Справа № 907/106/2012
Провадження № 22-ц/4808/1750/21
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Томин
06 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.
за участю секретаря Пацаган В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Жиляка Михайла Дмитровича на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену суддею Пастернак І.А. 17 серпня 2021 року в м. Івано-Франківську у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» про заміну стягувача у виконавчому провадженні, видачу дублікатів виконавчих листів, поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчих листів до виконання з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012,
У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» звернулося в суд із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні, видачу дублікатів виконавчих листів, поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчих листів до виконання, з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012 про стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» 332040 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року, та 2823 грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.
Заява мотивована тим, що 29.12.2020 року на підставі Договору про відступлення прав вимоги б/н до ТОВ «ФК ФОРТ» перейшло право вимоги за Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року. Однак виконавчі листи на примусовому виконанні не знаходяться, ТОВ «ФК ФОРТ» не передавались, так як були втрачені первісним кредитором під час його ліквідації.
Просив замінити ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідністю «ФК ФОРТ» у справі №907/106/2012 та видати дублікати виконавчих листів щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , поновити пропущений строк для їх пред'явлення до виконання.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.08.2021 року заяву ТОВ «ФК ФОРТ» задоволено частково. Замінено стягувача Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» у виконавчому листі, виданому Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012. Видано дублікат виконавчого листа на примусове виконання вказаного рішення суду. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» строк для пред'явлення до виконання цього виконавчого листа. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Жиляк М.Д. подав апеляційну скаргу. Вважає дану ухвалу незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що боржники участі у розгляді заяви судом першої інстанції не брали, оскільки судом не повідомлялись про такий розгляд.
При цьому при вирішенні питання заміни сторони виконавчого провадження судом першої інстанції залишено поза увагою, що ІНФОРМАЦІЯ_1 основний боржник ОСОБА_2 помер. А зазначена обставина свідчить про позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями внаслідок спливу визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців. Таким чином право вимоги ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинилося.
Крім того у матеріалах справи відсутні докази втрати як первісним стягувачем, так і самим заявником ТОВ «ФК ФОРТ» оригіналу виконавчого документу, а також докази поважності пропуску заявником трирічного строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Просить ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2021 року скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити. Судові витрати стягнути із ТОВ «ФК ФОРТ».
ТОВ «ФК ФОРТ» подало відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що судом прийнято законне та обґрунтоване судове рішення. Також не погоджується з вимогою апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу. Зазначає, що апелянт не надав підтвердження вартості цих послуг та обґрунтованого розрахунку розподілу судових витрат та інших документів, що є підтвердженням витрат на ці послуги. Ордер на надання правничої допомоги не містить особистого підпису адвоката, дати засвідчення копії, а також наявності слів «з оригіналом згідно», а тому повноваження адвоката Жиляка М.Д. щодо представництва інтересів ОСОБА_1 не підтверджені. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав.
Представники ТОВ «ФК ФОРТ» та ПАТ «КБ «Надра» в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце розгляду справи належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012 задоволено позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» 332040 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року станом на 19.12.2011 року та 2823 грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору (а.с. 53-55).
На виконання вказаного рішення суду Івано-Франківським міським судом 28.02.2013 року було видано виконавчі листи.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.06.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на дане рішення суду повернуто апелянту (а.с. 87).
Доказів пред'явлення виконавчих листів до виконання, наявності відкритих виконавчих проваджень по даному рішенню суду не надано. Згідно даних пошуку в АСВП виконавчих проваджень щодо боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не знайдено (а.с. 145-146).
04.08.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» укладено Договір №GL48N718070_А_3 про відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов'язаннями, передбаченими Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року та всіма іншими похідними договорами, перейшло до ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» (а.с. 114-118).
20.08.2020 року між ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» укладено Договір №GL48N718070_А102 про відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов'язаннями, передбаченими Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року та всіма іншими похідними договорами, перейшло до ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» (а.с. 119-123).
26.08.2020 року ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС» укладено Договір про відступлення прав вимоги б/н, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов'язаннями, передбаченими Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року та всіма іншими похідними договорами, перейшло до ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС» (а.с. 124-128).
29.12.2020 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС» та ТОВ «ФК ФОРТ» укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №б/н, згідно умов якого права вимоги до позичальників, заставодавців та поручителів за кредитними договорами та всіма іншими похідними договорами, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, зокрема, за Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року та всіма іншими похідними договорами, перейшло до ТОВ «ФК ФОРТ» (а.с. 129-133).
Згідно копії Акту про втрату виконавчих листів від 04.08.2020 року, складеного уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білою І.В. на запит ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП», виконавчі документи про стягнення заборгованості з боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року були втрачені під час проведення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» у зв'язку зі зміною керівництва банку, закриттям територіальних відділень та звільненням всіх місцевих співробітників, що здійснювали судовий супровід кредитних справ (а.с. 134-135).
Задовольняючи частково заяву ТОВ «ФК ФОРТ», суд першої інстанції виходив з того, що заявником доведено, що він як новий кредитор набув право вимоги за виконавчими документами по справі №0907/106/2012, а сплив строку пред'явлення виконавчих листів до виконання не позбавляє права стягувача на його заміну. Однак враховуючи, що суду не надано доказів наявності виконавчих проваджень з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012, стягувача слід замінити за виконавчими листами, а не у виконавчому провадженні чи у справі. Вирішуючи вимоги заяви про видачу дублікатів виконавчих листів, поновлення строку пред'явлення їх до виконання, суд виходив із того, що причини втрати виконавчого листа та пропуску строку пред'явлення його до виконання є поважними, крім того заявник набув прав стягувача вже після спливу вказаного строку.
Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне.
У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин першої, другої, п'ятої статті 442 ЦПК України, зокрема у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
В постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №209/2321/14-ц (провадження №61-14605св21) зазначено, зокрема, що з аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
Заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії судового процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
У таких висновках необхідно керуватися принципом обов'язковості судового рішення та тим, що виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а незабезпечення виконання рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Сам лише факт правонаступництва у матеріальних правовідносинах, без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво, не забезпечує повної реалізації прав такої особи з виконання судового рішення, адже лише стягувач має право на отримання виконавчого листа та пред'явлення його до виконання. Таким чином, у правовій ситуації, коли у матеріальних правовідносинах відбулося правонаступництво, проте суд відмовляє у заміні у виконавчому листі сторони стягувача його правонаступником відбувається порушення принципу обов'язковості судового рішення та нівелюється правова мета звернення особи до суду, адже завдання цивільного судочинства - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі №916/617/17 (провадження №12-48гс20) зроблено правові висновки про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. З огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Відповідно до відкриття виконавчого провадження можливою є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі.
Частиною п'ятою статті 442 ЦПК України встановлено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Тобто якщо виконавче провадження не відкрито, заміна сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою.
Схожих висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 11 листопада 2021 року у справі №2218/9550/2012 (провадження №61-7096св21).
Таким чином, задовольняючи частково вимоги заяви щодо заміни стягувача, суд першої інстанції правильно взяв до уваги підстави правонаступництва та вірно вказав, що оскільки виконавче провадження з виконання рішення у цій справі не відкрито, стягувача слід замінити у виконавчих листах.
При цьому, заміна сторони у виконавчому листі не змінює строк його пред'явлення до виконання.
Що стосується доводів апелянта про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 основний боржник ОСОБА_2 помер, а отже кредитор позбавлений права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями внаслідок спливу визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, то такі не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції про заміну кредитора.
Разом з тим, щодо видачі дублікатів виконавчих листів та поновлення пропущеного строку їх пред'явлення до виконання з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012 слід зазначити наступне.
