Номер провадження 2/754/4523/21
Справа №754/7096/21
26 листопада 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про стягнення боргу за договором позики, -
Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 08.07.2018 року між сторонами був укладений Договір позики, відповідно до якого позивачка передала відповідачу грошові кошти у розмірі 3500, 00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути вказані кошти протягом півтора року. Але грошові кошти відповідачем у встановлений строк повернуто не було. У зв"язку з невиконанням відповідачем грошових зобов"язань він повинен сплатити позивачці 3 % річних за прострочення виконання зобов"язань. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь борг за договором позики від 08.07.2018 року у розмірі 3500, 00 доларів США, 3 % річних у розмірі 139, 52 доларів СНА, а також судові витрати.
28.05.2021 року до суду надійшов Відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позову з тих підстав, що отримані від позивача грошові кошти відповідач повинен був та використав для придбання земельної ділянки його та його дружини ОСОБА_4 , з якою перебував у шлюбі до 28.01.2021 року. Позивачка є мамою його колишньої дружини. На момент укладення договору позики сімейні стосунки були добрими. Грошові кошти від позивача були отримані відповідачем фактично перед укладенням договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.07.2018 року. Крім того, для придбання земельної ділянки відповідачем за погодженням з дружиною (на той час) було отримано споживчий кредит у ПАТ «Альфа-Банк» на загальну суму 99716, 83 грн. 17.07.2018 року відповідачем був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки у с. Чорногородка. Протягом року з моменту укладення договору позики відповідач частинами повернув грошові кошти позивачці. Даний факт має часткове документальне підтвердження, оскільки наявна лише розписка на 400 доларів США за липень 2018 року. Після повернення останньої суми позивачка повинна була знищити оригінал розписки від 08.07.2018 року, але не зробила цього. На вимоги відповідача повернути оригінал розписки, позивачка зазначила, що знищила її. У подальшому з розмови з позивачкою відповідач дізнався, що вона намагається стягнути грошові кошти у рахунок нерозподіленого з його колишньою дружиною майна, що залишається зареєстрованим за відповідачем. Також відповідач зазначає, що грошові кошти, отримані за договором позики, були використані для придбання земельної ділянки у період шлюбу, а тому обов'язок повернення грошових коштів виникає також у другого з подружжя. На підставі викладеного відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
02.06.2021 року від представника позивача до суду надійшла Відповідь на відзив, відповідно до якої він зазначає про те, що не погоджується із твердженнями відповідача про те, що обов'язок про повернення коштів виник і у другого з подружжя, у зв'язку з придбанням у період шлюбу земельної ділянки за отримані кошти, оскільки дружина відповідача не давала письмової згоди на укладення договору позики. Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що отримані ним згідно договору позики грошові кошти були витрачені на придбання земельної ділянки. Крім того, представник позивача вказує про те, що позивачка не заперечує проти того, що відповідач частково повернув їй борг у розмірі 400, 00 доларів США, а тому підтримує позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 3100, 00 доларів - основний борг, а також 3 % річних у розмірі 123, 57 доларів США. На підставі викладеного представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.06.2021 року до участі у справі залучено як третю особу ОСОБА_4
08.07.2021 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_4 , в яких вона підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити, а також вказує про те, що грошові кошти були отримані її колишнім чоловіком у борг без її згоди та відома, витрачалися ним виключно на його розсуд, а тому відсутні підстави для її обов'язку нести відповідальність за повернення вказаних коштів.
У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, наведених у Відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у своїх письмових поясненнях просить проводити розгляд справи в її відсутність.
Вислухавши пояснення представника позивачки, відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 08.07.2018 року між позивачкою ОСОБА_3 , з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2 , з другої сторони, був укладений Договір позики.
Відповідно до умов Договору позики позивачка передала відповідачу грошові кошти у розмірі 35000, 00 доларів США, при цьому відповідач зобов'язувався повернути вказані кошти протягом півтора року.
На момент звернення позивачки до суду відповідач частково виконав свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 400, 00 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою, а також не заперечується позивачкою.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.
Сторонами у зобов"язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов"язаний виконати свій обов"язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов"язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), як це передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України.
Як вбачається з Договору позики від 08.07.2018 року, грошові кошти у розмірі 3500, 00 доларів США відповідач зобов'язувався повернути протягом півтора року з моменту укладення договору позики, а саме до 08.02.2020 року, але до цього часу грошові кошти у повному обсязі не повернув, залишок неповернутих коштів становить 3100, 00 доларів США.
Враховуючи вищевикладене та вимоги діючого законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 добровільно не виконує прийняті на себе зобов?язання за Договором позики, у зазначений у договорі строк грошові кошти у повному обсязі не повернув, а тому сума основного боргу у розмірі 3100, 00 доларів США, що еквівалентно 83779, 36 грн. (на момент прийняття судом рішення), підлягають стягненню з відповідача у судовому порядку у повному обсязі.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних, то судом встановлено наступне.
Статтею 1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов"язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов"язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено при розгляді справи, договором позики від 08.07.2018 року не було визначено розмір процентів, який відповідач повинен сплатити за користування грошовими коштами.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов"язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачкою, 3 % річних за прострочення виконання зобов"язань за договором від 08.07.2018 року за частину неповерненої суми боргу (3100, 00 доларів США) становить 123, 57 доларів США, що еквівалентно 3339, 55 грн.
З урахуванням вищевикладеного та вимог діючого законодавства, суд вважає, що вказані 3 % річних підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Що стосується тверджень відповідача про те, що він повернув всю суму боргу за договором позики від 08.07.2018 року, то суд їх до уваги не приймає, оскільки вони не доведені жодними належними та допустимими доказами.
Також судом не приймаються до уваги твердження відповідача про те, що його дружина повинна нести солідарну відповідальність за договором позики, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що при укладенні договору одним з подружжя для другого з подружжя обов'язок виникає лише за умови, якщо одержане за договором майно використане в інтересах сім'ї.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Як вбачається з письмових матеріалів справи, ОСОБА_4 , яка була дружиною відповідача на момент укладення договору позики від 08.07.2018 року, не давала письмової згоди на укладення ним договору позики на суму 3500, 00 доларів США, що виходить за межі дрібного побутового. Лише сам факт перебування у шлюбі не є підставою для висновку, що кошти використані лише в інтересах сім'ї.
Переконливих та достатніх доказів на підтвердження того, коли та на які цілі відповідач витратив отримані за розпискою грошові кошти, суду надано не було. Відповідачем лише доведений той факт, що 17.07.2018 року ним було придбано 2 земельні ділянки. Проте відсутні докази, що підтверджують його посилання, що саме на придбання цих ділянок були використані кошти у розмірі 3500, 00 доларів США, отримані від позивачки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як вбачається зі змісту п. 11 Договору купівлі-продажу однієї земельної ділянки, ціна цієї земельної ділянки погоджена сторонами договору у розмірі 10480, 00 грн., а згідно з п. 11 Договору другої земельної ділянки погоджена у розмірі 172000, 00 грн.
Отже за договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 17.07.2018 року відповідач, як покупець, мав сплатити продавцеві земельних ділянок кошти у національній валюті. І як вбачається з положень п. 12 Договорів за кожним договором обумовлена у договорі ціна у гривні була сплачена продавцеві. Разом з тим, стверджуючи про використанні при розрахунку за землю 3500, 00 доларів США, відповідач не надав доказів того, що після отримання за договором позики коштів у валюті і до моменту укладення договорів купівлі-продажу він їх обміняв на гривню.
Судом критично оцінюється зміст розписки, наданої відповідачем, згідно з якою ОСОБА_2 передав продавцеві за якусь земельну ділянку 8000, 00 доларів США, адже її зміст не узгоджується з умовами договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
Крім того, за курсом НБУ 8000, 00 доларів США станом на 17.07.2018 року було еквівалентно 209654, 70 грн. Така сума коштів, зазначена у розписці, значно перевищує договірну ціну земельних ділянок, що зазначена у договорах купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачкою наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача грошових коштів за невиконання Договору позики, а тому суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 у частині стягнення основної суми боргу у розмірі 3100, 00 доларів США та 3 % річних у розмірі 123, 57 доларів США підставними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, 30.04.2021 року між позивачкою ОСОБА_3 та адвокатом Проскурня О.І. був укладений Договір про надання правової допомоги.
30.04.2021 року між вказаними сторонами був укладений Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги від 30.04.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язується сплатити адвокату гонорар за Договором у розмірі 10000, 00 грн.
На виконання умов вказаних Договорів позивачкою було сплачено грошові кошти у розмірі 10000, 00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.
07.05.2021 року був складений Акт № 1 про надання послуг, підписаний ОСОБА_3 та адвокатом Проскурня О.І.
Позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000, 00 грн.
Враховуючи те, що позивачкою підтверджено належними та допустимими доказами факт сплати коштів на правову допомогу, складені адвокатом документи на підтвердження надання правничої допомоги відповідають вимогам діючого законодавства, стороною відповідача не було заявлено про зменшення цих витрат, суд приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 509, 510, 525, 526, 527, 625, 1046, 1048, 1050, 1052 Цивільного кодексу України, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за Договором позики від 08.07.2018 року у розмірі 3100, 00 доларів США, що еквівалентно 83779, 36 грн., 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 123, 57 доларів США, що еквівалентно 3339, 55 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 10000, 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивачка - ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 .
Третя особа - ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлений 10 грудня 2021 року.
Суддя О.В.Лісовська