ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 грудня 2021 року Справа № 906/241/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Елтех" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03 вересня 2021 року в справі №906/241/21 (суддя - Кравець С.Г.)
час та місце ухвалення рішення: 3 вересня 2021 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:15 год; повний текст рішення складено 13 вересня 2021 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Елтех"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Кортекс"
про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 8 листопада 2011 року, визнання недійсним абзацу 2 пункту 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 8 листопада 2011 року, визнання протиправними дій та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
за участю представників сторін:
від Позивача - Антонюк О.Я.; Морозова Т.В.;
від Відповідача - Бородецький М.А..
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Елтех" (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Житомирської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Кортекс" (надалі - Відповідач) про:
· визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту, укладеного 08 листопада 2011 року між Позивачем та Відповідачем, посвідченого Владикою І.В., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу, реєстровий номер 7195;
· визнання недійсними положення абзацу другого пункту 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 08 листопада 2011 року між Позивачем та Відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В., реєстровий номер 7192;
· визнання протиправними дій Відповідача, з втручання у користування Позивачем земельною ділянкою кадастровий номер 1822510100:01:016:0249, що знаходиться за адресою: м.Коростишів, Житомирської області, вулиця Героїв Небесної Сотні, буд.68;
· зобов'язання Відповідача усунути перешкоди Позивачу в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони втручання у вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою кадастровий номер 1822510100:01:016:0249, що знаходиться за адресою: м.Коростишів, Житомирської області, вулиця Героїв Небесної Сотні, буд. 68;
· зобов'язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні Позивачем земельною ділянкою кадастровий номер 1822510100:01:016:0249, що знаходиться за адресою: м.Коростишів, Житомирської області, вулиця Героїв Небесної Сотні, буд.68, шляхом заборони Відповідачу вільного користування внутрифабричним проїздом (дорогою), який знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1822510100:01:016:0249.
В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач доводить, що оскільки на день укладення спірного договору земельного сервітуту від 8 листопада 2011 року, власником та володільцем земельної ділянки кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 був ще Відповідач, а Позивач набув право власності на дану земельну ділянку лише 6 грудня 2011 року, в силу імперативних вимог статті 100 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору), Позивач не мав повноважень на встановлення земельного сервітуту для Відповідача, а Відповідач не мав права вимагати встановлення такого земельного сервітуту.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 3 вересня 2021 року в справі №906/241/21 в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
З огляду на наведене місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що договір на встановлення земельного сервітуту укладений та зареєстрований належним чином, у відповідності до діючого на той час Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, а здійснення 6 грудня 2011 року державної реєстрації права за договором купівлі-продажу земельної ділянки не впливає на дійсність договору сервітуту, оскільки сервітут був встановлений за вимогою Відповідача, що не суперечить приписам діючої в той час редакції статті 100 Земельного кодексу України та статті 402 Цивільного Кодексу України. Поряд з цим, судом вказано, що метою укладення оспорюваного договору сервітуту та внесення в пункт 1.1 договору купівлі-продажу землі умови про наявність сервітутних обмежень, було встановлення сервітуту на прохід/проїзд, на використання земельної ділянки для проходження та обслуговування газогону, згідно плану земельного сервітуту, що є невід'ємною частиною договору.
Також місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що укладаючи 8 листопада 2011 року договір сервітуту та пункт 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки з Відповідачем, Позивач був обізнаний про проходження по земельній ділянці газогону, який необхідно буде обслуговувати, а також потребу у користуванні Відповідачем проходом/проїздом до його території і погоджувався на такі умови при купівлі земельної ділянки у Відповідача. Будь яких заперечень, протоколів розбіжностей на час укладення договорів позивачем пред'явлено не було. Разом з тим, всупереч умовам вищевказаних договорів, Позивач намагається в судовому порядку їх змінити та визнати недійсними, що суперечить принципу добросовісності.
Що ж до поданої Відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Оскільки місцевим господарським судом відмовлено в позові з підстав недоведеності наявності порушених прав та інтересів, тому місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив про відсутність необхідності застосування інституту позовної давності.
