Номер провадження 22-ц/821/1719/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/154/19 Категорія: 304090000 Прилуцький В. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
13 грудня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Єльцова В.О., Карпенко О.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1
розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 липня 2021 року, постановлене від головуванням судді Прилуцького В.О. у Смілянському районному суді Черкаської області 22.07.2021 року у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку, зупинення нарахування відсотків та скасування нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, -
14.01.2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду позовом про стягнення заборгованості за кредитом з ОСОБА_1 в сумі 39895 грн. 13 коп.
ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просила суд відновити залишок коштів на рахунку, зупинення нарахування відсотків та скасування нарахованих відсотків за користування кредитними коштами.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16.07.2020 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» вказує, що 26 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, які викладені на сайті www.privatbank.ua Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві б/н від 26 лютого 2011 року.
Заявою відповідача ОСОБА_1 підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі 13000 грн. та відповідачу надано у користування кредитну картку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі якого відповідач при укладені договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Банк свої зобов?язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов?язалась повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме: згідно з п. 2.1.1.5.7., 2.1.1.12.1, 2.1.1.12.2., але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не сплатила своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов?язаннями.
Таким чином, у порушення п. 2.1.1.5.5 договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов?язання за вказаним договором не виконала.
Згідно з п. 2.1.1.12.2 договору сторони дійшли згоди, що у разі непогашення боргових зобов?язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені витрати, за користування кредиту клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування, та викладені на банківському сайті з розрахунку 365/366 календарних днів на рік. У зв?язку із зазначеними порушеннями зобов?язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач ОСОБА_1 має заборгованість - 39895 грн. 13 коп., яка складається з: 29347 грн. 09 коп. заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 29347 грн. 09 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 10548 грн. 04 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Представник позивача за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 26 лютого 2011 року у розмірі 39895 грн. 13 коп. та судові витрати у розмірі 1921 грн.
Представник позивача вказав, що проти зустрічного позову ОСОБА_1 заперечує у повному обсязі, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено того факту, що саме не з її вини було списано кредитні кошти, а також в зв'язку з тим, що вона не вжила негайних дій для повідомлення банку про здійснення незаконних операцій з її карткою, а тому банк не несе відповідальність за такі дії та не повинен відшкодовувати збитки.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити у його задоволенні. Вказала, що вона дійсно 26 лютого 2011 року отримала в «Приват Банку» картку для виплат, однак жодних умов та правил надання банківських послуг вона не підписувала та не знала. Який кредитний ліміт міститься на карті, та які умови користування нею. Відповідач вказує, що під час отримання картки їй не повідомили про те, що на карті встановлено ліміт в 13000 грн., вона користувалась кредитною карткою, однак всю заборгованість виплатила. Борг, на думку відповідача, за первісним позовом виник, в зв'язку з тим, що 06 березня 2018 року без її волі з її рахунку було знято кошти в розмірі 20205 грн. 56 коп. ОСОБА_1 відразу повідомила про це банк, однак кошти на її рахунок повернуто не було та на них банк ще й почав нараховувати відсотки. Вона просила суд задовольнити позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» та відновити залишок коштів на рахунку на момент шахрайських дій - 7 березня 2018 року.
Зустрічний позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 26 лютого 2011 року між нею та банком був укладений кредитний договір та відкрито картковий рахунок. Згідно умов договору вона 21 січня 2013 року отримала кредитну картку «Універсальна» із строком дії до лютого 2020 року. Крім того позивач за зустрічним позовом вказала, що має ще дві картки банку, прив'язані до фінансового номера, одна із них зарплатна. Даними картками вона користувалась відповідно до Умов та правил банку.
В період з 6 по 7 березня 2018 року без її згоди було переведено кошти в розмірі 20205 грн. 56 коп. на рахунок невідомої особи. ОСОБА_1 посилається, що не давала нікому ні особистих даних, ні дозволу на здійснення такої операції. Тому вважає, що вказані кошти були зняті внаслідок шахрайських дій .
ОСОБА_1 просила відновити залишок коштів, що існував до спірної операції , припинили нарахування відсотків та скасувати нараховані проценти, штрафи , пеню.
7 березня 2018 року за даним фактом вона звернулась до поліції щодо незаконного зняття коштів невідомими особами та до ЄРДР були внесені відомості про кримінальне правопорушення , за ч. 1 ст. 185 КК України.
ОСОБА_1 просила задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 липня 2021 року в задоволенні позову АТ КБ «Приват банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено у повному обсязі.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приват Банк» про відновлення залишку коштів на рахунку, зупинення нарахування відсотків та скасування нарахованих відсотків за користування кредитними коштами - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу через суд першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що будь-яких платіжних доручень ОСОБА_1 не складала та не скеровувала їх АТ КБ (Приватбанк» ні у паперовому вигляді, ні у електронному вигляді з використанням електронної системи «Приват-24», або будь-якої іншої клієнтської системи. Відомостей про засоби верифікації (логінів, паролів, ключів електронного підпису), за допомогою яких міг бути здійснений несанкціонований доступ третьою особою до системи дистанційного обслуговування, скаржник також нікому не надавала.
Скаржник вказує, що відповідно до пунктів 1.1.2.1.13; 1.1.2.1.21 Умов та правил надання банківських послуг передбачені обов?язки клієнта, згідно яких клієнт зобов?язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи про факт втрати/викрадення картки, стікера PayPass, ПІНа, SIM-картки мобільного телефону або отримання повідомлень про їх незаконне використання, несанкціоновані транзакції за його рахунками.
Оскільки скаржник, зрозумівши, що кошти з її карток викрадені, то вона добросовісно виконала умови договору, звернувшись з цього приводу у відділення АТ КБ «ПриватБанк» та на гарячу лінію 3700. Також ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області, яку зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та інші події Смілянського ВП ГУНП В Черкаській області за № 2232 від 07.03.2018 року.
ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції не надав будь-якої оцінки наданим ОСОБА_1 поясненням та доказам про те, що спірна заборгованість за тілом кредиту утворилась в період з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року, в результаті несанкціонованої транзакції невстановленими особами за кредитним рахунком ОСОБА_1 , кредитних коштів за рахунок банку фактично нею не отримувались та надання кредитної послуги вона не замовляла.
Також скаржник вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано зазначив у рішенні, що ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів несанкціонованого зняття коштів, внаслідок чого, на думку суду, нею була допущена власна недбалість, яка могла сприяти незаконному використанню фінансового номера телефону, несанкціонованого доступу до її карткового рахунку і здійснення платіжних операцій, оскільки такі висновки суду спростовуються зібраними у справі матеріалами, зокрема, доказами письмових звернень скаржника до банку та поліції з приводу несанкціонованого зняття коштів.
ОСОБА_1 зазначає, що дії АТ КБ «Приватбанк», який спочатку визнав протиправність зняття коштів з рахунків скаржника, що підтверджується матеріалами справи, тоді, як в подальшому, подав позов про стягнення з скаржника заборгованості та заперечив обставини несанкціонованого зняття кредитних коштів зловмисниками, є такими, що суперечать його попередній поведінці, і є недобросовісними.
На думку скаржника, було порушено право ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд, оскільки, у рішенні суду відсутні жодні висновки щодо оцінки доказів скаржника, які були конкретними, доречними та важливими.
Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що матеріали справи не містять даних про те, що банком доведено факт повідомлення нею стороннім особам відомостей, які б сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікатора номера (коду) або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, як власне даних про пере випуск нею кредитної картки.
В апеляційній скарзі вказується, що суд першої інстанції порушив процесуальні права ОСОБА_1 , оскільки суд необґрунтовано відмовив у клопотанні про витребування доказів, де зазначалося наступні прохання суду: 1. Витребувати у оператора мобільного зв?язку ТОВ «Лайфселл» відомості про причини збою в роботі мобільного номеру ОСОБА_1 НОМЕР_1 та причини блокування її номеру в період з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року, із зазначенням осіб причетних до цього.
2. Витребувати у оператора мобільного зв?язку ТОВ «Лайфселл» журнал усіх сеансів зв?язку: вхідних, вихідних, та таких, що не відбулися із зазначенням номерів абонентів, ІМЕІ пристрою рухомого (мобільного) зв?язку, обсягу передбачених та отриманих даних (часу розмови) та відомостей стосовно розташування базових станцій, за допомогою яких здійснювався зв?язок абонентом мобільного номеру НОМЕР_1 в період з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року; зміст отриманих в період часу з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року SMS - повідомлень.
3. Витребувати у АТ КБ «Приватбанк» матеріали службового розслідування за фактом викрадання коштів у ОСОБА_1 в загальному розмірі 20205 грн. 56 коп. шахрайським шляхом із використанням несанкціонованого доступу до додатку «Приват24» та вхідних дзвінків та повідомлень з фінансового номеру телефону відповідача НОМЕР_1 без відома та волевиявлення останньої, за допомогою якого було створено та проведено несанкціонований платіж з рахунку АТ КБ «Приватбанк».
4. Витребувати в АТ КБ «Приватбанк» витяг з журналів автоматизованих систем, які обробляли транзакції по картках № НОМЕР_5, № НОМЕР_6 та № НОМЕР_2 в період часу з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року, і якими було здійснено: реєстрація користувача, приймання повідомлень від користувача, аутентифікація користувача, зокрема, перевірка ЕЦП клієнта, декодування повідомлення, а також інформацію про користувача системи, який скористався картками, включаючи дату та час його реєстрації у системі.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.07.2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про відновлення залишку коштів на рахунку, зупинення нарахування відсотків та скасування нарахованих відсотків за користування коштами і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 від 09.12.2019 року.
В іншій частині рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.07.2021 року залишити без змін.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу відповідача від банку не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
За встановлених судом обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі сторін на підставі наявних у справі доказів згідно вимог цивільно - процесуального закону.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, щодо відмови у задоволенні первісного позову банку рішення суду не оскаржується сторонами.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «Приват Банк» про відновлення залишку коштів на рахунку, зупинення нарахування відсотків та скасування нарахованих відсотків за користування кредитними коштами , суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, вказавши в рішенні, що у відповідача за первісним позовом відсутня заборгованість за поточним тілом кредиту, тому відсутня заборгованість і за рештою позовних вимог, вказавши в рішенні, що позивачем не доведена обґрунтованість позовних вимог та не підтверджена належними й допустимими доказами.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про відновлення залишку коштів на рахунку, зупинення нарахування відсотків та скасування нарахованих відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що факт шахрайських чи протиправних дій при здійсненні переказу коштів з карткового рахунку відповідача за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами, так як сам по собі факт внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та проведення досудового розслідування не є доказом вчинення шахрайства з грошовими коштами позивача за зустрічним позовом.
Суд встановив, що спірні операції були здійсненні з використанням фінансового телефону ОСОБА_1 , в день здійснення операцій телефон не працював, але відповідач не зверталась до оператора мобільного зв'язку і цей день, а звернулась лише 18 червня 2019 року, тобто через рік після дати оспорюваних грошових переказів. Тому суд послався, що вказані обставини свідчать про відсутність порушень прав ОСОБА_1 банком, а за таких обставин, відсутні підстави для задоволення вимог зустрічного позову.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції згідно до розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «ПриватБанк» до заяви про зменшення позовних вимог (а. с.42 т.1), загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 17 грудня 2020 року становить 39895 грн. 13 коп. та складається з наступного: 29347 грн. 09 коп. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 29347 грн. 09 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість з нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 10548 грн. 04 коп. грн. - заборгованість з відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України ; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 41592,80 грн.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що немає підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_1 у зв'язку з відсутності боргу у вказаний позивачем період. Даний факт підтверджено вказаним вище розрахунком боргу ОСОБА_1 .
Як вказувалось вище, відмова у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості сторонами не оскаржується в апеляційному порядку.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Приват Банк» про відновлення залишку коштів на рахунку, зупинення нарахування відсотків та скасування нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, то як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції щодо ОСОБА_1 були вчинені протиправні дії, а саме : з використанням телефонного номеру НОМЕР_3 в системі дистанційного обслуговування клієнтів «Приват-24» був здійснений випуск картки № НОМЕР_4 , з якої того ж дня були зняті кошти за допомогою IVR-меню у банкоматі Приватбанку на загальну суму 20205 грн. 56 коп. (а. с. 161-163,164 т.1), за фактом яких відкрито кримінальне провадження № 12018250230000483 (а. с. 99).
ОСОБА_1 просила суд зобов?язати АТ «Приват Банк» припинити нарахування за кредитним договором № б/н від 26.02.2011 року та скасувати нараховані за цим кредитним договором проценти, пені та інші штрафні санкції за користування використаним кредитним лімітом.
Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно до частин сьомої, восьмої, дев'ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов?язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред?явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред?явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18).
Відповідно до даних розрахунку заборгованості - заборгованість за поточним тілом кредиту у ОСОБА_1 відсутня (а. с. 42 т.2)
Крім того, з Умов та правил надання банківських послуг (а. с. 10-24 т.1), в анкеті - заяві (а. с. 8 т. 1), та у довідці про умови кредитування (а. с. 9 т. 1) відсутнє поняття «прострочене тіло».
Виходячи з висновку постанови Верховного Суду від 04.11.2020 року у справі № 720/1394/19 в матеріалах справи відсутні докази про те, що саме ці Умови та Тарифи розумів відповідач за первісним позовом, ознайомився і погодився з ними, підписуючи відповідну заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків
і неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу за первісним позовом Тарифи, Умови та правила банківських послуг, які діяли для всіх, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до пояснень та доказів, які містяться в матеріалах справи, з картки ОСОБА_1 були здійснені операції щодо переказу коштів через Інтернет систему шляхом ідентифікації номера фінансового телефону позивача за зустрічним позовом. Оскільки позивач за зустрічним позовом не надала належних, допустимих та достовірних доказів, які б безспірно доводили ці обставини. Тому слід вважати, що ОСОБА_1 з використанням свого фінансового телефону здійснила спірні операції через систему «Приват-24».
Наявність кримінального провадження, порушеного за заявою позивача за зустрічним позовом, не може свідчити, з огляду на презумпцію невинуватості, про вчинення злочину щодо ОСОБА_1 до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені.
З огляду на викладене, судом першої інстанції надано правильну оцінку обставинам справи та прийнято обґрунтоване рішення про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та були предметом розгляду у суді.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволення позовних вимог банку, та зустрічного позову, тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
З вищевикладеного вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги банку.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка подавала скаргу, оскільки рішення суду залишено без змін, тому судові витрати не переглядаються апеляційним судом.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 липня 2021 року по справі за позовом - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.О. Єльцов
О.В. Карпенко