ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2021Справа № 925/846/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 925/846/21
за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури (Україна, 18001, м. Черкаси, вул. Б. Хмельницького, буд. 60) в інтересах держави
в особі Міністерства охорони здоров'я України (Україна, 01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7; ідентифікаційний код: 00012925) та Державної установи "Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (Україна, 18005, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Волкова, буд. 3; ідентифікаційний код: 38469768)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" (Україна, 04071, м. Київ, провул. Ярославський, буд. 7/9; ідентифікаційний код: 36301858)
про визнання правочину недійсним в частині та стягнення 10 280,00 грн
Представники учасників справи:
від прокуратури: Кузьміна К.Г., посвідчення № 058254 від 01.12.2020;
від позивачів: не з'явились;
від відповідача: Крилов А.В., ордер серії КС № 719682 від 12.08.2021.
Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - позивач-1) та Державної установи "Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (далі - позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту 3.1 Договору № 2935 від 07.04.2020, укладеного між позивачем-2 та відповідачем, та стягнення з відповідача на користь позивача-2 як зайво сплаченого податку на додану вартість грошових коштів у сумі 10 280,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні Договору № 2935 від 07.04.2020 не було дотримано вимог законодавства в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору, у зв'язку з чим, на думку прокурора, наявні підстави для визнання недійсним в судовому порядку пункту 3.1 вказаного договору, а також стягнення безпідставно набутих відповідачем бюджетних коштів у сумі 10 280,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 925/846/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
21.07.2021 до Господарського суду Черкаської області від Черкаської окружної прокуратури надійшло клопотання про залучення Північного офісу Держаудитслужби у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
09.08.2021 до Господарського суду Черкаської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що поставлений ним товар позивачу-2 не відповідає назві товарів, які зазначені у переліку товарів, що звільнені від оподаткування податком на додану вартість. Крім того, відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на ту обставину, що позивач-2 міг перевірити до дати фактичного виконання сторонами зобов'язань за договором поставки відсутність умов для віднесення замовлених товарів до товарів, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
11.08.2021 до Господарського суду Черкаської області від Черкаської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, за змістом якої прокурор заперечує проти тверджень відповідача щодо невідповідності поставленого позивачу-2 товару назві товарів, які зазначені у переліку товарів, що звільнені від оподаткування податком на додану вартість. Прокурор погодився з доводами відповідача стосовно того, що позивач-2 міг перевірити оспорювані обставини та врахувати, що поставлений відповідачем товар був звільнений від оподаткування податком на додану вартість в процесі укладення та виконання договору і саме ці порушення з боку позивача-2 стали підставою для вжиття заходів прокурорського реагування.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 справу № 925/846/21 було передано на розгляд Господарського суду міста Києва за територіальною юрисдикцією (підсудністю).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2021 справу № 925/846/21 передано для розгляду судді Нечаю О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 прийнято справу №925/846/21 до свого провадження, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.10.2021.
У підготовче засідання 06.10.2021 з'явились представники прокуратури та відповідача, представники позивачів не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання позивачі були повідомлені, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 06.10.2021 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та оголошено перерву до 03.11.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивачів було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 03.11.2021.
29.10.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, в якому відповідач повторно наголошує, що поставлений ним товар позивачу-2 не відповідає назві товарів, які зазначені у переліку товарів, що звільнені від оподаткування податком на додану вартість.
02.11.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Черкаської обласної прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
У підготовче засідання 03.11.2021 з'явились представники прокуратури, позивача-1 та відповідача, представник позивача-2 не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання позивач-2 був повідомлений належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 03.11.2021 судом було долучено до матеріалів справи подані Черкаською обласною прокуратурою докази, прийнято до розгляду відповідь на відзив та заперечення щодо відповіді на відзив, а також відмовлено у задоволенні клопотання Черкаської обласної прокуратури про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Північного офісу Держаудитслужби.
Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 01.12.2021.
У судове засідання 01.12.2021 з'явились представники прокуратури та відповідача, представники позивачів не з'явились, про дату, час і місце проведення судового засідання позивачі були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
Представник прокуратури надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.
У судовому засіданні 01.12.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд
07.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" (далі - постачальник, відповідач) та Державною установою "Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (далі - покупець, позивач-2) було укладено Договір № 2935 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує товари медичного призначення - набір реагентів Novel Corona Virus 2020 (Wuhan Strain specific) Realtime PCR, 100 реакцій (50283 Коронавірус (SARS-CoV), антигени IVD, реагент), набір для виділення РНК вірусів GENEKAM) / GENEKAM RNA ISOLATION KIT (VIRUS) (50283 Коронавірус (SARS-CoV), антигени IVD, реагент) (код ДК 021:2015:33690000-3 - Лікарські засоби різні) (далі - товар), у відповідності до Специфікації, що додається до цього Договору і є невід'ємною його частиною.
За умовами пункту 3.1 Договору загальна ціна Договору становить 123 360,00 грн, у тому числі ПДВ - 20 560,00 грн.
Відповідно до п. 4.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5-ти банківських днів з моменту поставки товару згідно з видатковою накладною.
Згідно з п. 8.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
У Специфікації № 1 до Договору сторони погодили найменування, кількість та вартість товару - 123 360,00 грн, у тому числі ПДВ - 20 560,00 грн.
16.06.2020 між позивачем-2 та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої сторони погодили ціну Договору - 61 680,00 грн, у тому числі ПДВ 10 280,00 грн, а також виклали Специфікацію до Договору у новій редакції.
Як зазначає прокурор та підтверджується матеріалами справи, відповідачем, на виконання умов Договору, було поставлено, а позивачем-2 прийнято товар загальною вартістю 61 680,00 грн, у тому числі ПДВ 10 280,00 грн, про що свідчить підписана сторонами та скріплена відтисками їхніх печаток видаткова накладна № 149 від 07.04.2020.
За твердженнями прокурора, 08.04.2020 позивачем-2 було здійснено оплату поставленого відповідачем товару, що підтверджується відміткою органу казначейства, яка проставлена у вищевказаній видатковій накладній.
З матеріалів справи вбачається, що позивач-2 звертався до відповідача з претензією №06.3-08/906 від 26.03.2021 щодо повернення зайво сплаченого ПДВ у сумі 10 280,00 грн, у відповідь на яку відповідач у листі вих. 61 від 30.03.2021 повідомив позивача-2, що не мав правових підстав для імпорту та подальшого продажу вказаних вище товарних позицій на території України без нарахування ПДВ.
Листом № 06.3-08/1151 від 15.04.2021 позивач-2 звернувся до прокурора, в якому повідомив, що відповідач відмовив у задоволенні його претензії та просив для захисту інтересів держави розглянути питання щодо звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення зайво сплаченої суми ПДВ - 10 280,00 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що прокурор звертався до Міністерства охорони здоров'я України (далі - позивача-1) з листами №145-735вих21 від 20.04.2021 та №145-1078вих21 від 12.05.2021, в яких просив позивача-1 надати інформацію щодо вжитих ним заходів, спрямованих на стягнення вищевказаних грошових коштів до державного бюджету та інформацію щодо можливості використання закладами охорони здоров'я медичних виробів/товарів медичного призначення без наявності декларації чи відповідного повідомлення позивача-1 на такі вироби/товари.
Листом № 14-13/15838/2-21 від 28.05.2021 позивач-1 повідомив прокурора, що позивачем-2 було проінформовано його про те, що претензія позивача-2 була залишена відповідачем без задоволення, а також про те, що позивач-2 звертався до прокурора з проханням розглянути питання про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 10 280,00 грн. Враховуючи ту обставину, що у позивача-1 відсутні територіальні органи, він також просив прокурора захистити інтереси держави шляхом звернення до суду з позовом про стягнення коштів з відповідача, а також повідомив, що дія відповідних технічних регламентів не поширюється на медичні вироби, включені до переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної інфекції (COVID-19), які звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224.
У листі № 06.3-08/1030 від 06.04.2021 позивач-2 повідомив прокурора про вжиті ним заходи, спрямовані на усунення допущених порушень законодавства при укладенні та виконанні Договору.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначає, що товари, які були предметом Договору, укладеного між позивачем-2 та відповідачем, належать до категорії товарів, необхідних для боротьби з коронавірусною інфекцією (COVID-19), відтак ціна Договору мала бути визначена без урахування ПДВ, оскільки вказані товари підпадають під перелік товарів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 244, які звільняються від оподаткування податком на додану вартість, у зв'язку з чим прокурор вказує на наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 3.1 Договору в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни Договору та стягнення з відповідача на користь позивача-2, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, зайво сплаченого податку на додану вартість у сумі 10 280,00 грн.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Як зазначає прокурор, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивачами протягом тривалого часу не вжито достатніх заходів для повернення бюджетних коштів та не вжито жодних заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом, що утворює передбачений Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора обов'язку вжити заходи із представництва інтересів держави в суді.
Листами № 145-1729вих21 від 11.06.2021 та № 145-1730вих21 від 11.06.2021 прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", проінформував позивачів про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів про визнання правочину недійсним в частині та стягнення грошових коштів у сумі 10 280,00 грн.
Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів, підстав для залишення позовної заяви без розгляду після відкриття провадження у справі судом не встановлено.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між позивачем-2 та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Саме прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнання пункту Договору недійсним, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а не відповідач повинен доводити правомірність оспорюваного пункту Договору. Тобто обов'язок доказування обставин, з якими закон пов'язує недійсність пункту договору, покладається на прокурора. При цьому, враховувати необхідно саме підстави заявленого позову.
Як на підставу заявлених позовних вимог в частині визнання пункту 3.1 Договору недійсним, прокурор посилається на те, що оспорюваний ним пункт Договору не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".
Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 (далі - Постанова №224, в редакції станом на дату укладення Договору) було затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Суд звертає увагу, що конструкція ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України).
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з підп. 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).
Підпунктами а, б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Як було вказано вище, в оспорюваному пункті Договору, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 16.06.2020 до Договору, позивач-2 та відповідач погодили ціну Договору - 61 680,00 грн, у тому числі ПДВ 10 280,00 грн.
З огляду на вищенаведене, оскільки в пункті 3.1 Договору сторони погодили ціну Договору, виходячи з вартості товару, з урахуванням ПДВ, грошовий вираз ПДВ є договірною ціною в розумінні статті 632 Цивільного кодексу України, відтак наявність або відсутність ПДВ в Договорі впливає на чинність і дійсність решти умов Договору.
Враховуючи ту обставину, що оспорюваний прокурором пункт Договору в частині включення в оплату товару податку на додану вартість містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто, є істотною умовою Договору, суд дійшов висновку, що Договір не може бути визнаний недійсним лише в цій частині.
Правові наслідки недійсності окремої частини правочину встановлені статтею 217 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16 та від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.
З огляду на викладене, вимога прокурора про визнання недійсним пункту 3.1 Договору задоволенню не підлягає, оскільки в ньому сторони погодили ціну Договору як істотну його умову, відтак вказаний пункт Договору не може бути визнаний судом недійсним без визнання недійсним правочину в цілому.
Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 10 280,00 грн, перерахованих позивачем-1 на виконання умов Договору в якості ПДВ, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки відповідачем товару за Договором загальною вартістю 61 680,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №149 від 07.04.2020, а також факт прийняття товару позивачем-2, про що свідчить підпис його представника та відтиск печатки позивача-2 у зазначеній видатковій накладній.
Вказані обставини, а також оплата позивачем-2 вартості поставленого відповідачем товару не заперечується учасниками справи у їхніх заявах по суті справи.
Як було вказано вище, Закон № 540-ІХ набрав чинності з 02.04.2020, при цьому в силу прямої вказівки у вказаному законі його положення застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями), якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, дія якого триває по сьогоднішній день.
За змістом Постанови № 224 набір реагентів Novel Corona Virus 2020 (Wuhan Strain specific) Realtime PCR, 100 реакцій та набір для виділення РНК вірусів GENEKAM) / GENEKAM RNA ISOLATION KIT (VIRUS) віднесено до медичного обладнання, яке необхідне для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача стосовно того, що поставлений ним товар позивачу-2 не відповідає назві товарів, які зазначені у переліку товарів, що звільнені від оподаткування податком на додану вартість, визначеного Постановою № 224, оскільки незазначення конкретного виробу, обладнання чи товару у вказаному переліку не свідчить про те, що його не віднесено до товарів, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами прокурора, що медичне обладнання, яке є предметом Договору, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.
В обґрунтування позовної вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 10 280,00 грн, перерахованих позивачем-2 за Договором в якості ПДВ відповідачу, прокурор посилається на недійсність пункту 3.1 Договору та, відповідно, відпадіння правової підстави для набуття вказаних грошових коштів відповідачем і, як наслідок, можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Водночас, суд при розгляді цієї справи встановив відсутність правових підстав для визнання пункту 3.1 Договору недійсним.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.
З огляду на вищенаведене, перераховані позивачем-1, в якості ПДВ за Договором, грошові кошти в сумі 10 280,00 грн, як такі що набуті без достатньої правової підстави, підлягають поверненню позивачу-1, оскільки в силу прямої вказівки Закону № 540-ІХ, який набрав чинності з 02.04.2020, та Постанови № 224, поставлений відповідачем товар позивачу-2 не підлягав оподаткуванню податком на додану вартість.
Доводи відповідача стосовно того, що позивач-2 міг перевірити до дати фактичного виконання сторонами зобов'язань за Договором відсутність умов для віднесення замовлених товарів до товарів, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, також є необґрунтованими, оскільки вказані обставини не можуть бути підставою для неповернення ним безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 10 280,00 грн у вигляді ПДВ за Договором.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого прокурором позову, наявність правових підстав для визнання пункту 3.1 Договору недійсним судом не встановлено, відтак у задоволенні вказаної позовної вимоги суд дійшов висновку відмовити, натомість позовна вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача-2 грошових коштів у сумі 10 280,00 грн є обґрунтованою належними та допустимими доказами, відтак підлягає задоволенню.
Витрати прокурора по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта судового збору, у зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на прокурора.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" (Україна, 04071, м. Київ, провул. Ярославський, буд. 7/9; ідентифікаційний код: 36301858) на користь Державної установи "Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (Україна, 18005, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Волкова, буд. 3; ідентифікаційний код: 38469768) грошові кошти в сумі 10 280 (десять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн покласти на Черкаську обласну прокуратуру.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" (Україна, 04071, м. Київ, провул. Ярославський, буд. 7/9; ідентифікаційний код: 36301858) на користь Черкаської обласної прокуратури (Україна, 18015, Черкаська обл., м. Черкаси, бул. Шевченка, буд. 286; ідентифікаційний код: 02911119) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.12.2021
Суддя О.В. Нечай