Зважаючи на чинність укладеного між сторонами договору на встановлення земельного сервітуту від 8 листопада 2011 року та умови пункту 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 8 листопада 2011 року, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що вимоги Позивача в частині визнання протиправними дій Відповідача, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом заборони втручання у вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, а також зобов'язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони вільного користування внутрішньо фабричним проїздом (дорогою), які є похідними, також задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови позовних вимог, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач зокрема, виходив з того, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. А саме, Позивач зазначає, що станом на 08 листопада 2011 року не мав необхідного обсягу дієздатності для укладання спірного договору земельного сервітуту від 8 листопада 2011 року №7195, оскільки право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 виникло у нього лише 6 грудня 2011 року, коли Позивач здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в Управлінні Держкомзему у Коростишівському районі за реєстровим №1822510100010160240:3:02, про що зроблено запис на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №785161, а тому саме з цього моменту набув право власності на дану земельну ділянку.
Апелянт зазначає, що станом на день укладання договору земельного сервітуту від 8 листопада 2011 року №7195 власником та володільцем земельної ділянки кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 був Відповідач на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №785161 від 20 вересня 2011 року, відповідно, й земельна ділянка кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 була сформована 20 вересня 2011 року.
Також, апелянт зазначає, що в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 8 листопада 2011 року №7192 міститься абзац 2 пункту 1.1 в якому зазначено, що "згідно договору від 08.11.2011 р., що посвідчений за реєстром (номер в оригіналі відсутній) про встановлення земельного сервітуту, встановлено обмеження щодо вказаної ділянки", однак на переконання апелянта, на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 від 8 листопада 2011 року жодного обмеження щодо неї не існувало.
Позивач вказує, що Відповідачем щонайменше з вересня 2012 року і до цього часу чиняться перешкоди Позивачу у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 шляхом постійних вимог у вільному користуванні земельною ділянкою позивача, а також вимог надавати право користування цією земельною ділянкою необмеженому колу третіх осіб.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року (том 3, а.с. 46) відкрито апеляційне провадження у справі № 906/241/21 за апеляційною скаргою Позивача. Встановлено Відповідачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.
29 жовтня 2021 року на адресу Північно - західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Відповідача (том 3, а.с. 78--88), в котрому, Відповідач заперечив проти апеляційної скарги Позивача, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення. Відповідач вказав, що при укладенні договору купівлі-продажу землі, між сторонами існували домовленості щодо встановлення земельного сервітуту на землю, яка підлягала продажу, з метою забезпечення можливості користування Відповідачем частиною земельної ділянки Позивача на яку встановлено сервітут, а також на доступу до обслуговування газогону товариства. Вказав, що упродовж всього періоду існування укладених між сторонами договорів купівлі-продажу землі та встановлення сервітуту, їх умови виконувались сторонами аж до 2018 року, коли Позивачем було перекрито Відповідачу можливість проїзду земельною ділянкою на яку встановлено сервітут. Відповідач вказав, що жодних прав Позивача, як власника земельної ділянки, не порушував і не порушує.
В судовому засіданні від 8 грудня 2021 року представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Також, представник Позивача вказав, що станом на 08 листопада 2011 року Позивач не мав необхідного обсягу дієздатності для укладання спірного договору земельного сервітуту від 8 листопада 2011 року №7195, оскільки право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 виникло у нього лише 6 грудня 2011 року, коли Позивач здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в Управлінні Держкомзему у Коростишівському районі за реєстровим №1822510100010160240:3:02, про що зроблено запис на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №785161, а тому саме з цього моменту набув право власності на дану земельну ділянку. Також, представник Позивача зазначив, що в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 8 листопада 2011 року №7192 міститься абзац 2 пункту 1.1 в якому зазначено, що "згідно договору від 08.11.2011 р., що посвідчений за реєстром (номер в оригіналі відсутній) про встановлення земельного сервітуту, встановлено обмеження щодо вказаної ділянки", що вказує на те, на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 від 8 листопада 2011 року жодного обмеження щодо неї не існувало.
