ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1693/21
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головея В.М.
Суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2021 (суддя Шаратов Ю.А.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси»
про стягнення 18 210,32 грн., -
У червні 2021 року АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України'Й (далі - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до КП «Теплопостачання міста Одеси» (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення пені 13 168,06 грн., 3% річних - 3 086,93 грн., інфляційні втрати - 1 955,33 грн.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу, зокрема, п. 5.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 28.11.2018) щодо своєчасного розрахунку за отриманий газ, що стало підставою для застосування до останнього відповідальності у вигляді пені, а також нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2021 позов задоволено частково, судом було зменшено розмір пені на 70%.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 9 217,64 грн. скасувати, в цій частині прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення норм матеріального права, зокрема, ст. 625 ЦК України, та процесуального, зокрема, ст. ст. 236 та 238 ГПК України, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими.
На думку скаржника, господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені на підставі ст.233 ГК України повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, зокрема, несвоєчасна сплата основного боргу з листопада 2018 року, даний випадок не є винятковим та відповідачем не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, у зв'язку з чим, скаржник вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.
Скаржник зазначає, що в даній справі сума пені за несвоєчасну оплату поставленого газу на умовах договору не є «значною» чи «надмірно» великою, виходячи із суми основного боргу по договору та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові.
На думку апелянта, зменшення розміру пені спричинить позивачу додаткові витрати та дозволить відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.
29.10.2021 до апеляційного суду від Підприємства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з урахуванням норм чинного законодавства України, яке є законним та обґрунтованим.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, учасникам справи було створено умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2018 між Товариством (постачальник) та Підприємством (споживач) було укладено договір постачання природного газу №7032/18-ТЕ-23, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).
На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2018 року по березень 2019 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 346 796,63 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані повноважними представниками сторін без претензій та скріплені печатками (а.с. 44-48).
На підтвердження проведення неповної та несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений газ позивач подав до справи виписку по операціях по Підприємству з 01.10.2018 по 31.03.2021.
Враховуючи, що позивач не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 9 217,64 грн., колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що він зроблений арифметично і методологічно правильно, з урахуванням умов договору, чинного законодавства, періодів прострочки та розміру прострочених грошових сум.
Оцінивши доводи відповідача та надані ним суду першої інстанції докази колегія суддів апеляційної інстанції незважаючи на незгоду скаржника та викладені ним у скарзі доводи щодо необґрунтованості зменшення розміру пені погоджується з висновком місцевого суду щодо зменшення розміру пені з огляду на наступне.
Так норми ЦК України та ГК України передбачають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій які підлягають стягненню, при наявності певних умов.
Частина третя ст.551 ЦК України передбачає, що суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною першою ст.233 ГК України також встановлено таку можливість.
Згідно приписів цієї статті при зменшення розміру неустойки повинно бути взяти до уваги ступень виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З викладеного вбачається, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку, слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Слід також зазначити, що при стягнені штрафних санкцій суд також повинен виходити з принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Як свідчать матеріали справи відповідач повністю сплатив заборгованість, невиконання ним зобов'язань за договором виникло з об'єктивних причин (не здійснення з ним розрахунків споживачами (населення, бюджетні установи, релігійні організації)), має тяжке фінансове становище (підприємство знаходиться на межі банкрутства).
Водночас позивач не довів наявність понесених ним збитків саме за порушення відповідачем зобов'язань за договором.
При цьому, колегія суддів враховує, що позивачем, окрім іншого, застосовано до відповідача таку міру відповідальності як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано, враховуючи вищевказані фактичні обставини та приписи чинного законодавства, зменшив розмір пені.
Доводи апеляційної скарги, що зменшення судом розміру неустойки через відсутність у нього необхідних коштів є звільненням боржника від відповідальності є помилковими, адже апелянт помилково ототожнює зменшення розміру неустойки з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, адже, зі змісту ст. 219 ГК України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, а не звільненням його від відповідальності.
Крім цього, судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта щодо зміни судом визначеного договором розміру пені, адже, в даному випадку, суд з урахуванням положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та обставин справи реалізував дискреційні повноваження щодо зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, а не порядок її обчислення, який визначено діючим законодавством та положеннями п. 7.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 28.11.2018) .
Отже, доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга АТ «НАК «Нафтогаз України» залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2021 - без змін.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на АТ «НАК «Нафтогаз України».
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2021 - залишити без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя: Головей В.М.
Судді: Разюк Г.П.
Савицький Я.Ф.