ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.12.2021Справа № 910/20326/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНЦЕПТ МЕДІА» про стягнення 1 328 839, 50 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНЦЕПТ МЕДІА» про стягнення 1 328 839, 50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 070218/779 на право розміщення та експонування реклами від 07.02.2018 щодо здійснення розрахунків, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість, про стягнення якої просить позивач.
Одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що обліковуються на рахунку п/р № НОМЕР_1 в ПАТ «ПУМБ» м. Києва, МФО 334851 та інших рахунках відповідача в сумі 1 328 839, 50 грн.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову, а тому, задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні, у випадку задоволення позовних вимог, позивач просить вжити відповідні заходи.
Так, за твердженнями позивача єдиним активом відповідача є право оренди цеху № 5 заводу «Більшовик», який знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т. Перемоги, 49/2. З відкритих джерел позивачу стало відомо про наявність спорів щодо зазначеного нерухомого майна та продаж території заводу «Більшовик» на відкритих торгах 27.10.2021, що, на його думку, у сукупності із ухиленням відповідача від погашення існуючої заборгованості свідчить про існування обставин, за яких ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, стане неможливим.
Розглянувши подану заяву, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.
Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості у сумі 1 328 839, 50 грн. Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів.
Зі змісту позову вбачається, що позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 070218/779 на право розміщення та експонування реклами від 07.02.2018, щодо своєчасного та в повному обсязі здійснення розрахунків за надане право розміщення та експонування реклами на рекламному засобі, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, просить позивач.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
В контексті викладеного, твердження заявника про визнання відповідачем заборгованості шляхом підписання 01.10.2021 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог є помилковими, оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог є одним із способів припинення зобов'язання відповідно до ст. 601 ЦК України, натомість укладення такої угоди не може вважатись обставиною, яка не підлягає доказуванню при вирішенні справи.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року в справі № 925/941/18, згідно якої, сама лише відсутність заперечень учасника справи стосовно тих чи інших обставин не тотожна визнанню таких обставин і не означає їх визнання. «Мовчазного» визнання обставин учасником справи процесуальний закон не передбачає, - натомість, як вказано у згаданій нормі ГПК України, обставини, що визнаються, зазначаються у певних процесуальних документах або в поясненнях, поданих учасником справи (його представником).
Тобто, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
За змістом статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд відповідно до положень статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору.
В контексті викладеного, позивачем не надано доказів, а судом не встановлено обставин, які свідчать про наявність потенційних труднощів у подальшому виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Наявність спорів щодо об'єкта нерухового майна, яким користувався відповідач на праві оренди, а також його подальший продаж, також не є обставинами для вжиття заходів забезпечення позову без доведення існування (реального чи потенційного) негативних наслідків для діяльності заявника.
Тому самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі № 922/2163/17.
Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, твердження заявника з приводу того, що невжиття заходів до забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі є необґрунтованими, що має наслідком відмову у задоволенні поданої ним заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» про забезпечення позову відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Комарова