ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2021 року м. Київ № 640/7674/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі- відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить суд:
«Встановити факт належності документа (військового квитка), та трудової книжки, в якій зроблено запис, що до початку трудової діяльності я проходив службу в армії з 31.10 1978 р. по 24.11. 1980 р.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України зарахувати період проходження військової служби в армії (з 31.10.1978 р. по 24. 11. 1980 р.) до страхового стажу.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України зарахувати до страхового стажу період роботи з 05.08.1991 р. по 13.05.1996 р. Надається копія довідки з місця роботи за № 72 від 30 листопада 2020 р.».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком протиправно не включено періоди роботи та період проходження військової служби.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності дій.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 16.06.2020 №7373 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 24.06.2020 №2600-0314-8/83289 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про відмову в призначенні пенсії за віком, з огляду на відсутність необхідного трудового стажу.
Зазначено, що загальний страховий стаж складає 17 років 4 місяці 3 дні. Не враховано до страхового стажу періоди проходження військової служби з 31.10.1978 по 24.11.1980, оскільки дата народження у військовому квитку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає паспортним даним та період роботи з 05.08.1991 по 13.05.1996, оскільки на печатці організації, яка зробила запис про звільнення відсутній код ЄДРПОУ.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права та охоронювані інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови і порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлюються законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Отже, передумовою застосування статті 26 Закону №1058-IV є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.
Відповідач зазначає, що відмова в призначенні позивачу пенсі за віком прийнята з огляду на відсутність необхідного страхового стажу, при цьому вказує, що до загального страхового стажу не зараховано не враховано проходження військової служби з 31.10.1978 по 24.11.1980, оскільки дата народження у військовому квитку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає паспортним даним та період роботи з 05.08.1991 по 13.05.1996, оскільки на печатці організації, яка зробила запис про звільнення відсутній код ЄДРПОУ.
Оцінюючи такі посилання відповідача, суд зазначає, що ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком.
За змістом 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів пункту 3 Порядку №637, підтвердження трудового стажу необхідне в разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 вказаної Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2 Інструкції передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відтак, усі записи в трудові книжці здійснюються роботодавцем.
Разом з тим, з аналізу вказаних вище нормативно-правових актів слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на роботодавця, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, чи, наприклад, військового квитка.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, відповідно наявність виправлення у трудовій книжці сталось з вини роботодавця, тому не може ставитись позивачу у вину і не повинно негативно впливати на його право на отримання пенсії.
Отже, суд акцентує увагу, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд зазначає про те, що певні недоліки документів, з врахуванням вищевказаних обставин, не робить документи, неправдивими.
Позивач має запис в трудовій книжці про проходження служби в Радянській армії, відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи з 05.08.1991 по 13.05.1996, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, задовольнити позовні вимоги частково шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби в армії з 31.10.1978 по 24.11.1980 та період роботи з 05.08.1991 по 13.05.1996 при призначенні останньому пенсії за віком.
В той же час, враховуючи обставини того, що у даному випадку позивачу було відмовлено в призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років, то враховуючи приписи ст. 9 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу періоду проходження військової служби в армії з 31.10.1978 по 24.11.1980 та період роботи з 05.08.1991 по 13.05.1996.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби в армії з 31.10.1978 по 24.11.1980 та період роботи з 05.08.1991 по 13.05.1996.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути по суті питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі його заяви від 16.06.2020 №733, врахувавши до страхового стажу період проходження військової служби в армії з 31.10.1978 по 24.11.1980 та період роботи з 05.08.1991 по 13.05.1996.
4. В решті позову - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян