Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 753/1227/21
Номер провадження 22-ц/824/12639/2021
Головуючий у суді першої інстанції Ю.С.Мицик
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
10 грудня 2021 року місто Київ
Номер справи 753/1227/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.,
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Зіг-Житлосервіс»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників)) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Мицик Ю.С., в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва, інформація про дату складення повного рішення не зазначена,
ТОВ «Зіг-Житлосервіс» у січні 2021 року звернулось до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ним надаються комунальні послуги і послуги з експлуатації будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказував, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . Оскільки відповідач не сплачує за надані позивачем комунальні послуги з утримання свого майна, а саме експлуатаційні витрати (витрати з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), компенсацію витрат по електричній енергії місць загального користування, за ним станом на 19.01.2021 за період з 30 грудня 2017 року по серпень 2020 року виникла заборгованість у розмірі 80509,89 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги в сумі 80509,89 грн, 3% річних у розмірі 3917,60 грн та інфляційну складову в сумі 6528,54 грн та понесені у справі судові витрати.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року позовні вимоги ТОВ «Зіг-Житлосервіс» задоволено, стягнуто з відповідача на користь ТОВ «Зіг-Житлосервіс» 80509,89 грн заборгованості за надані послуги, 3917,60 грн - 3% річних, 6528,54 грн інфляційної складової боргу, а також понесені у справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору розмірі 2270 грн.
Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконує зобов'язань перед позивачем щодо оплати житлово-комунальних послуг, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з останнього у судовому порядку з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних за період з 30.12.2017 по 31.08.2020. Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів на спростування заявлених позивачем вимог, а його посилання щодо відсутності укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг суд уважав безпідставними, так як вказана обставина сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати отриманих ним послуг.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування поданої скарги відповідач вказував на те, що суд першої інстанції не мав права проводити розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки відповідачем разом із відзивом на позовну заяву було направлено до суду зустрічну позовну заяву, яка як виявилося в матеріалах справи відсутня, а будь-яких процесуальних рішень щодо її прийняття місцевим судом не ухвалювалося. Тому, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без попереднього вирішення питання по поданому зустрічному позову, суд першої інстанції грубо порушив правила статей 193, 194 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не дотримався визначеного в статті 2 ЦПК України завдання цивільного судочинства щодо справедливого і неупередженого розгляду і вирішення цивільних справ.
Крім того, заявник вказував, що вирішуючи по суті спір у цій справі, суд не мав права приймати в якості письмових доказів додані позивачем до позовної заяви копії документів, оскільки такі всупереч вимогам частини другої статті 95 ЦПК України не завірені належним чином. З наданих позивачем до суду копій договорів, укладених із іншими організаціями, якими надавалися обслуговуючі послуги, убачалося, що вони укладені у різний період часу та їх дія повністю не охоплюється періодом заявленої ТОВ «Зіг-Житлосервіс» заборгованості. Водночас, позивачем не було надано суду доказів оплати позивачем понесених витрат за такими договорами.
Місцевий суд також не надав належної оцінки тій обставині, що між сторонами не укладено будь-яких договорів. У зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про те, що факт відсутності такого договору сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг у повному обсязі, оскільки у відповідності до приписів частини першої статті 19 Закону України №1875-IVт а статті 12 Закону України №2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Тому, за відсутності укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання житлово-комунальних послуг у позивача була відсутня правова підстава для надання відповідачу без його згоди житлово-комунальних послуг за неузгодженим переліком та за неузгодженим тарифом (цінами) з наступним пред'явленням вимог про їх оплату.
На переконання заявника наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача, який місцевий суд поклав в основу свого рішення, не ґрунтується на визначених у законному порядку тарифах на послуги і відповідно не міг прийматися судом в якості об'єктивного і належного доказу, що підтверджує розмір заявленої заборгованості.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечував і зазначив про те, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення всебічно з'ясував всі обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам, що мають істотне значення для вирішення спору. Вказував, що посилання відповідача на неможливість покладення на нього обов'язку зі сплати вартості наданих йому послуг без укладення між сторонами окремого договору є безпідставними, оскільки останній всіляко ухилявся від укладення такого договору, на підтвердження чого надано опис вкладення та докази направлення відповідачу листа-пропозиції та договору про надання послуги з управління будинком Бізнес Центру, які останній проігнорував. При цьому, із будь-якими заявами про неякісне надання або ненадання послуг до позивача не звертався. Викладені у апеляційній скарзі доводи, на думку ТОВ «Зіг-Житлосервіс», фактично являються спробою відповідача зняти з себе обов'язок по оплаті вартості наданих послуг.
07.10.2021 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ТОВ «Зіг-Житлосервіс» на апеляційну скаргу, де заявник вказував, що додавши до відзиву копії доказів направлення відповідачу пропозиції на укладення договору, позивач в порушення вимог частини третьої статті 367 ЦПК України не надав апеляційному суду доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Крім того, заявник зазначив суду про те, що посилання щодо його ухилення від укладення із позивачем договору про надання послуг з управління будинком Бізнес центру є абсолютно голослівними і бездоказовими.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень частин другої та п'ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана стороною відповідача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Зіг-Житлосервіс», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконує належним чином зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості отриманих житлово-комунальних послуг, у зв'язку із чим за ним утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього у судовому порядку з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних за період з 30.12.2017 по 31.08.2020. Крім того, суд у своєму рішенні вказав, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування заявлених позивачем вимог, а його посилання для відмови у задоволенні позову щодо відсутності укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг суд відхилив, оскільки обставина неоформлення між сторонами у письмовому вигляді договору сама по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати вартості отриманих послуг.
Переглянувши в апеляційному порядку вказане судове рішення, апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони в повній мірі відповідають зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , що підтверджується наданою в матеріали справи копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.01.2021.
ТОВ «Зіг-Житлосервіс» надає такі послуги за адресою будинку АДРЕСА_1 : прибирання будинків та прибудинкової території; вивезених побутових відходів, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення); технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації, охорона; технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливової каналізації; дератизація; дезінсекція; обслуговування димовентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньо будинкових інженерних систем у разі їх наявності; поточний ремонт конструктивних елементів, та елементів зовнішнього упорядження (+ матеріальні витрати); поточний ремонт та усунення аварій внутрішньо будинкових систем холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинку (з-та сантехніків + матеріальні витрати); поливання дворів; прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду; періодична повірка, обслуговування і ремонт будинкових засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки; обслуговування електрообладнання місць загального користування (з-та електрика + матеріальні витрати); обслуговування вентиляційного обладнання; спостереження за системою автоматичної установки пожежної сигналізації.
На підтвердження надання послуг з утримання вищевказаного будинку позивач надав суду, зокрема, копії договорів, укладених з різними організаціями у період з 01.10.2017, на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів; на надання послуг спостерігання пожежної сигналізації; на технічне обслуговування автоматичної установки пожежної сигналізації, автоматики проти димного захисту та керування інженерним обладнанням, яке задіяне при пожежі, автоматичної установки водяного спринклерного пожежогасіння, автоматичної установки газового пожежогасіння, автоматичної установки порошкового пожежогасіння, системи оповіщення про пожежу; про постачання електричної енергії.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовувалися правовідносини, що виникали між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин).
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулювання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі стандартів, нормативів, норм і правил, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.
Згідно з статтями 7, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговуваннявнутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Убачається, що виробником і постачальником зазначених вище житлово-комунальних послуг з утримання будинку і прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ «Зіг-Житлосервіс».
Позивач у справі, у період часу за який порушується питання про стягнення заборгованості за комунальні послуги і послуги з утримання будинку і прибудинкової території, був належною обслуговуючою організацією, а тому має права, передбачені частиною першою статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Крім того, аналогічні положення містить введений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року (в редакції Закону, чинної на час пред'явлення позову та вирішення спору), згідно з пунктом 2 статті 5 якого комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Так, у відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідносини, в яких замовник зобов'язаний оплатити надану послугу у грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.
Тобто, згідно із зазначеними правовими нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
З урахуванням наведеного відсутність укладеного між сторонами договору не є підставою для несплати за надані позивачем і спожиті відповідачем житлово-комунальні та інші послуги.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року (справа №753/1391/17, провадження №61-34537св18), від 21 листопада 2019 року (справа №464/5927/15, провадження №61-33479св18).
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
З огляду на вищевикладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
Крім того, закріплені в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року (який введений в дію з 01.05.2019) правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника також покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15.
Відповідно до наданої позивачем довідки №5/10 від 19.01.2021 по нежитловому приміщенню АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_1 , сума заборгованості за експлуатаційні витрати та комунальні послуги перед ТОВ «Зіг-Житлосервіс» станом на 19.01.2021 за період з 30.12.2017 по 31.08.2020 складає 80509,89 грн.
Згідно наданої суду обігової відомості розрахунків за комунальні послуги у період з 30.12.2017 по 31.08.2020 експлуатаційні витрати та компенсація витрат по електроенергії МЗК офісного приміщення АДРЕСА_2 не сплачувались, внаслідок чого нараховувалась відповідна заборгованість.
У відповідності до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за комунальні послуги по офісу АДРЕСА_2 загальний розмір заборгованості відповідача за період 31.12.2017 по 31.08.2020 станом на 19.01.2021 складає 90956,02 грн, з яких 80509,89 боргу за надані житлово-комунальні послуги, 3917,60 грн - 3% річні, а також 6528,54 грн інфляційних витрат.
Отже, враховуючи той факт, що відповідач є власником нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність у нього обов'язку здійснювати оплату наданих йому житлово-комунальних послуг.
Факт неукладення між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від сплати вартості фактично отриманих споживачем за спірний період житлово-комунальних послуг. У зв'язку із чим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності укладеного між сторонами відповідного письмового договору не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вказаної заборгованості за житлово-комунальні послуги із застосуванням норм статті 625 ЦК України.
Місцевим судом визнано належними доказами надані позивачем розрахунки заборгованості за надані відповідачу послуги за період з 31.12.2017 по 31.08.2020, доказів на спростування яких стороною відповідача не надано. Відповідачем також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за спірний період позивачем надавались послуги не в повному обсязі або відповідач мав претензії до виконавця послуг щодо якості наданих послуг або доказів належного виконання відповідачем зобов'язань по сплаті житлово-комунальних послуг з утримання належного йому нежитлового приміщення.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів того факту, що саме він зобов'язаний надавати послуги з утримання спірного будинку, споруд та прибудинкових територій, оскільки ОСОБА_1 не спростував належним чином встановлені судом обставини, що вони надавались йому саме ТОВ «Зіг-Житлосервіс». Крім того, в обґрунтування таких доводів заявник не надав суду жодних доказів про те, що він належним чином виконував свій обов'язок зі сплати житлово-комунальних послуг з утримання належного йому нежитлового приміщення іншому, на його думку, належному надавачу таких послуг.
Водночас, з цих же міркувань суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу неохоплення наданими позивачем копіями договорів, укладених між ним та іншими обслуговуючими організаціями, усього періоду часу заявленої позивачем заборгованості, так як відповідач не спростував жодними доказами того факту, що здійснював оплату таких послуг у цей період іншому надавачу житлово-комунальних послуг.
При цьому, згідно умов укладених позивачем із іншими обслуговуючими установами договорів на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів, на надання послуг спостерігання пожежної сигналізації, на технічне обслуговування автоматичної установки та ін., а також про постачання електричної енергії, передбачено щорічне їх продовження на той же строк, саме у разі якщо про їх припинення у встановленому порядку не заявлять жодна із їх сторін. Будь-яких клопотань щодо витребування у відповідача або його контрагентів за такими договорами доказів про їх припинення у встановленому порядку, матеріали справи та відзив відповідача на позовну заяву не містять.
Що стосується доводів заявника про відсутність у матеріалах справи доказів на оплату позивачем наданих іншими організаціями послуг по вищевказаним договорам, то апеляційний суд зауважує на тому, що такі обставини не входять до предмету доказування у цій справі, адже у разі наявності у позивача перед його контрагентами заборгованості за наданими послугами питання щодо її стягнення підлягає вирішенню в окремому від цієї справи порядку та не впливає на обов'язок відповідача нести витрати з утримання належного йому майна.
З приводу викладених заявником в апеляційній скарзі доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які виразилися у проведенні розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження за наявності факту подання відповідачем зустрічної позовної заяви, а також прийняття до уваги наданих позивачем доказів, які всупереч вимогам статті 95 ЦПК України не засвідчені належним чином, колегія суддів зазначає про таке.
Убачається, що розгляд цієї справи у суді першої інстанції у відповідності до вимог статті 274 ЦПК України здійснювався судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що під час розгляду справи одночасно із відзивом на позовну заяву ТОВ «Зіг-Житлосервіс» він направив на адресу Дарницького районного суду міста Києва зустрічну позовну заяву, що підтверджується наявним у матеріалах справи описом вкладення з трек-номером 4900301670791.
Так, частиною четвертою статті 193 ЦПК України передбачено, що у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Однак, у матеріалах справи відсутня будь-яка зустрічна позовна заява відповідача, а тому апеляційний суд позбавлений можливості встановити ту обставину, що суд першої інстанції під час розгляду справи порушив норми процесуального права, допустивши встановлений процесуальним законом порядок відправлення цивільного судочинства, а саме розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справа, яка повинна була розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на той факт, що доданий до відзиву на позовну заяву опис вкладення до направленої відповідачем до суду рекомендованої кореспонденції з трек-номером 4900301670791, окрім зазначення у ньому найменування вкладення за назвою «зустрічна позовна заява ОСОБА_1 у справі №753/1227/21 (з додатками 1-3) містить, рукописні дописи щодо додатків до інших вкладень поштового відправлення.
З матеріалів справи також не убачається, що судом першої інстанції приймалося відповідне процесуальне рішення з приводу вирішення питання про прийняття будь-якої зустрічної позовної заяви відповідача до спільного розгляду із позовом ТОВ «Зіг-Житлосервіс».
Апеляційний суд зауважує, що у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Порушуючи питання про відсутність у місцевого суду права на проведення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження за наявності поданої відповідачем зустрічної позовної заяви, ОСОБА_1 не надав апеляційному суду будь-яких доказів на підтвердження того факту, що він з моменту направлення до суду зустрічної позовної заяви загалом цікавився долею вирішення судом першої інстанції питання про прийняття його зустрічного позову до спільного розгляду у цій справі, або ж після виявлення її відсутності у матеріалах справи вживав будь-яких заходів з метою з'ясування питання про обставини її зникнення або не передачі для розгляду суду в цілому.
Що стосується безпідставного прийняття судом першої інстанції до уваги копії доказів, наданих позивачем, які не були засвідчені належним чином, то апеляційний суд зазначає таке.
Так, положеннями частини другої статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Дійсно, наявні в матеріалах справи додані до позовної заяви копії документів, зокрема, витяг з єдиного реєстру речових прав щодо належності відповідачу на праві приватної власності нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , а також копії договорів та додаткових угод, укладених позивачем із іншими організаціями на виконання робіт та постачання електричної енергії, які не містять напису про їх засвідчення, як це передбачено статтею 95 ЦПК України.
Разом з тим, відповідачем в ході розгляду даної справи судом не заперечувався та не спростовувався той факт, що він є власником вищевказаного нежитлового приміщення. Крім того, останній у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву не порушував питання щодо сумнівності наданих позивачем доданих до позовної зави в якості доказів зазначених вище копій документів.
Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки в апеляційній скарзі не наведено будь-яких вагомих доводів щодо неправильного вирішення справи, а також не спростовано висновки суду першої інстанції щодо наявності у відповідача заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги, сама по собі відсутність засвідчувального напису на письмових доказах, наданих позивачем, не є підставою для скасування правильного по суті рішення, що було б проявом надмірного формалізму.
Будь-яких інших достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Отже, переглянувши в апеляційному порядку рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Зіг-Житлосервіс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог підтверджених доказами, перевіреними судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судового рішення про відмову у задоволення позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивача понесених відповідачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова суду складена 10 грудня 2021 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна