"10" грудня 2021 р.
м. Київ
Справа № 904/7010/21
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Приватного акціонерного товариства "Запоріжсклофлюс" (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 2, код ЄДРПОУ 00293255)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кларікс спектр" (87000, Київська обл., м. Обухів, вул. Піщана, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 34367524)
про стягнення суми попередньої оплати за не відвантажений товар
Приватне акціонерне товариство "Запоріжсклофлюс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство ТМТ" та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 91014,00 грн.
Дослідивши позовні матеріали Господарський суд Дніпропетровської області з'ясував, що позивач пред'являє позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство ТМТ" та зазначає наступні його реквізити: ідентифікаційний код - 34367524, адреса - 49000, м. Дніпро, вул. Ясельна, 1.
Також судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 21.07.2021 відповідач змінив адресу, відтак станом на день подання позову місцезнаходженням відповідача є: 87000, Київська обл., місто Обухів, вул. Піщана, буд. 1Б, яку він змінив 21.07.2021.
Крім того, суд зазначив, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач по справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство ТМТ" 21.07.2021 змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кларікс Спектр".
У зв'язку з зазначеним Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 05.08.2021 передав вказану позовну заяву за підсудністю до Господарського суду Київської області.
25.08.2021 матеріали справи надійшли на адресу Господарського суду Київської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 справу передано до розгляду судді Черногузу А.Ф.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2021 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем 13.09.2021, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву №10-1495 від 09.09.2021 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021, відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, ухвалою від 21.09.2021 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 14.10.2021; відповідачу - заперечень до 21.10.2021.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач, зокрема, зазначає, що між ним та відповідачем укладено договір поставки товару у спрощений спосіб, а саме відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату товару №20052 від 20.05.2021 на суму 182028,00 грн, який позивачем оплачено у 50% розмірі (91014,00 грн), водночас відповідачем не поставлено товар, грошові кошти не повернуто позивачу, у зв'язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача вказану суму.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.
Вказаний факт підтверджується конвертами №0103279377170 від 03.09.2021 та №0103279370892 від 22.09.2021 з ухвалами від 02.09.2021 та від 21.09.2021, що повернуті Господарському суду Київської області з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).
Оскільки, судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати дану справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Відповідачем як постачальником (ТОВ "Кларікс спектр", в минулому - ТОВ «Виробниче підприємство «ТМТ») 20.05.2021 виставлено позивачу як замовнику (ПРАТ "Запоріжсклофлюс") рахунок-фактуру №20052 на оплату контейнера м'якого КПМ-1,25 (90*90*110) 4-х петлевий, фатук, 2-во шаровий, вантажопідйомність 1250 кг на суму 182028,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення №4344 від 25.05.2021 позивачем сплачено на користь відповідача 91014,00 грн (50% від 182028,00 грн) з призначенням платежу: сплата за контейнер м'який КМР-1,25 (90*90-110) згідно рах. №20052 від 20.05.2021., в т.ч. ПДВ - 15169,00 грн.
15.06.2021 позивачем на адресу відповідача направлено Претензію №05-1020 від 15.06.2021 про відвантаження товару, з зазначенням про те, що у разі неможливості відвантажити контейнери протягом п'яти календарних днів з дня одержання цієї претензії по електронній пошті (з підтвердженням оригіналом поштою) прохання терміново - протягом 3-х робочих днів повернути вищезгадані грошові кошти в сумі 91014,00 грн на рахунок позивача.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач, зокрема, зазначає, що між ним та відповідачем укладено договір на поставку продукції у спрощений спосіб згідно виставленого рахунку відповідача та досягнуто домовленостей про оплату позивачем 50% вартості товару для відвантаження його останньому. Водночас після здійсненої позивачем оплати у розмірі 91014,00 грн (50% від загальної вартості) відповідачем не здійснено відвантаження товару, грошові кошти не повернуто.
Відповідач в свою чергу жодним чином не відреагував на наявність даного судового провадження, заперечень не надав, хоча і був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.
Суд дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази вважає за необхідне зазначити на наступному.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Договір укладається внаслідок погоджених дій кількох сторін, що зумовлює певну процедуру його вчинення. Зокрема, процес укладення договору складається із пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції укладення договору другою стороною (акцепт).
Частинами 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами ч. 1, 8 ст. 181 Господарського кодексу України (в редакції на момент виставлення рахунку-фактури) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Позивач посилається на те, що між ним та відповідачем укладено договір поставки у спрощеній формі на підставі виставленого рахунку-фактури №20052 від 20.05.2021 та платіжного доручення №4344 від 25.05.2021.
