10 грудня 2021 р. Справа № 520/2556/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків по справі № 520/2556/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Харківській області щодо неперерахування і непроведення ОСОБА_1 , виплати з 25 квітня 2019 р. пенсії інваліда війни та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час виконання військової служби, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відповідно до частини 3 статті 59 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 р. та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019р. у справі № 520/5919/19, щомісячно - у розмірі 20865грн.(4173 х 5) та починаючи з 1 січня 2020року у розмірі 23615 грн. (4723 х 5) з урахуванням виплачених сум, і в подальшому виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року довічно;
- визнати протиправними дії щодо нарахування ОСОБА_1 виплати з 25 квітня 2019р. пенсії інваліда війни та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час виконання військової служби, виходячи з розрахунку середнього заробітку у співвідношенні до відсотка втрати працездатності на підставі підзаконного акту Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 №543 та в супереч частини 3 статті 59 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 та Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019р. у справі № 520/5619/19;
- визнати незаконним та таким, що не відповідає нормі частини 3 статті 59 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 та Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019р. у справі № 520/5619/19 акт індивідуальної дії Головного управління ПФУ в Харківській області - Розпорядження, дата-час розрахунку: 22.07.2019 14:09, Ізюмське об'єднане управління ПФУ Рішення 963370137476 Заявник ОСОБА_1 , про перерахунок пенсії у розмірі з розрахунку середньомісячної заробітної плати у співвідношенні до відсотка втрати працездатності відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 №543;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Харківській області вчинити дії та провести ОСОБА_1 нарахування та виплати з 25 квітня 2019р. пенсії інваліда війни та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час виконання військової служби, обчисленої виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відповідно до частини 3 статті 59 прямої дії Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 та Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019р. у справі № 520/5619/19, щомісячно - у розмірі 20865грн.(4173 х 5) та починаючи з 1 січня 2020року у розмірі 23615грн. (4723 х 5) з урахуванням виплачених сум, і в подальшому виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року довічно;
- стягнути з Головного управління ПФУ в Харківській області 91168грн. завданої моральної шкоди;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- допустити негайне виконання рішення суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 року у справі № 520/2556/2020 та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає про протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплаті йому з 25 квітня 2019р. пенсії інваліда війни та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час виконання військової служби, виходячи з розрахунку середнього заробітку у співвідношенні до відсотка втрати працездатності на підставі підзаконного акту Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 №543 та в супереч частини 3 статті 59 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 та Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019р. у справі №520/5619/19. Також в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.02.2021 у зразковій справі № 520/1972/19.
У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електричній станції, що підтверджується посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії серії НОМЕР_1 та є особою з інвалідністю ІІ групи.
У межах справи №520/5619/19 суд визнав обставину наявності у позивача права на отримання пенсії у порядку ч.3 ст.59 Закону України від 28.02.1991р. №785-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі за текстом - Закон України від 28.02.1991р. №785-ХІІ) з 25.04.2019р.
Листом ГУ ПФУ в Харківській області від 24.12.2019р. позивачу повідомлено, що рішення суду у вищевказаній справі виконано, пенсія у порядку ч.3 ст.59 Закону України від 28.02.1991р. №785-ХІІ призначена, розмір пенсії обчислений за затвердженим постановою КМУ від 23.11.2011р. №1210 механізмом.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача та наполягаючи на обчисленні пенсії виключно у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, позивач звернувся з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За статтею 1 Основного Закону Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
У статті 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Держава зобов'язана забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, долати наслідки Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, зберігати генофонд Українського народу (стаття 16 Основного Закону).
Згідно із частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За нормами статті 19 Основного Закону України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).
За частино першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійні правовідносини є одним з видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
За пунктом 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з положеннями абзацу двадцять другого статті 1 Закону № 1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім'ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 9 Закону № 1058-IV видами пенсійних виплат є пенсія за віком та пенсія по інвалідності.
Статтею 1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За статтею 2 цього Закону визначені такі види трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку (стаття 6 Закону № 1788-XII).
Статтею 15 Закону № 1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Пунктом 13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV встановлено, що, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року № 796-XII (далі Закон - №796-XII спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних із цим проблем медичного і соціального характеру.
Статтею 9 цього Закону визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Відповідно до статті 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі, проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно з приміткою до військовослужбовців за цим Законом належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Статтею 59 цього Закону встановлено порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Частиною третьою зазначеної статті (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017) було передбачено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Водночас 25.04.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) (№1-р(II)/2019), яким ухвалено:
1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю;
2) словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII.
Отже, обмеження, встановлені частиною третьою статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині наявності лише у осіб, які проходили дійсну строкову військову службу, права на обчислення пенсії по інвалідності з 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати, визначеного на 1 січня відповідного року, втратили чинність з 25.04.2019.
Колегія суддів звертає увагу, що фактично в спірних правовідносинах суть спору зводиться до того, що позивач не погоджується з тим, що пенсія по інвалідності була перерахована йому відповідно до ч.3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року із застосуванням формули, визначеної пунктом 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Порядок №1210).
Відповідно до п.9 Порядку №1210 пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, для осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пенсії у зв'язку з втратою годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визначаються за формулою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року №851 внесено зміни до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210, згідно з якими згаданий Порядок доповнено пунктом 9-1, відповідно до якого за бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за формулою: П = Зс х Кзс х (Кв : 100%), де П - розмір пенсії; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, визначається як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки; Кзс - середньомісячний коефіцієнт заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії; Кв - розмір відшкодування фактичних збитків (у відсотках).
Середньомісячний коефіцієнт заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії (Кзс), визначається за формулою: Кзс = (Зп (мін) х 5) : Зс1, де Зп(мін) - розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року; Зс1 - середня заробітна плата (дохід) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року. Розмір відшкодування фактичних збитків (Кв) визначається як відсоток втрати працездатності, визначений органами медико-соціальної експертизи. У разі зміни розміру мінімальної заробітної плати проводиться перерахунок зазначених пенсій виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року №543 (яка набрала чинності з 01.07.2019) абзац перший пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (Офіційний вісник України, 2011 р., № 92, ст. 3343; 2017 р., № 94, ст. 2841), викласти в такій редакції: 9-1. За бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов'язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за формулою:.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 у справі №822/1346/18 (адміністративне провадження №К/9901/62803/18) зазначив, що пункт 9-1 Порядку №1210 прийнятий на реалізацію норми частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак може бути застосований виключно до осіб, на яких поширюється дія частини третьої статті 59 вказаного Закону.
Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 20 травня 2020 року у зразковій справі №520/12609/19, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, наведено висновок про те, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби та є інвалідами внаслідок цього, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати згідно з частиною третьою статті 59 Зaкoну №796-XII.
Разом з цим, Верховний Суд зауважив, що при обчисленні розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону №796-XII, її розмір визначається відповідно до вимог частини третьої статті 59 цього Закону за бажанням особи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, та з урахуванням формули, передбаченої пунктом 9-1 Порядку №1210.
Відповідно до приписів ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосування формули, передбаченої Порядком №1210, при обчисленні розміру пенсії узгоджується зі змістом частини третьої статті 59 Закону №796-XII, що передбачає право особи на обчислення пенсії по інвалідності відповідно до цього Закону або за бажанням - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Тобто, за Законом №796-XII умови, порядок призначення пенсії по інвалідності визначаються актами Кабінету Міністрів України, і розмір пенсії може бути обчислений, з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
При цьому, Закон №796-XII не містить положень про те, що пенсія по інвалідності розраховується саме в п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, водночас передбачають проведення розрахунку пенсії у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, за формулою, в якій однією зі складових є п'ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
За такого правового регулювання та висновків Верховного Суду у зразковій справі, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, відмовляючи в задоволенні позову, оскільки пункт 9-1 Порядку № 1210 прийнятий на виконання норми ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а відтак повинен бути застосований до спірних правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 прийнята з метою практичної реалізації статей 54, 57 та 59 Закону №796-XII та в силу статті 117 Конституції України є обов'язковою до виконання.
П'ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, це лише вихідний показник для обчислення пенсії, який сам по собі не враховує індивідуальних особливостей кожного окремого пенсіонера (зокрема, розміру відшкодування фактичних збитків (у відсотках)), а тому застосування формули, наведеної у пункті 9-1 Порядку №1210, дозволяє визначити розмір пенсії індивідуально для кожного пенсіонера із врахуванням його особливостей. Незастосування ж вказаної формули при обчисленні пенсії призведе до встановлення єдиного розміру пенсії для всіх пенсіонерів безвідносно до особливостей кожного, що в свою чергу не сприятимете належному та справедливому пенсійному забезпеченню окремо взятого пенсіонера.
Вказаний висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.04.2021 року у зразковій справі № 520/12609/19 та від 12.05.2021 року у справі №520/1972/19 у зразковій справі.
Отже, відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, згідно ч.3 ст. 59 Закону № 796-XII з 25.04.2019 без застосування формули, зазначеної в постанові Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів наголошує, що пенсія позивача була перерахована із застосуванням формули, відображеної у пункті 9-1 Порядку №1210 із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, відповідач при перерахунку та виплаті пенсії, діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
З цих підстав колегія суддів відхиляє як необґрунтовані твердження позивача в апеляційній скарзі про необхідність обчислення основного розміру його пенсії, виходячи лише з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність підстав для застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 при обчислення пенсії відповідно до ч.3 ст. 59 Закону № 796-XII, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пункт 9-1 Порядку №1210 прийнятий на реалізацію норми частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак може бути застосований виключно до осіб, на яких поширюється дія частини третьої статті 59 вказаного Закону.
При цьому, посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.02.21 у зразковій справі № 520/1972/19, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у вказаній зразковій справі, Закон № 796-XII не містять положень про те, що пенсія по інвалідності розраховується саме в п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, водночас передбачають проведення розрахунку пенсії в порядку, передбаченому КМУ, за формулою, у якій однією зі складових є п'ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди та доводів апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості ( ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі, до яких відносяться, зокрема, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування.
Враховуючи, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів не приймає такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача у справі.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 року у справі №520/2556/2020 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 по справі №520/2556/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва З.О. Кононенко