Провадження номер 2/741/136/21
Єдиний унікальний номер 741/1196/20
іменем України
13 грудня 2021 року м. Носівка
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді Крупини А.О.,
з участю секретарів судового засідання Качан О.В., Сокирки Є.В., Богдан Н.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Ями С.С. ,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_4 ,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Носівка у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Носівської об'єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_6 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень та скасування реєстраційного запису про право власності на земельну ділянку,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 0,52 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2020 року.
Позивачем було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та подано в електронному вигляді до відділу у Носівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, однак у внесенні відомостей щодо вказаної вище земельної ділянки до Державного земельного кадастру рішенням № НВ-7401541772020 та протоколом № ПП-7400912512020 було відмовлено, оскільки:
- електронний документ не відповідає даним Державного земельного кадастру;
- в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, розташовані земельні ділянки: кадастровий номер 74123887000:01:001:0711, площа співпадає на 7,7332% та кадастровий номер 7423887000:01:001:1780, площа співпадає на 6,7314 %.
Позивач стверджував, що ситуація, яка виникла, є наслідком того, що його мати отримала у 1998 році державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,52 га, розміщену по АДРЕСА_1 , однак після її смерті в подальшому частина цієї земельної ділянки була передана суміжним землекористувачам, зокрема:
рішенням Червонопартизанської сільської ради від 23 грудня 2008 року площею 0,0491 га ОСОБА_7 , яким в подальшому було оформлено кадастровий номер 74123887000:01:001:0711;
рішенням від 16 листопада 2017 року Носівської міської ради ОСОБА_4 , яким в подальшому було сформовано свою земельну ділянку площею 0,3232 га, в т.ч. за рахунок суміжних землекористувачів по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , з присвоєнням кадастрового номеру 7423887000:01:001:1780.
Таким чином, не визнаючи спадщину відумерлою, як Червонопартизанська сільська, так і Носівська міська ради фактично розпорядились земельною ділянкою матері позивача ОСОБА_8 , спадкоємцем якої він є, не маючи на це ніяких прав.
Посилаючись на викладене вище, оскільки позивач позбавлений можливості зареєструвати визнане судом право власності на земельну ділянку площею 0,52 га, а також позбавлений взагалі можливості прийняти таку спадщину, просив суд визнати недійсним рішення 16 сесії 5 скликання Червонопартизанської сільської ради Носівського району Чернігівської області від 23 грудня 2008 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0491 га, кадастровий номер 74123887000:01:001:0711 для ведення особистого селянського господарства, а також визнати недійсним рішення 29 сесії 7 скликання № 27/29/VII Носівської міської ради Носівського району Чернігівської області від 16 листопада 2017 року в частині затвердження документації із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,3232 га, кадастровий номер 7423887000:01:001:1780 для ведення особистого селянського господарства, а також скасувати реєстраційний запис про право власності за номером 23991581 від 15 грудня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,3232 га, кадастровий номер 7423887000:01:011:1780, яка призначена для ведення особистого селянського господарства на території с. Володькова Дівиця Носівського району Чернігівської області.
Окрім цього, у позові порушено питання про стягнення з Носівської міської ради на користь позивача судові витрати, пов'язані з наданням юридичних послуг адвоката в сумі 3000 (три тисячі) гривень.
Ухвалою судді Носівського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року було відкрито загальне позовне провадження в даній цивільній справі та встановлено процесуальні строки для подання сторонами у справі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення (а. с. 31).
Іншою ухвалою судді від 07 жовтня 2021 року витребувано з архівного відділу Носівської районної державної адміністрації Чернігівської області копію рішення 16 сесії 5 скликання Червонопартизанської сільської ради від 23 грудня 2008 року, яке було надано суду 11 листопада 2020 року (а. с. 36, 77-79).
В установлені строки до суду надійшов відзив від представника відповідача, у відповідності до якого заявлені позовні вимоги не визнано у зв'язку з їх необґрунтованістю та їх недоведеністю ОСОБА_1 . Зазначив, що до 07 листопада 2017 року позивач ніяких законних прав на земельну ділянку покійної ОСОБА_8 не мав, земельна ділянка площею 0,52 га не мала кадастрового номера, а при передачі ділянки у власність ОСОБА_4 рада не володіла інформацією про її накладення на інші земельні ділянки (а. с. 40-43).
Позивачем надано до суду відповідь на відзив Носівської міської ради, за змістом якого спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а, відтак, незалежно від часу прийняття спадщини саме ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,52 га, що підтверджується рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2017 року у справі № 741/1273/17, а відсутність відомостей про дану земельну ділянку на публічній кадастровій карті України не було підставою для часткової її передачі у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , адже в силу Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельні ділянки право власності або користування на які виникло до 2004 року, є сформованими незалежно від присвоєння кадастрового номеру (а. с. 55-58).
Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 20 січня 2021 року провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Чернігівського апеляційного суду у справі № 741/1618/18 за позовом ОСОБА_1 до Носівської ОТГ в особі Носівської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування (а.с.179,180) та відновлено ухвалою суду від 03 лютого 2021 року (а. с.190).
Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 17 березня 2021 року підготовче провадження в даній цивільній справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 208).
У судове засідання 09 грудня 2021 року представник відповідача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
У судове засідання 09 грудня 2021 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_6 не з'явилась, подавши письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги ОСОБА_1 вважала законними та такими, що підлягають задоволенню (т. 1, а. с. 231).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_7 , будучи повідомленим судом про дату, час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, до суду не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позов та жодних заяв чи клопотань до суду не подавав.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, та пояснив, що між позивачем та третіми особами ОСОБА_4 та ОСОБА_7 існує спір щодо частини спірної земельної ділянки площею 0,52 га по АДРЕСА_1 . Дана земельна ділянка, попри відсутність кадастрового номера та невнесення її до публічної кадастрової карти України, належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , адже прийнята у спадок після смерті матері ОСОБА_8 , що підтверджено рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2020 року. Вважає, що Червонопартизанська сільська рада та Носівська міська рада необґрунтовано прийняли рішення відповідно від 23 грудня 2008 року та від 16 листопада 2017 року, якими фактично передали частини цієї земельної ділянки у власність третім особам у справі.
У судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - адвокат Семенок В.І. пояснив, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 0,3232 га по АДРЕСА_3 для ведення особистого селянського господарства на законних підставах, а вказані у позові обставини не можуть бути достатніми для позбавлення ОСОБА_4 такого права. На момент оформлення права власності на дану земельну ділянку остання була вільною у розумінні земельного законодавства та тривалий час не використовувалась за призначенням. У справах про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно належним відповідачем має бути особа, за якою зареєстровано таке право, тобто ОСОБА_4 , натомість останній за своїм процесуальним статусом є лише третьою особою.
Допитаний судом як свідок ОСОБА_9 дав показання, що працює директором ТОВ «РайЗем», що спеціалізується на проведенні землевпорядних робіт. У серпні 2017 року до нього із заявою звернувся ОСОБА_4 , надавши копію рішення Носівської міської ради від 13.07.2017 року про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,3300 га. При виїзді на місце було проведено роботи по обміру вказаної ОСОБА_4 земельної ділянки у вказаній конфігурації, а після перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) ОСОБА_4 було погоджено такі межі з суміжними землекористувачами, зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Свідок дав показання, що суміжна земельна ділянка по АДРЕСА_1 була вільною, про що свідчила відсутність кадастрового номера, а про існування в ОСОБА_8 державного акта на землю старого зразка він не знав та не міг знати. Відтак, розроблений ТОВ «РайЗем» проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,3232 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства відповідає вимогам нормативних документів. Пізніше у липні 2018 року ТОВ «РайЗем» було проведено обмір земельної ділянки в АДРЕСА_1 та встановлено розбіжність у конфігурації земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні, та земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_8 згідно з державним актом ІІІ-ЧН № 048136 від 30 квітня 1998 року.
Заслухавши пояснення представника позивача, позивача, представника третьої особи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Так, за ст. 4 ЦПК України до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також в інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини, громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що рішенням Носівського районного суду від 17 січня 2020 року у справі № 741/1618/18, яке набуло законної сили, визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,52 га, яка призначена для ведення особистого підсобного господарства, розташована на території с. Володькова Дівиця (колишня назва - Червоні Партизани) Носівського району Чернігівської області та належала ОСОБА_8 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧН № 048136, який був зареєстрований в Книзі записі державних актів на право приватної власності на землю за № 243 від 30 квітня 1998 року, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1,10-11, 187).
З наявного у матеріалах справи копії державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧН № 048136, виданого 30 квітня 1998 року, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 243, вбачається, що ОСОБА_8 на підставі рішення Червонопартизанської сільської ради народних депутатів № 16 від 28 травня 1998 року було передано в с. Червоні Партизани у приватну власність земельну ділянку площею 0,52 га в межах згідно з планом для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 14).
Рішенням 16 сесії 5 скликання Червонопартизанської сільської ради Носівського району Чернігівської області від 23 грудня 2008 року було передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0491 га, яка розташована на території Червонопартизанської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с.123).
