24 листопада 2021 року місто Київ
справа № 761/32281/19
провадження №22-ц/824/12275/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»
відповідач - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
уповноважена особа на ліквідацію Ірклієнко Ю.П.
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Карпець Юлією Володимирівною,
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Юзькової О.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» уповноважена особа на ліквідацію Ірклієнко Ю.П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна, Узинська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області (Державний реєстратор Цалин А.Б.), ОСОБА_2 про визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 69/07-МК від 04.04.2007 року, за договором іпотеки та договором поруки недійсним ,-
У серпні 2019 року позивач звернулася до суду до відповідачів з зазначеним позовом.
Позов обґрунтовано тим, що 04.04.2007 р. між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачем було укладено кредитний договір № 69/07-МК, за умовами якого ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 35 000,00 доларів з оплатою за процентною ставкою 14% річних та терміном користування до 04.04.2022 р. Кредит було надано на споживчі цілі - купівлю нерухомого майна. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_3 передано ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» нежитлові підвальні приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,5 кв. м, які належать позивачу. Узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки зазначена у сумі 222 20,00 грн., що еквівалентно 44 000 доларів США. В якості додаткового забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника було укладено і договір поруки № 01-69/07МК від 04.04.2007 р. з фізичною особою ОСОБА_4
11.07.2014.р між банком та позивачем укладено додаткову угоду якою сторони погодили наявність боргу та визначились, що до підписання додаткової угоди № 2 до кредитного договору позичальник має сплатити отримані ним у фактичне користування гроші в сумі 11 706,72 долари США , а залишок боргу у розмірі 11 706,72 доларів США повернути на умовах реструктуризації. Банк надав позивачу пільговий період на 24 місяці від дати підписання додаткової угоди № 2 з оплатою відсотків за ставкою 2% річних при умові сплати позивачем коштів у сумі 11 706 ,72 долари США. Разом з тим, сторони додаткової угоди № 2 домовились про те, що банк за умови своєчасного та в повному обсязі виконання позичальником зобов'язань здійснює прощення боргу.
Позивачем випадково стало відомо про направлення на її ім'я повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 09.04.2019 р. №09/04/2019 .
10.07.2019 р. позивач дізналася про те, що власником майна - предмета іпотеки є гр. ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі - продажу з ТОВ «Фінансова компанія «Алькор інвест». Право власності на нежитлові приміщення виникло у ТОВ «Фінансова компанія «Алькор інвест» на підставі договору іпотеки, договору про відступлення права вимоги від 19.04.2019 р., укладеного з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Позивач вважає, що такий договір порушує вимоги ст. ст. 92, 203 ЦК України, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки укладений від імені банку, який перебуває у процедурі ліквідації» за довіреністю, а не уповноваженою особою. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб порушено і законодавство, яке регламентує організацію продажу активів (майна) банків, що ліквідується - ч. 7 ст. 51 профільного Закону та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО .
Крім того, позивач не отримала право переважного придбання майна від 23.04.2016 р. за № 388 та зареєстрованого в Мінюсті.
Також, за договором про відступлення права вимоги передано борг, який безпідставно нарахований. Нарахована пеня не визнається позивачем - про що ОСОБА_1 в порядку ст. 518 ЦК України повідомила нового кредитора, а тому вона не може бути предметом продажу. Нарахування пені відбулось поза межами строку позовної давності в 1 рік. Крім того, оцінка майна, використана для здійснення продажу предмета іпотеки є недійсною відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Також спірний договір має ознаки факторингу, тому існує вірогідність, що покупець не мав належних документів для здійснення даної операції.
У зв'язку із недійсністю договору відступлення прав вимоги, всі рішення суб'єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно підлягають скасуванню в порядку застосування наслідків недійсності.
Посилаючись на вказані обставини позивач просила суд:
- визнати недійсним в повному обсязі договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 09.04.2019 р. з додатком 1 до нього, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В.;
- застосувати наслідки недійсності в порядку ст. 216 ЦК України у вигляді скасування рішень суб'єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно та записів, внесених (здійснених) такими реєстраторами на підставі прийнятих ними рішень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме: рішення реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н.В. від 09.04.2019 р. з індексним № 46377148 про відступлення іпотеки ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (з реєстрацією в спец. Розділі); рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про внесення запису про обтяження (заборону) № 32270768 (з відкриттям розділу); рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про внесення запису про іпотеку (з відкриттям розділу); рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про погашення іпотеки (з відкриттям розділу); рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (право власності № 32270610); рішення реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н.В. від 16.07.2019 р. з індексним № 47798711 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (право власності №32410465).