Законодавством не встановлено вимог щодо змісту рахунку-фактури. Однак для того щоб рахунок-фактура сприймався як спрощена форма укладення договору, важливо, щоб цей документ містив необхідну інформацію щодо істотних умов певного договору, зокрема, умови про предмет, строки та ціну. У рахунку-фактурі також можна визначити суму передоплати та загальну суму домовленості.
Таким чином, для того щоб вважати укладеним договір у спрощеній формі на підставі рахунку-фактури останній повинен містити усі істотні умови договору.
У даному випадку рахунок-фактура №20052 від 20.05.2021 містить інформацію про найменування та вартість товару, водночас, строку виконання зобов'язань відповідачем у разі його сплати не зазначено.
При цьому, слід вказати, що не зазначення у даному рахунку-фактурі строків поставки товару, може вказувати на те, що договірні відносини, що склалися між сторонами є безстроковими.
Отже, вказаний рахунок-фатуру у розумінні вищевказаних положень цивільного законодавства можна вважати пропозицією (офертою), тоді як сплата позивачем вказаного рахунку (платіжне доручення №4344 від 25.05.2021) у даному випадку може вважатись прийняттям такої пропозиції (акцептом).
Таким чином, в суду в силу положень п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України є підстави стверджувати, що між сторонами укладено договір у спрощеній формі.
Крім того, варто зауважити, що в матеріалах справи наявний рахунок-фактура №25031 від 25.03.2021, який згідно банківської виписки (наявна в матеріалах справи) оплачений позивачем у 50% розмірі - 01.04.2021 та у 50% розмірі - 14.04.2021 (повністю оплачений - 14.04.2021), а товар за цим рахунком, згідно видаткової накладної №09041 поставлений 09.04.2021.
Приписами ч. 1 ст. 7 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.
Також приписами ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України унормовано, якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті (при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів), якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Відтак, матеріалами справи підтверджується та обставина, що між сторонами склались правовідносини за якими продавець виставляє рахунок-фактуру покупцю, покупець оплачує 50% вартості товару, відповідач поставляє товар, а позивач, після цього оплачує другу половину суми.
Отже, у зв'язку з оплатою позивачем на користь відповідача 91014,00 грн відповідно до рахунку-фактури, у відповідача виникло зобов'язання з поставки оплаченого товару на користь позивача.
Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Нормами ст. 526 встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку з тим, що сторонами у рахунку-фактурі не визначено строку відвантаження товару суд у даному випадку застосовує положення статті 530 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на юридичну адресу відповідача (юридична адреса відповідача на момент відправки претензії є правильною, що підтверджується витягом з ЄДР №512569026087 станом на 16.06.2021, що зроблений судом) направлено Претензію №05-1020 від 15.06.2021, з вимогою про поставки товару, або повернення коштів, яку в порядку ст. 530 ЦК України можна вважати вимогою позивача на поставку оплаченого останнім товару, а отже, у відповідача виник обов'язок з поставки товару, водночас в матеріалах справи відсутні докази як поставки останнім товару так і повернення набутих від позивача коштів.
Водночас, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідачем, під час розгляду даної справи судом, не було надано жодних доказів, які б спростовували твердження позивача щодо наявності заборгованості у відповідача за Договором оренди.
Отже, відповідач зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом, не вчинив жодних юридично значимих дій щодо подання до суду доказів, які б підтверджували поставку товару позивачу за рахунком-фактурою та/або пояснень щодо неможливості подання таких доказів з причин, що не залежать від його волі.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також до статність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Відтак, суд, спираючись та ті обставини, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, ніж ті, що надані позивачем на підтвердження наявності у відповідача, обов'язку з поставки товару, а відтак і безпідставного володіння 91014,00 грн сплачених позивачем відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури, розцінює докази позивача найбільш вірогідними, а також належними, допустимими та такими, що підтверджують факт заборгованості відповідача.
Отже, суд вважає позовні вимоги, про стягнення з відповідача 91014,00 грн боргу за непоставлений товар, оплачений позивачем згідно рахунку-фактури №20052 від 20.05.2021 підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Відтак, на підставі викладеного, суд доходить висновків про повне задоволення позовних вимог та про стягнення з відповідача на користь позивача 91014,00 грн.
Принагідно, суд зазначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку із повним задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі. Судовий збір за подання даної позовної заяви складає 2270,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кларікс спектр" (87000, Київська обл., м. Обухів, вул. Піщана, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 34367524) на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжсклофлюс" (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 2, код ЄДРПОУ 00293255) 91014,00 грн боргу, а також 2270,00 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2021.
Суддя А.Ф. Черногуз