22 листопада 2021 року м. Київ
Справа № 369/2592/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/13440/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Галагана В.І. 27 липня 2021 року в місті Києві, повний текст рішення складений 28 липня 2021 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
У лютому 2020 року представник ТОВ «Порше Мобіліті» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка становить 656710,17 грн, з яких: заборгованість по виставленим рахункам за період з лютого 2015 року по травень 2015 року (до вимоги) з платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 32956,99 грн; 3% річних за час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 4798,32 грн; втрати від інфляції час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 20934,60 грн; заборгованість по виставленим рахункам за період з червня 2015 року (після вимоги) по квітень 2018 року з платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 112842,51 грн; 3% річних за час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 10786,67 грн; втрати від інфляції за час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 34347,85 грн; заборгованість за тілом кредиту (невиплачена сума кредиту) у розмірі 247287,69 грн; 3% річних за час прострочення тіла кредиту (сума кредиту згідно вимоги від 19 травня 2015 року) в розмірі 34285,97 грн; втрати від інфляції за час прострочення повернення тіла кредиту (сума кредиту згідно вимоги від 19 травня 2015 року) в розмірі 120163,44 грн; штраф у розмірі 20% від суми кредиту, згідно п. 8.2. Загальних умов кредитування, в розмірі 34082,70 грн; штрафні санкції відповідно до п. 8.3 Загальних умов, в розмірі 4223,43 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 червня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №50004870, за умовами якого Товариство надало відповідачу кредит на загальну суму 170413,49 грн із цільовим призначенням кредиту: на придбання автомобіля марки «Фольцваген Гольф», 2012 року випуску, процентною ставкою на рівні 9,90% річних, строком повернення кредиту 84 місяців (з урахуванням додаткових угод). В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між сторонами укладено Договір застави транспортного засобу №50004870 від 21 червня 2012 року, яким до Реєстру обтяжень рухомого майна було внесено відповідний запис про обтяження автомобіля марки «Фольцваген Гольф», 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою №50004870 від 19 травня 2015 року про дострокове повернення кредиту та сплати кредитної заборгованості, яка була отримана відповідачем 30 травня 2015 року. Однак, вимога позивача не була задоволена відповідачем.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем ОСОБА_1 порушено умови Кредитного договору №50004870 від 19 червня 2012 року в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Разом з цим, суд вказав на наявність клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмовив у задоволенні позову з цих підстав.
Не погодилось із вказаною ухвалою ТОВ «Порше Мобіліті», їх представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність оскаржуваного рішення. Представник позивача вказує на те, що відповідач з 2015 року звертався до суду з позовами до позивача з приводу недійсності/нікчемності кредитного договору, а тому ця обставина обмежувала право позивача на звернення з позовом про стягнення суми боргу, проте суд першої інстанції визнав неповажними ці причини пропуску позовної давності. Звертає увагу на те, що позивач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, зокрема, переховував на користь страхової компанії кошти, які йшли в рахунок виконання зобов'язань за договором страхування укладеним відповідачем. Однак відповідач свої зобов'язання не виконував, та створює перешкоди у реалізації прав позивача.
Враховуючи наведене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача ТОВ «Порше Мобіліті» - адвокат Юлдашева К.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила про задоволення заявлених ними вимог.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Риженко Д.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 19 червня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №50004870, за умов якого позивачем відповідачу був наданий кредит в суму 170413,49 грн із зазначеннм еквіваленту - 21096,00 доларів США, цільовим призначенням кредиту: на придбання автомобіля марки «Фольцваген Гольф», 2012 року випуску, процентною ставкою на рівні 9,90% річних, строком повернення кредиту 60 місяців, щомісячними платежами згідно з графіком погашення кредиту. Додатковими угодами було внесено зміни до даного договору, а саме: надано додаткову суму кредиту в розмірі 49528,62 грн (еквівалент 6 075,64 доларів США); продовжено строк кредиту до 84 місяців /т.1 а.с.17-36,52/.
Також між сторонами, було укладено договір №50004870 від 21 червня 2012 року про заставу майна (автомобіля «Фольцваген Гольф», реєстраційний номер НОМЕР_1 ), яким забезпечувалися вимоги заставодержателя за Кредитним договором №50004870, про що внесено відповідний запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна /т.1 а.с.38-44/. За даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна до автомобілю «Фольцваген Гольф», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 11 лютого 2020 року було застосовано звернення стягнення на користь ТОВ «Порше Мобіліті» /т а.с.71-72/.
Згідно зі зведеною обліковою випискою з рахунку ОСОБА_1 вбачається, що ним регулярно вносилися кошти на погашення кредиту до 02 лютого 2015 року. Після цієї дати позивачем видавились рахунки-фактури, в яких зазначались суми, що мали б бути сплачені відповідачем у відповідні періоди часу /т.1 а.с.53-68/.
ТОВ «Порше Мобіліті» листом від 19 травня 2015 року висунуло вимогу відповідачу про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору на загальну суму 284468,11 грн, з яких 247287,69 грн сума дострокового повернення кредиту, що є еквівалентом 11408,89 доларів США, 32956,99 грн несплачені чергові платежі, 4223,43 грн штрафні санкції. На виконання цієї вимоги відповідачу встановлений позивачем строк у 30 днів з дати одержання цієї вимоги. За даними поштового відділення вказане повідомлення було отримане ОСОБА_1 30 травня 2015 року /т.1 а.с.45-50/.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем визначений розмір заборгованості в сумі 656710,17 грн, з яких:
заборгованість по виставленим рахункам за період з лютого 2015 року по травень 2015 року (до вимоги) з платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 32956,99 грн;
3% річних за час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 4798,32 грн;
втрати від інфляції час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 20934,60 грн;
заборгованість по виставленим рахункам за період з червня 2015 року (після вимоги) по квітень 2018 року з платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 112842,51 грн;
3% річних за час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 10786,67 грн;
втрати від інфляції час прострочення оплати рахунків на сплату платежів у повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 34347,85 грн;
заборгованість за тілом кредиту (невиплачена сума кредиту) у розмірі 247287,69 грн;
3% річних за час прострочення тіла кредиту (сума кредиту згідно вимоги від 19 травня 2015 року) в розмірі 34285,97 грн;
втрати від інфляції за час прострочення повернення тіла кредиту (сума кредиту згідно вимоги від 19 травня 2015 року) в розмірі 120163,44 грн;
штраф у розмірі 20% від суми кредиту, згідно п. 8.2. Загальних умов кредитування, в розмірі 34082,70 грн;
штрафні санкції відповідно до п. 8.3 Загальних умов, в розмірі 4223,43 грн.
На підтвердження даних вимог позивачем надана зведена облікова виписка з рахунку відповідача, сформована 04 лютого 2020 року, з якої вбачається, що мало місце нарахування 312184,01 грн, сплачено було 162161,08 грн, непогашена сума заборгованості по виставленим рахункам становить 150022,93 грн та визначений еквівалент заборгованості в розмірі 11408,89 доларів США /т.1 а.с.65-68/. Також позивачем надані розрахунку нарахувань інфляційних втрат та трьох відсотків річних /т.1 а.с.75-95,198-207/.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року у справі №369/2593/20 відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, і дане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року. Вказані судові рішення мотивовані тим, що листом від 19 травня 2015 року позивач висунув вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, а тому строк позовної давності минув у 2018 році, що, як наслідок, є підставою для відмови у позові /т.1 а.с.177-182,183-187/.
З даним позовом позивач, згідно з штампом поштового відділення, звернувся 21 лютого 2020 року /т.1 а.с.117/.
Представник відповідача - адвокат Риженко Д.М. в заяві від 02 березня 2020 року, поданою через систему електронний суд, вказує про пропуск позивачем строку позовної давності та просить про застосування наслідків визначених ч.4 ст.267 ЦК України /т.1 а.с.149-150, 210-212/.
Позивачем 23 липня 2021 року до суду першої інстанції була подана заява про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, в якій наголошується на тому, що відповідач неодноразово звертався до суду з позовними заявами про визнання недійсними або нікчемними укладених між сторонами договорів, що не давало можливості позивачу визначити дійсний розмір заборгованості та пред'явити позовні вимоги про стягнення заборгованості /т.1 а.с.194-197/.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст.611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, (ч. 1 ст. 612 ЦК України)
Згідно із ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 1,5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Позовна давність відповідно до ч.1 ст.260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц (провадження №14-600цс18) зазначила, що: «Аналіз змісту статей 1054, 1050 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов'язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання основного зобов'язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то відповідний строк для пред'явлення вимоги до боржника обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.
Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України), недотримання якого може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У Постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: (1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
(3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами 19 червня 2012 року був укладений кредитний договір за мовами якого відповідач одержав кредит, який зобов'язався повернути частинами протягом 84 місяців з дня укладення договору, тобто до 19 червня 2019 року.
Обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем фактично сторонами не оспорюються. Як вірно вказав суд першої інстанції, відповідачем не надано жодних доказів на їх спростування. Судом першої інстанції не здійснено детального аналізу визначених позивачем сум заборгованості, вказано лише на те, що судом критично оцінюються надані позивачем розрахунки. Однак, розрахунки надані позивачем виключно щодо нарахованих сум інфляційних витрат та трьох відсотків річних розрахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, на підтвердження суми боргу позивачем надана зведена облікова виписка з рахунку відповідача, сформована 04 лютого 2020 року, з якої вбачається визначення непогашеної суми заборгованості по виставленим рахункам - 150022,93 грн та визначений еквівалент заборгованості в розмірі 11408,89 доларів США. Разом з тим, у вимозі від 19 травня 2015 року позивач також визначив заборгованість з зазначенням еквіваленту 11408,89 доларів США. Відповідач посилається на наявність і отримання ним цього листа, але заперечення ним щодо визначеної суми боргу ні позивачу, ні суду не надані. А отже слід вважати, що має місце заборгованість по тілу кредиту саме у цьому розмірі.
Направивши вимогу про дострокове повернення всієї суми заборгованості позивач змінив строк виконання основного зобов'язання. Зокрема, у вимозі ним визначено 30 днів з дати одержання цієї вимоги. За даними поштового відділення вказане повідомлення було отримане ОСОБА_1 30 травня 2015 року. Тому строк виконання основного зобов'язання є таким що настав 30 червня 2015 року. Крім того, здійснивши вимогу про дострокове повернення кредиту позивач визначив остаточну суму невиконаного зобов'язання, а тому нарахування після цієї дати процентів та штрафів не допускається. Після настання строку виконання зобов'язань позивач має право на компенсацію інфляційних втрат та трьох процентів річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак вказане питання залежить від вирішення питання про наявність підстав для застосування строків позовної давності.
Застосування наслідків пропуску строку позовної давності залежить від обґрунтованості заявлених позовних вимог, тобто є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи наведене вище, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем ОСОБА_1 порушено умови Кредитного договору №50004870 від 19 червня 2012 року в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог, і наявність підстав для вирішення питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Як вже вказано вище, направивши вимогу про дострокове повернення всієї суми заборгованості позивач змінив строк виконання основного зобов'язання і такий строк є таким, що настав 30 червня 2015 року. Таким чином сплив трирічного строку позовної даності припадає на дату 30 червня 2018 року. Ці обставини також встановлені судами під час розгляд справи про звернення стягнення на предмет застави.
Доводи позивача, наведені ним в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності, щодо неможливості звернення до суду з позовом, так як відповідачем оскаржувалась дійсність укладених договорів, не можуть бути прийняті до уваги суду, так як розгляд таких спорів не перешкоджав позивачу на звернення в власними вимогами, в межах визначеного законом строку позовної давності. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин пропуску позивачем строку позовної даності. У зв'язку з відсутністю поважних причин пропуску строку позовної даності та наявності заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної даності, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Сплив строку позовної давності не припиняє зобов'язання, що виникло між сторонами, однак вимога про його виконання не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном, тобто зобов'язання є натуральним.
Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а отже кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат. А тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Хоча рішення суду першої інстанції є недостатньо вмотивованим, проте судом повно встановлені обставини справи, вірно визначений характер правовідносин та правильно вирішений спір по суті. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та позовних вимог в цілому, понесені позивачем судові витрати при зверненні з апеляційною скаргою, компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 08 грудня 2021 року.