Справа № 761/9413/20
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7341/2021
12 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року (суддя Чередніченко Н.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), третя особа: офіс Генерального прокурора про визнання інформації недостовірною, захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив:
- визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 під час прямого ефіру програми «ІНФОРМАЦІЯ_2», що транслювалась каналом ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), а саме: висловлювання, що ОСОБА_1 : «… вчинив злочин…», «… покидьок…», «… який вчора безжально стріляв у жінку та чоловіка…», «… холоднокровно стріляв серед білого дня по поліцейським…», «…мерзота…», «… остання мерзота…»;
- визнати всю інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 під час прямого ефіру програми «ІНФОРМАЦІЯ_2», що транслювалась каналом ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), а саме: висловлювання, що ОСОБА_1 : «… вчинив злочин…», «… покидьок…», «… який вчора безжально стріляв у жінку та чоловіка…», «… холоднокровно стріляв серед білого дня по поліцейським…», «…мерзота…», «… остання мерзота…» такою, що порушує його немайнове право на недоторканість ділової репутації;
- зобов'язати ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) не пізніше 15 днів з моменту набрання рішення законної сили повідомити в ефірі про прийняте судове рішення;
- стягнути з ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) на його користь моральну шкоду в розмірі 1 000 000грн;
- стягнути з відповідача всі витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 25 вересня 2016 року старшим слідчим СУ ГУНП в Дніпропетровській області було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, за ознаками вчинення кримінального правопорушення,
передбаченого ст. 115, 348 КК України. Під час досудового розслідування було встановлено, що він причетний до вчинення кримінального правопорушення і 25 вересня 2016 року він був затриманий, та йому було пред'явлено підозру у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення. 27 вересня 2016 року стосовно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а у подальшому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства двох поліцейських та вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 8 квітня 2018 року його було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 262, ст. 348, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Позивач стверджував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» на телеканалі ICTV за участю головного військового прокурора ОСОБА_2 обговорювались трагічні події, які мали місце ІНФОРМАЦІЯ_4, щодо вбивства двох поліцейських у м. Дніпро. Своїм виступом ОСОБА_2 розповсюдив неправдиву інформацію та звинуватив його в злочинних діях, що насправді не відповідає дійсності та є брехнею. Дана інформація розміщена в Інтернеті на Youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, відкрита для перегляду необмеженого кола осіб, як на території України, так і за її межами.
Позивач вважав, що відомості, які були поширені ОСОБА_2 , а саме: висловлювання, що ОСОБА_1 «… вчинив злочин…», «… покидьок…», «… який вчора безжально стріляв у жінку та чоловіка…», «… холоднокровно стріляв серед білого дня по поліцейським…», «…мерзота…», «… остання мерзота…», є неправдивими та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Такі висловлювання ОСОБА_2 наперед створили громадську думку про його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, хоча на той час кримінальне провадження було на стадії досудового розслідування.
Позивач зазначав, що порушення державними органами прямої законодавчої заборони на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитись як критика у засобах масової інформації чи висвітлення її слів та вчинків, а є порушенням гарантованої ч. 1 ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Позивач стверджував, що зазначення його імені у прямому ефірі програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього є прямим порушенням положення ч. 2 ст. 296 ЦПК України незалежно від того чи є така особа публічною або не має статусу публічної особи.
Позивач вважав, що відповідач в прямому ефірі програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» поширював інформацію стосовного нього, яка принижувала його честь та гідність, чим йому завдано моральної шкоди в розмірі 1 000 000грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Позивача посилається порушення судом першої інстанції норм процесуального права, так як позивач не отримував копію ухвали про відкриття провадження у справі та не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що згідно норм цивільного процесуального законодавства є безумовною підставою для скасування оскарженого судового рішення.
Також позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, так як відповідач поширив неправдиву інформацію, що принижує його честь та гідність, прокурором ОСОБА_2 було названо його прізвище, що створило наперед у громадськості думку про його винуватість у вчиненні інкримінованому йому злочинні, порушуючи
презумпцію невинуватості.
Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно характеру спростованої інформації, не надав оцінку всім доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме не надав обґрунтованої оцінки електронному носію (диску) телевізійного ефіру з вказаною телепередачею, який підтверджує доводи позивача, викладені у позові, що та інформація є недостовірною та такою, що принижує гідність позивача.
Позивач стверджує, що суд першої інстанції без висновку експерта у галузі семантико-лінгвістичних знань визначив, що інформація є оціночним судженням. Проте суд не є спеціалістом у цій сфері і лише проведення експертного дослідження може визначити чи є вказана опублікована інформація оціночним судженням.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач повторно заявляє про застосування позовної давності та наслідків спливу позовної давності, та просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач зазначає, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт поширення відповідачем оспорюваної інформації шляхом трансляції в ефірі телеканалу ICTV. Крім того відповідач вважає, що притягнення ЗМІ до відповідальності за відтворення слів представників правоохоронних органів під час дискусійного обговорення у прямому ефірі з метою висвітлення суспільно важливих подій є прямим порушенням ст. 10 Конвенції (право на свободу думки і слова). Також відповідач зазначає, що враховуючи твердження позивача про те, що оспорювана ним інформація розповсюджувалась в прямому ефірі та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації, то позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідачем не підлягають задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою суду від 9 вересня 2021 року задоволено клопотання позивача про його участь у судовому засіданні 14 вересня 2021 року у режимі відеоконференції. Разом з цим, встановити якісний відеозв'язок з Роменською виправною колонією, де відбуває покарання ОСОБА_1 , 14 вересня 2021 року не вдалося, у зв'язку із чим судове засідання було перенесено на 12 жовтня 2021року, про що позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується його розпискою (с.с. 51 т.2). Клопотання про проведення судового засідання 12 жовтня 2021 року у режимі відеоконференції позивачем подано не було, тому колегія суддів відповідно до положень ст. 372 ЦПК України провела судовий розгляд у відсутність позивача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - адвоката Бояринцева Г.О. та представника третьої особи - Приходько І.С., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка транслювалася на телеканалі ІСTV, проходило обговорення вбивства двох поліцейських, яке трапилося ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Дніпро. Під час виступу головного війського прокурора ОСОБА_2 обговорювалося питання перебування ОСОБА_1 у розшуку та було повідомлено, що ОСОБА_1 перебував у розшуку у зв'язку із підозрою у вчиненні ним злочинів.
Також під час виступу головний війський прокурор ОСОБА_2 зазначив, що вважає ОСОБА_1 «покидьком, який вчора безжально стріляв у жінку та чоловіка», «…холоднокровно стріляв серед білого дня по поліцейським…», «..мерзота..», «..остання мерзота..».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та безпідставності.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає про наступне.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним
особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому, під час вирішення вимог про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування інформації слід враховувати хто поширював інформацію та за яких обставин мало місце поширення інформації.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частинах першій, другій статті 77 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У підтвердження поширення інформації відповідачем, яку просить спростувати позивач, останнім суду першої інстанції був наданий диск, на якому розміщений відео файл запису програми «ІНФОРМАЦІЯ_2». У верхньому лівому куті запису наявний напис «ІНФОРМАЦІЯ_2. Розширення прав поліції - за і проти (26.09)». Вказаний відео файл записаний на диск 24 березня 2020 року.
У частинах четвертій, п'ятій статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц вказано, що: «громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов'язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою. При вирішенні справ про захист гідності,
честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку… Обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача… Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Матеріали справи не містять та позивач не надав належних та допустимих доказів звернення ПП «Вагран» до ПрАТ «Телеканал «Інтер» щодо змісту випуску програми «Подробности» за 15 березня 2017 року та одержання його матеріалів. Ураховуючи наведене висновок судів про те, що СД-диск наданий позивачем, що містить відео файл, отриманий самостійно з інтернет сторінки (програма новин Інтер+) не є належним доказом поширення інформації в ефірі телеканалу «Інтер».
Як зазначив представник відповідача, позивач не звертався до відповідача з вимогою надати йому копію запису ефіру програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» телевізійного каналу ICTV за ІНФОРМАЦІЯ_1. Не посилався на ці обставини і позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, а відтак наданий позивачем диск не може бути належним та достатнім доказом у підтвердження поширення відповідачем оспорюваної інформації.
Крім того, відповідно до пункту «в» частини 1 статті 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації .
Пряма трансляція - це безпосередня трансляція теле- або радіопередач без попереднього запису і монтажу (стаття 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).
У позовній заяві позивач посилається на те, що спірна інформація була поширена у прямому ефірі, тобто без попереднього запису та містилася у виступі головного війського прокурора ОСОБА_2, який не є працівником телерадіоорганізації, а відтак правові підстави для зобов'язання відповідача спростувати висловлені ОСОБА_2 відомості, відсутні.
У частині четвертій статті 277 ЦК України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Разом з цим, позивачем не було заявлено позовних вимог ні до головного війського прокурора ОСОБА_2, ні до юридичної особи, посадовою особою якою був ОСОБА_2 .
У частині четвертій статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року).
Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Посилання позивача на те, що на час виступу головного війського прокурора ОСОБА_2 кримінальне провадження перебувало на стадії досудового розслідування, а він не був визнаний винним у вчиненні злочинів, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки за таких обставин засоби масової інформації та громадськість не позбавлені можливості в обговоренні і висвітлені питань, що мають суспільно важливе значення. Висвітлена у програмі інформація містить відомості про події, що мали суспільне значення та викликали суспільний резонанс, адже стосуються питань громадського правопорядку, а тому суспільство має бути обізнаним та ознайомленим з такою інформацією.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.
Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, які є безпідставними та недоведеними, тому також задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, не ґрунтуються на нормах процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 4 червня 2020 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МКТ» ((ICTV), третя особа офіс Генерального прокурора про захист четі, гідності та ділової репутації та розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Копія ухвали направлена 5 червня 2020 року на адресу позивача, зазначену у позовній заяві, однак повернулася до суду без вручення у зв'язку із перебуванням ОСОБА_1 у Київському СІЗО. Разом з цим, позивач не повідомив суд про зміну свого
місця перебування відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України.
Частиною 2 статті 19 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (ч. 4 ст. 19 ЦПК України).
Згідно ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно частин 2 та 3 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Частинами 5 та 6 статті 279 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. 7 ст. 279 ЦПК).
До позовної заяви позивачем не було додано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута судом без проведення судового засідання, а відтак доводи позивача, що його становище було менш сприятливе порівняно із становищем опонента, є безпідставними.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені
підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , під час апеляційного розгляду не встановлено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк