі 1657,16 євро за МТТН CMR №11091, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення в сумі 12887,88 євро, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Судом у рішенні зазначено, що відповідачем, у свою чергу, надано контррозрахунок штрафних санкцій та 3% річних, у відповідності до якого сума 3% річних, які підлягають стягненню, складає 12887,88 євро і з цією сумою погодився позивач, у зв'язку з чим задовольнив позовну вимогу про стягнення 3% річних в сумі 12887,88 євро. В іншій частині заявленої до стягнення суми 3% річних суд відмовив.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 264851,60 євро - основний борг; 3541,35 євро - пені; 8400,90 євро - додатковий штраф у розмірі 10% від простроченої суми платежу; 12928,08 євро - 3% річних.
Суд частково задовольнив вимогу про стягнення суми штрафних санкцій, стягнувши пеню в сумі 1554,33 євро та 8400,90 євро - додатковий штраф у розмірі 10% від простроченої суми платежу. В іншій частині заявлених до стягнення штрафних санкцій відмовив.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, з огляду на таке.
Стаття 233 ГК України, яка кореспондується із ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вказано про те, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України.
Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За ч.ч. 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Аналогічні висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
Як встановлено судом, загальна сума заборгованості за контрактом склала 264851,60 євро, а загальна сума пені та штрафу за несвоєчасне здійснення оплати складає 9955,23 євро (1554,33 євро - пеня; 8400,90 євро - штраф), що не являється надмірно великою у порівнянні з загальною сумою боргу тому не підпадає під визначення "неспівмірної суми штрафних санкцій".
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність бюджетного фінансування, на яке посилається відповідач, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та рішення від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України", не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
На підставі цього, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 497,76 євро.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що апелянт не погоджується з апеляційною скаргою в частині витрат на переклад документів в загальному розмірі 10850 грн і зазначає про необов'язковість перекладу документів, наданих до матеріалів справи, українською мовою. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції, на його думку, не надав належної оцінки доводам, викладеним у клопотанні про зменшення розміру судових витрат і стягнув повну суму витрат, понесених позивачем за послуги перекладача та нотаріуса при перекладі і посвідченні документів у розмірі 10850 грн.
Також, відповідач стверджує, що у рішенні суду взагалі не наведено мотивів чому саме витрати, які були сплачені позивачем за послуги перекладача та нотаріуса мають бути покладені на відповідача, оскільки із квитанції №863651 від 29.01.20 неможливо встановити пов'язаність цього платежу з розглядом даної справи, оскільки в переліку, що надавався до позову вказана квитанція про сплату позивачем в особі адвоката Бацун Д.В. за надані послуги з перекладу документів. Але, в матеріалах справи відсутні докази повноважень на ведення справи цим адвокатом.
На спростування вказаних тверджень АТ “Завод “Електроважмаш” колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Згідно зі ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється
державною мовою. Позивачем за цим позовом є Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ" ("Schokros Import-Export und Speditions GmbH"), створене за законами Німеччини, а отже, позивач є іноземним суб'єктом господарювання - іноземним елементом згідно термінів Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до статей 365, 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", спори, що
виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також, за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
У відповідності до ст. 39 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду: - в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава; - в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які
справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою
підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону, до складу яких предмет позову з урахуванням характеру спору у цій справі не відноситься.
Статтею 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що зміст
правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про міжнародне приватне право” право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
В Розділі 11 Контракту № 238-03/178-ВК від 11.07.2018р. сторони визначили, що всі спори, розбіжності, які можуть виникнути в ході виконання цього Контракту, або у зв'язку з ним, сторони домовились вирішувати шляхом переговорів. У разі неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, вони підлягають вирішенню в Господарському суді Харківської області із застосуванням матеріального та процесуального права України.
Вибір сторонами права України для вирішення можливих спорів узгоджується із статтею 43 Закону України „Про міжнародне приватне право, за змістом якої сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
За змістом пункту 3.1. роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 року № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а
не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін.
Отже, до спірних правовідносин застосовується матеріальне та процесуальне право України, а справа за цим позовом у спорі між сторонами підсудна господарським судам України.
Саме процесуальним правом України керувався апелянт, подаючи апеляційну скаргу до Східного апеляційного господарського суду.
Отже, вимога щодо подання документів державною, українською, мовою випливає із
домовленості сторін про регулювання правовідносин законодавством України.
Відповідно до пункту 10 роз'яснень президії Вищого господарського суду України від
31.05.2002 року № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, також можуть передбачати норми про мову взаємовідносин щодо правової допомоги.
Відповідно до ст. 24 розділу III Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року №1678-VII сторони домовилися розвивати подальше судове співробітництво між Україною та Європейським Союзом у цивільних справах на основі відповідних багатосторонніх правових документів, зокрема конвенцій Гаазької конференції з міжнародного приватного права у сферах міжнародного правового співробітництва, судового процесу, а також захисту дітей.
Відповідно до Конвенції Гаазької конференції про угоди про вибір суду, ратифікованої
Законом України №1544-ІХ від 15.06.2021, усі документи, які направляються або передаються відповідно до цієї Конвенції (щодо визнання та виконання рішень договірних держав), звільняються від легалізації чи будь-якої іншої аналогічної формальності, включаючи апостиль.
Конвенція Гаазької конференції скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, Україна приєдналась до конвенції згідно із Законом України від 10 січня 2002 року № 2933-ІП. Німеччина зняла своє застереження щодо приєднання України до Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 22 липня 2010 року, отже з цієї дати Україна і Німеччина спростила легалізацію офіційних документів у спосіб, визначений конвенцією.
Відповідно до ст. 2 Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Відповідно до ст. 3 вказаної конвенції, Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Інші міжнародні угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина не регулюють легалізацію документів та офіційну мову, в тому числі судочинства.
Отже, колегія суддів зазначає, що позивачем на виконання вказаних норм міжнародного права було надано до матеріалів справи апостильовані і перекладені українською мовою офіційні документи (зокрема, щодо підтвердження статусу позивача) та перекладені українською мовою документи, що підтверджують правовідносини сторін. Переклад був засвідчений перекладачем та підпис і особу перекладача засвідчено нотаріально.
Стосовно твердження відповідача, викладеного у апеляційній скарзі, що позивач зазначив в позовній заяві, що послуги надавались адвокату Бацуну Д.В. як представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокрос Імпорт- Експорт та Спедишінс ГмбХ", позивачем надавались копії документів на підтвердження повноважень адвоката Бацуна Д.В. діяти в інтересах та від імені позивача, а саме: апостильовану копію нотаріально посвідченої
довіреності на представництво інтересів товариства в Україні від 12.12.2019 р., договору про
надання професійної правничої (правової) допомоги від 12.12.2019р., в тому числі в господарських судах з правом подання доказів.
На підтвердження обґрунтованості витрат до матеріалів справи надано перекладені на
українською мовою перекладачем Бюро перекладів іноземних мов (ІПН 1827201282, ФОП Цой Лариса Петрівна) з засвідченням нотаріально підпису перекладача приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О. наступні документи:
- Міжнародні транспортні накладні (СМК) № 30105, № 02108, № 02081;
- Службовий роздрук з реєстру торговельних фірм суду першої інстанції Шарлоттенбург, Берлін, НИВ 60069 В;
- Фактичний роздрук з реєстру торговельних фірм суду першої інстанції Шарлоттенбург, Берлін, НЯВ 60069 В;
- Установчий договір ТОВ "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ";
- Довідка про відкриті рахунки в банківських установах позивача, що підтверджує фактично понесені витрати на переклад документів, які підтверджують обставини, що відносяться до предмету судового розгляду, тобто є доказами у справі.
Також, апелянт стверджує про необґрунтованість витрат на переклад документів в сумі 1400 грн, однак це спростовується наступним.
Представником позивача адвокатом Шевцовою Ю.В. разом з клопотанням про витребування доказів від 29.06.2021р. до матеріалів справи надано оригінал квитанції №863551 від 22 червня 2021 року, згідно якої фізичною особою - підприємцем Цой Л.П. надано послуги з перекладу документів на загальну суму 1400 грн.
На підтвердження обґрунтованості витрат до матеріалів справи надано перекладені українською мовою перекладачем Бюро перекладів іноземних мов з засвідченням нотаріально підпису перекладача приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О. наступні документи:
- Міжнародну транспортну накладну (СМЯ) № 11091,
- Банківські виписки з рахунку позивача від 09.09.2020р., які підтверджують обставини, що відносяться до предмету судового розгляду, тобто є доказами у справі.
Також, представником позивача адвокатом Шевцовою Ю.В. разом з клопотанням про витребування доказів від 29.06.2021р. до матеріалів справи надано копію перекладу виписки
з банківського рахунку позивача від 02.06.2021р., виконаного 23.06.2021р. Колективним підприємством «Центр культурного та економічного співробітництва», вартість послуг з перекладу в розмірі 300 грн. підтверджується копіями акту наданих послуг № 73 від 28.06.2021р., рахунку № 73/21 від 28.06.2021р., платіжного доручення про оплату послуг КП «Центр культурного та економічного співробітництва» №316 від 30.06.2021р., що додані до клопотання щодо стягнення судових витрат від 27.07.2021р.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням
експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.5 ст. 127 ГПК України розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної
роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Враховуючи обсяг наданих до матеріалів справи перекладів, їх складність (юридична та
технічна термінологія), витрати на переклад документів є співмірними та об'єктивно необхідними для забезпечення судового розгляду спору з іноземним елементом, отже, обґрунтовано стягнуті судом першої інстанції з відповідача.
Посилання апелянта на віднесення понесених витрат на переклад до гонорару адвоката
спростовується пунктами 3.1., 4.1., 4.3. Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 07 червня 2021 року, укладеного між ТОВ "Шокрос Імпорт-Експорт та Спедишінс ГмбХ" та «Адвокатським бюро Шевцової Юлії», відповідно до яких витрати, пов'язані з виконанням доручення клієнта, зокрема, витрати на переклад на нотаріальне посвідчення договору, оплачуються окремо.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
У відповідності до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що витрати, які були сплачені позивачем за послуги перекладача та нотаріуса при перекладі та посвідченні документів, що додані до позову, є доведеними, а тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на перекладача та нотаріуса є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 10850,00 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №922/2360/21 слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу АТ “Завод “Електроважмаш” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №922/2360/21 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.12.2021 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Гребенюк Н.В.
Суддя Хачатрян В.С.