В судовому засіданні від 8 грудня 2021 року представник Відповідача заперечив доводи, наведені в апеляційній скарзі Позивача та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також, Відповідач вказав, що при укладенні договору купівлі-продажу землі, між сторонами існували домовленості щодо встановлення земельного сервітуту на землю, яка підлягала продажу, з метою забезпечення можливості користування Відповідачем частиною земельної ділянки Позивача на яку встановлено сервітут, а також на доступу до обслуговування газогону товариства. Також, Відповідач просив застосувати до даних позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити частково, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
17 жовтня 2007 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу приміщення, майна та обладнання (надалі - Договір купівлі-продажу; том 1, а.с. 43-44).
За умовами пункту 1 Договору купівлі-продажу, Відповідач передав у власність, а Позивач прийняв у власність і сплатив ціну, згідно з умовами цього договору нежиле приміщення, а саме: приміщення майстерні, що позначено літ. "Н", що знаходиться за адресою: м.Коростишів, Житомирська область, вул. Карла Маркса, буд.56, та майно та обладнання, а саме: паркан довжиною 30,0м.п. та внутріфабричний проїзд (дорога) довжиною 130,0 м.п. та станок токарний, станок токарно-гвинторізний, литформу.
Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. та зареєстрований за №5750, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №4794825 від 18 жовтня 2007 року.
17 жовтня 2007 року між сторонами підписано додаток №1 до Договору купівлі-продажу, в якому погоджено, що Відповідач передає Позивачу разом з придбаним майном земельну ділянку розміром 370,0кв.м. Від часу купівлі-продажу до часу повного юридичного оформлення права користування землею Позивач компенсує витрати Відповідача, пов'язані з платнею земельного податку. Позивач використовує електропровідні мережі Відповідача для забезпечення внутрішніх потреб. В зв'язку із проходженням по території, що передається інженерних комунікацій, а саме кабельних ліній фабрики та Коростишівського РЕМ, автомобільного проїзду та каналізаційної мережі на дані об'єкти поширюється сервітут, який сторони домовляються відобразити в кадастровому плані. Без письмової згоди фабрики "Кортекс" ніяких реконструкцій, будівництва та інших дій на площі, на якій діють умови сервітуту, покупець не має права робити. Термін дії пункту 3 складає 5 років і може бути скоригованим або продовженим за згодою сторін. Позивач проводить огородження своєї території за свій рахунок та власними силами. Технічні та організаційні питання щодо організації самостійного в'їзду на свою територію Позивач вирішує і здійснює самостійно (том 1, а.с.47-48).
На виконання вказаного вище Договору купівлі-продажу, між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі основних засобів від 18 жовтня 2007 року, за умовами якого Відповідач передав, а Позивач прийняв у власність будівлю майстерні загальною площею 370,0м.кв., внутріфабричний проїзд довжиною 130м.п., паркан довжиною 30,0п.м, що знаходиться на території м.Коростишів, вул.К.Маркса, 56, станок токарний, станок токарно-гвинторізний, литформу. В акті вказано, що на момент прийому-передачі продане майно знаходиться у задовільному стані. Претензій у Позивача до технічного стану будівлі відсутні (том 1, а.с. 49).
18 жовтня 2007 року між Відповідачем та Антонюк Олександром Ярославовичем підписано накладну №47 (том 1, а.с. 50).
26 січня 2011 року сторонами підписано додаток №16 від 26 січня 2011 року до Договору купівлі-продажу яким визначено, що Відповідач передав у власність Позивача земельну ділянку, що розташована за адресою: м.Коростишів вул. К.Маркса, 56, на якій знаходиться власність покупця та прилеглі території. Загальна орієнтована площа землі, що планується для продажу складає 1700,00м.кв. Позивач сплачує авансову суму 45 000 гривень. Остаточний розрахунок буде проведений після виконання вищезазначеної документації по визначенню площ та ціни землі, що підлягає продажу. При цьому продаж-купівля землі, що продається буде здійснена на підставі нотаріального посвідчення договору. Огорожа території землі, що продається буде здійснена силами та за рахунок покупця (том 1, а.с.51).
