Головуючий у суді першої інстанції: Писанець В.А.
Єдиний унікальний номер справи № 758/16201/19-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12488/2021
Іменем України
09 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення суми страхового відшкодування,
У грудні 2019 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 16 грудня 2018 року близько 13:35 год. в місті Києві за участю транспортного засобу «Peugeot 308» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
Цивільна-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант», що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АМ-5305546 (Том І а.с. 9-14). Ліміт страхової суми складає 100 000 грн.
Зазначав, що 02 серпня 2019 року позивач на підставі ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант», з письмовою заявою про відшкодування завданих збитків в наслідок ДТП, а 28 серпня 2019 року останній направив позивачу рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на ч. 1 ст. 32 цього Закону.
На підставі викладеного, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просив суд першої інстанції стягнути з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на його користь страхове відшкодування у розмірі 44 005,53 грн., пеню за прострочення його виплати в сумі 14 948,47 грн., інфляційних збитків та 3 % річних у розмірі 5 734,67 грн., упущеної вигоди в сумі 13 566,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 111 107,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильну оцінку доказів, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення було враховано неналежні докази, зокрема, сумнівний аварійний сертифікат. Зазначає, що розрахунок страхового відшкодування, виконаний відповідачем, є неправильним. Вказує, що позивач вчинив усі необхідні дії для отримання страхового відшкодування, однак, відшкодування у встановлений законом строк виплачено не було.
Стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди та обмежив право позивача на відновлення свого порушеного права.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач стверджує, що діяв в межах своїх повноважень на підставі закону, порушення прав позивача з його боку відсутнє. Апеляційну скаргу вважає надуманою та безпідставною, тому просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення страхового відшкодування у розмірі 54 380,98 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, 16 грудня 2018 року близько 13:35 год. в місті Києві за участю транспортного засобу «Peugeot 308» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
Цивільна-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант», що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АМ-5305546 (Том І а.с. 9-14). Ліміт страхової суми складає 100 000 грн.
В подальшому, 02 серпня 2019 року, позивач на підставі ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант», з письмовою заявою про відшкодування завданих збитків в наслідок ДТП, а 28 серпня 2019 року останній направив позивачу рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на ч. 1 ст. 32 цього Закону.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року (Том І а.с. 85-88), залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року (Том І а.с. 176-185), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожного - визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та провадження у справі закрито у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП.
Постанова 09 листопада 2020 року набрала законної сили та є чинною.
Отже, в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталась 16 грудня 2018 року підтверджена вина обох учасників дорожньо-транспортної пригоди.
У відповідності до п. 36.3 ст. 36 Закону № 1961-IV у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями с декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розмір заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, з наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страховок відшкодування (регламентної виплати) та виплатити кого. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням знос здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розмір оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додай вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 і цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеною ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Відповідно до ст. 36 Закону № 1961-IV якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Встановлено, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» 14 грудня 2020 року здійснило страхову виплату в сумі 10 375,45 грн, що підтверджується платіжним дорученням від того ж дня № 13835 (Том І а.с. 186).
Суд першої інстанції врахував, що постанова Київського апеляційного суду була прийнята 09 листопада 2020 року, тому відповідач не порушив строки виплати страхового відшкодування, оскільки воно було здійснено 14 грудня 2020 року.
Відповідно до ст. 22 Закону № 1961-IV, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (надалі також - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 цього Закону (надалі також - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Оцінка майна (шкоди) проводиться суб'єктом оцінювання, який має ліцензію Фонду державного майна України у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (надалі також - Методика).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування шкоди, пов'язаної з відновлювальним ремонтом транспортного засобу отриманої під час дорожньо-транспортної пригоди (тобто на дату ДТП), з врахування коефіцієнту фізичного зносу та за вирахування суми ПДВ та за вирахуванням ВТВ, а тому суд враховує, що документи надані позивачем, а саме рахунок СТО, на містять жодних з указаних ознак.
Наряду із зазначеним, позивачем не надано акту виконаних робіт, платіжного доручення щодо оплати ремонтних послуг або квитанції чи касового чеку, а тому суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів, того що ним здійснено відновлювальний ремонт свого транспортного засобу та його вартість, а тому наявні підстави для вирахування суми ПДВ.
Відповідно д п. 34.4 ст. 34 Закону № 1961-IV, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Відповідно до положень ст. 29 Закону № 1961-IV, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Транспортний засіб позивача «Пежо» д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди експлуатувався 8,6 років.
Відповідно до аварійного сертифіката № 48-0/57/3, виконаний аварійним комісаром ОСОБА_3 , коефіцієнт фізичного зносу ТЗ складає 50,1%, а вартість матеріального збитку становить 20 750,91 грн. без врахування ПДВ.
Отже, 20 750,91 грн. / 2 (обопільна вина) = 10 375,45 грн.
Оскільки 14 грудня 2020 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було сплачено 10 375,45 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 13835 від 14.12.2020 року, відповідач виконав в повному обсязі та належним чином свої зобов'язання, передбачені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення страхового відшкодування у розмірі, визначеному позивачем.
Правильними є висновки суду першої інстанції щодо стягнення пені та 3 % річних слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 36 Закону № 1961-IV якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Згідно з п. 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний.
Як видно із матеріалів справи, 14 грудня 2020 року, тобто на 35 день з моменту отримання останнього необхідного документу, відповідачем було сплачено 10 375,45 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 13835 від 14 грудня 2020 року (Том І а.с. 186).
Таким чином, проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не порушив строк виплати страхового відшкодування та сплатив його в повному обсязі, а отже відсутні підстави для стягнення пені та 3% річних чи інших штрафних санкцій.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 також просив стягнути з відповідача на свою користь упущену вигоду.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що відносини, що виникли між сторонами у зв'язку з виплатою страхового відшкодування за полісом № АМ/5305546 врегульовані спеціальним законом, а саме Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV.
Відповідно до положень п. 2.1. ст. 2 Закону № 1961-IV, якщо норми цього Закону передбачають інше ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Законом № 1961-IV не передбачено відшкодування упущеної шкоди та позивачем не наведено жодних обґрунтованих, з посиланням на норми чинного законодавства України, пояснень для отримання, саме від страхової компанії упущеної вигоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 8 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
У даному випадку позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звертався про перерахунок пенсії .
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.
Судом першої інстанції встановлено, що при обрахуванні розміру збитків, позивач виходив із свого права на отримання відшкодування шкоди, у вигляді недоотриманого прибутку від підприємницької діяльності. Зміст позовних вимог та встановлені судом обставини справи, дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру заподіяної шкоди, виходив із вірогідності таких збитків, які ймовірно могли бути йому завдані діями відповідача, які він вважає неправомірними.
Водночас, жодних доказів реальної можливості отримувати вказаний дохід позивачем не надано, що вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення.
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
За змістом ст. 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
В даному випадку відсутній один із обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності ТОВ «СК «Альфа-Гарант», дії відповідача щодо невиплати страхового відшкодування позивачу не визнавались незаконними.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Враховуючи вищевикладене, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з ухваленим судовим рішенням, повторюють доводи позовної заяви та заперечення на відзив, належна оцінка яким була надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Крім цього, ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1152,60 грн.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 1152 (одну тисячу п'ятдесят дві) гривні 60 копійок судового збору в дохід держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598).
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: С.М. Верланов
С.І. Савченко