Провадження № 11-кп/821/679/21 Справа № 699/235/20 Категорія: ч. 1 ст. 382 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
08 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12020250190000109 за апеляційною скаргою прокурора Корсунь-Шевченківського відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2021 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровськ, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та виправдано, у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він, будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності Корсунь-Шевченківським районним судом Черкаської області за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, на шлях виправлення не став та вчинив умисний злочин.
Зокрема, постановою Корсунь-Шевченківського районного суду від 29.11.2019 у справі № 699/978/19, яка набрала законної сили 09.12.2019, ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУПап та накладено адміністративні стягнення у виді штрафу в сумі 40800 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років.
В подальшому ОСОБА_8 , будучи повідомленим про те, що вищевказаним рішенням суду його позбавлено права керування транспортним засобом, діючи умисно, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, та порушення вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, продовжив керувати транспортним засобом.
Так він, 25.02.2020 о 11-40 годині керуючи транспортним засобом Ford Transit, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у м. Корсунь-Шевченківському, був зупинений працівниками поліції навпроти магазину «Київстар», який розташований по вул. Ярослава Мудрого, 24, за порушення Правил дорожнього руху, та притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП - керування транспортним засобом, особою позбавленою права керування транспортними засобами.
Дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Судом першої інстанції виправдано ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення, оскільки 25.02.2020 ОСОБА_8 притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП - керування транспортним засобом, особою позбавленою права керування транспортними засобами. Законодавством визначена пряма норма, за якою особа несе відповідальність за керування транспортним засобом у разі позбавлення такої особи такого права - це адміністративна відповідальність, що передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП, яка охоплює у своєму змісті невиконання постанови суду про позбавлення права керування транспортним засобом. Тому діяння ОСОБА_8 не підлягають додатковій кваліфікації за ч. 1 ст. 382 КК України та кримінальній відповідальності за даною нормою Закону.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи його незаконним просив скасувати через невідповідність висновків суду , викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити від призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік, з покладанням на ОСОБА_8 обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вирок суду не відповідає вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та Постанові пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року.
Постановляючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції допустив суперечності в ньому зазначивши, що ОСОБА_8 не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки він притягнутий за ті самі дії до адміністративної відповідальності, хоча це різні види відповідальності.
Зазначає, що ч. 4 ст. 126 КУпАП не передбачає відповідальності за невиконання судового рішення, оскільки це є складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, тобто за ч.4 ст. 126 КУпАП та ч. 1 ст. 382 КК України об'єкти посягання є різні.
Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання рішення суду, а об'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, є безпека руху.
Судом першої інстанції не взято до уваги суспільну небезпечність злочину проти правосуддя та обов'язковість забезпечення виконання судового акта, а також визначену законом мету покарання, суд у вироку обмежився невмотивованим твердженням про те, що разове керування транспортним засобом без посвідчення водія не є кримінальним правопорушенням.
Крім того розгляд справи відбувався в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України та докази, зібрані стороною обвинувачення, не досліджувалися, окрім характеризуючи даних. В зв'язку з чим, судом не було досліджено та не взято до уваги рішення т.в.о. начальника Корсунь-Шевченківського ВП Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області щодо скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення і закриття справи від 23.03.2020 за фактом керування транспортним засобом 25.02.2020, будучи позбавленим права керування транспортними засобами. Також судом не враховано, що штраф ОСОБА_8 не сплачено, а отже він покарання не поніс, що підтвердив сам обвинувачений, будучи допитаним в судовому засіданні.
Вважає, що суд повинен був дослідити докази в даному кримінальному провадженні в загальному порядку, з метою недопущення неповноти судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурра ОСОБА_7 , який частково підтримав подану апеляційну скаргу, просив вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції; думку прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу, просила вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим та засудити за ч. 1 ст. 382 КК Українии; думку обвинуваченого ОСОБА_8 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просив вироку суду залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вказаним вимогам закону вирок суду не відповідає.
Згідно вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та п.п. 22,25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року (зі змінами), мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлено особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність у діях обвинуваченого складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, недопустимо.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, визнав повністю, в зв'язку з чим судовий розгляд було здійснено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів у провадженні, був допитаний обвинувачений ОСОБА_8 та досліджено дані, які характеризують його особу. За результатами судового розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції ухвалено виправдувальний вирок, яким ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та виправдано за відсутності події кримінального правопорушення.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції послався на те, що 25.02.2020 ОСОБА_8 притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП - керування транспортним засобом, особою позбавленою права керування транспортними засобами, тому, оскільки особу не може бути двічі притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, прийшов до переконання про те, що діяння ОСОБА_8 не підлягають додатковій кваліфікації за ч. 1 ст. 382 КК України та кримінальній відповідальності за цією нормою Закону. Разом з тим визнавальні показання обвинуваченого ОСОБА_8 розцінив, як помилкові через юридичну необізнаність останнього.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.
За нормою ч.3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що рішенням т.в.о. начальника Корсунь-Шевченківського ВП Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_9 від 23.03.2020 скасовано постанову від 25.02.2020 по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 126 КУпАП та провадження по справі закрито. Тобто постанова від 25.02.2020, на підставі якої суд першої інстанції прийняв рішення про виправдування обвинуваченого ОСОБА_8 , на час ухвалення вироку була скасована.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 349 КПК України, що призвело до однобічності та неповноти судового слідства, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення щодо ОСОБА_8 ..
Згідно ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та не може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Вимога прокурорів про дослідження апеляційним судом доказів по справі, суперечить ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки розгляд кримінального провадження судом першої інстанції здійснювався в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, клопотань про дослідження доказів прокурор не заявляв, хоча про наявність скасованої постанови від 25.02.2020 йому було відомо до ухвалення оскаржуваного вироку суду.
Відповідно до ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; 2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Відповідно до ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи наведене, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить перевірити доводи викладені в апеляційній скарзі прокурора та за результатами судового розгляду прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення щодо ОСОБА_8 .
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу прокурора Корсунь-Шевченківського відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2021 року щодо ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Головуючий
Судді