8 листопада 2011 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (том 1, а.с. 52-57; надалі - Договір).
Згідно пункту 1.1 Договору, предметом Договору є купівля-продаж земельної ділянки, площею 0,1674 га, з кадастровим номером №1822510100:01:016:0249, з цільовим призначенням: землі промисловості, що знаходиться за адресою: м.Коростишів, Житомирської області, вулиця Карла Маркса (далі за текстом також - нерухоме майно/земельна ділянка). На вказаній земельній ділянці знаходяться нежитлові приміщення, що належать Позивачу за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. 17 жовтня 2007 року за реєстром 5750. Згідно Договору від 8 листопада 2011 року, що посвідчено приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. за реєстром по встановлення земельного сервітуту, встановлено обмеження щодо вказаної ділянки.
У відповідності до пункту 1.3 Договору, нерухоме майно, що є предметом даного Договору, належить Відповідачу на праві власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №785161.
В пункту 3.1 Договору, сторони погодили, що Позивач зобов'язався зареєструвати право власності на протязі 3 місяців з моменту нотаріального посвідчення цього Договору.
За умовами пункту 9.1 Договору, останній вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчено приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. за №7192, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №10618759 від 9 листопада 2011 року (том 1, а.с.52-58).
8 листопада 2011 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір на встановлення земельного сервітуту (надалі - Договір земельного сервітуту; том 1, а.с. 59-60).
За умовами пункту 1 Договору земельного сервітуту, Відповідач встановлює земельний сервітут на земельній ділянці, площею 0,1674 га Позивача, а саме: сервітут на прохід/проїзд, на використання даної земельної ділянки для проходження та обслуговування газогону Відповідача, площею 0,0251га, та площею 0,0030га, що за адресою: м.Коростишів, Житомирської області, вул.Карла Маркса, згідно плану земельного сервітуту, що є невід'ємною частиною даного договору.
За умовами пункту 2 Договору земельного сервітуту, цей договір є безстроковим та безоплатним і вступає в силу з моменту його підписання та зберігає свою силу і в разі переходу права власності на вказану земельну ділянку до іншої особи.
Пунктом 3 Договору земельного сервітуту сторони погодили, що Позивачу в межах дії сервітуту забороняється: розпочинати будівництво будинків і споруд без письмово узгодження з Відповідачем; проведення земельних робіт без погодження з Відповідачем; влаштування звалищ.
Відповідно до пункту 5 Договору земельного сервітуту, сторони погодили, що Відповідач зобов'язався: дотримуватися загальних правил використання відведеної земельної смуги; відшкодовувати Позивачу збитки, в зв'язку з погіршенням якості земель в результаті господарської діяльності; не чинити дій, що можуть привести до погіршення якісних характеристик відведеної земельної смуги.
За умовами пункту 7 Договору земельного сервітуту, Позивач зобов'язався: виконувати в повному обсязі всі умови Договору земельного сервітуту; не втручатись в господарську діяльність Відповідача.
У пункті 9 Договору земельного сервітуту сторони визначили, що: зміна умов Договору земельного сервітуту можлива за письмовою згодою сторін; дострокове розірвання Договору земельного сервітуту в односторонньому порядку можливе тільки за рішенням суду; за порушення умов Договору земельного сервітуту сторони несуть відповідальність з діючим законодавством України.
Договір земельного сервітуту посвідчено приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. та зареєстрований за №7195 та зареєстрований в Коростишівському районному земельному відділі, про що в книзі записів державної реєстрації зроблено запис №13 від 25 листопада 2011 року (том 1, а.с.59-61).
До Договору земельного сервітуту сторонами укладено додаток, що є невід'ємною частиною Договору земельного сервітуту, в якому визначено план обмежень земельної ділянки при відчуженні (том 1, а.с.61).
В подальшому, 6 грудня 2011 року в Управлінні Держкомзему у Коростишівському районі було здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:016:0249 за реєстровим №1822510100010160249:3:02, про що вчинено запис на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №785161 (том 1, а.с.62-63).
Позивач покликаючись на те, що станом на 08 листопада 2011 року Позивач не мав необхідного обсягу дієздатності для укладання Договору земельного сервітуту вказує на те, що приватний нотаріус Коростишівського районного нотаріального округу Владика І.В. незаконно внесла до Договору купівлі-продажу земельної ділянки «абзац 2 пункт 1.1» в якому зазначено, що "згідно договору від 8 листопада 2011 року, що посвідчений за реєстром (номер в оригіналі відсутній) про встановлення земельного сервітуту, встановлено обмеження щодо вказаної ділянки", оскільки на момент укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки жодного обмеження щодо неї не існувало.
Позивач доводить, що оскільки на день укладення спірного Договору земельного сервітуту, власником та володільцем земельної ділянки кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 був Відповідач, та оскільки право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 виникло у Позивача лише 6 грудня 2011 року при здійсненні державної реєстрації права власності на земельну ділянку в Управлінні Держкомзему у Коростишівському районі за реєстровим №1822510100010160240:3:02, то в силу імперативних вимог статті 100 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору), Позивач не мав повноважень на встановлення земельного сервітуту для Відповідача, а Відповідач, як власник, не мав права вимагати встановлення такого земельного сервітуту.
В обґрунтування позовних вимог про визнання протиправними дій Відповідача, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом заборони втручання у вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, а також зобов'язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони вільного користування внутрішньо фабричним проїздом (дорогою), Позивач посилається на наявні в матеріалах справи листи, в тому числі, лист в якому Відповідач надав дозвіл суб'єктам господарювання на користування земельною ділянкою Позивача.
Враховуючи вищенаведені обставини, Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень до неї, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов. Підстава позову - це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, визначеними законом чи договором.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 3 статті 3, статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу дії статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Спеціальні норми стосовно об'єкта сервітуту, такого як земельна ділянка, викладені у Земельному кодексі України.
Згідно частини 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Статтею 99 Земельного кодексу України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.
Зважаючи на доводи апеляційної скарги Позивача щодо того, що на день укладення спірного Договору земельного сервітуту власником та володільцем земельної ділянки кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 був Відповідач (оскільки право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 виникло у Позивача лише 6 грудня 2011 року при здійсненні державної реєстрації права власності на земельну ділянку) при цьому оцінюючи заперечення Відповідача щодо того, що державна реєстрація речових прав це офіційне і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зазначає таке.
За приписами частини 2 статті 100 Земельного кодексу України, земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що сервітут може бути встановлений договором між зацікавленою особою та "власником (володільцем) земельної ділянки". Однак, дане положення слід тлумачити обмежено, виходячи із того, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
З огляду на наведене, станом на дату укладення спірного договору, в силу приписів статті 100 Земельного кодексу України, земельний сервітут міг встановлюватися за домовленістю виключно між власниками сусідніх земельних ділянок.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між сторонами 8 листопада 2020 року та Договір земельного сервітуту, укладений між сторонами теж 8 листопада 2011 року, які посвідчено приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. та зареєстровано Договір купівлі-продажу земельної ділянки за №7192, Договір земельного сервітуту №7195 відповідно. Договір купівлі-продажу земельної зареєстровано в Коростишівському районному земельному відділі, про що в книзі записів державної реєстрації зроблено запис №33 від 24 листопада 2011 року, а Договір земельного сервітуту зареєстровано в Коростишівському районному земельному відділі 25 листопада 2011 року, про що в книзі записів державної реєстрації зроблено запис №13 (том 1, а.с. 52-57, 59-61).
Відповідно, Договір купівлі-продажу земельної ділянки та Договір земельного сервітуту посвідчувалися нотаріально та здійснювалась їх державна реєстрація у відповідності до діючого на той час Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, а також здійснювалась державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельною ділянкою територіальними органами земельних ресурсів - Коростишівськім районним земельним відділом.
Крім того, суд апеляційної інстанції констатує, що Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №785161, виданий Відповідачу та зареєстрований 20 вересня 2011 року в книзі записів реєстрації державний актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №18225200029, містить відмітку про те, що право власності на вищевказану ділянку перереєстровано за Позивачем 6 грудня 2011 року за реєстровим №1822510100010160249:3:02 (том 1, а.с. 63).
Вищевказана відмітка була здійснена у відповідності до Порядку здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №439 від 6 травня 2009 року.
В той же час дослідивши умови Договору купівлі-продажу земельної ділянки суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що абзацом 2 пунктом 1.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки визначено, що згідно Договору від 8 листопада 2011 року, що посвідчено приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. за реєстром про встановлення земельного сервітуту, встановлено обмеження щодо вказаної ділянки (том 1, а.с. 52).
Відповідно зважаючи на дану умову Договору купівлі-продажу земельної ділянки вбачається передчасне зазначення про укладення договору земельного сервітуту, а в цілому про існування обмежень щодо такої земельної ділянки та свідчить про укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки уже після укладення Договору земельного сервітуту.
Водночас, згідно пункту 5.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки, право власності на нерухоме майно, що є предметом цього Договору, виникає у Позивача після державної реєстрації цього права територіальним органом земельних ресурсів.
Пунктом 10.2 Договору купівлі-продажу земельної ділянки визначено, що: цей Договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, які здійснюються у порядку, визначеному чинним в Україні законодавством; зміст статей 120,123 Земельного кодексу України, статей 229-235, 377, 655, 657, 660, 662 Цивільного кодексу України роз'яснено.
Відповідно, як уже зазначене вище в даній постанові Договір купівлі-продажу земельної зареєстровано в Коростишівському районному земельному відділі, про що в книзі записів державної реєстрації зроблено запис №33 від 24 листопада 2011 року.
Оцінюючи зміст оспорюваного договору, слід звернутися до загальновизнаного принципу приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", тобто, «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам». Тому договір сервітуту, укладений особою, яка не набула у встановленому порядку повноважень власника земельної ділянки, не має наслідком виникнення законного права земельного сервітуту.
Даний правовий висновок відповідає правовому висновку, що наведено в постанові Верховного Суду по справі №906/432/19 від 16 березня 2021 року.
Водночас, апеляційний господарський суд констатує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав (момент набуття права власності). При цьому, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов'язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.
Відповідний правовий висновок наведений в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 911/1455/19, від 20 травня 2020 року в справі 911/1902/19, від 28 травня 2020 року в справі №910/5902/18.
В силу дії статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
В силу дії частин 1, 4 статті 182 Цивільного кодексу України: право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва; речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань).
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, за змістом норм статті 334 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України і статей Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно у їх набувача виникають з моменту державної реєстрації таких прав.
Отже, з урахуванням змісту наведених положень чинного законодавства колегія суддів вважає, що права власності на нерухоме майно підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.
Відтак, колегія суддів констатує, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Отже, за встановлених у справі обставин, станом на 8 листопада 2011 року Позивачу не належав титул власника земельної ділянки, яка була предметом спірного Договору земельного сервітуту, а відтак, Позивач не мав достатніх прав на розпорядження нею та передання під сервітут, шляхом укладення договору на встановлення земельного сервітуту, про що було зазначено в самому ж договорі купівлі-продажу земельної ділянки (абзац 2 пункт 1.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки).
З огляду на встановлене, на дату укладення договору земельного сервітуту Позивач не був власниками земельної ділянки, та відповідно не мав відповідного обсягу цивільної дієздатності для укладення такого договору.
Відтак, зважаючи на встановлені обставини щодо відсутності у Позивача станом на день укладення спірного договору земельного сервітуту (8 листопада 2011 року) відповідного обсягу цивільних прав для розпорядження земельною ділянкою шляхом укладення спірного договору земельного сервітуту, а відповідно й зазначення у Договору купівлі-продажу земельної ділянки умови про існування Договору земельного сервітуту колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог Позивача щодо визнання недійсним Договору земельного сервітуту та абзацу 2 пункту 1.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що Відповідачем подано до суду заяву №39 від 24 березня 2021 року про застосування строку позовної давності (том 1, а.с.143-148).
Відповідно, при розгляді справи за наслідками розгляду по суті заяви Відповідача про застосування позовної давності колегія суддів досліджує можливість судового захисту прав Позивача.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, і дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуваний договір укладено сторонами 11 листопада 2011 року, строк позовної давності сплинув 11 листопада 2014 року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову Позивачем не заявлено. Крім того, незважаючи уже на ту обставину, що як Позивач так і Відповідач є стороною оскаржуваного Договору земельного сервітуту, зважаючи на листування між Позивачем та Відповідачем щодо виконання (невиконання) умов Договору земельного сервітуту, вбачається обізнаність з усіма умовами договору земельного сервітуту та в цілому його укладення 8 листопада 2011 року.
Таким чином заява Відповідача про застосування позовної давності до вимог Позивача є такою що знайшла своє підтвердження виходячи із доказів наявних в матеріалах справи.
З огляду на зазначене, враховуючи встановлення в даній судовій постанові наявності порушеного права Позивача, зокрема про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, проте у зв'язку з пропуском Позивачем строку позовної давності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про застосування наслідків спливу такого строку, передбаченого частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України. З огляду на все зазначене колегія апеляційного господарського суду відмовляє Позивачеві в задоволенні його позову.
Враховуючи вказане апеляційний господарський суд скасовує оспорюване судове рішення (зважаючи на факт відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на безпідставність та недоведеність таких позовних вимог), та приймає нове рішення, яким відмовляє в позові в зв'язку із застосування наслідків спливу строку позовної давності (задоволивши при цьому апеляційну скаргу Позивача частково).
Що ж стосується позовних вимог Позивача про визнання протиправними дій Відповідача, з втручання у користування Позивачем земельною ділянкою кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 та зобов'язання Відповідача усунути перешкоди Позивачу в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони втручання у вільне володіння, користування та розпорядження такою земельною ділянкою та шляхом заборони Відповідачу вільного користування внутрифабричним проїздом (дорогою), який знаходиться в межах земельної ділянки, то колегія суддів зазначає.
Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту та умови пункту 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки, вимоги Позивача в частині визнання протиправними дій Відповідача, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом заборони втручання у вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, які є похідними, також задоволенню не підлягають (з огляду на існування діючого договору земельного сервітуту).
Крім того, зважаючи на твердження щодо того, що дані похідні вимоги є негаторним, а тому строк позовної давності не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, колегія суддів зазначає, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Однак, на момент звернення до суду з даним позовом Відповідач користувався земельною ділянкою Позивача на підставі спірного договору на встановлення земельного сервітуту (у визнанні якого недійсним було відмовлено), що спростовує вищевказані доводи Позивача. З огляду на все вищезазначене, апеляційний господарський суд повністю відмовляє в задоволенні позову Позивача.
Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину та оспорюваного пункту договору недійсним, проте у зв'язку з пропуском Позивачем строку позовної давності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про застосування наслідків спливу такого строку, передбаченого частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови Позивачеві в задоволенні його вимог.
Що ж до похідних вимог (про визнання протиправними дій Відповідача, з втручання у користування Позивачем земельною ділянкою кадастровий номер 1822510100:01:016:0249 та зобов'язання Відповідача усунути перешкоди Позивачу в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони втручання у вільне володіння, користування, розпорядження такою земельною ділянкою та шляхом заборони Відповідачу вільного користування внутрифабричним проїздом (дорогою), який знаходиться в межах земельної ділянки), то суд апеляційної інстанції з огляду на відмову в позові щодо визнання недійсним Договору земельного сервітуту та абзацу другого пункту 1.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки, відмовив і в задоволенні похідних позовних вимог.
Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює частково апеляційну скаргу Позивача.
Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та про порушення норм процесуального права, що в силу дії пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.
Відтак, апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області від 03 серпня 2021 року та приймає нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд апеляційної скарги суд залишає за Позивачем.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Елтех" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03 вересня 2021 року в справі №906/241/21 - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 03 вересня 2021 року в справі №906/241/21 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Справу №906/241/21 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 13 грудня 2021 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.