Так, відповідно до п. 17.4 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Аналізуючи зміст п. 17.4 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, єдиною підставою для видачі судом дублікату виконавчого листа є його втрата.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
Такі правові висновки сформульовано у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2018 року у справі №474/783/17 (провадження №61-29св17) та від 10 жовтня 2018 року у справі №2-504/11 (провадження №61-41846св18).
Відповідно до частини 1 статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Отже, підставою для видачі дубліката виконавчого листа є втрата його оригіналу, а підставою поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання є визнані судом поважні причини такого пропуску.
Поважними за змістом вказаної норми процесуального права визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Водночас, обов'язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 року у справі №5/229-04, від 23.05.2019 року у справі №5023/1702/12, від 21.01.2019 року у справі №916/215/15-г).
Частиною 6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
У пунктах 44-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі №2-836/11 (провадження №14-308цс19) зроблено висновок, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону №1404-VIII). У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.
За змістом пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені Законом від 2 червня 2016 року.
Пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (який втратив чинність 5 січня 2017 року), було визначено, що виконавчі листи можуть бути пред'явлені до виконання протягом одного року, якщо інше не передбачено Законом.
Разом з тим ПАТ «КБ «Надра» не зверталось із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів у даній справі, а матеріали справи не містять відомостей, що воно не могло звернутися в суд при виявленні втрати виконавчих листів для видачі їх дублікатів і, відповідно, пред'явити такі для примусового виконання.
ТОВ «ФК ФОРТ» як правонаступник ПАТ «КБ «Надра» звернулось в суд в червні 2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на пред'явлення виконавчих листів до примусового виконання.
При цьому останньому на момент укладення договору відступлення прав вимоги 29.12.2020 року було відомо про те, що виконавчі листи про стягнення заборгованості з боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за Кредитним договором №516/МК від 07.09.2007 року втрачені, про що свідчить копія Акту про втрату виконавчих листів від 04.08.2020 року, складеного уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білою І.В. на запит ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» (а.с. 134-135).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання, ТОВ «ФК ФОРТ» посилалося як на поважність причин пропуску такого строку на перебування стягувача ПАТ КБ «Надра» на стадії ліквідації та обмеження у можливості пред'явити виконавчі листи до виконання у встановлений законом строк.
Однак за змістом статей 36, 37, 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після запровадження тимчасової адміністрації Фонд (уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень) набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що запровадження процедури ліквідації банку свідчить про поважність пропуску строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання, є безпідставними.
Такі ж висновки викладено в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі №616/4465/12 (провадження №61-25805св18).
Крім того, введення тимчасової адміністрації та початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Надра» розпочалося з 05.02.2015 року, однак ще до 2015 року строк пред'явлення до виконання виконавчих листів, виданих 28.02.2013 року на примусове виконання рішення суду, ухваленого у даній справі, уже сплив, а ПАТ КБ «Надра» не вживало жодних заходів з метою їх пред'явлення до виконання.
Таким чином у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про добросовісну реалізацію стягувачем своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема учинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на виконання судового рішення. Строк пред'явлення виконавчих листів до виконання пропущено через бездіяльність стягувача, об'єктивні та поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні.
При цьому факт набуття ТОВ «ФК ФОРТ» права вимоги після закінчення строку на пред'явлення виконавчих листів до виконання не є безумовною підставою для поновлення цього строку.
Зазначеного суд першої інстанції не врахував, а тому прийшов до помилкового висновку про задоволення заяви в частині поновлення строку пред'явлення виконавчих листів до виконання та видачу їх дублікатів.
Отже ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2021 року в частині видачі дубліката виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання слід скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ «ФК ФОРТ» про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012. В іншій частині судове рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В матеріалах справи містяться ордери адвоката Жиляка М.Д. серії АТ №1016243 від 01.11.2021 року та серії АТ №1016387 на представлення ним інтересів ОСОБА_1 (а.с. 178, 194); копія Договору №ЦС-173/21 (про надання правової допомоги) від 01.11.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «ЖИЛЯК ТА ПАРТНЕРИ» в особі керуючого бюро Жиляка М.Д. (а.с. 195-196); розрахунок гонорару (витрат) на правову допомогу від 01.11.2021 року (додаток №1 до Договору №ЦС-173/21 (про надання правової допомоги) від 01.11.2021 року) по виконаній роботі у апеляційній інстанції на суму 16600,00 грн. (а.с. 197); копія Акту №1 прийому-передачі наданих послуг від 23.11.2021 року на суму 11000,00 грн. та копія Акту №2 прийому-передачі наданих послуг від 03.12.2021 року на суму 5600,00 грн.; копії рахунків №ЦС-173/21/1 від 01.11.2021 року на суму 8300,00 грн. (а.с. 198) та №ЦС-173/21/2 від 23.11.2021 року на суму 8300,00 грн.; квитанції №0.0.2324367367.1 від 01.11.2021 року на суму 8300,00 грн. та №0.0.2354406205.1 від 24.11.2021 року на суму 8300,00 грн., а також докази відправлення таких документів іншим учасникам справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частинами 1-6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Оскільки апеляційним судом задоволено частково апеляційну скаргу, колегія вважає, що є наявними підстави для стягнення з ТОВ «ФК ФОРТ» на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, Верховний Суд у постанові від 02.07.2019 року у справі №810/795/18 зазначали про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31.07.2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), додатковій постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року в справі №734/2313/17 (провадження №61-7550св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).
Згідно з актами прийому-передачі наданих послуг від 23.11.2021 року та від 03.12.2021 року, адвокат надав таку правничу допомогу: ознайомлення із матеріалами та обставинами справи; зібрання доказів по справі; вивчення практики Верховного Суду з приводу правових висновків у однакових правовідносинах; написання (складання) відповідно до вимог ЦПК України процесуальних документів (апеляційної скарги в рамках оскарження ухвалиІвано-Франківського міського суду від 17 серпня 2021 року у справі №0907/106/2012), на що ним витрачено 11 годин, сума витрат - 11000,00 грн. (при вартості однієї години 1000,00 грн.); написання (складання) відповідно до вимог ЦПК України письмових пояснень щодо питань розгляду апеляційної скарги - 2000,00 грн. (при вартості однієї години 1000,00 грн.); представництво інтересів клієнта у Івано-Франківському апеляційному суді - 3600,00 грн. (при вартості однієї години 1200,00 грн.).
ТОВ «ФК ФОРТ» у відзиві на апеляційну скаргу посилався, зокрема, на неспівмірність витрат на правову допомогу апелянта, оскільки визначенні адвокатом Жиляком М.Д. суми витрат на правову допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Оцінюючи докази, надані апелянтом на підтвердження витрат на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що такі частково підтверджують витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованими.Однак наявні докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При цьому апеляційний суд зазначає, що ознайомлення із матеріалами та обставинами справи, зібрання доказів та написання представником боржника апеляційної скарги вочевидь не вимагало від адвоката витрат часу у вказаному обсязі (11 годин), а судове засідання в суді апеляційної інстанції тривало близько 15 хвилин, а не 3 години як зазначено адвокатом.
Враховуючи складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 8300,00 грн.
А з врахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні заяви суд вважає, що з ТОВ «ФК ФОРТ» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 5533,34 грн. витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жиляка Михайла Дмитровича задовольнити частково.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2021 року в частині видачі дубліката виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 29.11.2012 року по справі №0907/106/2012 - відмовити.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» (податковий номер 42725156, адреса: вул. Мечникова, 16, м. Київ, 01021) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 302 (триста дві) грн. 67 коп. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 5533 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 34 коп. витрат на правову допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: О.В. Пнівчук
В.А. Девляшевський
Повний текст постанови складено 13 грудня 2021 року.