ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 листопада 2021 року м. Київ № 640/16951/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін:
від позивача - Бойко А.М.
від відповідача - Гайдай В.М.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» (далі по тексту - позивач), адреса: 02094, місто Київ, проспект Юрія Гагаріна, будинок 2/35 до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 грудня 2020 року №00000104510701 та №00000104520701 повністю.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на необґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень оскільки доводи акту податкової перевірки базуються виключно на ненадані платником податків документів, що підтверджують реальність господарських операцій, що було зумовлено неотриманням жодних документів визначених чинним законодавством про інформування факту здійснення контролюючим органом податкової перевірки.
Крім того, позивач наголошує, що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 22 вересня 2020 року № 641 яким продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2019 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобіганню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» наказом керівника позивача від 03.08.2020 року на підприємстві було запроваджено дистанційну роботу (надомну) форму роботи, що була збережена увесь час дії відповідних постанов. Таким чином, враховуючи наявність первинних документів, що свідчать про реальність здійснення господарської діяльності, оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Відповідною ухвалою витребувано від Головного управління ДПС у м. Києві належним чином засвідчені копії належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 127770415 від 16 лютого 2021 року та зобов'язано останнього у п'ятнадцятиденний термін з дня отримання копії даної ухвали, подати їх через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва (01051, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, будинок 8, корпус 1, головуючий суддя Гарник К.Ю.).
На виконання вимог ухвали суду відповідачем 22 червня 2021 року подано до суду відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого податковий орган щодо задоволення позовних вимог заперечує, з підстав безпідставності доводів викладених у позовній заяві.
Контролюючий орган у письмовому відзиві на позов посилався на необґрунтованість позовних вимог, оскільки контролюючий орган реалізував свої повноваження на підставі та у межах визначених чинним законодавством.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
15 жовтня 2021 року посадовими особами Головного управління ДПС у м Києві, на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, та відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 18 вересня 2020 року № 6580 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» (РНОКПП 38095998) з питань законності декларування від'ємного значення з ПДВ, яке становить 100 тис. грн за липень 2020 року, з урахуванням від'ємного значення з ПДВ задекларованого у попередніх звітних періодах за грудень 2019 року, лютий, березень, червень 2020 року, за результатами якої складено Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» (код 38095998) № 89/26-15-07-01-03/38095998 від 15 жовтня 2020 року.
Перевіркою встановлено порушення:
1) пункту 44.1 статті 44, пункту 57.1 статті 57, пункту 200.2 статті 200, пункту 185.1 статті 185, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.1 пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, пункту 5 розділу II «Податковий кредит», пункту 1, пункту 5 розділу«Розрахунки за звітний період» Наказу від 28 січня 2016 року № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375 (зі змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення з ПДВ за липень 2020 року у сумі 669 699 грн.
2) пункту 44.1 статті 44, пункту 57.1 статті 57, пункту 200.2 статті 200, пункту 185.1 статті 185, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.1 пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, пункту 5 розділу II «Податковий кредит», пункту 1, пункту 5 розділу III «Розрахунки за звітний період» Наказу від 28 січня 2016 року №21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375 (зі змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 3 104 345 грн, у тому числі по періодах:
за грудень 2019 року на суму 2 336 106 грн,
за січень 2020 року на суму 171 623 грн,
за лютий 2020 року на суму 1 433 грн,
за квітень 2020 року на суму 500 498 грн,
за травень 2020 року на суму 27 967 грн,
за липень 2020 року на суму 66 718 грн.
3) пункту 44.1 статті 44, пункту 57.1 статті 57, пункту 200.2 статті 200, пункту 185.1 статті 185, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.1 пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, пункту 5 розділу II «Податковий кредит», пункту 1, пункту 5 розділу III «Розрахунки за звітний період» Наказу від 28 січня 2016 року №21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375 (зі змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 ст. 2001 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), яка зараховується у зменшення суми податкового боргу з ПДВ на загальну суму 843 266 грн, у тому числі по періодах: за грудень 2019 року на суму 526 648 грн, за квітень 2020 року на суму 316 618 грн.
4) пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України посадовими особами контролюючого органу не надано документів під час перевірки.
03 грудня 2020 року з урахуванням висновку акту перевірки № 89/26-15- 07-01-03/38095998 від 15 жовтня 2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято:
- податкове повідомлення-рішення Форми «В4» № 00000104510701, згідно з яким, на підставі пункту 54.3 статті 54 ПК України, пункту 58.1 статті 58, відповідно до статей 20, 77, 82 ПК України до платника податків застосована штрафна (фінансова) санкція (штраф) у розмірі 210 816,50 грн;
- податкове повідомлення-рішення Форми «Р», № 00000104520701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарі (робіт, послуг) на загальну суму 3 883 431,50 грн з них: за податковими зобов'язаннями - 3 104 345 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 776 086,25 грн.
Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та необґрунтованими, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Статтею 61 ПК України визначено порядок податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення. Згідно із пунктом 61.2 статті 61 ПК України, податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 62.1 статті 62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до ст. 39 цього Кодексу.
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 ПК України (надалі також ПК України)).
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка (підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Відповідно до положень пункту 78.1.8 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом (пункт 78.4 статті 78 ПК України).
Відповідно до пункт 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Згідно з пунктом 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника, (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова (пункт 79.3 статті 79 ПК України).
В пункті 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що в наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.
Буквальне тлумачення пункту 78.1.8 статті 78 ПК України свідчить про два окремі випадки проведення документальної позапланової перевірки: перший - подання декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету суми ПДВ; другий - подання декларації з від'ємним значенням з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн. При цьому у першому випадку позапланова перевірка проводиться за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V ПК України.
Такої ж позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 460/2939/18 та від 19 лютого 2021 року у справі № 821/1235/17.
Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 18 вересня 2020 року № 6580, на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у зв'язку з поданням ТОВ «Елінвар» (код 38095998) декларації з податку на додану вартість з від'ємним значенням, яке становить більше 100 тис. грн за липень 2020 року, з урахуванням від'ємного значення з ПДВ, задекларованого у попередніх звітних періодах за грудень 2019 року, лютий, березень, червень 2020 року, призначено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» (код 38095998), з 01 жовтня 2020 року по дату завершення перевірки, тривалістю 5 робочих днів.
Підставою для проведення відповідної перевірки згідно наведеного наказу є доповідна записка управління податкового аудиту у сфері матеріального виробництва від 18 вересня 2020 року № 321/26-15-07-01-03.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що платником податків подавалася заява про відшкодування з бюджету податку на додану вартість.
Для проведення документальної позапланової перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.
Суд звертає увагу, що контролюючим органом не зазначено та не додано жодного документу (заяви, доповідної записки, службової інформації тощо), що могли б слугувати обґрунтованою причиною правомірності наказу.
Судом прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 від 02 лютого 2020 року, відповідно до якої Верховний Суд відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 03 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15) тощо.
Водночас судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.
Згідно правового висновку висловленого в постанові Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі № 810/3188/17 оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
Таким чином, суд вважає, що недотримання контролюючим органом вимог підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України щодо призначення документальної позапланової невиїзної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, та як наслідок, вимагає скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.
Окремо суд, зауважує на наступному.
Відповідачем, було направлено засобами поштового зв'язку на адресу позивача повідомлення від 25 вересня 2020 року №21/26-15-07-01-03 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з копією вищенаведеного наказу, що був повернутий з відміткою «закінченням терміну зберігання» (код поштового відправлення № 0315122904106).
Відповідачем на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» було направлено засобами поштового зв'язку, запит від 01 жовтня 2020 року № 135589/10/26-15- 07-01-03 (код поштового відправлення № 0315123981791) щодо забезпечення надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків) з податку на додану вартість та Додатку 2 до Декларацій (Довідка про суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та плинули на формування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19 декларації з ПДВ, вх. № 9204810128 від 18 серпня 2020 року); суми від'ємного значення, що зараховується до окладу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації з ПДВ) зокрема за липень 2020 року, з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за грудень 2019 року, лютий, березень, червень 2020 року, що в подальшому був повернутий засобами поштового зв'язку без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
01 жовтня 2020 року Головним управлінням ДПС у м Києві було винесено повідомлення про запрошення № 135593/10/26-15-07-01-03, яким було запропоновано керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» з'явитись до Головного управління ДПС у м. Києві 15 жовтня 2020 року на 15:00 годину для підписання акту (довідки) документальної позапланової невиїзної перевірки та направлено на адресу позивача засобами поштового зв'язку.
Станом на дату завершення перевірки позивачем відповіді на запит про надання пояснень та документів контролюючого органу не надано, у зв'язку з чим відповідачем складено акт № 168/26-15-07-01-03 від 07 жовтня 2020 року про відмову від надання або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації.
Відповідачем було складено акти про неможливості вручення поштового відправлення від 06 листопада 2020 року, від 17 листопада 2020 року, від 06 листопада 2020 року, акт про ненадання документів не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації від 07 жовтня 2020 року, акт про неможливість вручення та підписання акту позапланової невиїзної перевірки від 15 жовтня 2020 року, запит про надання інформації від 01 жовтня 2020 року, повідомлення про проведення перевірки від 25 вересня 2020 року.
15 жовтня 2020 року відповідачем складно акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» (код 38095998), (тел. 0971481616, е- mail: elynvars@gmail.com) №89/26-15-07-01-03/38095998 та акт № 199/26- 15-07-01-03 про неможливість вручення та підписання акту позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» (код 38095998), оскільки посадовими особами відповідно до повідомлення про запрошення № 135593/10/26-15- 07-01-03, не забезпечено явки, що стало наслідком неможливості вручення та підписання акту позапланової невиїзної перевірки. Відповідні акти направлено платнику податків засобами поштового зв'язку, що в подальшому повернути без вручення з відміткою «за закінченням строку зберігання».
03 лютого 2020 року на підставі висновку вищезазначеного акту, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято оскаржувані рішення.
Згідно пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Пунктом 44.1. статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України визначено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Згідно пунктом 44.4 статті 44 ПК України, якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду. Такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але но менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.
Пунктом 44.6. статті 44 ПК України визначено, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Згідно пункту 44.7 статті 47 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Згідно пункту 85.4. статті 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово- господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів. Порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
З системного аналізу вказаних норм, вбачається, що у встановлених законом випадках, право на надання документів зберігається за платником податків протягом 5 днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки.
Наявними матеріалами справи підтверджується надсилання податковими органами законодавчо встановленої кореспонденції та повернення її без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Водночас, відповідно до наявних матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві направлено повідомлення про проведення перевірки від 25 вересня 2020 року № 21/26-15-07- 01-03 разом з копією наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
Відповідно до копії поверненого поштового відправлення за трек-номером 0315122904106, з відміткою «за закінченням терміну зберігання», поштовою службою у повідомленні про вручення зазначено дату повернення - 26 жовтня 2020 року.
Відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Пунктом 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Аналіз положень до пункту 42.5 статті 42 ПК України та пункту 79.2 статті 79 ПК України дозволяє дійти висновку, що право реалізації права на проведення документальної невиїзної перевірки контролюючим органом є наявність факту вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Відсутність у контролюючого органу станом на момент проведення відповідної перевірки факту вручення платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки свідчить про недотримання процедури проведення відповідної перевірки.
Враховуючи, що повідомлення про проведення перевірки від 25 вересня 2020 року № 21/26-15-07-01-03 разом з копією наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у відповідності до пункту 42.5 статті 42 ПК України вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, тобто 26 жовтня 2020 рік свідчить про недотримання обов'язкових умов передбачених пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар».
Згідно правовим висновком висловленого у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 810/249/15 встановлення порушення з боку контролюючого органу порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, результати якої зафіксовані в акті перевірки, у вигляді невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, що в сукупності з встановленням відсутності складу податкового правопорушення посилює правову позицію позивача.
У постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №520/8681/18 встановлено, що обов'язку контролюючого органу завчасно ознайомити платника податків про намір проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у спосіб, визначений пунктом 42.2 статті 42 ПК України, кореспондує обов'язок платника добросовісно ставитися до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень (у разі застосування пункту 42.4 статті 42 ПК України). Необізнаність з наказом про проведення перевірки у зв'язку з нехтуванням або ухиленням від виконання податкового обов'язку без поважних причин не може бути розцінена на користь платника.
Суд наголошує, що поважність причини нехтування або ухилення від виконання відповідного обов'язку носить оціночний характер.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому термін дії карантину продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 64, якою продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Як вбачається з матеріалів справи, що наказом керівника позивача від 03 серпня 2020 року на підприємстві було запроваджено дистанційну (надомну) форму роботи. Дистанційна (надомна) форма роботи працівників офісу позивача була збережена увесь час дії постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 та продовжена після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
У зв'язку з вищевикладеним позивач не отримав повідомлення про проведення перевірки від 25 вересня 2020 року № 21/26-15-07-01-03, запит про надання інформації та підтверджуючих документів від 01 жовтня 2020 року № 135589/10/26-15-07-01-03, а також акта про неможливість проведення такої перевірки від 18 вересня 2020 року № 130720/10/26-15-07-01-03 який також направлено позивачу поштовим листом від 18 вересня 2020 року № 130720/10/26-15- 07-01-03.
Частиною 2 статті 60 Кодексу законів про працю України встановлено, що на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру гнучкий режим робочого часу може встановлюватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Встановлення карантину на території України викликало низку змін до нормативно-правових актів щодо можливості та строків проведення, поміж іншого, заходів позапланового податкового контролю, які викладені в пунктах 52- 52-9 Підрозділу 10 Розділу XX Перехідні положення ПК України.
Хоч згадані норми не забороняють контролюючому органу проводити перевірки з питань достовірності декларування податкових зобов'язань та витребовувати необхідні для цього документи, законодавець, покладаючи на підприємства та громадян обов'язки та обмеження, пов'язані з карантином та запобіганню поширенню коронавірусної хвороби, шляхом внесення численних змін до нормативно-правових актів, відніс обставини, пов'язані із виконанням таких обов'язків або дотримання обмежень, у статус поважних, коли йдеться про строки виконання інших обов'язків перед державою.
Що стосується податкового законодавства, на час карантинних обмежень не застосовуються штрафні санкції, окрім деяких виключень (пункт 52-1), установлений мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок (пункт 52-2), відстрочено подання річної декларації про майновий етан і доходи (пункт 52-3), платників податків звільнено від сплати земельного податку (пункт 52-4) та інші заходи зниження податкових обтяжень, які передбачені в підрозділі 10 Розділу XX Перехідні положення ПК України.
Про необхідність наведення обґрунтованих доводів на користь поважності причин ненадання документів під час проведення перевірки, неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28 травня 2020 у справі № 826/27811/15 та від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18.
Цитований вище абзац 1 пункту 44.6 статті 44 ПК України вимагає наявність документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.
З однієї сторони, даний висновок визначає презумпцію відсутності первинних документів, у разі їх не надання під час перевірки або до винесення податкового повідомлення-рішення, вище за процесуальне право довести зворотне. З іншої - спростовує абсолютне значення згаданої норми, визначаючи пріоритет поважних індивідуальних обставин над загальним правилом.
Крім того, позивачем наголошено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і у даних податкового обліку контролюючого органу містилися актуальні засоби зв'язку з позивачем. Зокрема номер телефону НОМЕР_1 , а також адреса електронної пошти е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідні засоби зв'язку були актуальними на момент виникнення спірних правовідносин, так і на сьогоднішній день. Водночас враховуючи епідемічну ситуацію та організацію дистанційної (надомної) роботи позивачем не було отримано жодної інформації через відповідні засоби, що унеможливлювало інформування позивача про проведення відповідної перевірки так надання необхідних первинних документів на запит про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень).
Матеріали справи не містять доказів вручення копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки та/або інформування платника податків, альтернативними засобами зв'язку.
Варто наголосити на тому, що частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає від суб'єкта владних повноважень з'ясування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Принцип обґрунтованості акту індивідуальної дії нерозривно пов'язаний із загальним принципом належної обачності, який вимагає, зокрема, вичерпання стороною правовідносин всіх можливих дій, які віднесені до повноважень такого суб'єкта.
З цією метою ПК України регламентує право, зокрема, продовжувати строк проведення перевірки, зупинити його та не обмежує контролюючий орган єдиним джерелом податкової інформації та одним запитом на отримання документів.
Враховуючи вищевикладене, суд наголошує, що податковим органом не дотримано вимоги приписів ПК України в процесі проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар», що свідчить про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи квитанція від 02 червня 2021 року № 0.0.2148175938.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір на суму 22 700,00 грн.
Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 22 700,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73- 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю;
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03 грудня 2020 року №00000104510701;
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03 грудня 2020 року №00000104520701;
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елінвар» (адреса: адреса: 02094, місто Київ, проспект Юрія Гагаріна, будинок 2/35, код ЄДРПОУ 38095998) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 700,00 грн (двадцять дві тисячі сімсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення, апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник
Повний текст рішення суду виготовлений 08 грудня 2021 року