ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 грудня 2021 року м. Київ №640/9507/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2016 року №2517-1305.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що нараховуючи позивачу земельний податок Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві не використовувало офіційні дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які є єдиною підставою для його нарахування в розумінні Податкового кодексу України та Закону України «Про Державний земельний кадастр», зробивши розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки самостійно, що суперечить чинному законодавству.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник податкового органу зазначив, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається відповідно до пункту 2 рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 (зі змінами та доповнення) окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:
Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:
Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:
Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:
Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;
Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;
Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);
Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
Також представник контролюючого органу зазначив, що ставка земельного податку в 2016 році обраховується відповідно до пункту 5 додатку 3 Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 та становить 3%.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 23 грудня 2008 року, номер запису в ЄДР 20740000000014676.
Позивачем обрано спрощену систему оподаткування, на підтвердження чого в матеріалах справи наявне свідоцтво про сплату єдиного податку від 01 січня 2012 року.
15 липня 2009 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування нежилих приміщень, згідно умов якого дарувальник передає майно у власність обдаровуваному безоплатно: нежилі приміщення (в літері А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- нежилі приміщення підвалу (в літері А) з №1 по №7 групи приміщень №161 загальною площею 155,9 кв.м., що складає 5/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею - 3118,00 кв.м.;
- нежилі приміщення підвалу (в літері А) №172 загальною площею 17,2 кв.м., що складає 1/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею - 3118,00 кв.м.;
- нежилі приміщення підвалу (в літері А) №2, №3 групи приміщень №161 загальною площею 5,80 кв.м., що складає 25/100 частин від групи нежилих приміщень №172, площею 23,00 кв.м., та складає 2/1000 частин від нежилих приміщень в будинку площею - 3118,00 кв.м.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петріцькою А.П. та зареєстрований за №3583.
29 квітня 2016 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №2517-1305, яким ОСОБА_1 визначено земельний податок з фізичних осіб за 2016 року у розмірі 47230,28 грн.
Вважаючи таке рішення контролюючого органу протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпунктів 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
При цьому, в розумінні частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно зі статтею 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.
Водночас, в силу норми пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З даними нормами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України кореспондуються частини перша - четверта статті 79-1 Земельного кодексу України, за змістом яких формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Крім того, пункт 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Визначення терміну «прибудинкова територія» наведене у пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII як територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Відповідно до приписів статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З контексту наведених норм Земельного кодексу України та Податкового кодексу України можна дійти висновку, що обов'язок по сплаті земельного податку у власника нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку за частину земельної ділянки, що знаходиться під таким нежилим приміщенням, виникає у нього з моменту державної реєстрації права власності на такий об'єкт нерухомості, та виключно щодо сформованої у встановленому законом порядку земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція підтримується Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24 листопада 2015 року у справі №826/14303/13-а та від 02 грудня 2015 року у справі №826/3130/15.
Разом з тим, суд звертає увагу, що, як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (пункт 271.1 статті 271 Податкового кодексу України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).
Відомості про формування земельної ділянки мають бути відображені у Державному земельному кадастрі України, який відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року №3613-VI являє собою єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також даних про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру визначений в статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.
Згідно підпункту 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Як зазначив відповідач, розрахунок суми податкового зобов'язання із земельного податку позивачу здійснено за формулою Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:
Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:
Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:
Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;
Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;
Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);
Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
При цьому, представник відповідача зазначив, що:
178,9 х 1311,14 х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 3% = 47230,28 грн., де:
178,9 кв.м. - площа земельної ділянки;
1311,14 грн. за 1 кв.м. - базова вартість 1 кв.м. території в межах економіко- планувальної зони (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014р. № 23/23, введено в дію з 01.07.2015р. Рішенням Київської міської ради від 10.12.2014р. №565/565);
2.5 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014р. № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»);
1.5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014р. № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»);
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015р. № 6-28- 0.22- 215/2-15 та ст. 289 ПКУ;
1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016р. № 6-28- 0.22-201/2-16 та ст. 289 ПКУ;
3% - ставка земельного податку (відповідно пп. 5.6 п. 5 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» від 23.06.2011р. №242/5629)
Разом з тим, податковим органом не надано суду жодних з перелічених вище документів. Крім того вбачається, що податковим органом не витребовувались відповідні документи з огляду на те, що більшість з них датується минулими роками, а саме 2015-2017 роками.
Крім того, з відповідного розрахунку не вбачається того, що земельний податок позивачу, як власнику нежитлових приміщень, розташованих за адресою: місто Київ, просп. Перемоги, буд. 45, обраховано виходячи з пропорційної частки прибудинкової території, як це передбачено приписами пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України.
Таким чином, обраховуючи земельний податок, визначений в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, контролюючим органом не правильно визначено площу земельної ділянки під приміщенням, що належить на праві власності саме позивачу без дотримання принципу обрахування пропорційної частки прибудинкової території цього приміщення. Як наслідок, суд виходить з протиправності податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29 квітня 2016 року №2517-1305.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти задоволення позову, не було виконано обов'язок щодо подання детального, розгорнутого, викладеного у хронологічній послідовності розрахунку податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а також не надано даних державного земельного кадастру і матеріалів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, які перебувають у власності позивача за договором дарування від 15 липня 2009 року. Отже, податковий орган як суб'єкт владних повноважень не забезпечив виконання передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій та рішень у випадку заперечення проти позову.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що нараховуючи земельний податок позивачу Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві не використовувало офіційні дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які є єдиною підставою для його нарахування в розумінні Податкового кодексу України та Закону України «Про Державний земельний кадастр», зробивши розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки самостійно, що суперечить чинному законодавству.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №2517-1305 від 29 квітня 2016 року та наявність підстав для його скасування в судовому порядку.
В частині компенсації позивачу понесених ним витрат у сумі 13000,00 грн. на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою вищевказаної статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, на підтвердження понесених витрат позивачем надано суду: договір надання правової допомоги від 01 вересня 2020 року, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання із надання правової допомоги та здійснення представництва клієнта у судових органах щодо забезпечення реалізації, захисту прав та законних інтересів клієнта, у тому числі у судовій справі щодо оскарження податкового повідомлення-рішення №2517-1305 від 29 квітня 2016 року. Адвокат зобов'язується здійснити таке представництво, захистити права та інтереси клієнта у відповідності із законодавством.
В матеріалах справи міститься звіт (детальний опис) про надану правову допомогу станом на 01 квітня 2021 року, який затверджено ОСОБА_1
01 квітня 2021 року адвокатом виписано квитанцію №17 щодо сплати гонорару на підставі договору про надання правової допомоги від 01 вересня 2020 року в розмірі 13000,00 грн. У даній квитанції зазначено, що форма оплати - готівковий розрахунок.
Отже витрати на правову допомогу доведені належними доказами.
Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами першою-другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2016 року №2517-1305.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 980,00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень нуль копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко