Справа № 286/1999/21
13 грудня 2021 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Кулініча Я. В.
з секретарем Грищенко Н. А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Овруч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики , -
ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на її користь 8680,00 грн. заборгованості за договором позики, 3% річних у сумі 108,00 грн., пені -473,72 грн., втрати інфляції - 351,47 грн. та сплачений судовий збір, мотивуючи тим, що протягом тривалого часу в 2020 році відповідач взяла у неї в борг 8680,00 грн.. У вересні відповідачка погодилася, що розпочне віддати кошти, але цього не зробила. Останній раз пообіцяла віддати гроші до Нового року, тобто до 31 грудня 2020 року. На даний час гроші не повернуті. Листування велося телефоном у додатку Viber. В січні 2021 року відповідачка взагалі перестала відповідати на її повідомлення. У зв'язку з неналежним виконанням договору вважає, що з відповідачки повинно бути стягнуто 3% річних, пеню та втрати від інфляції.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників справи не надходило.
Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений строк не надала, ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження отримала 20.08.2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення, що містяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до переписки у додатку «Viber» паперова копія яких була надана позивачем, особа, яка зазначена під ім'ям « ОСОБА_2 » 07.03.2020 звернулася до особи на ім'я « ОСОБА_1 » з проханням позичити їй кошти у розмірі 2 000 грн., які просила перерахувати на номер картки НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .
Згідно переказів, 07.03.2020 року на ім'я ОСОБА_2 було переведено кошти на суму 2024,06 грн., 13.03.2020 року на суму 1605,74 грн., 29.03.2020 на суму 2020,84 грн. та 15.04.2020 на суму 1530,33 грн. (а.с.7-10).
У подальшому тривало спілкування з приводу повернення позичених грошей на суму 8680,00 грн.. Користувач під ім'ям « ОСОБА_2 » зобов'язалась повернути кошти до Нового року (а. с. 12-43).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 3 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У постанові від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення і дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики та його умов.
Позивачем не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження укладення з відповідачкою договору позики.
Переписка у додатку «Viber», на яку сторона позивача посилається як на правочин вчинений у письмовій формі, не є доказом укладення договору позики, оскільки не дозволяє ідентифікувати особу з якою відповідач вела листування, а у виписках переказів відсутнє його призначення та дані особи, яка здійснювала переказ. Зазначено лише дані відповідача. Тобто, відсутнє підтвердження факту переказу спірних коштів позивачем відповідачу саме на умовах договору позики.
Відтак, суд приходить до висновку про недоведеність обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, тому заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати не відшкодовуються, оскільки в позові відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Я. В. Кулініч