справа №619/4421/21
провадження №2/619/1490/21
іменем України
09 грудня 2021 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю секретаря судового засідання Ломанової І.А.
Справа № 619/4421/21
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ;
третя особа: Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позовпро визначення місця проживання дитини та надання дозволу на зняття та реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька.
Стислий виклад позиції сторін.
01 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому після уточнення просила: визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 ; надати ОСОБА_1 дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; без письмової згоди батька дитини ОСОБА_2 ; надати ОСОБА_1 дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ; без письмової згоди батька дитини ОСОБА_2 . В обґрунтування позову зазначила, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 21 жовтня 2016 року, який рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року було розірвано. Від спільного подружнього життя мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею знаходиться на її утриманні. Аліменти на утримання доньки відповідач не сплачує, в результаті чого станом на 01.08.2021 утворилася заборгованість в розмірі 10 711,60 грн. На даний час вона з донькою зареєстрована та проживаю в однокімнатній ізольованій квартирі, яка належить їй на праві власності. Для поліпшення житлових умов вона придбала двокімнатну ізольовану квартиру в новобудові, в яку має намір переїхати проживати разом з донькою та зареєструвати місце проживання за новою адресою. Для зняття з реєстрації та реєстрацію малолітньої дитини з іншою адресою, необхідна письмова, нотаріально посвідчена згода відповідача, але він відмовився надати свою згоду на реєстрацію дитини за новою адресою. Причину відмови не пояснює, з чого позивач робить висновок, що відповідач заперечує проти проживання доньки зі нею. Крім цього, відповідач повідомив, що і в подальшому не буде давати ніяких письмових заяв чи дозволів щодо дитини. Такою поведінкою відповідач чинить позивачу перепони у належному догляді за дитиною, порушує права своєї малолітньої доньки тому, що всі питання, які виникають щодо малолітньої та неповнолітньої дитини, повинні вирішуватися за письмовою згодою обох батьків.
09 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав, справу просив розглядати у його відсутність.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
01 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька.
06 вересня 2021 року ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху.
17 вересня 2021 року позивачем було усунені недоліки позовної заяви, подана уточнена позовна заява.
21 вересня 2021 року було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 10 год 00 хв 18 жовтня 2021 року. Направлено відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 15 жовтня 2021 року.
18 жовтня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 год 00 хв 15 листопада 2021 року.
15 листопада 2021 року розгляд справи було відкладено за заявою позивача ОСОБА_1 .
У судове засідання 09 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 не з'явився, подав до суду заяву, в якій вказав, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, просить їх задовольнити, справу просить розглядати у його відсутність.
У судове засідання 09 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 не з'явилася, подала до суду заяву, в якій позов підтримала повністю, просила його задовольнити, справу просила розглядати у її відсутність.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.04.2017, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
Відповідач подав до суду заяву про визнання позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд вважає встановленою наявність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги позивача.
Щодо вимоги про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 .
Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Отже, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Частинами 1,2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17).
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частин 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
Пунктом 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 конвенції).
Статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції «Про захист прав людина і основоположних свобод» передбачено, що кожна, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно із законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.
Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» сказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Так, 11.07.2017 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти України», в якому йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року (справа № 402/428/16-ц провадження № 14-327цс18) вказала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Як вбачається з довідки № 160 від 18.08.2021 Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 311 Харківської міської ради» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує вказаний комунальний заклад з 07.08.2019 по теперішній час. Батько ОСОБА_2 життям та успіхами дитини не цікавиться, свою доньку до закладу не приводить та не забирає.
Отже, враховуючи інтереси дитини, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, а саме, що за місцем проживання дитини створені всі умови для дитини, суд приходить до висновку про доцільність проживання дитини з матір'ю.
Щодо вимог про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання та реєстрацію місця проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 (далі - Закон № 1382-IV) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Згідно з ст. 7 Закон № 1382-IV зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону. Зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Відповідно до ст. 10 Закон № 1382-IV правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України від 02.03.2016 № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання (далі - Правила)
Відповідно до пункту 18 Правил реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року (справа № 711/1435/19 провадження № 61-17880св19) зроблено висновок, що у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20 листопада 1989 року № 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства» (Преамбула Закону). Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З урахуванням всіх обставин справи, суд дійшов висновку про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; без письмової згоди батька дитини ОСОБА_2 та на реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ; без письмової згоди батька дитини ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Надати ОСОБА_1 дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; без письмової згоди батька дитини ОСОБА_2 .
Надати ОСОБА_1 дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ; без письмової згоди батька дитини ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2724,00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 13 грудня 2021 року.
Суддя Є. А. Болибок