Затвердженню вказаного вище рішення передувало виготовлення приватним підприємством «Приватзем-ОВ» Технічної документації по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 118-132).
Пізніше рішенням Носівської міської ради від 16 листопада 2017 року № 27/29/VII (додаток 2) було затверджено документацію із землеустрою щодо виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки відповідно до реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі ОСОБА_4 в с. Володькова Дівиця Носівського району Чернігівської області для ведення особистого селянського господарства 0,3232 га кадастровий номер 7423887000:01:001:1780 та передано у власність (т.1, а.с.17,18). Попередньо ТОВ «РайЗеМ» було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,3232 га громадянину України ОСОБА_4 за адресою: Носівська міська рада, с. Володькова Дівиця (т.1., а.с.133-173).
Матеріали справи містять Інформацію з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки кадастровий номер 7423887000:01:001:1780, площею 0,3232 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства за адресою: Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Володькова Дівиця, власником якої зазначено ОСОБА_4 . При цьому, підставою для виникнення права власності слугувало рішення Носівської міської ради «Про затвердження документації із землеустрою та передачу у власність земельних ділянок» від 16 листопада 2017 року № 27/29/VII (т. 1, а. с. 21).
Разом з цим, з такої ж Інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 74123887000:01:001:0711 вбачається, що відомості про таку земельну ділянку відсутні (т. 1, а. с. 23).
Рішенням Державного кадастрового реєстратора відділу у Носівському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 15 липня 2020 року № НВ-7401541772020 за результатами розгляду заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру від 15 липня 2020 року та доданих до неї документів було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки має місце перетин ділянок з ділянкою 74123887000:01:001:0711, площа співпадає на 7,7332%. Перетин з ділянкою 7423887000:01:001:1780. Площа співпадає на 6,7314 % (т. 1, а. с. 12).
Таким чином, спір між сторонами виник у зв'язку з прийняттям Червонопартизанською сільською радою Носівського району (правонаступник Носівська міська рада) та Носівською міською радою рішень про затвердження Технічної документації по приватизації земельної ділянки та документації із землеустрою щодо виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, якими, на думку позивача, обмежується його право на реєстрацію за ним права власності на земельну ділянку, прийняту у спадок після смерті матері ОСОБА_8 .
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України.
Так, згідно з вимогами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.
Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. «б» ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Як установлено у статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки як об'єкта права передбачає визначення її площі, меж, цільового призначення та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Разом з цим, відповідно до п. 2 розділу VII. Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Таким чином, земельна ділянка ОСОБА_8 , право власності на яку підтверджується копією державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧН № 048136, виданого 30 квітня 1998 року, який був зареєстрований в Книзі записі державних актів на право приватної власності на землю за № 243, що розташована в с. Червоні Партизани площею 0,52 га в межах згідно з планом для ведення особистого селянського господарства є сформованою, незалежно від присвоєння їй кадастрового номера чи відображення на публічній кадастровій карті України.
Вказаний вище держаний акт, незважаючи на наявні в ньому описки щодо дати рішення відносно дати реєстрації акта у Книзі записів державних актів на землю, є чинним.
У той же час відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Відповідно до правовій позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
При цьому, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Отже, ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , став власником вищевказаної земельної ділянки з часу відкриття. спадщини.
У відповідності до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів.
За нормами ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з ч. 1 ст.155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Системний аналіз наведених вище положень ч. 1 ст. 15, ст. 21 ЦК України в сукупності з ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 155 ЗК України свідчить про те, що, вирішуючи питання про незаконність та скасування спірних рішень органів місцевого самоврядування та відповідних їм правовстановлюючих документів, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо порядку набуття прав на земельну ділянку, а й факт порушення такими актами прав особи, яка звернулась до суду за захистом порушених прав.
Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Суд повинен установити чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установлених обставин суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зважаючи на зміст ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідач як орган місцевого самоврядування зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з наведених обставин справи, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення позовних вимог, адже прийнятими рішеннями орган місцевого самоврядування порушив законні права позивача, як спадкоємця ОСОБА_8 , якій на праві власності належала земельна ділянка. Також орган місцевого самоврядування не урахував того, що на момент прийняття оскаржуваних рішень земельні ділянки ОСОБА_7 та ОСОБА_4 відповідно до технічної документації були частково сформовані за рахунок суміжної земельної ділянки померлої ОСОБА_8 , що потягло за собою їх часткове накладення у системі координат земельних ділянок Державного земельного кадастру, та позбавило ОСОБА_1 можливості зареєструвати земельну ділянку по АДРЕСА_1 за собою.
Фактичне накладення земельних ділянок третіх осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на земельну ділянку, що належала ОСОБА_8 , у судовому засіданні стороною позивача підтверджено належними та допустимими доказами.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів стосовно того, що спадщина після смерті ОСОБА_8 у встановленому порядку визнавалась відумерлою, а відтак перейшла у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, що надавало б можливість відповідачу приймати рішення, зокрема, щодо розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .
Отже, відповідач у справі фактично передав у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_4 частину земельної ділянки ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 з частковим накладенням площі відповідно на 7,7332% та 6,7314 % без урахування того, що на момент її передачі така земельна ділянка не належала до категорії земель державної та комунальної власності, що позбавляло відповідача права розпоряджатися такою ділянкою.
Щодо позовних вимог про скасування реєстраційного запису про право власності за номером 23991581 від 15 грудня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,3232 га, кадастровий номер 7423887000:01:011:1780, яка призначена для ведення особистого селянського господарства на території с. Володькова Дівиця Носівського району Чернігівської області суд виходить з такого.
З інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 139851365, вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7423887000:01:001:1780, площею 0,3232 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою: Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Володькова Дівиця (т. 1, а. с. 21).
Разом з цим, під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 (далі - Закон № 1952) викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст зазначеної правової норми вказує на те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
До суду із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2020 року, позовних вимог про припинення речових прав на земельну ділянку ОСОБА_4 , зареєстрованих відповідно до законодавства, не порушував, при цьому 16 січня 2020 року, тобто на час звернення до суду, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Окремо суд ураховує, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» передбачено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення:
1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. А, отже, до переліку таких рішень не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту, а саме: скасування записів державного реєстратора, - після внесення змін до статті 26 Закону № 1952 не може призвести до захисту або відновлення порушеного права позивача, є неефективним, а тому у цих правовідносинах такі позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У частині вирішення позовної вимоги про стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням юридичних послуг адвоката, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач подав такі докази: договір про надання юридичних послуг від 01 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 24), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 313 (т. 1, а. с. 25), розрахунок вартості наданих юридичних послуг відповідно до договору про надання юридичних послуг від 01.10.2020 року (т.1, а. с. 26), копію квитанції № 049578 від 01.10.2020 р. на суму 3000 (три тисячі) грн. про сплату за юридичні послуги (т.1, а.с.27), попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 01.10.2020 (т.1, а. с. 28). Водночас, представником позивача було додатково подано розрахунок вартості наданих юридичних послуг відповідно до договору про надання юридичних послуг (за переліком) від 01.10.2020 року (т.1, а. с. 238), квитанцію № 049583 від 28.08.2020 р. на суму 2000 (дві тисячі) грн. про сплату за юридичні послуги (участь у судовому засіданні) (т. 1, а. с. 239), рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару від 16.04.2021 р. (т.1, а. с. 240).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Розмір гонорару як форми винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з принципом змагальності, закріпленим, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Відповідно до частини 5 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача Носівської міської ради про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Визначаючи конкретний розмір витрат на правничу допомогу, суд враховує також передбачений п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України принцип пропорційності розподілу судових витрат в залежності від розміру задоволених позовних вимог. При цьому, позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру, з яких підлягають задоволенню лише дві вимоги.
Як зазначено в п. 36 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК).
Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).
Відповідно до ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Носівської об'єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень та скасування реєстраційного запису про право власності на земельну ділянку задовольнити частково.
Визнати недійсним рішення 16 сесії 5 скликання Червонопартизанської сільської ради Носівського району Чернігівської області від 23 грудня 2008 року в частині безоплатної передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_7 площею 0,0491га, яка розташована на території Червонопартизанської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 74123887000:01:001:0711).
Визнати недійсним рішення 29 сесії 7 скликання № 27/29/VII Носівської міської ради Носівського району Чернігівської області від 16 листопада 2017 року в частині затвердження документації із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,3232 га, кадастровий номер 7423887000:01:001:1780.
Стягнути з Носівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з наданням юридичних послуг адвоката в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Стягнути з Носівської міської ради на користь держави судовий збір у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Носівська міська рада Чернігівської області, юридична адреса: 17100, вул. Центральна, буд. 20, м. Носівка Ніжинського району Чернігівської області, код згідно з ЄДРПОУ 04061984.
Третя особа: ОСОБА_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .
ОСОБА_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 .
ОСОБА_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_7 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну і резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 13 грудня 2021 року.
Суддя А.О. Крупина