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Карпець Ю.В., подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним, а також таким, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16 грудня 2020 року в справі №461/2900/11, від 11 грудня 2019 року у справі №7610611/17, від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16, на які є посилання у позові. Зазначивши про те, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах, суд не врахував, що правовідносини за оспорюваним правочином в т.ч., але не виключно, регулюються положенням Цивільного кодексу України щодо загальних істотних умов договору, ознак договору факторингу, цесії, спеціальним законами: положеннями Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України «Про іпотеку».
Також зазначає, що обґрунтовуючи підстави недійсності оспорюваного правочину, позивач зазначала, що особа, яка підписала правочин не є працівником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та/або уповноваженою особою Фонду в розумінні п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Проте суд прийшов помилкового висновку про те, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не обмежена в можливості видачі довіреності від імені банку на представництво його інтересів. В даному випадку висновок суду не відповідає позиції Верховного Суду, висловлену в постанові від 17.10.2018 року в справі №916/2024/17.
Суд не взяв до уваги доводи позивача та Положення про порядок проведення реструктуризації кредитної заборгованості фізичних осіб за кредитним договорами, виконання зобов'язань за якими забезпечене іпотекою, перед банками, процедура ліквідації яких здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, затверджене Дирекцією Фонду від 05.02.2018 р. за №372, зареєстроване в Мінюсті 28.02.2018 року за №254/31706 та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, згідно з яким актив (права вимоги за кредитним договором) мав бути реалізований в останню чергу.
Представник позивача просить врахувати, просимо суд врахувати, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 09.04.2019 року містить умови, притаманні договору факторингу, не зважаючи на те, що сторони даного договору у п. 1.2. заперечили правову природу договору як договору факторингу, що суперечить цивільному законодавству.
Отже, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, банк отримав фінансування у розмірі 140 000,00 грн, а ТОВ «ФК «АЛЬКОР Інвест», в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається (660 094, 40 гривень згідно додатку № 1 до спірного правочину), і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останнійгрошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
Наведене свідчить про те, що укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «АЛЬКОР Інвест» оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.
За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
Окрім того, звертає увагу суду і на те, що в зв'язку з перебуванням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на стадії ліквідації та на підставі рішення Національного банку України № 898 від 17.12.2015 року було відкликано всі банківські ліцензії у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що унеможливлює укладення договору факторингу в зв'язку з відсутністю необхідного суб'єктного складу у даних договірних правовідносинах.
Вказаний висновок відповідає правовому висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), а також висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільногосуду від 11.12.2019 року у справі №761/20611/17. Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання валютного контролю».
Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.
Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання Фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.».
Згідно з відповіддю Національного банку України від 19 лютого 2021 року № 27- 0006/14108, наданою на адвокатський запит представника позивача від 17.02.2021 року, ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій.
Оскільки за умовами оспорюваного правочину, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», було відступлено право вимоги за кредитним договором в іноземній валюті (№ 69/07 -МК (долар США) від 04.04.2007 року), а жодна зі сторін на момент укладення оспорюваного правочину, в тому числі і ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» не мали відповідної генеральна та/або індивідуальної ліцензії, а тому, в тому числі і на підставі даної обставини, ТОВ «Фінансова компанія «Алькор, Інвест» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на додержання норм матеріального і процесуального права при вирішені даної справи.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Карпець Ю.В. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб адвокат Шильц А.Р., , представник АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Плачинда К.О. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,, представник третьої особи Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франковської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Н.В., ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень ( а.с.209-214 т.3), причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Шкоріної О.І., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.04.2007 р. між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 69/07-МК (долар США), за умовами якого позивач отримала грошові кошти у розмірі 35 000,00 доларів США з оплатою процентної ставки у розмірі 14% річних строком до 04.04.2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 04.04.2007 р. між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В., відповідно до якого ОСОБА_1 передала відповідачу в іпотеку належні їй на праві власності нежилі підвальні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,5 кв. м.
