Апеляційне провадження № 22-ц/824/16251/2021
Справа № 755/17183/21
Іменем України
09 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Вадима Вячеславовича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Марфіної Н.В. в м. Київ 18 жовтня 2021 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Вадима Вячеславовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В жовтні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Корольов В.В. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Посилався на те, що в його провадженні перебуває виконавче провадження № 64620504 від 23 лютого 2021 року з примусового виконання дубліката виконавчого листа № 2-710/1-10, виданого 07 квітня 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення на користь ПАТ «ОТП Банк» солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму боргу за надання кредиту в розмірі 160611,71 доларів США, що еквівалентно 1 283 287,56 грн., судовий збір в розмірі 1700 грн. та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. В ході виконавчого провадження ним з'ясовано, що з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстром № 10325 та реєстрації його в Державному реєстрі правочинів боржник за виконавчим провадженням ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку пл. 0,2399 га., кадастровий номер 3220882901:01:007:0067 за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки 245543014 від 23 лютого 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно зазначене нерухоме майно не було належним чином зареєстроване у встановленому законом порядку та відсутній запис щодо належності боржнику.
На підставі вищевикладеного просив надати дозвіл на звернення стягнення на нерухоме майно боржника за виконавчим провадженням № 64620504, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме земельну ділянку пл. 0,2399 га., кадастровий номер 3220882901:01:007:0067 за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та належить ОСОБА_1 , в розмірі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця - 1413618,32 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року подання повернуто приватному виконавцю без розгляду.
Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Корольов В.В., не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом першої інстанції проігноровано посилання приватного виконавця на постанову Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 488/3753/17-ц, згідно якого судам роз'яснено порядок розгляду звернення приватних/державних виконавців із процесуальних питань щодо виконання судових рішень, а саме що заява (подання виконавця) з процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, підлягає негайному розгляду без відкриття провадження у справі. При цьому згідно ч. 11 ст. 440 ЦПК України суд негайно розглядає подання державного/приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю виконавця. У зв'язку з тим, що подання розглядається без виклику та повідомлення сторін, дане подання приватного виконавця від 12 травня 2021 року направлялось з додатками лише до суду, а сторонам цінним листом з описом - для ознайомлення. Крім того, приватним виконавцем в якості додатків до суду було направлено копії матеріалів виконавчого провадження.
Вважав, що направлення сторонам виконавчого провадження копій матеріалів виконавчого провадження не є необхідним, оскільки сторони повідомлені про хід виконавчого провадження, мають безпосередній доступ до всіх матеріалів виконавчого провадження.
Посилався на ст. 83 ЦПК України, відповідно до якої суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи.
Посилався на позицію Верховного Суду, відповідно до якої надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Повертаючи без розгляду подання приватного виконавця ухвалою від 18 жовтня 2021 року, суд першої інстанції виходив із того, що подання приватного виконавця подано без додержання вимог ч. 2 ст. 183 ЦПК України в частині необхідності надання суду доказів про надсилання (надання) копії подання іншим учасникам справи, подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, має бути повернуто заявнику без розгляду на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України, адже додатки до подання приватний виконавець іншим учасникам провадження на надіслав, а відтак не надав доказів надсилання (надання) копії подання іншим учасникам справи.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи із наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
За правилами частин десятої-одинадцятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
У частині першій статті 446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що розділ VI ЦПК України врегульовує розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), як заключного етапу у процесі реалізації захисту цивільних прав.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Отже, розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов'язковості судового рішення.
Верховний Суд вважає, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушенням статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Така правова позиція висловлена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
За змістом положень частин другої, четвертої статті 183 ЦПК України письмову заява (клопотання, заперечення) суд повертає заявнику без розгляду, якщо її подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті.
Вимога про надання доказів надіслання заяви, скарги, клопотання чи заперечення (надання) іншим учасникам справи (провадження) стосується подання таких на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (розділи VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України).
Слід зазначити, що хоча суд і негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця, проте інші учасники справи не повинні бути позбавлені процесуального права на інформацію про подані державним чи приватним виконавцем до суду подання чи інші звернення.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року в справі № 591/1581/20(провадження № 61-10904св20) і підлягають врахуванню апеляційним судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Корольов В.В., звернувшись із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому порядку, не додав доказів надіслання (надання) додатків до цього подання іншим учасникам справи, дійшов правильного висновку про повернення вказаного звернення.
При цьому судом першої інстанції надано оцінку правовому висновку Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 488/3753/15-ц і обґрунтовано встановлено, що цей висновок не стосується порядку оформлення звернення до суду, що подаються на стадії виконання судового рішення, або змісту абз. 2 ч. 2 ст. 183 ЦПК України.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що встановлений порядок негайного розгляду подання без повідомлення сторін/заінтересованих осіб та відсутність необхідності постановлення ухвали про відкриття провадження у справі не вказує, що державний/приватний виконавець у даному випадку може не дотримуватись положень абз. 2 ч. 2 ст. 183 ЦПК України, такого виключення положення ст. 440 ЦПК України не містять.
Таким чином, спростовуються змістом оскаржуваної ухвали доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції проігноровано посилання приватного виконавця на постанову Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 488/3753/15-ц.
З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність правових підстав повернення подання особі, яка його подала, без розгляду, оскільки заявник не виконав обов'язкові вимоги процесуального законодавства.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги щодо зважання надмірного формалізму практичному та ефективному доступу до суду.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що у приватного виконавця не було необхідності направляти додатки до подання іншим учасникам справи, і що у інших учасників справи є в наявності копії документів виконавчого провадження, оскільки за ідентифікатором доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження вони можуть ознайомитися з усіма матеріалами, у сукупності з посиланнями заявника на вимоги ст. 83 ЦПК України, апеляційний суд виходить із наступного.
Стаття 83 ЦПК України «Подання доказів» розміщена в параграфі 1 «Основні положення про докази» глави 5 «Докази та доказування», відповідно до якої копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Таким чином, положення ЦПК України, на які посилається заявник, не стосуються порядку прийняття заяв з процесуальних питань, який окремо регламентовано ст. 183 ЦПК України, а лише доказів, а отже не підлягають застосуванню.
Крім того, доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на нічим не підтверджених припущеннях приватного виконавця про наявність у інших учасників справи ідентифікатора доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження та можливості безпосередньо ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не ґрунтуються на законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної та всебічної оцінки судом першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Вадима Вячеславовича залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.