11.07.2014 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору №69/07-МК від 04.04.2007 р., відповідно до якого визнано наявність боргу у позичальника за кредитним договором, який складається з боргу за виданими позичальнику кредитними ресурсами, що становить 23 413,43 доларів США станом на 11.07.2014 р., боргу за процентами за користування позичальником кредитними ресурсами, що становить 924,10 доларів США.
За додатковою угодою позичальник взяв на себе зобов'язання повернути банку у строк до 11.07.2014 р. отримані у фактичне користування кредитні ресурси у сумі 11 706,72 доларів США, а залишок кредитних ресурсів у сумі 11 706,72 доларів США повертати у зазначених в додатковій угоді строки та розмірах.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 р. № 612 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації Публічного акціонерного товариства Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладі фізичних осіб 18.12.2015 р. прийнято рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком до 17.12.2017 р.
27.11.2017 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 5175, яким продовжено строки здійснення ліквідації АТ «Банк «Фінанси а Кредит» на два роки до 17.12.2019 р.
В подальшому, а саме - 23.09.2019 р. виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення за № 2417 про продовження строку процедури ліквідації банку до 17.12.2020 р.
Так, 19.04.2019 р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-01-02-000024-b від 21.03.2019 року було укладено договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, за умовами якого відступає шляхом купівлі - продажу Новому кредитору належні банку, а Новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальника, іпотекодавця та поручителя, визначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, за кредитним договором, іпотечним договором, договором поруки, з врахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі і порядку, визначених цим договором.
Як свідчить додаток №1 до договору про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги вказано позичальника до нового кредитора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 69/07-МК від 04.04.2007 р. та додатковими угодами до нього, договором іпотеки та договором поруки - поручитель ОСОБА_4 .
Сума заборгованості, як вбачається з додатку № 1, станом на дату відступлення права вимоги складає 6 564,50 доларів США, що становить 175 716,43 коп. та пені у розмірі 484 377,97 грн.
Договір про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В.
Від імені ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» під час укладення договору діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої Ярощук В.Ю., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу від 31.01.2019 р. за реєстровим № 183.
16.07.2019 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В., відповідно до якого ОСОБА_2 придбав у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» нежитлові приміщення загальною площею 23,5 кв. м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна, відчужувані приміщення належать продавцю на праві приватної власності на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Українець В.В. 04.02.2007 р. за реєстровим № 307Д, додаткового договору до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Українець В.В. 11.07.2014 р. за реєстровим № 753, договору про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В. 19.04.2019 р. за реєстровим № 279, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, виданого ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» 22.04.2019 року за № 22042019 та рекомендованого повідомлення (документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, письмової вимоги іпотекодержателя), що видане 23.04.2019 р. ПАТ «Укрпошта» № 0500025441894.
За наданою представником позивача довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна суб'єктами державної реєстрації прав на нерухоме майно винесені рішення та внесено до відповідного реєстру наступні записи:
-рішення реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н.В. від 09.04.2019 р. з індексним № 46377148 про відступлення іпотеки ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (з реєстрацією в спец. Розділі);
-рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про внесення запису про обтяження (заборону) № 32270768 (з відкриттям розділу);
-рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про внесення запису про іпотеку (з відкриттям розділу);
-рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про погашення іпотеки (з відкриттям розділу);
-рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. від 05.07.2019 р. з індексним № 47646476 про реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (право власності № 32270610);
-рішення реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н.В. від 16.07.2019 р. з індексним № 47798711 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (право власності № 32410465).
Звернувшись з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що право вимоги, відступлене за спірним договором купівлі-продажу про відступлення прав вимоги є недійсним, з огляду на таке:
- Обсяг права вимоги є недійсним;
- Звіт про оцінку, на підставі якого було здійснено організацію та продаж активу, була на момент реалізації недійсною;
- Організація торгів та продаж активу здійснені ФГВФО з численними порушеннями законодавства та порушує права Позичальника;
- Особа, яка підписала спірний договір від імені юридичної особи, не мала належної дієздатності;
Даний договір носить всі ознаки договору факторингу, тому існує вірогідність, що покупець не мав належних документів для здійснення даної операції.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно із ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено наявність підстав, з якими законодавець передбачає можливість визнання угоди недійсною, а тому не знайшов підстав для задоволення вимог про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 09.04.2019 р. з додатком 1 до нього, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В.
При цьому судом не встановлено будь-яких порушень законодавства, яке регулює правовідносини, що виникли між сторонами, при оцінці іпотечного майна, яке було виставлено на аукціон відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відхиляючи доводи позивача щодо невизнання нею розмір боргу та пеню у сумі 484 377,97 грн, про що відповідно до вимог ст. 518 ЦК України було повідомлено нового кредитора, суд виходив з того, що в розумінні вимог чинного законодавства України, заміна кредитора у зобов'язанні є передачею права вимагати виконання взятих на себе грошових зобов'язань відповідно до умов договору, і не пов'язується з законодавцем з запереченнями боржника і не потребує його схвалення. Натомість зазначене не обмежує боржника в доведенні відсутності боргу, проте не є підставою для визнання угоди недійсною.
Також судом враховано позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 28.10.2019 р. у справі № 626/1799/17 - ЦК України, відповідно до якої сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами.
Встановлено , що оспорюваний договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги було укладено під час здійснення в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» процедури ліквідації.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України, відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, на виконання якого відповідно до приписів ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів».
Пунктом 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування зкладів фізичних осіб» встановлено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (п.1 ч.2 ст. 37 Закону).
Фонд, відповідно до п.п. 2,4,9 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.
Тобто, будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке перебуває власності банку є активом такого банку та відповідно включається до складуліквідаційної маси для подальшого задоволення вимог кредиторів/вкладників банку.
Пунктом 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування зкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
За приписами ч.ч. 6,7 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.
Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду № 2 від 05.07.2012 р. серед іншого визначено, що порядок організації передпродажної підготовки, реалізації майна банку, у тому числі консолідованого продажу майна банку (кількох банків), затверджується виконавчою дирекцією Фонду (пункт 5.1. розділу V).
Так, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 388 від 24.03.2016 р. затверджено Положення щодо організації продажу активів (майна) банків , що ліквідуються.
Пунктом 1 та 2 розділу ІІІ Положення визначено, що порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна) банків, здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна).
Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2017 № 2837 «Про утворення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів, делегування йому частини повноважень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та затвердження змін до деяких нормативно - правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» та встановлено одне із основних завдань Комітету - визначення способів, порядку та умов продажу активів (майна) банків, що ліквідуються.
Згідно з абзацем 4 пункту 1 Розділу II Положення щодо організації продажу електронна торгова система (далі - ЕТС) - сукупність спеціалізованого програмного забезпечення, торгових систем, баз даних, модуля бізнес-аналітики (ВІ), технічних, програмно-апаратних комплексів, телекомунікаційних та інших засобів та систем електронного документообігу, що забезпечують можливість введення, зберігання та обробки інформації, необхідної для проведення електронних торгів та встановлення їх результатів у вигляді протоколу, що генерується центральною базою даних.
Рішенням Комітету Фонду гарантування з питань консолідації та продажу активів від 27.12.2018 р. № 2557, визначено активи, які підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), серед яких, зокрема і право вимоги за кредитним договором № 69/-7-МК від 04.04.2007 р., що укладено з ОСОБА_1 з забезпеченням (лот UA-EA-2-219-01-02-000024-b).
Отже, отримання грошових коштів від реалізації майна банку, а саме - правовимоги за кредитним договором № 69/07-МК (долар США) від 04.04.2007 р., що укладено з фізичною особою з забезпеченням (лот F07СЬ39718) прямо впливає на формування ліквідаційної маси ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», за рахунок якої в подальшому задовольняються вимоги вкладників/кредиторів Банку.
20.02.2019 р. відбувся продаж лоту F07GL39718. Сформовано Протокол електронних торгів № UA-EA-2019-01-02-000024-b, відповідно до якого переможцем визначено Учасника - Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ "Фінансова компанія АЛЬКОР ІНВЕСТ".
Перевіряючи дотримання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб порядку продажу на відкритих торгах (аукціоні) права вимоги за кредитним договором № 69/-7-МК від 04.04.2007 р., укладеного ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» з ОСОБА_1 з забезпеченням (лот UA-EA-2-219-01-02-000024-b), суд першої інстанції ретельно перевірив доводи позивача щодо можливого порушення норм чинного законодавства та прийшов до висновку про безпідставність доводів позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції за вказаних у рішенні підстав, оскільки оцінка майна проводилась в межах процедури ліквідації банку і відповідно до положень спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює правовідносини сторін, унаслідок чого посилання ОСОБА_1 на незастосування Закону України «Про оцінку майна, манових прав та професійну оціночну діяльність» та постанови КМУ від 21.08.2014 №358 щодо терміну дії звіту про оцінку майна, на увагу не заслуговує.
В даному випадку законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Публічні електронні торги (аукціон) з продажу прав вимоги проведені у повній відповідності до вимог чинного законодавства - Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення щодо організації продажу активів майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 24.03.2016 р. № 388 та Регламенту роботи електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового з ниження початкової (стартової) ціни лоту, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції для продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються.
Не заслуговує на увагу і посилання позивача на те, що осопорюваний нею правочин є недійсним з тих підстав, що особа, яка його підписала не є працівником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та/або уповноваженою особою Фонду в розумінні п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже не мала права діяти від іменті ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Довіреність від імені юридичної особи, згідно до ст. 246 ЦК України, видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Представництвом, відповідно до положень ст. 237 ЦК України, представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.
Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», має право укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Згідно із статтею 34 Закону України «Про нотаріат», у редакції на час посвідчення довіреності діяти від імені ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на ім'я ОСОБА_5 31.01.2019 року, нотаріуси вчиняють такі дії, зокрема посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо).
З огляду на викладене, довіреність - це односторонній правочин, який фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов'язки безпосередньо для довірителя.
Довіреність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.
Статтею 204 цього Кодексу передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсність указаної довіреності прямо не встановлена законом, судом недійсною вона не визнавалась.
При цьому вихід за межі, наданих ОСОБА_5 повноважень від імені ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», судом не встановлено.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 діяв при укладенні оспорюваного правочину у межах наданих йому повноважень, є правильним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
Встановлено, що 19.04.2019 р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-01-02-000024-b від 21.03.2019 року було укладено договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, за умовами якого відступає шляхом купівлі - продажу Новому кредитору належні банку, а Новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальника, іпотекодавця та поручителя, визначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, за кредитним договором, іпотечним договором, договором поруки, з врахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі і порядку, визначених цим договором.
Як свідчить додаток №1 до договору про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги, до нового кредитора перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 69/07-МК від 04.04.2007 р. та додатковими угодами до нього, договором іпотеки та договором поруки - поручитель ОСОБА_4 .
Згідно з пунктом 4.1 договору відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» сплатило ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» оплату за право вимоги на підставі протоколу, складеного за результатми відкритих торгів (аукціону).
За вказаним договором відступлення права вимоги кредитні правовідносини між банком і ОСОБА_1 були припинені, про що повідомлено боржника.
Новим кредитором ОСОБА_1 з цього моменту стало ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», при цьому за товариством було також зареєстроване і право іпотекодержателя, що також підтверджує ту обставину, що з моменту відступлення права вимоги - 09.04.2015 року, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як кредитор, вибув з правовідносин з ОСОБА_1 .
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов'язаннях за кредитним договором і договорами іпотеки замінений на ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» як нового кредитора.
ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» не набуло право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору відступлення купівлі-продажу права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором і за договорами іпотеки, поруки.
Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).
Указаної правової позиції притримується Верховний Суд , про що зазначено у постанові від 10 серпня 2021 року у справі №755/14728/18, не знайшовши підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 910/7038/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 910/7320/17, немає.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що вказаний висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний правочин відступлення права вимоги не є договором факторингу, адже він не містить ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг.
Цей договір не містить умов, які б передбачали передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за оспорюваним правочином не є відносинами у сфері факторингу.
Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Оспорюваний правочин є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512 - 519 ЦК України і суб'єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - як нового кредитора, ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг, не вимагається.
З огляду на викладене, аргументи позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 512, 514, 1077 , 1079 Цивільного кодексу України є безпідставними та необґрунтованими належним чином.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції належним чином, з дотриманням норм ст..ст. 263,264 ЦПК України розглянуто дану справу, дано вичерпну, мотивовану, обґрунтовану нормами матеріального права відповідь на кожний довід позивача, з яким погоджується суд апеляційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Карпець Юлією Володимирівною, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 10 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус